65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2045/26
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
розглянувши заяву (вх. № 2-1017/26 від 22.05.2026) заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову
у справі № 916/2045/26
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Італійська, буд. 3)
в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (65032, Одеська обл., м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 4; код ЄДРПОУ 00022585)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-РЕНІ" (68800, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188; код ЄДРПОУ 37565261)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "РЕНІЙСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (68800, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188; код ЄДРПОУ 01125809)
про визнання права власності,
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач, Адміністрація) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-РЕНІ" (далі - відповідач, Товариство), в якому просить суд:
1) визнати за державою в особі Адміністрації право власності на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 2 232 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
2) визнати за державою в особі Адміністрації право власності на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 1 453 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га.
В обґрунтування позову Прокурор покликається на те, що Товариство самочинно побудувало об'єкти нерухомого майна, що не були передбачені інвестиційним проєктом, договором на реалізацію інвестиційного проєкту та які знаходяться на земельній ділянці державної форми власності, котра використовується Товариством не за цільовим призначенням, що, у свою чергу, є порушенням прав та інтересів власника земельної ділянки - Адміністрації. Прокурор наголошує, що заявлена позовна вимога про визнання права власності за державою на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна є належним, ефективним та співмірним способом захисту, який відповідає як положенням цивільного законодавства, так і принципу ефективного використання бюджетних коштів. При цьому, Прокурор звертає увагу на неналежне здійснення Адміністрацією повноважень, направлених на захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із позовною заявою Прокурор подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 2 232 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
- накладення заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо об'єкта нерухомого майна - складу, загальною площею 2 232 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
- накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 1 453 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
- накладення заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо об'єкта нерухомого майна - складу, загальною площею 1 453 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га.
Заяву про забезпечення позову Прокурор мотивує наступними доводами:
- відсутність державної реєстрації права власності Товариства на спірні об'єкти нерухомого майна не свідчить про відсутність у відповідача статусу їх власника або особи, яка створила такі об'єкти;
- саме відповідач виступав замовником будівництва, організовував створення спірних об'єктів та здійснював відповідні дії, пов'язані з їх зведенням та введення в експлуатацію, що свідчить про його безпосередній зв'язок із виникненням спірних правовідносин;
- відповідач звертався до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій намагався оскаржити рішення про відмову у присвоєнні адреси закінченим будівництвом об'єктам, а саме складу зерна та критому складу зерна, що свідчить про наміри відповідача зареєструвати право власності на вказані об'єкти нерухомого майна;
- можлива незаконна реєстрація права власності за відповідачем на спірні об'єкти під час розгляду цієї справи, а також, можливі переходи у подальшому прав до третіх осіб, що не є сторонами за даним позовом, унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача;
- адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно відповідача полягає у тому, що такі дії забезпечать ефективний захист та поновлення порушеного права щодо спірного майна у разі задоволення позову;
- накладення арешту на нерухоме майно забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість захисту порушеного права у разі задоволення позову та не призведе до втручання у діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження цим майном відповідачем задля запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позову;
- спірні об'єкти нерухомого майна введені в експлуатацію, що підтверджує завершення їх будівництва та створює правові підстави для державної реєстрації права власності на них;
- станом на момент звернення до суду право власності на зазначені об'єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, проте існує реальна можливість державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна у будь-який момент, що, у свою чергу, також створює ризик його подальшого відчуження на користь третіх осіб;
- у разі державної реєстрації права власності та подальшого відчуження такого майна виконання можливого рішення суду у даній справі може бути істотно ускладнено або навіть унеможливлено, що суперечитиме завданню господарського судочинства щодо ефективного захисту прав та інтересів сторін;
- вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для збереження існуючого фактичного та правового стану спірного майна до вирішення спору по суті;
- Прокурором запропоновано вжиття двох заходів забезпечення позову, так як спільною властивістю судового арешту і заборони вчинення реєстраційних дій є те, що вони зобов'язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо того чи іншого об'єкта нерухомого майна; водночас, вони не є тотожними за своєю природою та мають низку відмінностей у наслідках, тобто не є похідними одне від одного;
- проведення державної реєстрації прав на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно за наявності арешту або звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності арешту, зареєстрованого після державної реєстрації іпотеки не є порушенням закону з боку державного реєстратора;
- наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності;
- навіть накладення арешту на об'єкт нерухомості не виключає можливість вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо майна, яке знаходиться під арештом, а тому вимоги, викладені у заяві про забезпечення позову, не є тотожними, та, у свою чергу, не можуть бути похідними одна від одної.
- обрані заходи забезпечення позову відповідають його предмету, їх вжиття не зумовлює збитків відповідача, а також фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням, з огляду на що Прокурор пропонує не застосовувати зустрічне забезпечення.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступних висновків.
За приписами частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у cправі №904/1045/22).
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч.3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У пункті 8.8 постанови від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Вжиття заходів забезпечення позову, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зауважує, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Так, позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Предметом позову у цій справі є вимоги про:
- визнання за державою в особі Адміністрації права власності на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 2 232 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
- визнання за державою в особі Адміністрації права власності на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 1 453 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га.
В обґрунтування підстав позову Прокурор зазначає, що Товариство самочинно побудувало об'єкти нерухомого майна, що не були передбачені інвестиційним проєктом, договором на реалізацію інвестиційного проєкту та які знаходяться на земельній ділянці державної форми власності, котра використовується Товариством не за цільовим призначенням, що, у свою чергу, є порушенням прав та інтересів власника земельної ділянки - Адміністрації. При цьому Прокурор наголошує, що заявлені вимоги про визнання права власності за державою в особі Адміністрації на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна є належним, ефективним та співмірним способом захисту, який відповідає як положенням цивільного законодавства, так і принципу ефективного використання бюджетних коштів.
Щодо вимоги про накладення арешту на спірні об'єкти нерухомого майна.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Суд констатує, що у даному випадку накладення арешту на нерухоме майно - склади, площею 2 232 та 1 453 кв.м, розташовані по вул. Дунайській, 188 у м. Рені, на території Ренійського морського торговельного порту, на земельній ділянці з кадастровим номером 5124110100:02:009:0003, котрі, як зазначає Прокурор, є самочинним будівництвом за замовленням відповідача та визнання права власності держави на які є предметом спору у даній справі, забезпечить збалансованість інтересів сторін, не порушивши при цьому прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог.
У свою чергу, можливість відповідача у будь-який момент розпорядитись таким майном, зокрема шляхом його відчуження, передачі, тощо є безумовною, відтак невжиття такого заходу може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З урахуванням наведеного суд вважає, що накладення арешту на спірне майно є цілком обґрунтованим, адекватним та співмірним заходом забезпечення позову у цій справі.
Саме такий захід забезпечення позову дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог, а також відверне негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цього заходу, зокрема, неможливість захисту прав держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Суд також враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§ § 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, необхідно розглядати як такі, що охоплені "правом на суд" (див. постанову Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 910/9066/19).
В свою чергу, запропоновані Прокурором заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об'єктів нерухомого майна, на переконання суду, не є необхідними, з огляду на наступне.
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, від 13.02.2025 у справі № 523/4780/21.
Арешт майна є самодостатнім способом забезпечення позову і в разі його накладення не вимагається застосування інших видів обмежень, як от заборони вчинення дій щодо майна тощо.
Так, Верховний Суд в ухвалі від 19.04.2024 по справі №902/388/18, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема шляхом заборони усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об'єднання, тощо) щодо спірного майна, дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову як арешт майна, а тому не підлягає застосуванню, оскільки вказаного результату (заборони розпорядження) буде досягнуто шляхом накладення арешту на спірне майно.
Враховуючи наведене суд вважає, що запропонований Прокурором захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно є обґрунтованим, співмірним та достатнім.
В свою чергу, заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірних об'єктів нерухомого майна не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову.
Доводи Прокурора щодо можливості проведення державної реєстрації прав на спірне майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав навіть за наявності арешту, зареєстрованого після державної реєстрації іпотеки, не є порушенням закону з боку державного реєстратора, суд відхиляє, оскільки Прокурором не доведено, по-перше, існування будь-яких судових рішень, пов'язаних із визнанням права власності на спірне майно, та, по-друге, не надано доказів передання вказаного майна в іпотеку та наявності у реєстрі відповідних записів.
На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині.
Судом не розглядається питання щодо зустрічного забезпечення, оскільки частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Частиною 6 ст.140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву (вх. № 2-1017/26 від 22.05.2026) заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 916/2045/26 - задовольнити частково.
2. Накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 2 232 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га.
3. Накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - склад, загальною площею 1 453 кв.м, що розташований на території Ренійського морського торговельного порту, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Ренійська територіальна громада, м. Рені, вул. Дунайська, 188, на земельній ділянці, кадастровий номер 5124110100:02:009:0003, загальною площею 94,321 га;
4. В решті заяви - відмовити.
Стягувач: Одеська обласна державна (військова) адміністрація (65032, Одеська обл., м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 4; код ЄДРПОУ 00022585).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-РЕНІ" (68800, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188; код ЄДРПОУ 37565261).
Ухвала дійсна для пред'явлення до виконання у строк, установлений ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала набирає законної сили 25.05.2026 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги у строк, установлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Волков Роман Володимирович