вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2026 р. м.Київ Справа№ Б8/180-10 (911/3801/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Козир Т.П.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 21.04.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024
у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) (суддя Гребенюк Т.Д.)
за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області
в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях
до Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Корост-Беп"
2. Арбітражний керуючий В'язовченко Анатолій Михайлович
3. ОСОБА_1
4. Громадянина Швеції ОСОБА_2
про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права,
в межах справи № Б8/180-10
про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція"
Короткий зміст позовних вимог
У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Білицький завод Теплозвукоізоляція" (далі - ПрАТ "Білицький завод Теплозвукоізоляція", боржник).
15.12.2023 Керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях (далі - Регіональне відділення) звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» (далі - ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція») про усунення перешкод у здійсненні державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях права розпоряджання державним майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно СЕА № 250834 від 13.12.2012, виданого виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, в частині права власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв. м. за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7; скасування державної реєстрації права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв. м. у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід'ємних архівних складових частинах Державною реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оформлення права приватної власності на нерухоме майно- котельні "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м., розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7,яке не передавалося у приватну власність і є державною власністю, є незаконним.
Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях зазначав, що підставами позову захист права державної власності на нерухоме майно, а вчинення щодо нього реєстрації за відповідачем та видача свідоцтва про право власності ,яка посвідчує таке право на будівлі котелень "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова,7 за відповідачем- ПрАТ"Білицький завод "Теплозвукоізоляція. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях, посилаючись на положення статей 326,328,334 ЦК України, суперечить статям 1,3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", тому позовні вимоги керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позовну заяву керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області судом прийнято до розгляду в межах справи про банкрутство ПрАТ "Білицький завод Теплозвукоізоляція".
Короткий зміст доводів інших учасників справи щодо суті спору
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях у своїх поясненнях зазначено, що підставами позову є вчинення із порушенням закону реєстрації права приватної власності та видача свідоцтва про право власності на будівлі котелень "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова,7 за відповідачем- ПрАТ"Білицький завод "Теплозвукоізоляція. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях, посилаючись на положення статей 326,328,334 ЦК України, статей 7,27,28 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статей 1,3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", вважає, що позовні вимоги керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях підлягають задоволенню у повному обсязі.
ОСОБА_1., як третя особа, як не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача особисто, та адвокат Титич В.М. як представник ОСОБА_1 , громадянина Швеції ОСОБА_2 , який також має статус третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, зазначали про наявність низки правопорушень, які мають переслідуватися у кримінальному порядку, і полягають в рейдерському захопленні підприємства. ОСОБА_1 підкреслив, що будівлі котелень як об'єкти соціальної інфраструктури не підлягали приватизації і не були первісно приватизовані відповідачем; висловив припущення, що реєстрація права приватної власності на спірні об'єкти за Приватним акціонерним товариством "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" була здійснена внаслідок неправомірних дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором обрано не тільки неналежний, але й неефективний спосіб захисту порушеного права держави, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції виснував, що виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, спірне майно - котельні "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м., розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7 - знаходиться у володінні відповідача - ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".
Будь-яких доказів, які б підтверджували факт володіння спірним майном державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях та/або спростовують факт державної реєстрації прав відповідача на спірне майно матеріали справи не містять.
Місцевий суд зазначив, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
У зв'язку з чим суд констатував, що обраний прокурором спосіб захисту - звернення з негаторним позовом - не відповідає змісту порушеного права, а отже - є неналежним.
За висновком місцевого суду, викладені (сформульовані) прокурором у прохальній частині позовної заяви вимоги не можуть забезпечити поновлення прав позивача, їх ефективний захист, досягти мети звернення до суду - забезпечення можливості здійснення позивачем повноважень розпорядження належним йому майном.
Суд вказав, що прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права.
Водночас, задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права не здатне відновити порушене, за твердженням прокурора, право розпорядження майном; як наслідок - спосіб захисту права власника на розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації є неефективним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з висновками і мотивами, якими керувався суд першої інстанції під час прийняття рішення, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 року у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
За доводами апеляційної скарги , оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Прокурор не погодився з висновками суду першої інстанції про перебування спірного майна у володінні відповідача на підставі принципу реєстраційного підтвердження такого володіння, а також через відсутність подання прокурором доказів, які б підтверджували факт такого володіння державою в особою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях.
За доводами скаржника, матеріалами справи повністю підтверджено та не заперечувалось сторонами у справі, що ані свідоцтво про власність від 14.07.1994 № 35-ВП, видане на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.1994 № 44, Регіональним відділенням, ані сам договір купівлі-продажу, чи перелік майна, переданого до статутного фонду ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", правонаступником якого є ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", не містять відомостей про передачу у приватну власність товариства нерухомого майна під назвою "котельня "літера И-И2" або "котельня № 1, 2", за адресою: селище Коцюбинське, вул. Пономарьова (вул. Будівельна), 7, так само як і об'єктів з інвентаризаційним номером 010513 та 010514.
Прокурор наголошував на тому, що за дійсними обставинами справи № Б8/180-10 (911/3801/23) та зібраними у справі доказами, право держави на спірні об'єкти нерухомого майна у передбачений законом спосіб не припинялось і з володіння держави вказані об'єкти не вибували, а лише були передані органом приватизації на баланс товариства.
Натомість отримання товариством свідоцтва про право власності на будівлі котелень "літера И-И2", та здійснення запису про державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем відбулися з порушенням вимог ст. ст.. 326, 328, 330, 334, 345, 393 ЦК України, ст. ст. 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час здійснення державної реєстрації прав).
Прокурор вказував, що усе державне майно України, яке не було передано у комунальну власність, залишилось у державній (загальнодержавній, республіканській) власності, відсутність державної реєстрації права державної власності на спірне майно не свідчить про відсутність такого права у держави в особі Регіонального відділення, оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
За доводами прокурора, враховуючи відсутність будь-яких договірних відносин між позивачем (як уповноваженим державою органом) та відповідачем з приводу відчуження спірного нерухомого майна, а також будь-яких рішень уповноважених державою органів про передачу у власність відповідача спірного майна, такі об'єкти нерухомого майна не вибували з володіння їх власника - держави. Ця обставина не потребує доказуванню, а держава реєстрація права приватної власності відповідача на ці об'єкти здійснена за відсутності передбачених законом підстав та відповідних правовстановлюючих документів чи документів, на підставі яких могло виникнути таке право відповідача.
Прокурор наголошував на тому, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є зобов'язально-правовими (договірними), тому власник майна не позбавлений можливості використовувати речово-правові способи захисту з метою ефективного поновлення порушених прав та відновлення становища, яке існувало до порушення.
За доводами прокурора, зважаючи на обставини цієї справи, які існують на момент звернення прокурора з даним позовом, для захисту порушеного права власності держави в особі Регіонального відділення, необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (реєстрації права власності на його майно за іншою особою без будь-яких правових підстав).
Тобто скасування державної реєстрації права власності на особою , яка не є власником , дійсно призведе до відновлення порушених прав дійсного власника , оскільки суд вирішує спір про право цивільне.
При цьому, згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" лише видане відповідно до закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно належить до документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права.
На переконання прокурора, ним обрано вірний та ефективний спосіб захисту інтересів держави, який у повній мірі забезпечує захист та поновлення порушених прав держави.
Короткий зміст доводів інших учасників справи щодо суті спору та апеляційної скарги
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях у своїх поясненнях зазначено, що:
- у ЗАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» відсутні належні докази на підтвердження походження/правомірного набуття права приватної власності на спірне нерухоме майно - котельні «літера И-И2», загальною площею 443,3 кв. м, розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7, відповідно до якого відповідач зареєстрував це право в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;
- вказане майно з назвою котельня «літера И-И2» загальною площею 443,3 кв. м, є одним і тим же об'єктом, що й державне майно з назвою «Котельня № 1, 2» з інвентарним номером структурного компонента/об'єкта - 2222.9, 292729.8.ААБАГВ355 згідно з даними Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, яке було безумовно виключено з переліку об'єктів державної власності, що підлягали приватизації орендним товариством, а відтак залишилось у власності держави та лише було передано Регіональним відділенням на баланс ЗАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» у ході приватизації у 1994 році Білицького орендного підприємства «Теплозвукоізоляція» до вирішення питання уповноваженим органом управління державним майном про його подальше використання/управління/ відчуження з державної власності;
- згідно наявних в матеріалах приватизаційної справи доказів, у відповідь на лист Регіонального відділення від 15.01.2021 року №50-08-181 щодо проведення інвентаризації, надання інформації про наявність, місцезнаходження, стан утримання та використання об'єктів державної власності, у тому числі відносно об'єкта державної власності - 2222.9, 292729.8.ААБАГВ355 Котельня № І, 2 з обладн. № з/п 1 інв.№б/н, адреса - Київська область, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, про результати інвентаризації за формою №26, затвердженою наказом Фонду державного майна України від 03.02.2006 року №197 «Про затвердження форми надання відомостей про об'єкти державної власності», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.04.2006 за №380/12254, арбітражним керуючим ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» Лахненком Є.М. листом від 10.02.2021 року вих. № 02-06/202 з додатком у вигляді таблиці повідомлено, що будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: Київська область, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова (вул. Будівельна),7 , серед яких «котельня И-И2» загальною площею 443,3 кв. м, належать на праві приватної власності цьому товариству відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012;
- жодного рішення про відчуження з державної власності спірного нерухомого майна, у тому числі про передачу його у власність ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», Регіональним відділенням, як органом управління державним майном не приймалось, а відтак, Регіональне відділення вважає подану заступником керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави апеляційну скаргу обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (ч. 3 ст. 263 ГПК України).
Рух справи
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях права розпоряджання державним майном та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно СЕА № 250834 від 13.12.2012, видане Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, в частині посвідчення права власності ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7; скасовано державну реєстрацію права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід'ємних архівних складових частинах Державною реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96.
Не погодившись з ухваленою постановою, ОСОБА_2, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у цій справі.
Постановою Верховного Суду від 20.08.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23) скасовано. Справу № Б8/180-10 (911/3801/23) передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судом не з'ясовано особу, уповноважену представляти відповідача, наявність належних доказів її повідомлення про призначення справи до розгляду на дату, коли було прийнято оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом обмежено право відповідача на доступ до суду, яке закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та допущено порушення положень ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування постанови апеляційного суду відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України.
Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів, справу № Б8/180-10 (911/3201/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Гончаров С.А. Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 справу № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Козир Т.П., Гончаров С.А., розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 призначено на 21.10.2025 о 14 год 15 хв. Судове засідання відбудеться за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 літера А, зал судових засідань № 09 (2й поверх).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 відкладено до 25 листопада 2025 року о 14 год 15 хв, який відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань № 09, 2-й поверх. (з урахуванням ухвали про виправлення описки щодо дати засідання).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 клопотання ОСОБА_2 (представник Титич Віталій Миколайович) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 25.11.2025 об 14 год. 15 хв у справі № Б8/180-10 (911/3801/23), в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено. Усі судові засідання у справі № Б8/180-10 (911/3801/23), вирішено провести у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А. Зал судових засідань № 09 (2 поверх).
У зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці у період часу з 24.11.2025 по 28.11.2025 розгляд справи не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 призначено на 09.12.2025 о 14:15 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 відкладено до 27 січня 2026 року о 15 год 15 хв, який відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань № 09, 2-й поверх.
27.01.2026 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024. призначено на 10.03.2026 о 12:00 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 розгляд справи № Б8/180-10 (911/3801/23) за апеляційною скаргою апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 відкладено до 21 квітня 2026 року о 13 год 30 хв, який відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань № 09, 2-й поверх.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 21.04.2026 з?явився прокурор, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 року у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Інші учасники справи в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом, для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п. 2 - 5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв'язку, у зв'язку з чим відповідно до ч.6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до п. 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Абз. 5 п. 37 гл. 2 р. ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Інші учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема шляхом направлення ухвалу суду в зареєстровані електронні кабінети учасників справи та їх представників (ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", ОСОБА_1 , Титич В.М., Вакуленко М.Г., Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях, В?язовченко А.М.), про що сформовані відповідні довідки про доставку ухвал до електронних кабінетів учасників, а також поштовими відправленнями (ТОВ «Корост-Беп»).
Господарський суд Київської області ухвалою від 25.04.2023 у справі про банкрутство №Б8/180-10, серед іншого, відсторонив арбітражного керуючого Лахненка Є. М. від виконання повноважень керуючого санацією у справі № Б8/180-10 про банкрутство ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» (далі - ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція») та призначив керуючим санацією ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» арбітражного керуючого В'язовченка А.М.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2024 припинено провадження у справі №Б8/180-10 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» у зв'язку з виконанням боржником усіх зобов'язань перед кредиторами. Припинено дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2011. Припинено повноваження керуючого санацією боржника арбітражного керуючого В'язовченка А.М. Відмовлено у задоволенні клопотання про усунення / відсторонення арбітражного керуючого санацією боржника В'язовченка А.М. (вх.№7724/24 від 15.05.2024).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 задоволено апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.12.2024 про припинення провадження у справі №Б8/180-10 про банкрутство, ухвалу Господарського суду Київської області від 03.12.2024 про припинення провадження у справі №Б8/180-10 -скасовано, а матеріали справи № Б8/180-10 направлено до Господарського суду Київської області для подальшого розгляду.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № Б8/180-10 залишено без змін, і на даний час згідно бази даних «Діловодство», справа № Б8/180-10 перебуває в провадженні суду першої інстанції (суддя Лутак Т.В.) і, після скерування справи судом касаційної інстанції, призначена до розгляду.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з чим неявка представників інших учасників справи - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Крім того, в ухвалах суду повідомлено учасників справи про те, що вони не позбавлені права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, а неявка представників не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Матеріалами справи підтверджується, що 28.02.1994 наказом Регіонального відділення № 15-BII був затверджений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція".
Згідно з наказом загальна вартість цілісного майнового комплексу складала 10221303 тис. крб, вартість загальнодержавного майна, яке підлягає приватизації - 2 047 585 тис крб, вартість майна, яке не підлягає приватизації - 679975 тис. крб. (а.с. 53, т.1).
20.05.1994 Фонд державного майна України з одного боку (продавець), а організація орендарів Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" (покупець) з другого уклали договір № 44 купівлі-продажу державного майна Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" (а.с. 55-58, т.1).
Відповідно до акту прийому-передачі проданого майна від 14.07.1994, Регіональне відділення передало, а організація орендарів Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" прийняла продане станом на 01.02.1994 державне майно у складі: основні засоби - 3225455 тис. крб., майно придбане за рахунок державних коштів - 162748 тис. крб., державне майно, що не підлягає приватизації - 679975 тис. крб., всього 204765 тис.крб. (а.с. 59-60, т.1).
На підставі договору купівлі-продажу № 44 від 20.05.1994 було видане свідоцтво про власність, реєстраційний номер № 35РП від 14.07.1994, яке підтверджує, що покупець (організація орендарів Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція") є власником цілісного майнового комплексу (а.с. 61, т.1).
15.12.1994 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00№489281, було зареєстровано юридичну особу - Закрите акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (код ЄДРПОУ:00292729) (а.с.129, т.1).
Відповідно до копії інвентаризаційного опису державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" і наявне в архівній справі щодо приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція", на балансі ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" в смт. Коцюбинське по вул. Пономарьова, 7 (Строительная, 7) обліковуються в складі об?єкта під назвою "Цех №5": 1) "здание котельной № 1", інвент. №010513, введення в експлуатацію 1961 рік; 2) "здание котельной № 2", інвент. № 010514, введення в експлуатацію 1978 рік; 3) "внутриплощ. сети эл. Снаб. інвент. №030562, введення в експлуатацію 1988 рік; 4-8) котли різних модифікацій з інвент. №№040505.07, 040508-09, 405111, 040559, 040554 введення в експлуатацію 1972, 1976, 1987 роки; 9) "наружные кабельные сети", інвент. №0305202, введення в експлуатацію 1973 рік (а.с.60, т.1).
28.08.2006 Закрите акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" звернулось із клопотанням вих. №1/319 від 28.08.2006 до селищного голови Садовського В.І. щодо надання дозволу на виготовлення технічної та правової документації на нерухоме майно підприємства ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" за адресою: смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова,7, вул. Бакала, 54 (а.с.186, т.1).
Рішенням виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області № 92 від 29.08.2006 "Про дозвіл на оформлення технічної та правової документації на будівлі та споруди, розташовані по вул. Пономарьова, 7 та вул. Бакала, 54 ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" надано дозвіл на оформлення технічної та правової документації через Ірпінське БТІ для Закритого акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі та споруди, зокрема: котельня "И" з добудовами "И-1"- "И-3", загальною площею 424 кв.м. (а.с.181-186,т.1).
27.11.2006 Закрите акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" звернулось із клопотанням вих. №1/437-а до селищного голови Садовського В.І. щодо надання дозволу на внесення змін до рішення Виконкому від 29.08.2006 № 92 у зв'язку з уточненням при виготовленні технічної документації (а.с. 173, т.1).
Рішенням виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області №132/12 від 28.11.2006 "Про дозвіл на оформлення технічної та правової документації на будівлі та споруди, розташовані по вул. Пономарьова, 7 та вул. Бакала, 54 ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" надано дозвіл на оформлення технічної та правової документації через Ірпінське БТІ для Закритого акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на такі будівлі та споруди за адресою вул. Пономарьова, 7, зокрема: котельня "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м.; доручено Ірпінському БТІ оформити свідоцтво про право власності за юридичною особою ЗАТ ""Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі та споруди, зокрема, котельня "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв.м. (а.с.118-122, т.1).
За змістом свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії АВ 035035 від 28.12.2006, власником будівель та споруд за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова (вул. Будівельна) 7, у томі числі котельні "літ. И-И2", загальною площею 443,3 кв.м., є Закрите акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (а.с. 90, т.1).
Наказом Закритого акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" №25-А від 26.08.2009 перейменовано з 26 серпня 2009 року Закрите акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" у Приватне акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (а.с. 87, т.1).
26.08.2009 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №490398 від 26.08.2009, змінено найменування юридичної особи(код ЄДРПОУ: 00292729) на Приватне акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (а.с. 112, т.1).
Відповідно до довідки Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", станом на 01.10.2012, на балансі підприємства знаходяться будівлі та споруди згідно свідоцтв про право власності №132/12 від 28.12.2006 серія САВ №035035 та №132/2 від 28.12.2006 серія САВ №035033 (а.с. 88, т.1).
26.10.2012 ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" звернулось із заявою вих. №1/524-А, адресованою голові Коцюбинської селищної ради Садовському В.І., про надання дозволу на виготовлення дублікатів документів "Свідоцтва право власності на нерухоме майно", яке належить ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" та знаходиться за адресою: вул. Пономарьова,7, вул. Бакала,52 у зв'язку із втратою оригіналів (а.с. 86, т.1).
30.10.2012 Коцюбинська селищна рада ухвалила рішення №160 "Про дозвіл на оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вул. Пономарьова, 7 та вул. Бакала, 54 в смт. Коцюбинське за ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".
З преамбули рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2012 №160 "Про дозвіл на оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вул. Пономарьова, 7 та вул. Бакала, 54 в смт. Коцюбинське за ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" вбачається, що його видано у зв'язку із втратою товариством оригіналів свідоцтв про право власності від 28.12.2006 на будівлі та споруди за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова (вул. Будівельна), 7) й за адресою: Київська область, сел. Коцюбинське, вул. Бакала (вул. Жовтнева), 54, а також у зв'язку зі зміною найменування товариства із ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".
Вказаним рішенням товариству надано дозвіл на скасування втрачених свідоцтв та оформлення нових для підтвердження права власності на нерухоме майно за вказаними адресами згідно переліку будівель та споруд, в п. 2 якого в складі об?єктів нерухомого майна, розташованих по вул. Пономарьова, 7 в смт. Коцюбинське (м. Ірпінь,) Київської області значиться також і котельня літера "И-И2" загальною площею 443,3 кв.м. (а.с.83-85, т.1).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 CAE № 250834, виданого виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, товариству на праві приватної власності належать низка об?єктів за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова (Будівельна), 7, серед яких котельня , И-И2, загальною площею 443,3 кв. м.( а.с.79, т.1).
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), у тому числі Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також долучених до Реєстру документів, виявлено запис від 13.12.2012 про реєстрацію права приватної власності ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на об?єкт нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501, тип майна: будівлі і споруди, адреса нерухомого майна: Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, площа земельної ділянки (кв. м): 18615, номер запису: 178 в книзі 3-96 (а.с.201, т.1).
У грудні 2020 року робочою групою відповідно до наказу Регіонального відділення від 30.11.2020 №235-Д, Порядку проведення державними органами приватизації перевірок стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 16.12.2009 №1998, а також Плану проведення перевірок стану та використання державного майна, яке не увійшло статутних капіталів господарських товариств, створених в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, на 2020 рік, затвердженого наказом Регіонального відділення від 15.01.2020 №49, проведено перевірку ефективності використання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу, але залишилось на балансі ПрАт "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".
15.12.2020, за результатами перевірки, складено Акт перевірки, затверджений 24.12.2020 начальником Регіонального відділення, згідно з яким установлено , що станом на момент перевірки котельні №1, 2 з обладнанням по вул. Пономарьова, 7 (позиція 5 розділу 2 "Дані про державне майно") вказане майно перебуває в задовільному стані та не використовується за призначенням, обладнання у ньому демонтовано, комунікації газо- та водопостачання відрізані (а.с.69-73, т.1).
Також, перевіркою установлено, що на котельні № 1, 2 ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" оформлено право приватної власності та змінено маркування об'єкта "И-И2";а підставою виникнення права власності вказано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 САЕ № 250834, видане товариству на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2012 №160.
Згідно листа Регіонального відділення від 07.10.2022 №51-08.01-2388, приватизація Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" здійснювалась Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області шляхом викупу цілісного майнового комплексу підприємства організацією орендарів відповідно до договору купівлі-продажу від 20.05.1994 №44 (а.с.47, т.1).
З листа Регіонального відділення від 20.09.2022 №51-08.01-2176 також вбачається, що під час приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" до статутного капіталу ВАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" не увійшли, але залишились на балансі, об'єкти державної власності, зокрема: котельня №1,2 з обладнанням за адресою: Київська обл., смт.Коцюбинське,вул. Пономарьова, 7 (а.с.45-46, т.1).
Відповідно до Витягу з Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, згідно якого на балансі ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Будівельна, 7 (08298, вул. Пономарьова,7, смт. Коцюбинське, Київська обл.) серед іншого, обліковується наступне державне майно: класифікація, код згідно з Реєстром, назва та інвентарний номер структурного компонента/об?єкта - 2222.9, 292729.8.ААБАГВ355 Котельня № 1, 2 з обладн. № з/п 1 інв. № б/н, юридична адреса - Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, вартість згідно інвентаризації/акта оцінки 520,15 тис грн, дата останньої індексації/дата інвентаризації - 01.01.1995 (а.с.48, т.1).
Також, Регіональним відділенням (у відповіді від 20.09.2022 №51-08.01-2176) повідомлено, що листом від 31.01.2019 б/н ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" поінформувало, що за договором оренди майна від 01.01.2019 №19/01-01 ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" передало котельні №1,2 за адресою: Київська обл., смт.Коцюбинське,вул. Пономарьова, 7, в оренду ТОВ "Теремпек".
Регіональне відділення у листі до Бучанської прокуратури стверджувало, що підчас приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" котельні не були передані до статутного капіталу, але залишалися на балансі ВАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (а.с.45-46, т.1).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Згідно абзацу третього частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства - господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, які стосуються майна боржника (щодо майна боржника) у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19).
Отже, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено концентрацію розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство всіх майнових спорів за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є (відповідачем чи позивачем) і це вимоги до боржника або позови самого боржника.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до наданих прокурором доказів, прокурор проінформував Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях про те, що під час приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" до статутного капіталу не увійшли, але залишилась на балансі ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (правонаступник ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція") та не є переданими у комунальну власність, зокрема: котельня №1,2 з обладнанням за адресою: Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7 (запит від 17.01.2023 №53-375вих.23) (а.с.204-206, т.1). За твердженням прокурора, значені об'єкти перебувають у державній власності, а органом управління зазначеного майна є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях. У запиті в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор просив: "з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді на підставі ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" прошу до Бучанської окружної прокуратури Київської області не пізніше 25.01.2023 інформацію про вжиті Регіональним відділенням заходи, спрямовані на захист інтересів держави спрямовані на реалізації пропозицій, викладених в акті перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке під час приватизації не увійшло до статутного капіталу, але залишилось на балансі ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", зокрема щодо звернення до суду щодо неправомірного оформлення права власності на об'єкт державної власності котельня №1, 2 з обладнанням по вул. Пономарьова, 7 в сел. Коцюбинське...". Також прокурор просив повідомити про наміри Регіонального відділення щодо вжиття відповідних заходів на захист інтересів держави у подальшому (а.с.205-206, т.1).
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях у листі від 27.01.2023 вих.№51-08.01-455 повідомило, що вжити заходи з судового захисту порушених прав держави щодо неправомірної реєстрації права приватної власності на державне майно у Регіонального відділення немає можливості у зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також зазначено, що, враховуючи, що заходи з визначення розміру збитків передбачають, зокрема, проведення незалежної оцінки, відділення також позбавлене можливості вжити заходів з нарахування збитків, оскільки відсутнє фінансування на оплату послуг суб'єктів оціночної діяльності (а.с.207-208,т.1).
13.12.2023 прокурор у листі №53-9648вих.№23 повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях про пред'явлення позову про усунення перешкод у праві розпорядження майном до Господарського суду Київської області.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з положеннями частин 3- 5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №926/54/22 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
За своїм змістом положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб'єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб'єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурор до подання позову, а саме 17.01.2023, звернувся до компетентного органу - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та фактично надав Регіональному відділенню можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
У зв'язку з тим, що Регіональне відділення 27.01.2023 повідомило про неможливість здійснення захисту інтересів держави через відсутність фінансування, 13.12.2023 прокурор у листі №53-9648 вих.№23 повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях про пред'явлення позову про усунення перешкод у праві розпорядження майном до Господарського суду Київської області (а.с.209, т.1).
Позов подано до суду першої інстанції 18.12.2023, тобто Регіональне відділення упродовж 11 місяців з моменту повідомлення прокурором не вживало заходів до захисту порушених інтересів держави. Таким чином, Регіональному відділенню було надано розумний строк для належного реагування.
З огляду на те, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях як органом, який уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах протягом розумного строку не було вжито належних заходів щодо здійснення такого захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
В свою чергу, правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.
Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Між сторонами наявний спір щодо правомірності набуття відповідачем права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв. м. за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 328 Цивільного кодексу України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Стаття 334 Цивільного кодексу України визначає момент набуття права власності за договором, зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до копії інвентаризаційного опису державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" і наявне в архівній справі щодо приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція", на балансі ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" в смт. Коцюбинське по вул. Пономарьова, 7 (Строительная, 7) обліковуються в складі об?єкта під назвою "Цех №5": 1) "здание котельной № 1", інвент. №010513, введення в експлуатацію 1961 рік; 2) "здание котельной № 2", інвент. № 010514, введення в експлуатацію 1978 рік; 3) "внутриплощ. сети эл. Снаб. інвент. №030562, введення в експлуатацію 1988 рік; 4-8) котли різних модифікацій з інвент. №№040505.07, 040508-09, 405111, 040559, 040554 введення в експлуатацію 1972, 1976, 1987 роки; 9) "наружные кабельные сети", інвент. №0305202, введення в експлуатацію 1973 рік, а відповідно до листа Регіонального відділення від 20.09.2022 №51-08.01-2176, що під час приватизації Білицького орендного підприємства "Теплозвукоізоляція" до статутного капіталу ВАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" не увійшли, але залишились на балансі, об'єкти державної власності, зокрема: котельня №1,2 з обладнанням за адресою: Київська обл., смт.Коцюбинське,вул. Пономарьова, 7, що також підтверджується Витягом з Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, згідно якого на балансі ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Будівельна, 7 (08298, вул. Пономарьова,7, смт. Коцюбинське, Київська обл.).
При цьому, з моменту здійснення перевірки у 2020 році, позивач дізнався, що на котельні № 1, 2 ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" оформило право приватної власності та змінило маркування об'єкта "И-И2", підставою виникнення права власності стало Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 САЕ № 250834, видане товариству на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2012 №160.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами в сукупності підтверджується, що будівля котельні "літера И-И2" , загальною площею 443,3 кв. м. за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7, не передавалась у приватну власність, а оформлення відповідачем набуття права власності на будівлю котельні "літера И-И2", загальною площею 443,3 кв. м. за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7, шляхом видачі свідоцтва та виконання відповідного запису про таке набуття у Єдиному державному реєстрі прав - не є свідченням законності такого набуття.
Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Висновок про те, що державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Дійсно, непоодинокими є ситуації, коли запис у державному реєстрі речових прав посвідчує лише видимість у особи певного речового права, при тому, що законних підстав для виникнення такого права у особи відсутні.
Однак за наявності реєстрації такого видимого права особа може вчиняти будь-який правочин щодо речі, і при вчинені правочину її контрагенти вправі покладатися на записи державного реєстру речових прав і на те , що така особа є учасником цивільного обороту.
Таким чином, у кожному разі при вирішенні спору, пов'язаного із захистом права власності щодо речі, суд має з'ясовувати не лише підстави набуття особою речового права на річ, до якої заявлено вимогу, але й установлювати у кожному випадку факт володіння нею цієї річчю на момент розгляду спору, адже факт володіння може змінюватися безліч разів.
Необхідність з'ясування особи, яка володіє річчю (а володіння є фактом, а не правом) випливає з дефініцій статей 387, 388 та 390 Цивільного кодексу України, тож законодавець визнає різницю між правом власності на річ та фактом володіння річчю.
Більше того, сутність терміну "віндикую" означає "здійснюю право власності у ситуації, коли між моєю власністю та річчю стоїть чужа воля".
На користь необхідності з'ясування особи, яка на момент вирішення спору володіє майном (а у даному випадку - котельні 1,2), вказує та обставина, що у листі від 31.01.2019 б/н ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" повідомляло Регіональне відділення ФДМУ про передачу відповідно до договору оренди майна від 01.01.2019 №19/01-01 котельні №1,2 за адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, в оренду ТОВ "Теремпек".
Утім у ході перевірки, результати якої затверджено начальником Регіонального відділення 24.12.2020, Регіональне відділення ФДМУ при перевірці відповідача за місцем здійснення ним основної господарської діяльності з'ясувало, що станом на момент перевірки котельні №1, 2 з обладнанням по вул. Пономарьова, 7 (позиція 5 розділу 2 "Дані про державне майно") майно перебуває у задовільному стані та не використовується за призначенням, обладнання у ньому демонтовано, комунікації газо- та водопостачання відрізані (а.с.69-73, т.1)
Матеріалами справи, включаючи акт перевірки, підтверджується, що спірна котельня знаходиться на території, належній ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", будь-якого легітимізаційного знака про належність котельні державі - відсутній. Речові права держави у державному реєстрі прав на нерухомість не зареєстровані.
За таких обставин справи, відсутність у матеріалах справи правочину про передачу у власність та розпорядчого акту про таку передачу правопопередникам ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" котельні, держава, в особі її уповноваженого органу, має право віндикувати котельні з чужого незаконного володіння в силу ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України, а скасування свідоцтва про право власності та запису у державному реєстрі відносно відповідача носить за своєю правовою природою віндікаційний характер.
Законодавчими актами не встановлений обов'язок особи переглядати записи у державному реєстрі речових прав. Тому, відносно вимог позивача, яким є Регіональне відділення ФДМУ, має діяти загальний принцип "contra non valentem agere nulla currit praescriptio" - "для нездатного до захисту давність не тече".
Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, з моменту здійснення перевірки у 2020 році, позивач дізнався, що на котельні № 1, 2 ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" оформило право приватної власності та змінило маркування об'єкта "И-И2". Підставою виникнення права власності стало Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 САЕ № 250834, видане товариству на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2012 №160.
В свою чергу, указане державне майно з назвою «Котельня №1,2» з інвентарним номером структурного компонента/об'єкта - 2222.9, 292729.8.ААБАГВ355 згідно з даними Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, є одним і тим же об'єктом, що спірний об'єкт з назвою котельня «літера И-И2» загальною площею 443,3 кв. м, на який йому безпідставно видано свідоцтво про право власності САЕ № 250834 від 13.12.2012 в складі інших об'єктів нерухомості, що передавались державою до статутного капіталу новоутвореного в ході приватизації товариства, а також внесено на його підставі відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна: 17366501. номер запису: 178 в книзі: 3-96), що є невід'ємною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і зареєстровано право власності за відсутності будь-якого рішення про відчуження його з державної власності, у тому числі про передачу у власність ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція».
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами прокурора про те, що проведення державної реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності САЕ № 250834 від 13.12.2012 права власності товариства на спірні котельні, хоча і під іншою назвою, однак в складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501, основними складовими елементами якого є майно, що дійсно у законний спосіб вибуло від держави у ході приватизаційної процедури та є власністю ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», позбавляє державу права на належне та вільне розпорядження належним їй спірним майном.
При цьому, свідоцтво про власність від 14.07.1994 № 35-ВП, видане на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.1994№ 44, Регіональним відділенням, ані сам договір купівлі-продажу чи перелік майна («Підтвердження власності»), переданого до статутного фонду ЗАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», правонаступником якого є ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», не містять відомостей щодо передачі у приватну власність товариства об'єктів нерухомого майна під назвою «котельня «літера И-И2» або «котельня № 1, 2», за адресою: селище Коцюбинське, вул. Пономарьова (вул. Будівельна), 7, так само як і об'єктів з інвентаризаційними номерами 010513 та 010514.
Крім того, рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2012 № 160, від 28.11.2006 № 132/12 та від 29.08.2006 № 92, на підставі яких видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно САЕ № 250834 від 13.12.2012 та САЕ № 035035 від 28.12.2006 як підставу їх видачі, за своїм змістом та суттю є документами, що оформлюють набуте право (процедурними документами), але не є документами, на підставі яких це право виникає, оскільки у даному випадку могло бути офіційно оформлене право власності відповідача лише на майно, набуте внаслідок приватизації Білицького орендного підприємства «Теплозвукоізоляція», отримане на підставі відповідного договору купівлі-продажу державного майна та акту приймання- передачі цього нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду новоствореного закритого акціонерного товариства.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право держави на спірні об'єкти нерухомого майна у передбачений законом спосіб не припинялось та з володіння держави в особі Регіонального відділення дані об'єкти державної власності не вибували, а самостійно були передані саме на баланс товариства органом приватизації.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на 13.12.2012) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Аналогічні за змістом положення містить дана стаття і в редакції станом на дату первинної реєстрації права власності відповідача на спірні об'єкти (станом на 28.12.2006), зокрема, одними з підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є договір про приватизацію майна державних підприємств, свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на 13.12.2012) визначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, серед іншого, юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується).
Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (як редакції станом на 13.12.2012, так і в редакції станом на 28.12.2006) закріплено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа або подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Отже, для державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно та видачі свідоцтва про право власності на майно надавались документи, що не відповідають вимогам ст.ст. 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відтак відповідач не мав законних правових підстав для реєстрації права власності на нього та видачі виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування свідоцтва про право власності САЕ № 250834 від 13.12.2012 та подальшого внесення на його підставі відомостей до Реєстру прав власності на нерухоме майно в складі будівель і споруд з реєстраційним номером майна 17366501, номер запису: 178 в книзі: 3- 96, а тому видача свідоцтва про право власності на будівлі котелень «літера И-И2», загальною площею 443,3 кв. м, за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7, за відповідачем - ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» та реєстрація права приватної власності товариства відбулась з порушенням вимог ст.ст. 326, 328, 330, 334, 345, 393 Цивільного кодексу України, ст. ст. 18,19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час здійснення державної реєстрації прав).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з установлених апеляційним господарським судом обставин справи вимоги прокурора про скасування наявного у відповідача свідоцтва про право власності на котельні та відповідного запису у державному реєстрі про наявність у відповідача права власності на них відповідає способу захисту порушеного права, установленого законом - статтею 387 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
На виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 видано постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою затверджено перелік державного майна України, що було збудоване до 1991 року, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Таким чином, усе державне майно України, що не було передано у комунальну власність залишилось у державній (загальнодержавній, республіканській) власності.
В подальшому, 01.07.2004 прийнято Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-1V), статтею 3 якого визначалось, що речові права на нерухоме майно підлягають обов'язковій державній реєстрації, в Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, а державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно- правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
В діючій редакції Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» положення ч. 3 ст. 3 викладено у наступній редакції: «речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Враховуючи те, що спірні об'єкти нерухомого майна - котельні № 1 та № 2 (літери «И-И2», з інвентаризаційними номерами 010513 та 010514), що розташовані за адресою: сел. Коцюбинське, вул. Пономарьова (колишня вул. Будівельна), 7, згідно даних інвентаризаційного опису державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», збудовані у 1961 та 1978 роках, речові права на таке майно виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і не підлягали обов'язковій реєстрації.
Таким чином, відсутність державної реєстрації права державної власності на спірне майно не свідчить про відсутність такого права у держави в особі Регіонального відділення, оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Ст. 12 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» установлено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських структур. Реєстр формується Фондом державного майна України на базі даних Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень за участю центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питань статистики, Державної податкової адміністрації України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, інших уповноважених органів управління на єдиних методологічних засадах інформаційних систем в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При зміні керівника об'єкта державної власності передача майна від одного керівника до іншого здійснюється на підставі акта приймання-передачі. Дані Реєстру є державною власністю.
Відповідно до п. п. 2, 3, 6, 7 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467, Реєстр формується Фондом державного майна з метою ведення обліку об'єктів державної власності, здійснення контролю за ефективним використанням об'єктів державної власності. До Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутних фондах яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів. Реєстр складається з адресно- довідкової та інформаційної частини. Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна. Під час ведення Реєстру забезпечується відображення вартісних і кількісних показників щодо об'єктів державної власності в галузевому та територіальному розрізі у динаміці за роками.
Згідно з наявним у справі витягом з Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, згідно якого на балансі ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» по вул. Будівельна (Пономарьова), 7 в селищі Коцюбинське Київської області, серед іншого, обліковується наступне державне майно: класифікація, код згідно з Реєстром, назва та інвентарний номер структурного компонента/об'єкта - 2222.9, 292729.8.ААБАГВ355 Котельня № 1, 2 з обладн. № з/п 1 інв. № б/н, юридична адреса - Київська область, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, вартість згідно інвентаризації/акта оцінки - 520,15 тис грн, дата останньої індексації/дата інвентаризації-01.01.1995, підтверджується, що вищевказане державне майно зареєстровано в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, право державної власності на ці об'єкти в установленому законом порядку ніколи не припинялось, а спірне майно передано у законне володіння товариства.
Враховуючи відсутність будь-яких договірних відносин між позивачем (як уповноваженим державою органом) та відповідачем з приводу відчуження спірного нерухомого майна, а також будь-яких рішень уповноважених державою органів про передачу у власність відповідача спірного майна, дані об'єкти нерухомого майна не вибували з володіння їх власника - держави, а державна реєстрація права приватної власності відповідача на ці об'єкти здійснена за відсутності передбачених законом підстав та відповідних правовстановлюючих документів чи документів, на підставі яких могло виникнути таке право відповідача.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
У статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких саме прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Позивач, або особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що з огляду на вказані положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» задоволення позовних вимог прокурора не призведе до прогалин у Державному реєстрі речових прав, а навпаки призведе до внесення відповідних змін до зазначеного Реєстру в частині припинення речових прав відповідача на спірне нерухоме державне майно. Зазначені дії не перешкоджають позивачеві зареєструвати право державної власності на таке нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки воно не вибувало у встановленому порядку з власності держави.
В силу положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки порушення права власності держави в особі позивача відбулось у результаті видачі свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем, якому це майно у законному порядку передано його дійсним власником у тимчасове володіння, а не у власність, в ході приватизаційної процедури, заявления позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно СЕА № 250834 від 13.12.2012, в частині посвідчення права власності ЗАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» на будівлі котелень «літера И-И2» загальною площею 443,3 кв. м, за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7, а також скасування державної реєстрації права власності на вищевказану будівлю котелень у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід'ємних архівних складових частинах Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» на будівлі і споруди, розташовані за адресою Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96, опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення, та є ефективним способом захисту порушених прав держави у даному спорі в особі позивача - держави, в особі Регіонального відділення.
З огляду на викладене, прокурором у даній справі обрано вірний та ефективний спосіб захисту інтересів держави, який у повній мірі забезпечує захист та поновлення порушених прав позивача щодо розпорядження майном державної власності, хоч і помилково вказано про застосування те, що обраний ним спосіб має характер негаторного позову.
Отже позовні вимоги керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інші доводи, обгрунтування та посилання учасників справи враховані судом апеляційної інстанції, проте, не є такими, що спростовують висновки суду у даній постанові.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, з урахуванням ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником (прокурором) в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.
Судові витрати
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- з Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7; ідентифікаційний код 00292729) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) слід стягнути 7 368,00 грн (п'ять тисяч триста шістдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору за подання позовної заяви та 8 052,00 грн (вісім тисяч п'ятдесят дві гривні нуль копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 280-284, Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
4. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 50; ідентифікаційний код 43173325) права розпоряджання державним майном та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно СЕА № 250834 від 13.12.2012, видане Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, в частині посвідчення права власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7; ідентифікаційний код 00292729) на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова,7.
5. Скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід'ємних архівних складових частинах Державною реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96.
6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7; ідентифікаційний код 00292729) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 7 368,00 грн (п'ять тисяч триста шістдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору за подання позовної заяви.
7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7; ідентифікаційний код 00292729) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 8 052,00 грн (вісім тисяч п'ятдесят дві гривні нуль копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Доручити місцевому господарському суду видати накази.
9. Матеріали справи № Б8/180-10 (911/3801/23) повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано: 25.05.2026.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Т.П. Козир
С.А. Гончаров