вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
20 травня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/61/26
Господарський суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005», код ЄДРПОУ - 38581200, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 17,
про стягнення неустойки за не виконання обов'язку щодо повернення земельної ділянки, та повернення земельної ділянки,
з урахуванням прийнятої судом до розгляду згідно ухвали від 31.03.2026 заяви позивача від 30.03.2026 про зменшення позовних вимог,
за участі представників сторін:
від позивача - Клещева С.С. у порядку самопредставництва,
від відповідача - не з'явився,
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою №32.01-17/151(1) від 26.01.2026 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-05/66/26 від 27.01.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення неустойки за не виконання обов'язку щодо повернення земельної ділянки у розмірі 366026,40 грн та повернення земельної ділянки площею 0,2807 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2019 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» було укладено договір №2060 оренди земельної ділянки площею 2807 кв.м. (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) по вулиці Гранітна, 17, термін дії якого закінчився 18.04.2024. Оскільки відповідач після припинення дії договору не повернув земельну ділянку територіальній громаді за актом приймання-передачі, незважаючи на направлені йому листи та претензії №24.01-12/1231 від 25.04.2021, №24.01-13/166 14.05.2024 та №24.01-12/2337 03.09.2025, а також продовжує утримувати об'єкт оренди (земельну ділянку), позивачем на підставі ст. 785 ЦК України нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період з жовтня 2024 року по грудень 2025 року в сумі 366026,40 грн, яку він просить стягнути у судовому порядку, а також Департамент просить суд зобов'язати відповідача повернути вказану земельну ділянку в стані, визначеному умовами договору.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисин С.В. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026.
Процесуальні дії по справі
Згідно ухвали від 02.02.2026 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено судове підготовче у справі на 04.03.2026; сторонам встановлені строки для подання заяв по суті справи.
02.03.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи від 02.03.2026 (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/1912/26).
У зв'язку з неявкою учасників справи у підготовче засідання 04.03.2026, суд згідно з ухвалою від 04.03.2026 задовольнив клопотання позивача від 02.03.2026 про відкладення (перенесення) розгляду справи та відклав підготовче засідання на 31.03.2026.
30.03.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог від 30.03.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/2936/26), згідно з якою позивач просить зменшити розмір позовних вимог з 366026,40 грн до 252149,76 грн та повернути Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради частину судового збору пропорційну сумі зменшення позовних вимог.
Згідно ухвали від 31.03.2026 суд постановив:
- прийняти до розгляду заяву Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про зменшення позовних вимог від 30.03.2026 та подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог;
- задовольнити клопотання позивача про повернення судового збору, наведене у заяві про зменшення позовних вимог від 30.03.2026;
- повернути Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1708,15 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції №1326 (внутрішній номер 474273272) від 22.12.2025;
- задовольнити усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого розгляду;
- відкласти підготовче засідання на 23.04.2026;
- продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів;
- запропонувати відповідачу в строк 10 днів надати відзив з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, оформлений згідно з вимогами статті 165 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких він ґрунтуються, якщо такі докази не надані позивачем.
Згідно ухвали від 23.04.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 20.05.2026.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 02.02.2026, 04.03.2026, 31.03.2026, 23.04.2026 у справі №907/61/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронних кабінетів учасників справи 02.02.2026 о 18:50, 05.03.2026 о 15:03, 01.04.2026 о 12:55, 24.04.2026 о 14:01.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідач у судове засідання 20.05.2026 участі уповноважених представників не забезпечив, будучи належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення підготовче засідання.
Щодо неявки представника відповідача в судові засідання, то суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005», будучи належним чином повідомлене про дату, час та місце проведення підготовчих засідань та розгляду справи по суті, не уповноважило представника в підготовчі засідання по справі, а також для участі в розгляді справи по суті 20.05.2026.
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
За таких обставин, суд зазначає, що відповідач, будучи неодноразово належним чином повідомлений судом про розгляд справи, про дату, час і місце судових засідань, у строк, встановлений ч.1 ст. 178 ГПК України відзиву на позов не подав і не забезпечив явку в судові засідання, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами на участь у розгляді справи.
Відтак, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, відповідно до ст. 202 ГПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд за участі представника позивача, на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті, 20.05.2026 розглянув справу за наявними у ній документами.
Відповідно до ст. 240 ГПК України, в судовому засіданні 20.05.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Стислий виклад позицій учасників процесу
Суть спору за позицією позивача
Позивач стверджує, що 18.04.2019 рішенням Ужгородської міської ради №1516 Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2807 кв.м. (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) по вулиці Гранітна, 17 та передано її в оренду строком на 5 років до 18.04.2024. На виконання вказаного рішення 18.04.2019 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (назву якого 17.11.2021 змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) та відповідачем було укладено договір оренди №2060.
Згідно з цим договором об'єкт оренди - земельну ділянку площею 2807 кв.м (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) по вулиці Гранітна, 17, на якому розташовано нерухоме майно відповідача (автозаправочна станція площею 46,90 кв.м., будівля літ. А, автозаправки поз. I-VI та огорожі №1, №2), було передано орендарю за актом приймання-передачі.
Так як термін дії договору оренди закінчився 18.04.2024, а відповідач не звертався до Ужгородської міської ради щодо поновлення оренди і жодних рішень про продовження строку дії договору радою не приймалось, орендні правовідносини припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який було укладено договір оренди (пункт 34 договору).
Відповідно до п.п. 21, 22 договору та ст. 34 Закону України «Про оренду землі», після припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку за актом приймання-передачі у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була одержана.
Незважаючи на припинення дії договору, відповідач з 19.04.2024 не вжив жодних заходів для повернення земельної ділянки територіальній громаді. Позивач наголошує, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради неодноразово надсилав орендарю письмові вимоги про необхідність звільнення ділянки та підписання акту приймання-передачі, а саме: лист №24.01-12/1231 від 25.04.2021, претензію №24.01-13/166 від 14.05.2024 та лист-вимогу про повернення земельної ділянки №24.01-12/2337 від 03.09.2025 (до якого було додано проект акту). Жодних відповідей від відповідача отримано не було, а доступ до земельної ділянки наразі обмежено парканами, що перешкоджає власнику у вільному користуванні майном (земельною ділянкою).
Оскільки відповідач умисно ухиляється від виконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, позивач, керуючись ст. 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), нарахував неустойку у розмірі подвійної орендної плати. Виходячи з місячного розміру орендної плати 12200,88 грн, визначеного п. 11 договору, розмір щомісячної неустойки становить 24401,76 грн. За період з жовтня 2024 року по грудень 2025 року загальна сума неустойки за неправомірне утримання земельної ділянки після закінчення договору оренди становить 366026,40 грн.
Позивач стверджує, що сам факт закінчення строку дії договору не припиняє невиконане зобов'язання щодо повернення майна та не звільняє відповідача від відповідальності. Враховуючи відсутність будь-яких перешкод з боку орендодавця та систематичне ігнорування відповідачем вимог про повернення ділянки, позивач вважає за необхідне зобов'язати відповідача повернути територіальній громаді земельну ділянку шляхом підписання акту приймання-передачі та стягнути нараховану неустойку.
Згідно ухвали від 31.03.2026 суд прийняв до розгляду заяву позивача - Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про зменшення позовних вимог від 30.03.2026 та постановив подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог з 366026,40 грн до 252149,76 грн.
Так, обгрунтовуючи подану заяву про зменшення позовних вимог, Департамент перерахунок неустойки (у бік зменшення) за 12 місяців 2025 року проводить з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) за 2025 рік у сумі 1278174,93 грн, яка визначена згідно рішення Ужгородської міської ради №1663 від 22.02.2024 про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області. Відповідно до п. 2 рішення Ужгородської міської ради №1663 від 22.02.2024 технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади вводиться в дію з 01.01.2025, а у п. 6 рішення визнано таким, що втратило чинність з 01.01.2025 рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради».
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Згідно рішення №1516 від 18.04.2019 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» Ужгородська міська рада вирішила: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) площею 0,2807 га для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту по вул. Гранітній, 17 та передати її в оренду строком на 5 років до 18 квітня 2024 року.
На підставі вказаного рішення Ужгородської міської ради №1516 від 18.04.2019, між Територіальною громадою міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (назву якого 17.11.2021 змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» як орендарем (разом - сторони) 18.04.2019 був укладений договір оренди землі №2060 (далі - договір).
Згідно з п. 1. договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту в місто Ужгороді, вулиця Гранітна, 17, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:60:002:0028 (далі - земельна ділянка).
Відповідно до п. 2. договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2807 га.
Згідно з п. 3. договору, на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: автозаправочна станція загальною площею 46,9 кв.м.
Відповідно до п. 5. договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2019 рік становить 2091579,91 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №1249 від 19.03.2019.
Згідно з п. 8. договору, строк дії договору до 18 квітня 2024 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 9. договору, рішення про продовження договору оренди приймає Ужгородська міська рада у відповідності до чинного законодавства.
Згідно з п. 10. договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 146410,59 грн на рік.
Відповідно до п. 11. договору, орендна плата. вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 12200,88 грн.
Згідно з п. 12. договору, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Відповідно до п. 13. договору, розмір орендної плати переглядається щороку у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку. зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України;
- в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 14. договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором;
- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 15. договору, витрати, пов'язані з підготовкою змін до договору оренди, у зв'язку із внесенням змін до чинного законодавства, в тому числі у зв'язку із проведенням державної реєстрації права оренди землі покладаються на орендаря.
Згідно з п. 16. договору, земельна ділянка передається в оренду із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до п. 17. договору, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту.
Згідно з п. 18. договору, умови збереження стану об'єкта оренди у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до п. 19. договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення. Згідно рішення Ужгородської міської ради №1516 від 18.04.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:60:002:0028) площею 2807 кв.м. для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту по вулиця Гранітній, 17 та передано її в оренду строком на 5 років до 18 квітня 2024 року.
Згідно з п. 20. договору, інші умови передачі земельної ділянки в оренду: не дозволяється зміна цільового призначення. Використання земельної ділянки здійснюється із урахуванням затвердженої містобудівної та землевпорядної документації, а також інших законодавчих актів що є чинними на території України.
Відповідно до п. 21. договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється одночасно з підписанням акту приймання-передачі.
Згідно з п. 22. договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір вирішується у судовому порядку. У разі погіршення якості грантового покриву та інших корисних властивостей орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок) або приведення її (їх) у непридатний для використання за цільовим призначенням стан збитки, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284.
Згідно з п. 26. договору, передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.
У п. 27. договору передбачені права орендодавця: в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень; вимагати від Орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів, дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з п. 28. договору передбачені обов'язки орендодавця: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.
У п. 29. договору передбачені права орендаря: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця, зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; передавати орендовану земельну ділянку в суборенду за письмовою згодою Орендодавця; визначити, що орендар не вправі передавати право оренди землі у заставу вносити його до статутного фонду іншої юридичної особи.
Згідно з п. 30 договору в обов'язки орендаря входить: здійснити у 20-ти денний термін державну реєстрацію права оренди у відповідності до вимог чинного законодавства (у разі несвоєчасного здійснення права оренди справляється пеня у розмірі визначеному п. 14 даної угоди); своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою; щоквартально подавати орендодавцю підтверджуючі документи щодо внесення орендної плати; приступати до виконання земельної ділянки в строки, в строки встановлені договором оренди землі, право оренди якого, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного ті іншого природоохоронного призначення, водного, оздоровчого рекреційного та історично-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу державної податкової служби; у разі зміни своїх банківських реквізитів, юридичної адреси, назви, організаційно-правової форми тощо, у 10-деннний строк з моменту настання таких змін повинен письмово повідомити про це орендодавця; самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексованої нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством; у разі неповернення земельної ділянки в зазначений термін здійснити плати за фактичне користування земельною ділянкою (плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах визначених цим договором).
Відповідно до п. 34. договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусово відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 35. договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін (за виключенням випадків встановлених пунктом 36 договору); рішенням суду на вимогу однієї із сторін, внаслідок невиконання другою стороною обов'язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.
Відповідно до п. 36. договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: несплати розміру орендної плати протягом трьох місяців; використання земельної ділянки не за цільовим призначення; передача в суборенду земельної ділянки без письмової згоди орендодавця.
Згідно з п. 37. договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Відповідно до п. 38. договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Відповідно до п. 40. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 18.04.2019 вбачається, що Територіальна громада міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради як орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» як орендар склали даний акт про наступне:
1. Згідно п. 1 договору оренди земельної ділянки орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 2807 кв.м, яка знаходиться за адресою: місто Ужгород, вулиця Гранітна, 17.
2. Сторонами встановлено, що вищезазначена земельна ділянка передається у стані, що відповідає умовам договору.
3. Цим актом підтверджено відсутність претензій з боку сторін щодо стану земельної ділянки та умов її передачі.
4. Датою набуття орендарем права користування земельною ділянкою є дата реєстрації права оренди землі.
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки Відділу в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1249/0/192-19 від 19.03.2019, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 за адресою місто Ужгород, вулиця Гранітна (землі промисловості, транспорту зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) становить 2091579,91 грн. Дата формування витягу 15.03.2019.
Відповідно до інформаційної довідки №460945163 від 20.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: земельної ділянки з кадастровим номером - 2110100000:60:002:0028, площею 0.2807 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1853568021101 встановлено, що відомості про таку земельну ділянку зареєстровані в Державному земельному кадастрі 14.11.2005, орган що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки - ЗРФ ДП «Центр ДЗК».
У цій же інформаційній довідці №460945163 від 20.01.2026 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером - 2110100000:60:002:0028 зазначено про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право - 32028629, стосовно реєстрації 13.06.2019 права комунальної власності Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 33868924) на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» 5245-VІ від 06.09.2012; дата, час державної реєстрації - 13.06.2019 о 09:12; державний реєстратор - Гечка Катерина Вікторівна, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Закарпатська область; підстави внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47384425 від 18.06.2019.
У цій же інформаційній довідці №460945163 від 20.01.2026 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером - 2110100000:60:002:0028 зазначено про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право - 32194420, стосовно державної реєстрації - 26.06.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Закарпатської області Цоклан О.М. права оренди на земельну ділянку ТОВ «ТПК 2005» на підставі договору оренди землі 2060 від 18.04.2019, укладеного між ТОВ «ТПК 2005» та Ужгородською міською радою; індексний номер рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень - 47562939 від 01.07.2019; зміст, характеристика іншого речового права - строкове платне користування земельною ділянкою, строк дії - 18.04.2024; відомості про суб'єкта іншого речового права - орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» (код ЄДРПОУ - 38581200), Територіальна громада, орендодавець Ужгородська міська рада (код ЄДРПОУ - 33868924).
У цій же інформаційній довідці №460945163 від 20.01.2026 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером - 2110100000:60:002:0028 зазначено про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 80112821101; тип об'єкта - автозаправочна станція, площею 46.9 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:002:0028, номер відомостей про речове право - 1262952; власником автозаправної станції є ТОВ «МП КЛУБ», код ЄДРПОУ - 38581200 (тобто відповідач - ТОВ «ТПК 2005», цей же код ЄДРПОУ - 38581200) на підставі договору купівлі-продажу автозаправочної станції від 11.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Столяров О.О. за №2876.
Відповідно до рішення Ужгородської міської ради LI сесії VIII скликання №1663 від 22.02.2024 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області» вбачається, що міська рада вирішила:
1. Затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області.
2. Ввести в дію нормативну грошову оцінку земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району з 01.01.2025.
3. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району підлягає щорічній індексації відповідно до вимог діючого законодавства.
4. Внести зміни до договорів оренди землі, які були укладені раніше у зв'язку з введенням в дію нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах Ужгородської міської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області в частині орендної плати шляхом укладання додаткових угод.
5. Оприлюднити дане рішення згідно з вимогами чинного законодавства України.
6. Вважати таким, що втратило чинність з 01.01.2025 рішення двадцять третьої сесії Ужгородської міської ради VI скликання «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» від 14 липня 2014 року №1398.
Згідно з витягом №НВ-9990586862025 від 22.12.2025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (складеного у зв'язку з прийняттям Ужгородською міською радою рішення №1663 від 22.02.2024), нормативно грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 становить 1278174,93 грн.
Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради неодноразово надсилались колишньому орендарю (відповідачу) листи з пропозицією повернути земельну ділянку за актом приймання - передачі, а саме:
- лист «Про регулювання земельних відносин» від 25.04.2021 №24.01-12/1231 (повідомлено про закінчення строку дії договору та необхідність вчинення визначених законом заходів, серед іншого повернення земельної ділянки за актом приймання - передачі). Такий лист направлений Департаментом Товариству цінним листом з описом вкладення згідно рекомендованого поштового відправлення №8800021688296 по адресу зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 17, однак означене рекомендоване поштове відправлення було повернуто за закінченням терміну зберігання;
- претензію від 14.05.2024 №24.01-13/166 (повідомлено про наявну заборгованість по орендній платі, закінчення строку дії договору та необхідність повернення земельної ділянки за актом приймання - передачі). Означена претензія направлена Департаментом Товариству цінним листом з описом вкладення згідно рекомендованого поштового відправлення №8800021718705 по адресу зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 17, однак таке рекомендоване поштове відправлення було повернуто за закінченням терміну зберігання;
- вимогу «Про повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі» від 03.09.2025 №24.01-12/2337 (про повернення земельної ділянки за актом приймання - передачі, в тому числі з долученням проекту вказаного акту). Така вимога направлена Департаментом Товариству цінним листом з описом вкладення згідно рекомендованого поштового відправлення №0505364046493 по адресу зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З приводу направлення Департаментом Товариству означених листів від 25.04.2021 №24.01-12/1231, від 14.05.2024 №24.01-13/166, від 03.09.2025 №24.01-12/2337 рекомендованими поштовими відправленнями цінними листами по адресу зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та їх повернення із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання», суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку Департаменту (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Як стверджує позивач, жодних відповідей на означені листи, претензії та вимоги від відповідача не надходило до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.
З посиланням на такі обставини справи позивач звернувся у суд з позовними вимогами про стягнення з ТОВ «ТПК 2005» на користь Департаменту 252149,76 грн неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, нарахованої за не виконання обов'язку щодо повернення в комунальну власність земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 після закінчення договору оренди землі №2060 від 18.04.2019 та зобов'язання ТОВ «ТПК 2005» повернути в комунальну власність за актом приймання-передачі Департаменту означену земельну ділянку.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України, тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правових відносин) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За змістом ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно зі ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.4 Закону України орендодавцем земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відтак, невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі після спливу строку дії договору свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду), а тому, права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №910/11692/20, від 11.07.2023 у справі №916/1307/22, від 31.08.2021 у справі №914/1050/20, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22, від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).
Як встановлюють положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Таким чином, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, внаслідок якого у наймодавця виникає право на застосування до наймача встановленої положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.10.2021 у справі №922/4268/20, від 08.12.2022 у справі №910/16396/21, від 19.07.2023 у справі №924/746/22, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22.
Неустойка, стягнення якої регламентовано положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору, і наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
В свою чергу, неустойка на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, право на застосування якої виникає після припинення договору і невиконання наймачем обов'язку щодо негайного повернення речі, та є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним.
Верховний суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №917/631/19, від 06.10.2021 у справі №911/262/20 та від 21.03.2023 у справі №922/1155/20 притримується правової позиції про те, що незалежно від того, яким способом у договорі регламентуються правовідносини між сторонами у разі невиконання наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) та подальшого користування нею після припинення договору, однак ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Не допускається установлення для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Як встановлюють положення ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відтак можливість притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до визначеної положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України відповідальності, ставиться в залежність від наявності вини (умислу або необережності).
Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, викладено низку правових висновків, зокрема, з приводу обрання способу захисту у спірних правовідносинах щодо захисту порушеного права у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю, з приводу предмета доказування при розгляді спорів про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, у тому числі і висновку щодо тягаря доказування, а саме, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.
Так, об'єднана палата наголосила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання, належать обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна вина особи, яка порушила зобов'язання, та встановлення можливості передати спірне майно.
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 28.08.2018 у справі №913/155/17, від 30.08.2019 у справі №910/13695/18, від 08.12.2022 у справі №910/16396/21, від 23.10.2024 у справі №916/3409/22.
З урахуванням вищевикладеного суд зауважує, що обставини щодо наявності вини відповідача у неповерненні об'єкта оренди та наявності можливості виконати цей обов'язок підлягають дослідженню у кожному конкретному випадку.
Як уже зазначалось судом попередньо, за положеннями ст. 614 Цивільного кодексу України наявність вини особи презюмується, однак така може бути спростована. При цьому, тягар доказування покладається на відповідача.
При цьому, суд наголошує, що у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/4278/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголосив, що положення про стягнення з колишнього орендаря неустойки за несвоєчасне повернення орендованих земельних ділянок за актом приймання - передачі після припинення дії договорів оренди у розмірах і в порядку, визначеному приписами статі 785 ЦК України є належним способом захисту, а відтак до вказаних правових відносин підлягають застосуванню приписи ст.785 ЦК України, про що також наголошено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Розглядаючи позовні вимоги в частині повернення земельної ділянки площею 0,2807 га з кадастровим номером 2110100000:60:002:0028, розташованої за адресою місто Ужгород, вулиця Гранітна, 17, суд зазначає, що правовідносини між сторонами були врегульовані договором оренди землі №2060 від 18.04.2019. Відповідно до п. 8 вказаного договору, строк його дії чітко обмежений датою до 18.04.2024.
Належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема з договору оренди від №2060 від 18.04.2019 та інформаційної довідки №460945163 від 20.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено, що строк дії договору оренди закінчився 18.04.2024, у зв'язку з чим договір є припиненим на підставі п. 34 договору та положень чинного законодавства України у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Суд наголошує, що закінчення строку дії договору оренди землі є чіткою та безумовною підставою для припинення орендних правовідносин, яка породжує у відповідача обов'язок негайно повернути земельну ділянку її власнику. Згідно з п. 22 договору, після припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянкою у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Позивачем в особі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради було вжито всіх передбачених законом заходів для мирного врегулювання питання та оформлення повернення майна, що підтверджується неодноразовим направленням на адресу відповідача письмових повідомлень. Зокрема, у листі від 25.04.2021 №24.01-12/1231 відповідача було попереджено про закінчення строку дії договору, у претензії від 14.05.2024 №24.01-13/166 наголошено на припиненні договору та наявності заборгованості, а в листі-вимозі від 03.09.2025 №24.01-12/2337 відповідачу було безпосередньо запропоновано підписати та повернути долучений проект акта приймання-передачі земельної ділянки.
Проте, відповідач жодним чином на вказані звернення не відреагував, ухилився від обов'язку підписати акт приймання-передачі та не повернув земельну ділянку власнику, продовжуючи безпідставно утримувати її у своєму користуванні після 18.04.2024.
Будь-яких заперечень проти позову чи доказів, які б спростовували факт закінчення строку дії договору або підтверджували повернення землі позивачу, відповідачем до суду не надано. За таких обставин, оскільки договір оренди 18.04.2024 припинив свою дію, а земельна ділянка комунальної власності орендодавцю повернута не була, вимога позивача про зобов'язання ТОВ «ТПК 2005» повернути земельну ділянку є законною.
Аналізуючи матеріали справи в контексті вимоги про стягнення неустойки в розмірі 252149,76 грн, суд виходить з того, що відповідач не надав жодних доказів чи заперечень, які б свідчили про наявність поважних причин або об'єктивних перешкод, що заважали йому виконати зобов'язання з повернення землі після 18.04.2024.
Наявність на спірній земельній ділянці автозаправочної станції загальною площею 46,9 квадратних метрів, яка належить відповідачу на праві власності, не може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних умов.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, наявність нерухомого майна на земельній ділянці є лише підставою для належного та своєчасного оформлення права користування нею у встановленому законом порядку.
Жодних доказів того, що відповідач звертався до Ужгородської міської ради для поновлення чи переоформлення договірних відносин після 18.04.2024, або вчиняв дії у судовому порядку з цього приводу, матеріали справи не містять.
Натомість, невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення земельної ділянки протягом тривалого часу за відсутності будь-яких законних підстав для її утримання свідчить про його протиправну поведінку та умисне ухилення від виконання умов договору, що є правовою підставою для застосування відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Сама по собі відсутність доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі №2060 від 18.04.2019, який припинився 18.04.2024, як і будь-яких інших доказів прояву останнім ініціативи з укладення нового договору оренди землі чи додаткової угоди, не надає ТОВ «ТПК 2005» права на бездоговірне та безоплатне використання земельної ділянки комунальної власності, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно. У даному випадку, з урахуванням обставин закінчення строку дії договору оренди землі та невчинення відповідачем жодних дій, спрямованих на належне оформлення права користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності будівлями та спорудами автозаправочної станції, така поведінка відповідача не може бути визнана добросовісною.
В той же час, судом приймається до уваги і той факт, що при досліджені питання наявності або відсутності правових підстав для застосування передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки, судом встановлено відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які би свідчили про неправомірні дії чи бездіяльність позивача, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованої земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028. Навпаки, матеріали справи містять докази активної поведінки орендодавця в особі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, який неодноразово надсилав Товариству листи та претензії, зокрема лист від 25.04.2021 №24.01-12/1231, претензію від 14.05.2024 №24.01-13/166 та лист-вимогу від 03.09.2025 №24.01-12/2337 із долученням проекту акта приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджує намір позивача прийняти землю та зафіксувати припинення її використання.
Отже, повна бездіяльність відповідача щодо повернення в комунальну власність земельної ділянки після закінчення 18.04.2024 договору оренди, за відсутності здійснення перешкод Департаментом Товариству зі складання акту приймання-передачі з метою повернення земельної ділянки з оренди, як цього вимагає зміст договору, вказує про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Водночас, наявність на земельній ділянці нерухомого майна Товариства, бездіяльність відповідача з врегулювання земельних правовідносин після 18.04.2024 та продовження фактичного використання землі без сплати належних платежів, не виключають підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та приписи частини 1 статті 614 ЦК України наявність вини відповідача у неповерненні земельних ділянок у даному випадку презюмується, оскільки іншого ним не доведено.
За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач ухилився від підписання акта приймання-передачі, не повернув земельну ділянку площею 0,2807 га за адресою місто Ужгород, вулиця Гранітна, 17 після закінчення строку дії договору та не надав суду жодних доказів чи заперечень на спростування вказаних фактів; враховуючи, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатися відповідними процесуальними правами, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 252149,76 грн неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України в розмірі подвійної орендної плати за невиконання обов'язку щодо повернення земельної ділянки є документально доведеними, юридично обґрунтованими та відповідачем не спростованими.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 4 ст. 291 ГК України (у редакції - станом на час виникнення спірних правових відносин), правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені також у ст. 34 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 якої передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Відповідно до п.22. договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 18.04.2019 Територіальна громада міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради як орендодавець на підставі договору оренди земельної ділянки передали Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» в оренду земельну ділянку площею 2807 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Ужгород, вулиця Гранітна, 17, у стані, що відповідає умовам договору.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України метою господарського судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).
Отже, при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відтак, беручи до уваги встановлені судом підстави припинення 18.04.2024 договору оренди та бездіяльності відповідача по поверненню земельної ділянки після закінчення дії договору, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача повернути у комунальну власність Департаменту земельну ділянку підлягає до задоволення з конкретизацією (для точного і неухильного виконання рішення суду) такої вимоги про повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі, так як суд виснує, що задоволення у такий спосіб позовної вимоги Департаменту призведе до ефективного захисту порушених прав Ужгородської територіальної громади в особі позивача - Департаменту.
Відтак, позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір неустойки та наявності підстав для зменшення стягнення з відповідача неустойки.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені та штрафу за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
Водночас, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, а тому, така неустойка, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22).
Як встановлено судом, неустойка згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, нарахована позивачем за не виконання відповідачем обов'язку щодо повернення в комунальну власність земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 після закінчення 18.04.2024 договору оренди землі №2060 від 18.04.2019, у сумі 252149,76 грн, і така неустойка нарахована у розмірі подвійної орендної плати за період з жовтня 2024 року по грудень 2025 року.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідач під час розгляду справи не заявляв клопотання про зменшення розміру неустойки, не навів поважних причин несвоєчасного виконання зобов'язань щодо повернення земельної ділянки в комунальну власність.
Водночас, суд враховує, що незважаючи на обов'язок Товариства повернути таку земельну ділянку після закінчення 18.04.2024 договору оренди землі №2060 від 18.04.2019, однак, по спливу більше 13 місяців з дня закінчення договору (на час ухвалення рішення) відповідач так і не виконав свого обов'язку щодо повернення земельної ділянки.
При цьому, суд враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб'єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та відтак зобов'язаний виконувати умови договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Врахувавши такі обставини та обов'язковість договору, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем неустойку.
Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру неустойки, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, у випадку їх безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача неустойки в повному розмірі, тобто в сумі 252149,76 грн.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст.ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Відповідно до наданих платіжних інструкцій №1326 від 22.12.2025 (внутрішній номер 474273272) та №1428 від 26.12.2025 (внутрішній номер 477153789) при поданні позовної заяви про стягнення неустойки за не виконання обов'язку щодо повернення земельної ділянки, та повернення земельної ділянки, позивачем було здійснено сплату судового збору в розмірі 8818,40 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду: позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня складає 3328,00 грн.
Враховуючи, що згідно з ухвалою від 31.03.2026, прийнявши до розгляду заяву Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про зменшення позовних вимог від 30.03.2026, суд одночасно задовольнив клопотання Департаменту та повернув йому з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1708,15 грн; врахувавши, що позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) судом задоволено повністю, відтак на відповідача покладаються витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 7110,25 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» (код ЄДРПОУ - 38581200, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 17) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) 252149,76 грн (двісті п'ятдесят дві тисячі сто сорок дев'ять гривень 76 копійок) неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, нарахованої за не виконання обов'язку щодо повернення в комунальну власність земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 після закінчення договору оренди землі №2060 від 18.04.2019, а також стягнути 7110,25 грн (сім тисяч сто десять гривень 25 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК 2005» (код ЄДРПОУ - 38581200, місцезнаходження - 88006, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 17) повернути в комунальну власність за актом приймання-передачі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) земельну ділянку площею 0,2807 га за кадастровим номером 2110100000:60:002:0028 для розміщення та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту у місті Ужгороді по вулиці Гранітна, 17.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою ст. 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене і підписане 25.05.2026.
Суддя С.В. Сисин