вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" травня 2026 р. Справа№ 911/3625/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бестаченко О.Л.
суддів: Скрипки І.М.
Шаратова Ю.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"
на рішення Господарського суду Київської області
від 02.03.2026
у справі № 911/3625/25 (суддя - Смірнов О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серджіо"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"
про стягнення 101 961,59 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Серджіо" (далі за текстом - ТОВ "Серджіо", позивач, постачальник) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" (далі за текстом - ТОВ "Торгівельна група Білібєрбос", відповідач, покупець) про стягнення 101 961,59 грн та витрат на оплату правничих (правових) послуг адвоката у розмірі 15 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №Д-28032025 від 28.03.2025 не виконав належним чином грошові зобов'язання у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 101 961,59 грн, яка складається з основної заборгованості у розмірі 96 473,31 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 566,45 грн, трьох процентів річних у розмірі 1 921,81 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі №911/3625/25 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення. Задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Серджіо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос".
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Серджіо" 96 473,34 грн основної заборгованості, 3 566,45 грн інфляційних втрат, 1 921,81 грн 3 % річних та 3 028 грн судового збору, 8 000 грн витрат на правову допомогу.
Своє рішення суд мотивував тим, що відповідачем не доведено об'єктивної неможливості виконання умов договору у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, дією графіків погодинних відключень електроенергії, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості 96 473,34 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 566,45 грн., трьох процентів річних у розмірі 1 921,81 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат на надання правничої допомоги суд першої інстанції вказав, шо з огляду на предмет розгляду справи та її обставини, справа є не складною, і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль. Справа № 911/3625/25 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та містить малий обсяг документів, тому суд дійшов висновку, що витрати порівняно зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) є не співрозмірними та достатньо завищеними. Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи в сумі 8 000 грн.
Господарський суд Київської області у рішенні зазначив, що фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника, а тому наведені заявником обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну господарську діяльність відповідача, що не є обставинами, з яким закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення. До того ж заявник не надав доказів скрутного фінансового стану, неможливості ведення або зупинення господарської діяльності внаслідок введення в країні військового стану, тощо.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Торгівельна група Білібєрбос" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/3625/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Серджіо" 3 566,45 грн інфляційних втрат, 1 921,81 грн 3 % річних та 3 028 грн судового збору, 8 000 грн витрат на правову допомогу, і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог - відмовити; скасувати судове рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/3625/25 в частині відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким клопотання відповідача - задовольнити.
Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що несплата відповідачем за договором поставки виникла не з підстав його умисної бездіяльності чи небажання виконувати договірні зобов'язання, а саме з підстав впливу на нього обставин непереборної сили.
Разом з цим, оскільки відповідач довів, що порушення зобов'язань за договором поставки сталося не внаслідок його умисних чи недбалих дій, а внаслідок обставин непереборної сили, то відповідно не підлягають застосуванню положення ст.625 ЦК України щодо відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідач вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними та неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, відповідач вважає що заявлені позивачем витрати за надання правничої допомоги задоволенню не підлягають.
Також скаржник стверджує, що зазначене підтверджує доводи відповідача щодо необхідності розстрочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 96 473,34 грн строком на дев'ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратова Ю.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25. Постановлено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/3625/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), скориставшись своїм правом, 05.04.2026 через підсистему "Електронний суд", подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25 залишити без змін.
Так, позивач у відзиві зазначає, що апеляційна скарга є спробою уникнути цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань шляхом маніпулятивного тлумачення норм матеріального та процесуального права. Аналіз доводів скаржника свідчить про їх повну невідповідність актуальній практиці Верховного Суду, принципам добросовісності та стабільності господарського обороту в умовах воєнного стану.
Звертає увагу суду, що скаржник не надав жодного обґрунтованого контррозрахунку, обмежуючись лише запереченням права на нарахування як такого. Проте ігнорування інфляційних процесів з боку боржника призводить до безпідставного збагачення останнього за рахунок кредитора, що прямо заборонено нормами цивільного права.
Зазначає, що скаржник має значні фінансові ресурси для підтримання своєї діяльності та здійснення багатомільйонних платежів. Борг перед позивачем становить менше 1,4% від загальних операційних витрат відповідача. Це свідчить про те, що несплата за товар була не "неможливою" через форс-мажор, а була результатом свідомого вибору скаржника щодо пріоритетності розрахунків.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серджіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" було укладено договір поставки № Д- 28032025 від 28.03.2025 (далі за текстом - Договір), що визнається обома сторонами.
Відповідно до п. 1.1 та 1.2 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити або повернути товар згідно з умовами цього Договору. Товар постачається партіями на підставі замовлень покупця. Асортимент, номенклатура та ціна одиниці товару визначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
За умовами Договору постачальник передав у власність покупця товар (фруктові цукерки, фруктові чіпси тощо) двома партіями:
І партія товару на суму 147 712,14 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 року;
ІІ партія товару на суму 68 761,20 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000151 від 14.04.2025 року.
Відповідно до п. 6.1 Договору покупець зобов'язується оплатити вартість замовленого товару за цінами, вказаними у видаткових накладних або рахунках-фактурах. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі через банківські установи або шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника згідно з чинним законодавством України. Обов'язок щодо оплати вартості товару, поставленого за цим Договором вважається виконаним покупцем у день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (підтвердженням є виписка банку про зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника) або внесення грошових коштів в касу постачальника (підтвердженням є фіскальний чек).
Згідно з п. 6.2 Договору підставою для проведення оплати є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками постачальника та покупця.
Пункт 6.3 та 6.4 Договору регламентує, що за товар, що постачається за цим Договором, покупець здійснює оплату протягом 30 календарних днів від дати поставки. У разі не зазначення покупцем у призначенні платежу конкретної накладної, за якою сплачуються кошти, постачальник зараховує такі кошти в оплату основної суми боргу, починаючи з найдавніших сум заборгованості і далі у хронологічному порядку.
Як вбачається із матеріалів справи жодних зауважень по якості, кількості покупець не заявляв. Товар прийнято належним чином.
Покупцем було здійснено за Договором 2 оплати:
10.04.2025 на суму 80 000,00 грн з ПДВ за видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 року;
07.08.2025 на суму 40 000,00 грн з ПДВ за видатковою накладною без зазначення її номеру, відтак відповідно до п.6.4. Договору кошти були зараховані за видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
За змістом апеляційної скарги апелянтом оскаржується рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026, тоді як у тексті прохальної частини апеляційної скарги зазначено дату 08.12.2025 (день постановлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження). У зв'язку з цим колегія суддів вважає вірною датою оскаржуваного рішення - 02.03.2026 та здійснює апеляційний перегляд саме цього рішення.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Приписами частини 1 статті 691 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, на виконання умов договору, постачальник передав у власність покупця товар (фруктові цукерки, фруктові чіпси тощо) двома партіями: І партія товару на суму 147 712,14 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025; ІІ партія товару на суму 68 761,20 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000151 від 14.04.2025.
У пунктах 6.2 та 6.3 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар на підставі видаткових накладних протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.
Жодних зауважень по якості або кількості товару покупець не заявляв, товар прийнято належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що покупцем було здійснено за Договором оплати:
- 10.04.2025 на суму 80 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 489, призначення платежу: Оплата за товар згідно з Видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 У сумі 66 666,67 грн., ПДВ - 20% 13 333,33 грн.;
07.08.2025 на суму 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 923, призначення платежу: Оплата за товар згідно з Видатковою накладною. У сумі 33 333,33 грн., ПДВ - 20% 6 666,67 грн.
Отже, борг покупця перед постачальником становить - 96 473,34 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 96 473,34 грн основного боргу.
Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 3 566,45 грн інфляційних втрат та 1 921,81 грн трьох процентів річних.
За нормами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на положення зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, погоджується з висновком місцевого господарського суду про правильне їх нарахування, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 921,81 грн трьох процентів річних та 3 566,45 грн інфляційних втрат є обґрунтованими.
Заперечень щодо арифметичної неточності розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять.
Щодо тверджень скаржника про те, що невиконання ним умов Договору сталось виключно через настання форс-мажорних обставин, а саме введення на території України воєнного стану, збільшення кількості атак країни агресора на енергетичну інфраструктуру, впровадження погодинних графіків відключень електроенергії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
На особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
Так, пунктами 8.2., 8.3. Договору встановлено, що сторона, що не виконує свого зобов?язання, внаслідок дії непереборної сили, повинна невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв?язку та характеру існуючих перешкод, сповістити іншу сторону про перешкоду її вплив на виконання зобов'язань за цим Договором, а також в письмовій формі повідомити іншу Сторону протягом 3 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин. При невиконанні цих умов, Сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сили. Достатнім підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України чи будь-який інший документ, що видається компетентними державними органами країни, де виникли вищевказані події.
Разом із тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України (далі за текстом - ТПП України) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20.
Тобто доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Існування листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зобов'язаннями відповідача щодо своєчасної оплати товару, а відтак вказаний лист не звільняє останнього від виконання зобов'язань за договором.
Саме по собі посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов'язання перед позивачем.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено об'єктивної неможливості виконання умов договору у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, збільшення кількості атак країни агресора на енергетичну інфраструктуру, впровадження погодинних графіків відключень електроенергії.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі №911/3625/25 задоволено позов, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Серджіо" 96 473,34 грн основної заборгованості, 3 566,45 грн інфляційних втрат, 1 921,81 грн 3 % річних та 3 028 грн судового збору, 8 000 грн витрат на правову допомогу.
Відповідач в апеляційній скарзі наголошує про неспівмірнність заявлених витрат з ціною позову та значенням справи для сторони, оскільки заявлені позивачем витрати становлять більше 15% від ціни позову, що є явно завищеним розміром. Крім того, відповідачем фактично було визнано позовні вимоги в частині стягнення 96 473,34 грн, а справа розглядалась в порядку письмового провадження, відповідно витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем було надано до суду першої інстанції копію договору про надання правничих (правових) послуг від 14.11.2025, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серджіо" та Адвокатським бюро "Антона Бойка".
Відповідно до п. 3.2. Договору вартість послуг за даним договором становить 15 000 грн без ПДВ, з урахуванням пункту 3.4 Договору.
У звіті (детальному описі) наданих послуг, виконаних адвокатом за договором про надання правничих (правових) послуг № 1411 від 14.11.2025 вказано, що всього клієнту надано послуг на суму 15 000 грн, адвокатське бюро повністю виконало свої зобов'язання і жодних претензій з боку клієнта немає.
У матеріалах справи міститься платіжна інструкція № 3868 від 28.11.2025, що підтверджує оплату наданих правничих (правових) послуг згідно договору № 1411 від 14.11.2025 у розмірі 15 000 грн.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції при розподілі судових витрат було вірно встановлено, що оскільки справа № 911/3625/25 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, не є складною, містить малий обсяг документів, підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль, то заява позивача має бути частково задоволена, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.
Апеляційний суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Право особи на отримання правничої допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
З урахуванням викладеного, скаржник не довів свого твердження, що витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача.
Щодо розстрочення виконання судового рішення колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
За приписами ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Неможливість виконання рішення не є тотожною неможливості виконання зобов'язання, яке є одним із способів його припинення. З огляду на це обставини, з'ясування сутності та настання яких зумовлює вирішення спору щодо права цивільного, не віднесені законом до таких, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. А тому доводи боржника щодо відсутності його вини у невиконанні зобов'язання (введення воєнного стану, відсутність стабільного електропостачання) не є підставою для розстрочення виконання рішення.
Враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо відмови в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду за наведених скаржником обставин та наданих доказів.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що скаржником не наведено правових підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2026 у справі № 911/3625/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.Л. Бестаченко
Судді І.М. Скрипка
Ю.А. Шаратов