65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про зупинення провадження у справі
"20" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1170/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, 07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2)
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Бойченко Анастасії Вікторівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідача-2: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , адреса згідно ЄІССС: АДРЕСА_2 )
про стягнення 214038,76 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідачів: не з'явились
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідачів фізичної особи-підприємця Бойченко Анастасії Вікторівни та ОСОБА_1 про стягнення 214038,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 укладеного між сторонами кредитного договору №011/89811/00671335 від 15.10.2019, за виконання якого поручився відповідач-2.
Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.
06.05.2026 до суду від відповідача-2 ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Обґрунтовуючи клопотання відповідач-2 зазначив, що 12 серпня 2022 року він був мобілізований до ЗСУ, з вказаного числа по теперішній час проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що унеможливлює його участь у процесі. За наведеного останній, з посиланням на приписи п.3 ч.1 ст.227 ГПК України, просить зупинити розгляд справи до припинення його перебування у складі Збройних Сил України, що переведені на воєний стан.
Ухвалою від 07.05.2026 призначено судове засідання у справі на 20.05.2026 та запропоновано позивачу надати письмово викладену позицію щодо клопотання про зупинення провадження у справі.
12.05.2026 від позивача надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в якому останній просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача-2, продовжити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечуючи проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі позивач, з посиланням на правову позицію, викладену в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі №461/5209/19, зауважив, що для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.227 ГПК України, в матеріалах справи мають бути докази перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, беруть участь у виконанні бойових завдань.
Так, звертаючись до суду з вказаним клопотанням, відповідач-2 надав суду довідку № 1532/3868 від 05.05.2026 з якої вбачається, що він перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12 серпня 2022 року по теперішній час. Однак, відповідачем-2 не додано до клопотання доказів перебування його у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, які виконують бойові завдання у зоні бойових дій, що, на переконання позивача, є підставою для відмови у задоволенні означеного клопотання.
В судове засідання учасники провадження не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України), мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов'язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну "переведені на воєнний стан" Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Cил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №754/947/22, є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні конструкції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов'язок, пов'язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) у суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України), яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас суд враховує, що в постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу також на те, що обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто, ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За таких обставин, прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.
Проте, в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.
За наведеного суд враховує, що в клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач-2 наголошує на тому, що наразі він перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, і це підтверджено належними доказами, а саме довідкою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.05.2026 №1532/3868 (форма 5), з огляду на що він вбачає наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Наведене підтверджує бажання (наміри) ОСОБА_1 , як військовослужбовця, вирішити питання про зупинення провадження у справі, а не про здійснення розгляду справи по суті без його участі.
Враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги підтверджений доданими до клопотання доказами факт проходження відповідачем-2 військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_1 щодо продовження розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі №916/1170/26 задля забезпечення дотримання основних засад (принципів) господарського судочинства, як-от верховенства права, елементом якого є право на доступ до суду, в межах якого відповідач-2 матиме можливість брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За приписами пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
За таких обставин, провадження у справі №916/1170/26 підлягає зупиненню до припинення перебування відповідача-2 ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.
Вищенаведені висновки відповідають викладеній у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм, зокрема пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України.
При цьому суд зауважує, що предметом даного спору є стягнення заборгованості, що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем-1 укладеного між сторонами кредитного договору №011/89811/00671335 від 15.10.2019, за виконання якого поручився відповідач-2. Отже, наразі заявлено позов про солідарне стягнення коштів.
Проаналізувавши предмет та підставу позову в цій справі, суд звертає увагу, що стягнення грошових коштів з декількох відповідачів солідарно (від лат. solidus - цілий, увесь) не є об'єднанням в одній позовній вимозі декількох вимог. Натомість це є позовною вимогою про виконання обов'язку із зобов'язання, у якому, за твердженням позивача, на боці боржника наявні кілька осіб (множинність осіб у зобов'язанні).
Позовна вимога про солідарне стягнення грошових коштів є неподільною. Зокрема, не можуть бути присуджені до стягнення грошові суми з декількох боржників у різних судових процесах (у тому числі в господарському та цивільному). Крім того, якщо боржники солідарно відповідають за виконання зобов'язання у певній сумі, така сума не може бути присуджена до стягнення у повному обсязі з кожного боржника окремо, оскільки це здатне призвести до подвійного стягнення боргу на шкоду боржникам, створюючи простір для зловживання правом. З іншого боку, присудження частин суми боргу з кожного боржника окремо може призвести до вірогідності неповного задоволення вимог кредитора, якщо майна одного з боржників виявиться недостатньо для стягнення присудженої частини боргу.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Наведене дозволяє стягувачу вимагати здійснення виконавчого провадження щодо усіх боржників одночасно, але так, щоб повне виконання судового рішення одним чи кількома боржниками не призводило до подальшого стягнення надлишкових сум.
Один із випадків множинності осіб на боці боржника прямо передбачений пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, за змістом якого господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є найбільш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього (постанова від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц).
Отже, незважаючи на те, що необхідність зупинення провадження у справі зумовлена наявністю обставин лише щодо відповідача-2, зупинення провадження у цій справі є обґрунтованим, оскільки пред'явлена ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" вимога про стягнення грошових коштів солідарно з кількох боржників є неподільною.
Керуючись ст.ст. 227, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Клопотання відповідача-2 ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задовольнити.
2. Зупинити провадження у справі №916/1170/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення 214038,76 грн. до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
3. Зобов'язати ОСОБА_1 повідомити Господарський суд Одеської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.
Суддя М.Б. Сулімовська
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено і підписано 25.05.2026.