вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
26.05.2026м. ДніпроСправа № 904/6487/25 (207/7988/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
в межах справи №904/6487/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" (49100, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120, код ЄДРПОУ 38530114)
до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620)
про визнання банкрутом
Позивач ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до Південного районного суду міста Кам'янського з позовом до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Південного районного суду міста Кам'янського від 11.12.2025 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
До Південного районного суду міста Кам'янського 31.12.2025, на виконання вимог ухвали районного суду від 11.12.2025, від Акціонерного товариства "Дніпроазот" за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. райсуду № 25113 від 31.12.2025) з додатками.
Ухвалою Південного районного суду міста Кам'янського від 05.01.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи №904/6487/25 про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпроазот" відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
До Господарського суду Дніпропетровської 10.03.2026 області від Південного районного суду міста Кам'янського надійшла справа №207/7988/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.03.2026 справу №904/6487/25 (207/7988/25) передано на розгляд судді Первушину Ю.Ю.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу строк на усунення недоліків 5 (п'ять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви у встановлений строк, надавши суду: довідку щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням з визначенням середньоденної та середньомісячної заробітної плати; розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; уточнення прохальної частини позовної заяви щодо заборгованості по заробітній платі.
До суду 23.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява (вх. суду №13438/26 від 23.03.2026) про усунення недоліків, з урахуванням якої позивач, зокрема, просить суд: стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 55700,87 грн, вихідну допомогу в розмірі 40109,77 грн, середній заробіток при звільненні в розмірі 66843,90 грн. та витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Також, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Так, судом встановлено, що ухвалою суду від 26.03.2026, зокрема, було роз'яснено відповідачу, що відповідно до статті 178 ГПК України він має право надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позовну заяву, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 26.03.2026 була отримана відповідачем 27.03.2026, що підтверджується Довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа до електронного кабінету АТ "Дніпроазот" (арк.с. 71).
До суду 05.05.2026 за допомогою системи "Електронний суд" від розпорядника майна Акціонерного товариства "Дніпроазот" - арбітражного керуючого Вернинори Володимира Петровича надійшла заява (вх. суду №21797/26 від 05.05.2026) з додатками.
Станом на 26.05.2026 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 26.05.2026 судом прийнято рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у період з 23.02.2018 по 01.07.2025 він знаходився у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Дніпроазот".
Так, згідно із наказом Акціонерного товариства "Дніпроазот" №61 від 22.02.2018 (арк.с. 29) ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 23.02.2018 року до структурного підрозділу Аварійно-газорятувальної служби на посаду бійця (газорятівника) з умовами праці шкідливі, з установленим окладом 4 115,00 грн.
Відповідно до наказу №169 від 18.10.2021 (арк.с. 29 на звороті) ОСОБА_1 було переведено на посаду командир відділення Аварійно-газорятувальної служби з установленим окладом 11 705,00 грн.
В подальшому, 01.07.2025 ОСОБА_1 було звільнено з посади командира відділення Аварійно-газорятувальної служби Акціонерного товариства "Дніпроазот" на підставі наказу № 580 від 01.07.2025 (арк.с. 10) за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, відповідно частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до довідки Акціонерного товариства "Дніпроазот" №107 від 20.11.2025 (а.с. 63) та змісту уточненої позовної заяви (а.с. 56-60) загальна сума нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати станом на 01.07.2025 становить 55 700,87 грн, а саме: за лютий 2025 року - 3 209,02 грн; за березень 2025 року -15 148,34 грн; за квітень 2025 року - 12 716,70 грн; за травень 2025 року 17 258,92 грн; за червень 2025 року -7 367,89 грн. А також не виплачена сума вихідної допомоги за липень 2025 року - 40 109,77 грн.
Станом на дату розгляду господарським судом позовної заяви вказана заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні, внаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі позивачу та докази щодо спростування вимог заявлених позивачем, господарський суд дійшов наступного висновку.
Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 Кодексу законів про працю України).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
В силу положень статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно статті 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви №68385/10 та 71378/10, справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №942527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/" правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 55 700,87 грн, а також нарахованої, але не виплаченої вихідної допомоги у розмірі 40 109,77грн.
Крім того, у поданій до господарського суду позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02.07.2025 по 05.12.2025 у загальному розмірі 66 843,90 грн.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №100 від 08.02.1995 (з наступними змінами і доповненнями).
Так, постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати №100. Даний порядок застосовуються, зокрема, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (параграф І стаття 1, пункт "л").
Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (параграф 2, ст. 2, частина 3).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи проводиться за правилами встановленими параграфом IV, частиною 2 пункту 8 Порядку №100. А саме при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 Кодексу законів про працю України).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
В силу положень статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно статті 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа Суханов та Ільченко проти України заяви №68385/10 та 71378/10, справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини, заява №942527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання/правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2025 по 05.12.2025 у розмірі 66 843,90 грн, посилаючись на те, що середньоденна заробітна плата становить 586,35 грн, а період затримки складає 114 робочих днів.
Разом з тим, на підтвердження наведеного розрахунку позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема довідки про середньоденну заробітну плату або іншого документально підтвердженого розрахунку, складеного відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Водночас до матеріалів справи розпорядником майна відповідача подано довідку Акціонерного товариства "Дніпроазот" №47 від 04.05.2026 (а.с. 83), відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становить 519,78 грн.
Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні з 02.07.2025 по 05.12.2025 становить 114 робочих днів.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 519,78 грн х 114 робочих днів = 59 254,92 грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню у розмірі 59 254,92 грн.
Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення відповідних сум з відповідача на користь позивача.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України "Про судовий збір").
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, місто Кам'янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1, код ЄДРПОУ 05761620) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплаченої заробітної плати в розмірі 55 700,87 грн (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот гривень вісімдесят сім копійок), невиплаченої вихідної допомоги у розмірі 40 109,77 грн (сорок тисяч сто дев'ять гривень сімдесят сім копійок), середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 59 254,92 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят чотири гривні дев'яносто дві копійки), а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 344,67 грн (дві тисячі триста сорок чотири гривні шістдесят сім копійок).
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано - 26.05.2026.
Суддя Ю.Ю. Первушин