ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2026Справа № 910/3654/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури
до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амберпром"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Ентер Гео Інвест"
про визнання недійсними результату аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, застосування правових наслідків недійсності правочину.
Представники учаснкиів справи:
від прокуратури: Скляр Д.Ю.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Єльчанінова І.О., ордер серія АН № 1668008;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився.
Керівник Сарненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберпром» про визнання недійсними результату аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, застосування правових наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України при прийнятті рішення від 17.07.2024 у справі № 70/111-р/к дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Амберпром", яке обрано переможцем аукціону, вчинило порушення передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Державною службою геології та надр України за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка «Мазинська перша» (ідентифікатор аукціону в системі "Prozorro.Продажі": UA-PS-2021-01-21-000021-2, а тому результати вищевказаного аукціону, договір купівлі-продажу спеціального дозволу від 14.04.2021 № 10/4-21 та спеціальний дозвіл на користування надрами (дослідно-промислова розробка родовищ бурштину Ділянки «Мазинська перша») від 21.05.2021 № 5207 є недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ентер Гео Інвест» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, підготовче судове засідання призначено на 28.04.2025.
09.04.2025 представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву.
14.04.2025 представником прокуратури подано відповідь на відзив.
28.04.2025 представником відповідача-2 подано заяву про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 28.04.2025 представник прокуратури з'явився, представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 26.05.2025. яку занесено до протоколу судового засідання.
09.05.2025 представником відповідача-2 подано клопотання про об'єднання справ.
Відповідно до частин 1-3 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Враховуючи, що за приписами процесуального закону об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а відповідне клопотання відповідачем 2 заявлено після початку підготовчого засідання, суд залишає означене клопотання без розгляду.
26.05.2025 представником відповідача-2 подано клопотання про зупинення провадження у справі.
У судове засідання 26.05.2025 представники прокуратури та відповідача-2 з'явились, представники інших учасників справи не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 зупинено провадження у справі № 910/3654/25 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.
26.01.2026 представником відповідача 2 подано клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 поновлено провадження у справі № 910/3654/25, підготовче засідання у справі №910/3654/25 призначено на 23.02.2026.
05.02.2026 представником прокуратури подано письмові пояснення.
16.02.2026 представником відповідача-1 подано письмові пояснення.
У судове засідання 23.02.2026 представник прокуратури з'явився, представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 16.03.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 16.03.2026 представники відповідача-2 та прокуратури з'явились. представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 06.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
26.03.2026 представником відповідача-2 подано клопотання про залишення позову без розгляду.
30.03.2026 представником відповідача-2 подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та заяву про застосування строків позовної давності.
02.04.2026 представником відповідача-2 подано клопотання про визнання участі представника відповідача-1 у судове засідання обов'язковою.
03.04.2026 представником прокуратури подано заперечення на клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду.
03.04.2026 представником відповідача-2 подано письмові пояснення та відповідь на пояснення прокурора.
06.04.2026 представником відповідача-2 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 06.04.2026 представники прокуратури та відповідача-2 з'явились, інші представники учасників справи не з'явились.
За результатами розгляду клопотання представника відповідача 2 про визнання участі представника відповідача-1 у судове засідання обов'язковою, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки не встановлено, у відповідності до процесуального закону, необхідності визнання явки представника відповідача-1 обов'язковою.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 27.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
13.04.2026 представником прокуратури подано заперечення на заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності та заперечення на клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 27.04.2026 представники прокуратури та відповідача-2 з'явились, інші представники учасників справи не з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.05.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 18.05.2026 представники прокуратури та відповідача-2 з'явились, представники інших учасників справи не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників учасників справи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача-2 проти позову заперечив.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 18.05.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-2, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-01-21-000021-2, сформованого 19.03.2021, відбувся аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами - Ділянка «Мазинська перша», переможцем якого визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Амберпром» (далі - відповідач 2).
14 квітня 2021 року між Державною службою геології та надр України (далі - продавець, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберпром» (переможець аукціону) укладено Договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ) Ділянки Мазинська перша, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області № 10/4-21 (далі - Договір), за умовами якого сторони визнають свої права та обов'язки згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №993 «Про затвердження Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів» та від 30.05.2011 №615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», і керуються їх положеннями та положеннями законодавства України під час виконання цього договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору на аукціоні, що відбувся 12.03.2021 за результатами проведення торгів переможець аукціону зобов'язується за суму коштів, визначену в протоколі проведення електронного аукціону від 19.03.2021 №UA-PS-2021-01-21-000021-2, згідно з яким покупець визнаний переможцем аукціону, придбати у продавця спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ) Ділянки Мазинська перша, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області. Строк дії Дозволу: 5 років.
Ціна Договору, згідно з п. 3.1, становить 349 000,00 грн.
12 травня 2021 року Держгеонадрами видано ТОВ «Амберпром» спеціальний дозвіл на користування надрами №5207.
Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа 1) «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» №70/111-р/к від 17.07.2024 (далі - Рішення), зокрема визнано, що ТОВ «Ентер гео інвест» та ТОВ «Амбербур» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в аукціоні, проведеному Держгеонадрами за лотом «Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка «Мазинська перша» (ідентифікатор аукціону в системі «Prozorro.Продажі»: №UA-PS-2021-01-21-000021-2), за таке порушення на ТОВ «Амбербур» та ТОВ «Ентер гео інвест» (далі - третя особа 2) накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн, кожному.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначає, що в Рішенні встановлені обставини антиконкурентних узгоджених дій учасників аукціону, то його результати суперечать принципу прозорості та конкурентності при реалізації права користування надрами, що встановлені ч. 2 ст. 16 Кодексу України про надра, Порядком проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів» та Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами», а відтак такі торги слід визнати недійсними.
Прокурор зазначає, що оскільки ТОВ «Ентер гео інвест» та ТОВ «Амберпром» умисно, з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушено вимоги законодавства про захист економічної конкуренції під час їх участі в електронному аукціоні № UA-PS-2021-01-21-000021-2, з продажу спеціального дозволу на користування надрами шляхом спотворення його результатів, укладений за результатами аукціону № UA-PS-2021-01-21-000021-2, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників Договір, є недійсним в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами.
Також, прокурор зазначає, що оскільки умисел укладення правочину, який звідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявний лише в однієї зі сторін, відповідно до вимог ч. 3 ст. 228 ЦК України, наявні правові підстави для визнання за державою права власності на сплачені ТОВ «Амберпром» грошові кошти у розмірі 349 000,00 грн за придбання спеціального дозволу.
Таким чином, предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними результатів електронного аукціону, оформленого протоколом про результати аукціону №UA-PS-2021-01-21-000021-2 від 19.03.2021, Договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ) Ділянки Мазинська перша, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області № 10/4-21 від 14.04.2021 та спеціального дозволу на користування надрами ділянки «Мазинська перша» № 5207 від 12.05.2021, виданого ТОВ «Амбрепром», а також застосування наслідків недійсності правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, шляхом визнання за державною права власності на грошові кошти у розмірі 349 000,00 грн, сплачених за придбання спеціального дозволу на користування надрами № 5207 від 21.05.2021.
Відповідач - 1, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що встановлення фактів змови учасників онлайн-аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порушення учасниками таких аукціонів законодавства про захист економічної конкуренції не належить до повноважень Держгеонадр, яка діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174. Окрім того, Держгеонадра (як організатор аукціону) не має жодного впливу не процедуру та результати такого аукціону.
Відповідачем - 2 в свою чергу, заявлено про застосування строків позовної давності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор.
Згідно з Положенням про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями Міндовкілля є реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, надання пропозицій щодо надання чи продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами та пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, з одночасним зазначенням умов, за яких можливе надро-користування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або обґрунтовані пропозиції щодо неможливості надро-користування на запропонованих ділянках надр з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
За доводами прокурора, Міндовкілля не наділено повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними результатів проведення аукціонів, спеціальних дозволів на користування надрами та договорів їх купівлі-продажу, а тому не може бути позивачем у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 № 240/401/19 зазначив, що прокурор має право самостійно звертатися до суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом. Передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як от у Кабінету Міністрів України) не свідчить про право такого органу на звернення з позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Згідно зі ст. 11 КУпН і Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Держгеонадра є уповноваженим державою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
За до п.п. 8 п. 4 цього Положення, Держгеонадра видають в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами.
Водночас, із тверджень прокуратури вбачається, що саме внаслідок незаконних дій Держгеонадр порушено право Українського народу на користування природними об'єктами відповідно до закону, саме цей орган влади визначено відповідачем за вимогами прокурора.
Держгеонадра є замовником електронного аукціону № UA-PS-2021-01-21-000021-2, видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами та стороною договору його купівлі-продажу, а тому є відповідачем за цим позовом.
Отже, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Держгеонадр процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача і відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом.
З огляду на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Держгеонадра, які визначені відповідачем у цій справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави за цим позовом.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.
У справі, що розглядається, прокурор, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України оспорює дійсність укладеного між відповідачами Договору та Дозволу, а також результати аукціону, які за доводами прокурора суперечать принципу прозорості та конкурентності.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі №910/6780/23.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Як констатував Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При цьому ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23 уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення уповноважених осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Амберпром" до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів Аукціону UA-PS-2021-01-21-000021-2 від 19.03.2021.
Крім того, вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст.228 ЦК України, ч. 1 ст.208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для застосування приписів ч. 3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання та отримання послуг за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Проте, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення Аукціону, а не на протиправність Договору, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст.228 ЦК.
Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор не довів суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 зазначено, що об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звернула увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
ЄСПЛ в свою чергу, звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна, а саме в даному випадку добросовісної сторони правочину - Державної служби геології та надр України.
Об'єднана палата зазначила, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
За таких підстав, суд приходить до висновку, що застосування ч.3 ст.228 ЦК до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-1, так і щодо добросовісної сторони правочину.
З огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).
Суд також враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи № 903/997/25 правовідносинах.
Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно ухвали Верховного Суду від 24.02.2026 обумовлена, наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.
Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. В зазначеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об'єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Отже, що обставини допущення учасниками спірного Аукціону і, зокрема відповідачем-2 при його проведенні, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
Таким чином, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, оскільки лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірному Аукціоні не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, а отже для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Таким чином, позовні вимоги керівника Сарненської окружної прокуратури в частині визнання недійсними результатів електронного аукціону UA-PS-2021-01-21-000021-2 від 19.03.2021; Договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину Ділянки «Мазинська перша», яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області від 14.04.2021 № 10/4-21; спеціального дозволу на користування надрами Ділянки «Мазинська перша» від 12.05.2021 №5207, не підлягають задоволенню, в зв'язку з чим, не підлягають і застосуванню правові наслідки недійсності правочину.
Стосовно заявленого відповідачем-2 клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
З урахуванням наведеного, з огляду на недоведеність заявлених позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору - застосуванню не підлягає.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на прокуратуру в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 26.05.2026
Суддя О.А. Грєхова