вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
26.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1468/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" (Львівська обл., Яворівський р-н, с. Новий Яр)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргологос" (Дніпропетровська обл., м.Дніпро)
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргологос" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 121470,01грн, з якої: 77600,00грн заборгованості за поставлений товар, 12025,92грн інфляційних втрат, 28401,60грн пені, 3442,49грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №2212/23 від 22.12.2023 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
14.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відповідач втратив можливість використання податкового кредиту на суму 78400,392 грн ПДВ, що спричинило підприємству збитки, на підставі чого відповідач застосував пункт 5.6 договору, у зв'язку з чим вважає, що обов'язок щодо оплати поставленого товару не настав до моменту можливості отримання відповідачем податкового кредиту. Також зазначає, що умовами договору не передбачено сплату пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
24.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що сторонами погоджено відповідальність покупця за порушення строків оплати у вигляді пені. Зокрема, пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі отримання продукції на умовах відстрочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від простроченої суми. Нарахування пені починається по закінченню терміну відстрочки, яка узгоджена сторонами. Таким чином, позовні вимоги позивача про сплату пені за порушення строків оплати поставленої продукції є законними та обґрунтованими. Додатково зазначає, що пунктом 5.6 договору не передбачається права покупця (відповідача) на притримання оплати вартості поставленого товару постачальником (позивачем) при зупиненні реєстрації або відмови у реєстрації податкової накладної. Позивач також стверджує та надає докази, що ним вжито всіх необхідних заходів для розблокування та реєстрації податкової накладної №16 від 19.09.2024.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
22.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргологос" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №2212/23 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується виготовити та поставити покупцю ящики (надалі продукція).
Згідно з пунктом 1.2 договору кількість постачання продукції визначено у специфікації (додаток №1).
Продукція, за якістю, комплектністю та спеціальними конструктивними характеристиками (вимогами), має відповідати КД (пункт 1.3 договору).
Вартість продукції визначено у специфікації (пункт 4.1 договору).
Пунктом 4.2 договору визначено, що покупець проводить авансову оплату (попередню оплату) у розмірі 20% (двадцять відсотків) від вартості продукції, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання цього договору. Датою здійснення авансового платежу є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. При недотриманні строку виконання авансового платежу, терміни поставки продукції можуть бути збільшені відповідно на стільки ж днів, на скільки була затримана дана оплата, з обов'язковим погодженням термінів між постачальником та покупцем.
Відповідно до пункту 4.3 договору остаточний розрахунок за кожну відвантажену партію продукції у розмірі 80% (вісімдесят відсотків), здійснюється в термін до 5-ти (п'яти) робочих днів з моменту отримання покупцем продукції. Фактом отримання продукції є підписання видаткової накладної на відпуск продукції товарно-транспортної накладної представником покупця.
Згідно з пунктом 5.2 договору у разі отримання продукції на умовах відстрочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1% від простроченої суми. Нарахування пені починається по закінченню терміну відстрочки яка узгоджена сторонами.
Постачальник бере на себе зобов'язання своєчасно складати та реєструвати (у терміни передбачені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) в «Єдиному реєстрі податкових накладних» податкові накладні/розрахунки коригування (пункт 5.5 договору).
Пунктом 5.6 договору сторони узгодили, що у разі не реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування в «Єдиному реєстрі податкових накладних» у строки передбачені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, та не отримання замовником права на податковий кредит за податковою накладною/розрахунком коригуванням впродовж 365 днів з дати виникнення у постачальника події підстави для виписки податкової накладної/розрахунку коригування в електронній формі, або не вжиття постачальником впродовж 365 днів заходів, які повинні призвести до прийняття рішення про надання податкового кредиту (у випадку зупинення реєстрації податкової накладної розрахунку коригування органами ДФС в «Єдиному реєстрі податкових накладних»), постачальник зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання від покупця відповідної письмової вимоги сплатити на банківський рахунок покупця грошові кошти в розмірі рівному сумі недоотриманого податкового кредиту з ПДВ, які будуть компенсувати недоотримані кошти (надмірно сплачені кошти покупцем). У випадку настання вищезазначених обставин, якщо постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання від покупця відповідної письмової вимоги не будуть перераховані на банківський рахунок покупця грошові кошти в розмірі рівному сумі недоотриманого податкового кредиту з ПДВ, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 30% від вартості товарів, робіт та послуг зазначених в такій податковій накладній/розрахунку коригування за кожен факт такого порушення. Строк позовної давності по стягненню штрафу встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 5.7 договору, якщо за податковими накладними/розрахунками коригування, за якими раніше відбулося відшкодування постачальником грошових коштів покупцю згідно умов п.5.6 даного договору, постачальником буде здійснена їх реєстрація або відбудеться їх розблокування податковими органами до закінчення 1095 днів з дати виписки таких податкових накладних/розрахунків коригування, покупець зобов'язується повернути отримані грошові кошти в якості компенсації постачальнику на банківський рахунок, реквізити якого вказані в договорі, окрім штрафу.
Пункт 9.1 договору визначає, що цей договір набуває чинності з моменту здійснення попередньої оплати та діє до 31.12.2024 по поставках продукції до виконання сторонами всіх своїх зобов'язань.
Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №2212/23 від 22.12.2023 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Між сторонами підписано специфікацію до договору (а.с. 12 том 1), відповідно до умов якої, сторони визначили найменування продукції, кількість товару, ціну за одиницю, його вартість.
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №1 від 05.01.2024 (а.с. 15 том 1).
Відповідачем здійснено оплату авансу у розмірі 134400,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №151 від 05.01.2024 (а.с. 16 том 1).
На виконання умов договору та специфікацій позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 604803,02грн, що підтверджується видатковою накладною №105 від 19.09.2024, товарно-транспортною накладною №105 від 19.09.2024 та актом приймання-передачі продукції від 19.09.2024 (а.с. 18-20 том 1).
Позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар у загальній сумі 527203,02?грн, що підтверджується платіжними інструкціями в національній валюті №151 від 05.01.2024 на суму 134400,00грн, №368 від 01.10.2024 на суму 370403,02грн та №521 від 26.03.2025 на суму 22400,00грн (а.с. 24 том 1), у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 77600,00грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено вимогу про сплату заборгованості, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 27, 28 том 1).
Як стверджує позивач, відповідач не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 77600,00грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені за несвоєчасну оплату.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку та вартості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними актами приймання-передачі товару відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 4.2 та 4.3 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за видатковою накладною та актом приймання-передачі товару, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав 26.09.2024, прострочення з 27.09.2024.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 77600,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Щодо посилання відповідача на застосування ним пункту 5.6 договору та на підставі цього не оплати за поставлений товар, господарський суд зазначає наступне.
Сторонами погоджено умови пункту 5.6 договору, яким встановлено, що у разі не реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування в «Єдиному реєстрі податкових накладних» у строки передбачені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, та не отримання замовником права на податковий кредит за податковою накладною/розрахунком коригуванням впродовж 365 днів з дати виникнення у постачальника події підстави для виписки податкової накладної/розрахунку коригування в електронній формі, або не вжиття постачальником впродовж 365 днів заходів, які повинні призвести до прийняття рішення про надання податкового кредиту (у випадку зупинення реєстрації податкової накладної розрахунку коригування органами ДФС в «Єдиному реєстрі податкових накладних»), постачальник зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання від покупця відповідної письмової вимоги сплатити на банківський рахунок покупця грошові кошти в розмірі рівному сумі недоотриманого податкового кредиту з ПДВ, які будуть компенсувати недоотримані кошти (надмірно сплачені кошти покупцем). У випадку настання вищезазначених обставин, якщо постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання від покупця відповідної письмової вимоги не будуть перераховані на банківський рахунок покупця грошові кошти в розмірі рівному сумі недоотриманого податкового кредиту з ПДВ, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 30% від вартості товарів, робіт та послуг зазначених в такій податковій накладній/розрахунку коригування за кожен факт такого порушення. Строк позовної давності по стягненню штрафу встановлюється тривалістю у три роки.
З аналізу пункту 5.6 договору вбачається, що покупцю належить право вимагати від постачальника повернення сплаченого ПДВ у разі не реєстрації постачальником податкової накладної або не вжиття ним заходів продовж 365 днів, спрямованих до прийняття рішення про надання податкового кредиту.
Господарський суд зазначає, що пунктом 5.6 договору не передбачається права покупця на звільнення від оплати вартості поставленого товару постачальником при зупиненні реєстрації або відмови у реєстрації податкової накладної.
Також, господарський суд зазначає, що матеріали справи містять докази вжиття постачальником необхідних заходів для розблокування та реєстрації податкової накладної №16 від 19.09.2024.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 3442,49грн за загальний період з 27.09.2024 по 20.03.2026, інфляційні втрати у сумі 12025,92грн за період з жовтня 2024 року по лютий 2026 року, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пеню у сумі 28401,60грн за загальний період з 20.03.2025 по 20.03.2026, що розрахована на підставі пункту 5.2 договору.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 5.2 договору у разі отримання продукції на умовах відстрочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1% від простроченої суми. Нарахування пені починається по закінченню терміну відстрочки яка узгоджена сторонами.
Заявлена позивачем пеня розрахована в загальній сумі 28401,60грн за загальний період з 20.03.2025 по 20.03.2026.
Перевіркою господарським судом здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.
Ухвалюючи це рішення суд враховує, що у визначений позивачем період виникнення грошового зобов'язання та нарахування пені діяла норма частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20: "Приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.".
З огляду на встановлені судом обставини, станом на 27.09.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором.
Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв'язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.
Таким чином, суд констатує, що загальний період нарахування пені з 20.03.2025 по 20.03.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Визначаючись відносно застосування норми частини шостої статті 232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов'язки сторін (зокрема зобов'язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов'язання слід застосовувати положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
Проаналізувавши зміст договору суд встановив, що його положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій.
Отже, нарахування пені за порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару слід проводити за видатковою накладною №105 від 19.09.2024 на суму заборгованості у розмірі 77600,00грн, враховуючи межі позовних вимог з 20.03.2025 по 27.03.2025.
Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягає пеня за загальний період з 20.03.2025 по 27.03.2025 у розмірі 620,80грн.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та третьої відсотків річних порушень не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 93689,21грн, з якої: 77600,00грн - основного боргу, 620,80грн - пені, 3442,49грн грн - трьох відсотків річних та 12025,92грн - інфляційних втрат.
Судом були досліджені всі докази в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, а також надана правова оцінка викладеним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3328,00грн.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті (в тому числі позовної заяви), в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні з позовом до суду через систему "Електронний суд", позивач сплатив судовий збір в розмірі 3328,00грн згідно з платіжною інструкцією №19087 від 18.03.2026 на суму 3328,00грн, замість 2662,40грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 665,60грн (а.с. 5 том 1)
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 665,60грн підлягає поверненню з державного бюджету України, для чого позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 2053,50грн.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргологос" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 121470,01грн, з якої: 77600,00грн основної заборгованості, 12025,92грн інфляційних втрат, 28401,60грн пені, 3442,49грн трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргологос" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха, буд. 12; ідентифікаційний код 42516792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" (81023, Львівська обл., Яворівський р-н, село Новий Яр, вул. Приозерна, буд. 75А; ідентифікаційний код 40571846) 77600,00грн - основного боргу, 620,80грн - пені, 3442,49грн - трьох відсотків річних, 12025,92грн - інфляційних втрат та 2053,50грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргологос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА Паллет" 27780,80грн? - пені.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 26.05.2026.
Суддя В.О. Татарчук