25 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1135/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західніенерготехнології"
про стягнення 118 879,20 грн,
04.05.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026, ухвалену за результатами перегляду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.12.2025 у справі № 909/1135/25.
06.05.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надійшли доповнення до касаційної скарги разом із доказами сплати судового збору.
Дослідивши подані Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" доповнененя до касаційної скарги, колегія суддів установила, що вони по своїй суті є заявою про долучення доказів сплати судового збору, а відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги скаржником не було викладено.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України", Верховний Суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму становив 3028,00 грн (станом на 01.01.2025).
Предметом позову в цій справі є стягнення 118 879,20 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2025 рік (3028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" в касаційній скарзі зазначає, що, незважаючи на те, що ця справа є малозначною в розумінні Господарського процесуального кодексу України, вона має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статті 233 Господарського процесуального кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України для суб'єктів ринку природного газу та у правовідносинах між виконавцем і замовником послуг для забезпечення функціонування газотранспортної системи. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" зазначає, що ця справа має для цього виняткове значення.
Обґрунтовуючи наведене, скаржник зазначає, що розгляд цієї касаційної скарги стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастовчої практики у правовідносинах між замовником і підрядником щодо необхідності дотримання інтересів підприємства - об'єкта критичної інфраструктури, як замовника робіт, для забезпечення функціонування газотранспортної системи України. Наведене, на думку скаржника, пов'язано з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" здійснює реалізацію програми модернізації та розвитку газотранспортної системи, яка, в тому числі, пов'язана із здійсненням ремонтів об'єктів ГТС (заміни трубопроводів, ремонтів газорозподільчих станцій, заміни лічильників і ВОГ та інше), що затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.05.2021 № 806 на 10 років (2021 - 2030).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" також зазначає, що неналежне виконання умов договорів, негативно вплине на функціонування газотранспортної системи, оскільки завадить реалізації плану модернізації та розвитку газотранспортної системи України в частині строків виконання ремонтних робіт та відповідальності підрядників. Неналежне виконання підрядниками робіт, результат яких спрямований на забезпечення підтримання газотранспортної системи та її складових у належному стані, може призвести до неможливості безпечного та безперебійного транспортування природного газу. Наведені обставини, на думку скаржника, можуть призвести до зупинення транспортування природного газу та, як наслідок, вплинуть на можливість забезпечувати належним чином життєдіяльність громадян України, оскільки побутові споживачі, об'єкти соціальної інфраструктури та інші споживачі не зможуть отримувати природний газ.
Скаржник також зазначає, що ця справа має виняткове значення для Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України", як оператора газотранспортної системи України, оскільки стосуються виконання покладених на нього обов'язків Регулятором та ліцензіатом його діяльності - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника на те, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Однак скаржник не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Однак доводи скаржника на те, що справа № 909/1135/25 має для нього виняткове значення, належним чином не обґрунтовані. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас наведені в касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" доводи не дають Суду підстав для висновку про те, що справа № 909/1135/25 має виняткове значення для скаржника.
Таким чином, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на наведене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі № 909/1135/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі № 909/1135/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак