26 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/802/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Фермерського господарства «Моя земля 2015»
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.03.2026 (суддя Бургарт Т.І.)
у справі № 914/802/26
за позовом Фермерського господарства «Моя земля 2015»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Індастбуд»
про стягнення заборгованості
Господарський суд Львівської області в ухвалі від 20.03.2026 постановив передати позовну заяву Фермерського господарства «Моя земля 2015» про стягнення заборгованості з доданими до неї матеріалами та заявою про забезпечення позову за територіальною підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
При ухваленні рішення місцевий суд встановив, що спір виник із договору будівельно-монтажних робіт, предметом якого є виконання робіт на об'єкті нерухомого майна, розташованому в місті Лохвиця Полтавської області, у зв'язку з чим, дійшов висновку про поширення на даний спір правил виключної підсудності, визначених ч.3 ст.30 ГПК України та віднесення його до територіальної юрисдикції Господарського суду Полтавської області, а відтак, на підставі п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, передав позов разом із заявою про забезпечення позову за належною підсудністю до зазначеного суду, як компетентного суду для розгляду справи по суті та вирішення питання забезпечення позову.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу від 20.03.2026 в справі № 914/802/26 і направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що:
- в даному випадку відповідач не виконав обсяг робіт, передбачений договором № 29/09-25 на виконання будівельно-монтажних робіт, не передав їх результат замовнику та не повернув отримані грошові кошти, чим порушив умови договору та допустив прострочення виконання зобов'язань;
- суд безпідставно застосував ч.3 ст.30 ГПК України, помилково віднісши спір до категорії спорів з приводу нерухомого майна. Натомість, предметом спору є виключно стягнення грошової заборгованості за договором підряду, який сам по собі не є спором щодо речових прав або правового режиму нерухомості.
Процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
З огляду на приписи ст.271 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства «Моя земля 2015» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:
29.09.2025 між Фермерським господарством «Моя земля 2015» (позивач, за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Індастбуд» (відповідач, за договором - підрядник) укладено договір № 29/09-25 на виконання будівельно-монтажних робіт.
У відповідності до умов вказаного договору, підрядник зобов'язався на свій ризик із матеріалів замовника виконати та у встановлені договором строки здати замовнику роботи з виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті, розташованому за адресою: вулиця Героїв України, 104, місто Лохвиця, Миргородського району, Полтавської області.
На виконання умов договору, позивач здійснив перерахування на користь відповідача авансового платежу у розмірі 900 000,00 грн, однак, як зазначає позивач, відповідач у визначений договором строк, а саме до 10.10.2025, роботи, передбачені договором, не виконав.
У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань, Фермерське господарство «Моя земля 2015» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з ТзОВ «Будівельна компанія «Індастбуд» заборгованості в розмірі 900 000,00 грн, як вартості невиконаних робіт, а також пені за порушення строків виконання будівельно-монтажних робіт за договором у розмірі 80 260,27 грн та 45 000,00 грн штрафу за порушення строків виконання робіт. Крім того, у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Індастбуд» договірного обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, позивач просить стягнути з відповідача штраф, передбачений договором, у розмірі 150 000,00 грн, а також пеню за порушення обов'язку щодо реєстрації податкових накладних у розмірі 23 695,89 грн.
Одночасно з поданням позовної заяви, Фермерським господарством «Моя земля 2015» подано заяву про забезпечення позову з вимогою накласти арешт на грошові кошти та інше належне відповідачу рухоме і нерухоме майно в межах загальної суми 1 416 940,50 грн, а також заборонити відповідачу вчиняти дії щодо розпорядження належним йому рухомим і нерухомим майном та набуття нового рухомого і нерухомого майна.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності (ст.20 ГПК України).
За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виняток із цього правила становлять випадки виключної підсудності справ, передбаченої статтею 30 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Водночас, виключна підсудність є винятком із загального правила територіальної підсудності, встановленого ст. 27 ГПК України, а отже підлягає вузькому, буквальному та обмежувальному тлумаченню. Її застосування можливе лише у випадках, коли спір безпосередньо стосується речових прав на нерухоме майно, правового режиму такого майна або прав та обов'язків, що безпосередньо випливають із володіння, користування чи розпорядження нерухомістю як об'єктом цивільних прав.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даному випадку є спором, що виник із договору № 29/09-25 на виконання будівельно-монтажних робіт від 29.09.2025. Предметом позову є виключно зобов'язально-правові вимоги, а саме стягнення грошових коштів (авансу), штрафних санкцій та пені у зв'язку з неналежним виконанням договору будівельного підряду. Жодних вимог щодо визнання, набуття, припинення чи оспорювання речових прав на нерухоме майно позивачем не заявлено, як і не оспорюється правовий режим об'єкта нерухомості, на якому виконувалися роботи. Отже, спір не стосується нерухомого майна, як об'єкта цивільних прав, а виник виключно з договірних грошових зобов'язань між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що факт виконання робіт за договором будівельного підряду на об'єкті нерухомого майна не змінює правової природи спірних правовідносин, які залишаються зобов'язальними та спрямованими на виконання та оплату робіт. Така обставина сама по собі не є достатньою підставою для віднесення спору до категорії спорів з приводу нерухомого майна у розумінні ч.3 ст.30 ГПК України, оскільки предметом позову не є речові права на нерухомість, не вирішується питання її правового режиму, користування чи володіння, а також не заявляються вимоги, спрямовані на зміну чи припинення прав на нерухоме майно. Розширювальне тлумачення виключної підсудності до будь-яких спорів, пов'язаних із виконанням будівельних робіт, призводило б до необґрунтованого виходу за межі змісту ст.30 ГПК України та фактичного нівелювання загального правила територіальної підсудності, встановленого ст. 27 ГПК України.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18, де зазначено, що словосполучення “з приводу нерухомого майна» охоплює спори, які стосуються прав та обов'язків, пов'язаних із нерухомим майном, однак, виключна підсудність не може підлягати розширеному тлумаченню до будь-яких правовідносин, у яких нерухоме майно є лише фактичним місцем виконання зобов'язання.
На думку судової колегії, суд першої інстанції помилково протрактував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.12.2021 у справі № 911/2390/18, без врахування фактичного та правового контексту спірних правовідносин. У зазначеній справі предметом спору були права та обов'язки, безпосередньо пов'язані з користуванням нерухомим майном, а саме стягнення орендної плати за користування об'єктом нерухомості, у зв'язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про застосування правил виключної підсудності відповідно до ч.3 ст.30 ГПК України.
Натомість у даній справі відсутній спір щодо нерухомого майна, його правового режиму, користування чи володіння ним, а предметом позову є виключно стягнення грошових коштів та штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням договору будівельного підряду, що свідчить про зобов'язальний, а не речово-правовий характер спірних правовідносин. Відтак, правові висновки Верховного Суду у справі № 911/2390/18 не є релевантними до даного спору та не можуть бути підставою для застосування правил виключної підсудності.
Крім того, суд першої інстанції фактично ототожнив місце виконання будівельних робіт із місцем розгляду спору, що є помилковим, оскільки територіальна підсудність визначається нормами процесуального права, а не фактичним місцем виконання окремих договірних дій. Такий підхід суперечить принципу правової визначеності та призводить до необґрунтованого звуження дії загального правила підсудності, встановленого ст. 27 ГПК України.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Оскільки предметом спору є виключно грошові зобов'язання за договором підряду, справа підлягає розгляду за загальним правилом територіальної підсудності - за місцезнаходженням відповідача, тобто у Господарському суді Львівської області.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Львівської області від 20.03.2026 у даній справі, а відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»).
Розумність строків залежить від об'єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення судового захисту.
Питання розподілу судових витрат буде вирішено судом першої інстанції після розгляду справи по суті.
Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 277, 280, 282-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Моя земля 2015» задоволити.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.03.2026 у справі № 914/802/26 скасувати.
Справу № 914/802/26 передати до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік