вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
19.05.2026м. ДніпроСправа № 904/188/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Фізичної особи-підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича (Харківська обл., м. Харків)
до Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643)
про відшкодування шкоди
Представники:
від позивача: Лучко А.С.;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Самойлов Олексій Анатолійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Російської Федерації про відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації в розмірі 43325751,25грн.
Позовні вимоги мотивовані заподіянням Російською Федерацією шкоди внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, а саме 26.07.2025 внаслідок ракетного обстрілу було пошкоджено і зруйноване майно, яке належить Фізичній особі-підприємцю Самойлову Олексію Анатолійовичу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича залишено без руху на підставі статті 162 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
28.01.2026 представник позивача подав до канцелярії суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано уточнену позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.03.2026.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 відкладено підготовче засідання на 31.03.2026.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23.04.2026.
У судове засідання 23.04.2026 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 відкладено розгляд справи по суті на 19.05.2026.
Відповідно до частини першої статі 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача.
Водночас, у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022, Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства РФ в Україні, з огляду на припинення його роботи на території України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з РФ, що унеможливлює надсилання ухвал суду на адресу відповідача в особі посольства РФ в Україні повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі судом здійснено шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України (https://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/) відповідних оголошень-повідомлень. Жодних заяв чи клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, а тому є можливим розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
У судовому засіданні 19.05.2026 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
Фізична особа-підприємець Самойлов Олексія Анатолійовича (далі - позивач) був орендарем нежитлових приміщень у складі виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами літ. В-1 частина корпусу №1, загальною площею 1500кв.м., які розташовані за адресою: м. Дніпро, пул. Будівельників, буд. 34, на підставі договору оренди №23/02/2024-3 від 23.02.2024, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Крутон України" (а.с. 11-16 том 1).
Зазначене приміщення було передано позивачу 23.02.2024, що підтверджується актом приймання передачі нежитлового приміщення до договору оренди №23/02/2024-3 від 23.02.2024 (а.с. 17 том 1).
Як зазначає позивач, у ніч проти 26.07.2025 російська армія скерувала на м. Дніпро ракети та безпілотники. Внаслідок зазначеної атаки зайнялася пожежа нежитлових приміщень, розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пул. Будівельників, буд. 34, що розміщені у складі виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами літ. В-1, частина корпусу №1, внаслідок чого майно, яке належить позивачу, було знищено.
28.07.2025 ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області було складено акт про пожежу, що виникла 26.07.2025, відповідно до якого встановлено, що в орендованих приміщеннях пожежею знищено сировина, матеріали, продукція на загальній площі 1500кв.м. (а.с. 18-26 том 1).
Відповідно до висновку про причини виникнення пожежі від 31.07.2025, який був складений ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, причиною виникнення пожежі став обстріл (а.с. 27-35 том 1).
Слідчим відділом Управління СБУ у Дніпропетровській області за фактом обстрілу із використанням БПЛА збройними силами російської федерації по території м. Дніпро, яке відбулось 26.07.2025, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34 було відкрито кримінальне провадження №22025040000001283 від 26.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується листом №55/8/Л-903/1803-2025 від 21.10.2025 та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 43-45 том 1).
28.07.2025 було складено акт № 60 списання знищених товарів, які були знищені внаслідок пожежі, що виникла після обстрілу за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34 (а.с. 46-52 том 1).
З метою оцінки вартості реальних збитків майна, 11.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нео-Формат" було підготовлено звіт про оцінку майна товарно-матеріальних цінностей, які обліковувались на балансі позивача та зберігались на складських площах за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, що зазнали ушкоджень внаслідок збройної агресії російської федерації.
Відповідно до зазначеного вище висновку, вартість матеріального збитку, який був завданий власнику знищених товарних запасів за 687 позиціями, які були розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 34., станом на 11.11.2025 становить 43325751,25грн без ПДВ (а.с. 54-59 том 1).
Відповідні незаконні, протиправні дії російської федерації, як в контексті норм національного законодавства України, так і в контексті норм міжнародного права, призвели до порушення права власності Фізичної особи-підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей, що і стало причиною звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Аналіз змісту статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України свідчить, що реальні збитки можуть розраховуватись як у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, так і у формі витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення пошкодженої речі. Потерпілий за власним вибором може вимагати відшкодування або реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або реальної вартості будівельних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого нерухомого майна.
Відповідно до абзацу 13 пункту 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації - додатку до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №326 від 20.03.2022 під збитками розуміють:
- вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки);
- розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).
Метою оцінки збитків є: визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі); визначення упущеної вигоди; визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу (пункт 8 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації).
Як встановлено підпунктом 18 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації №326 від 20.03.2022, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України №3904/1223 від 18.10.2022 затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
У пункті 4 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності встановлено, що відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №326 від 22.03.2022 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №951 від 22.07.2022).
Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з метою, зокрема визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій (пункт 5 розділу І Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності).
Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі, зокрема: розміру реальних збитків; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії (пункт 6 розділу І Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності).
Згідно з пунктом 7 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Як зазначалось вище, з метою оцінки вартості реальних збитків майна, 11.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нео-Формат" було підготовлено звіт про оцінку майна товарно-матеріальних цінностей, які обліковувались на балансі позивача та зберігались на складських площах за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, що зазнали ушкоджень внаслідок збройної агресії російської федерації.
Відповідно до зазначеного вище висновку, вартість матеріального збитку, який був завданий власнику знищених товарних запасів за 687 позиціями, які були розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 34., станом на 11.11.2025 становить 43325751,25грн без ПДВ (а.с. 54-59 том 1).
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил Російської Федерації та її політичного і військового керівництва під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. У світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
У зв'язку з чим, суд вважає, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича до Російської Федерації про відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації в розмірі 43325751,25грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Фізичної особи-підприємця Самойлова Олексія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 43325751,25грн - майнової шкоди.
Стягнути з відповідача - Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) ?649886,27?грн - судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 26.05.2026.
Суддя В.О. Татарчук