ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2026Справа № 910/11981/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., розглянувши без повідомлення сторін
Заяву ОСОБА_1 , м. Київ
про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат
у справі
за позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до ОСОБА_2 , м. Київ
про стягнення 1 784 830,09 грн, -
25.09.2025 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 відповідач) суми заборгованості в розмірі 1 340 000,00 грн, суми 3% річних в розмірі 112 780,27 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 332 050,72 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ "Компанія з управління активами "Ефективні інвестиції" №2430/ТГ від 05.12.2020 року в частині проведення розрахунку за придбану частину частки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 року позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 1 241 011,00 грн та суму судового збору у розмірі 14 892,14 грн.
19.05.2026 року до канцелярії суду від позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить покласти понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 141 000,00 грн на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Розглянувши без повідомлення сторін заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку про наступне.
Положеннями ст. 221 ГПК України унормовано наступне.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. (ст. 244 ГПК України).
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається з поданих Саітовим Мусою Абубакаровичем документів про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, між позивачем (клієнт) та адвокатом Літинським Олександром Павловичем (адвокат) було укладено Договір про надання правової допомоги №3-05/19 від 20.06.2019 року, відповідно до умов якого адвокат зобов'язався надавати клієнту за плату правову допомогу.
Так, на підтвердження наданих правничих послуг згідно Договору, між позивачем та адвокатом до суду надано:
- Додаткову угоду №2 від 02.09.2025 року щодо надання правової допомоги в межах позовної заяви, поданої в даній справі;
- Акт приймання-передачі адвокатських послуг від 13.05.2026 року на суму 74 000,00 грн;
- Довідку про отримання оплати послуг №1 від 03.09.2025 року на суму в розмірі 42 000,00 грн;
- Довідку про отримання оплати послуг №2 від 02.10.2025 року на суму в розмірі 20 000,00 грн;
- Довідку про отримання оплати послуг №3 від 27.12.2025 року на суму в розмірі 9 000,00 грн;
- Довідку про отримання оплати послуг №4 від 08.05.2026 року на суму в розмірі 3 000,00 грн;
- Довідку про отримання оплати послуг №5 від 15.05.2026 року на суму в розмірі 67 000,00 грн.
При цьому, до вартості адвокатських послуг в розмірі 74 000,00 грн адвокатом додано гонорар успіху в розмірі 67 000,00 грн.
Так, відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 від 02.09.2025 року до Договору про надання правової допомоги №3-05/19 від 20.06.2019 року за підготовку позовної заяви та подання її до суду, підсудність якого буде визначена адвокатом, клієнт сплачує адвокату в день підписання додаткової угоди 42 000,00 грн, що підтверджується наданою адвокатом клієнту довідкою про отримання відповідної оплати.
Сторони окремо домовились, що адвокат забезпечує контроль та ведення справи клієнта в електронному суді в тому разі, якщо клієнт оплатить такі послуги. Вартість послуг адвоката становить 20 000,00 грн (п. 4 Додаткової угоди №2 від 02.09.2025 року до Договору про надання правової допомоги №3-05/19 від 20.06.2019 року).
Пунктом 6 Додаткової угоди №2 від 02.09.2025 року до Договору про надання правової допомоги №3-05/19 від 20.06.2019 року сторони дійшли згоди, що у разі позитивного вирішення судом справи щодо розгляду позовної заяви клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар успіху у розмірі 67 000,00 грн, що становить 5% від основної суми заборгованості Ванченко В.О. за Договором купівлі-продажу корпоративних прав №2430/ТГ від 05.12.2020 року. Позитивним вирішення судом справи щодо розгляду позовної заяви слід розуміти повне або часткове задоволення вимог позивача, викладених в позовній заяві.
Отже, сторони у вказаному Договорі про надання правової допомоги №3-05/19 від 20.06.2019 року погодили, що винагорода адвоката за надання правової допомоги відбувається у формі як "основного гонорару", так і "додаткового гонорару", так званого "гонорару успіху".
У теорії "гонорар успіху" - це договірна форма оплати юридичних послуг (роботи адвоката), яка здійснюється лише у випадку отримання адвокатом певного правового результату передбаченого договором про надання правової допомоги з клієнтом.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 вирішено виключну правову проблему щодо можливості віднесення до судових витрат додаткового гонорару, передбаченого договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто, так званого гонорару успіху.
У вказаній постанові висловлено наступну правову позицію: "Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.". При цьому Велика Палата Верховного Суду, вказала, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2. додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, тому дійшла висновку, що суди не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача і вимоги позивача про стягнення "гонорару успіху" задовольнила пропорційно до розміру задавлених вимог.
Отже, "гонорар успіху" може включатись до витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу.
Судом встановлено, що Літинський О.П. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю КС №7688/10, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v., заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Отже, заявлена позивачем до стягнення із відповідача на підставі договору про надання правової допомоги сума "гонорару успіху" не є безумовною підставою для відшкодування її в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі "гонорару успіху", суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов'язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми задоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов'язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених стороною на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь Позивач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок Відповідача.
Суд, дослідивши наданий позивачем Акт приймання-передачі адвокатських послуг, за якими загальна кількість витраченого часу при наданні правової допомоги у даній справі становить 26 год., з яких 6,5 год. - підготовка позовної заяви, 12,5 год. - контроль та ведення справи в електронному суді, 4 год. - представництво клієнта в судових засіданнях, 3 год. - інші послуги, потреба в наданні яких зумовлена розглядом справи, зазначає, що вказане не відповідає суті правовідносин сторін, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів, які необхідно було б вивчати 26 годин, а тому й не вимагало витрачення адвокатом тривалого часу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.
Суд зазначає, що за результатами розподілу судових витрат витрати в формі "гонорару успіху" не можуть бути стягнуті в розмірі, який фактично дорівнює вартості понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.
Враховуючи викладене, Суд виходить з того, що судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді ("гонорар успіху") до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на сторону, на яку судові витрати іншої сторони мають бути віднесені відповідно до процесуальних норм про розподіл судових витрат, виходячи лише зі зменшення судом гонорару, який визначено сторонами цього договору на власний розсуд, без одночасної оцінки його розміру всім критеріям судових витрат на правничу допомогу, які унормовані у главі 8 "Судові витрати" ГПК України, у їх сукупності.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, Суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 452,94 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та витрати у формі "гонорару успіху" у розмірі 34 000,00 грн, які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на відповідача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.
Отже, керуючись приписами ст.ст. 221, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додатково рішення щодо розподілу судових витрат задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 85 452,94 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 94 копійки).
3. В іншій частині заяви ОСОБА_1 - відмовити.
4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
5. Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Додаткове рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя С. МОРОЗОВ