14 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/649/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,
суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,
секретар судового засідання Слободянюк В.С.,
за участю представників:
від позивача Гнип І.Т., Турчин Н.І.,
від відповідача 1 Ігнатенко О.Ю. (в режимі відеоконференції),
від відповідача 2 Бирич І.В., Білан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнипа Ігоря Теодозійовича за вих.№20-1/26 від 20.01.2026 (вх.№01-05/194/26 від 20.01.2026)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 (повне рішення складено 31.12.2025, суддя Рочняк О.В.)
у справі № 909/649/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Гнипа Ігоря Теодозійовича, с. Воскресинці, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,
до відповідача 1 Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ,
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство "Княгиничі", с. Княгиничі, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,
про визнання недійсним державного акта на право користування землею, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами,
Короткий зміст позовних вимог.
Фізична-особа підприємець Гнип Ігор Теодозійович (далі - ФОП Гнип І.Т.) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Івано-Франківська ОДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп "Княгиничі" (далі - ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі") про:
- визнання недійсним державного акта на право користування землею серія Б №083427 від 1986, виданого рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району Української радянської соціалістичної республіки;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 13,1519 га, кадастровий номер № 2624480600:03:001:0001;
- скасування рішення державного реєстратора Загвіздянської сільської ради Івано-Франківської області Цалин Юлії Василівни, індексний номер: 77850390, від 17.03.2025 16:38:04 про державну реєстрацію права власності та права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер № 2624480600:03:001:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3106604426244), площею 13,1519 га за відповідачами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що речові права на земельну ділянку площею 13,1519 га з кадастровим номером № 2624480600:03:001:0001 зареєстровані за відповідачами незаконно, а державна реєстрація спірної земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера відбулась з порушенням законодавства. Так, розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та означені реєстраційні дії здійснено без рішення виконавчого комітету районної (міської) Ради народних депутатів трудящих, без оригіналу державного акта на право постійного користування та без запису у книзі записів державних актів. Державний акт на право користування земельною ділянкою, серія та номер Б 083427 за 1986 рік не складений, не оформлений та не зареєстрований відповідно до вимог законодавства, що діяли на час його видачі, а тому є недійсним і не може підтверджувати набуття в установленому порядку до 01.01.2013 жодного речового права. Крім того, позивач зазначив, що у ході приватизації державного майна - цілісного майнового комплексу рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району УРСР земельна ділянка у користування суб'єктам приватизації не передавалася.
Позивач вказує на те, що державна реєстрація спірної земельної ділянки у ДЗК та реєстрація речових прав за відповідачами порушує його права та охоронювані законом інтереси як орендаря нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної власності для цілей аквакультури (рибництва), також порушує його право та законний інтерес на отримання в оренду земельної ділянки в комплексі з водним об'єктом для цілей аквакультури (рибництва), експлуатації орендованого майна та унеможливлює використання його за цільовим призначенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотиви його прийняття.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 18.12.2025 відмовив у задоволенні позову ФОП Гнипа І.Т., судовий збір поклав на позивача.
У мотивувальній частині вказаного рішення суд першої інстанції виснував:
- у задоволенні позову ФОП Гнипа І.Т. до ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" про визнання недійсним державного акта на право користування землею серія Б №083427 від 1986 року слід відмовити у зв'язку з відсутністю порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, а також безпідставністю позову;
- у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 13,1519 га, кадастровий номер № 2624480600:03:001:0001, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та права постійного користування цією земельною ділянкою слід відмовити, оскільки вони є похідними від первісної позовної вимоги, у задоволенні якої суд відмовив;
- у задоволенні позову ФОП Гнипа І.Т. до Івано-Франківської ОДА слід відмовити, оскільки Івано-Франківська ОДА у цій справі є неналежним відповідачем.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що жодних доказів того, що станом на дату видачі відповідачу Державного акта на право користування землею Серії Б №083427 від 1986 року (39 років тому) позивач мав право розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою матеріали справи не містять, тому дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у справі у зв'язку з видачею відповідачу відповідного державного акта.
Відсутність в архіві другого примірника Державного акта та Книги записів державних актів на право користування землею, у якій реєструються всі державні акти, не може свідчити про те, що спірний акт не видавався, а є свідченням того, що посадові особи виконавчого комітету Рогатинської районної ради народних депутатів неналежним чином виконували свої службові обов'язки щодо передачі відповідних документів до архівного відділу.
Рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2007 у справі № А-3/281 та від 21.02.2007 у справі № 3/282 підтверджено наявність у ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" Державного акта № Б 83427, виданого у 1986 році.
Під час вирішення справи № 909/649/25 місцевий господарський суд також врахував обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, у адміністративних справах № 300/5567/24 та № 300/5569/24, зокрема те, що ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" як правонаступник рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району УРСР залишається постійним користувачем спірної земельної ділянки, оскільки право користування не припинено.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
До Західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга ФОП Гнипа І.Т. за вих. № 20-1/26 від 20.01.2026, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі № 909/649/25 повністю, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, безпідставно визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, прийшов до висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що суд не застосував абз. 1 і 2 ст. 16 ЗК УРСР 1970 року, хоча така норма підлягала застосуванню, оскільки регулювала порядок надання земель у користування на рік ймовірної видачі оспорюваного державного акта; немає жодних первинних доказів, які могли б бути підставою для виникнення права на користування спірною земельною ділянкою. Висновок суду першої інстанції про те, що відсутність другого примірника акта та Книги записів не може свідчити, що державний акт не видавався, побудований на припущеннях, натомість відсутність доказів етапів оформлення передачі земель у користування достовірно підтверджує відсутність такої передачі землі у користування відповідно до порядку, встановленого законодавством.
Окрім того, скаржник вважає, що судові рішення, на які посилається суд першої інстанції, не мають преюдиційного значення для цієї справи № 909/649/25, оскільки обставини, встановлені судами у справах № 3/282, № А-3/281, у яких позивач не брав участі, можуть бути у загальному порядку спростовані позивачем, що і було зроблено відповідними доказами. Крім того, у вказаних справах суди не досліджували питання передачі рибгоспу земельної ділянки та правомірності складання, оформлення та видачі державного акта на предмет відповідності нормам законодавства, чинним на момент його видачі, його дійсність чи недійсність, в тому числі через те, що ці питання виходили за межі публічно-правових відносин.
Також скаржник посилається на те, що рішення органу виконавчої влади Рогатинської районної (міської) Ради народних депутатів трудящих від 18.12.1985 б/н, яке зазначено у ДЗК підставою для виникнення права на спірну земельну ділянку, не існує, таке рішення не ухвалювалося, його зміст невідомий навіть самим відповідачам. Більше того, керівник відповідача 2 Бирич І.В. в судовому засіданні підтвердив, що такий документ для державної реєстрації земельної ділянки не подавався, а тому державна реєстрація підлягає скасуванню незалежно від задоволення чи незадоволення судом вимоги про визнання недійсним державного акта. Рішення про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку також підлягає скасуванню, у тому числі із самостійних підстав, оскільки державна реєстрація речових прав була здійснена 19.02.2025, тобто раніше, ніж прийняте рішення про державну реєстрацію - 17.03.2025, що порушує порядок проведення державної реєстрації та внесення відомостей до ДРРП, передбачений ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Скаржник зауважує, що державна реєстрація спірної земельної ділянки та державна реєстрація речових прав на неї за відповідачами порушують права та охоронювані законом інтереси позивача як орендаря нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної власності для цілей аквакультури (рибництва). Позивач належить до переліку суб'єктів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України, яким може передаватися в оренду земельна ділянка на безконкурсних засадах (без земельних торгів). Позивач є єдиним орендарем гідроспоруд. Відповідач 2 участі в аукціоні не брав. Суд не врахував, що ч. 4 ст. 5 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на споруди, що є приналежністю головної речі або складовою частиною речі, у даному випадку гідротехнічні споруди є складовими частинами штучних поверхневих водних об'єктів.
Скаржник також вказує, що відповідач 1 є належним відповідачем у цій справі, оскільки є власником спірної земельної ділянки, рішення про право власності на яку прийнято саме на підставі оспорюваного державного акта, і у випадку задоволення позову відповідач 1 втратив би право власності на земельну ділянку, сформовану саме на підставі державного акта, залившись власником землі відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України.
Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення учасників справи.
Відповідач 1 Івано-Франківська ОДА у відзиві від 10.02.2026 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення як безпідставну, необґрунтовану і таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі №909/649/25 - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з позицією відповідача 1, позивач не сформував зміст позовних вимог до Івано-Франківської ОДА; запис про Івано-Франківську ОДА як власника земельної ділянки площею 13,1519 га з кадастровим номером №2624480600:03:001:0001 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі законодавчої норми - ч. 5 ст. 122 ЗК України, оскільки така земельна ділянка є землею державної власності та розташована за межами населеного пункту, а не на підставі Державного акта на право користування землею серії Б №083427 від 1986 року; дослідження правомірності видачі зазначеного акта чи встановлення його недійсності не впливає на обсяг прав та обов'язків Івано-Франківської ОДА як розпорядника земельної ділянки згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України, а тому Івано-Франківська ОДА не може бути відповідачем у цій справі; навіть прийняття судом рішення про задоволення позову не зумовить вчинення відповідачем 1 певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Відповідач 2 ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" у відзиві вих. № 09/02/2026 від 09.02.2026 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі №909/649/25 без змін. Відповідач 2 звертає увагу на те, що згідно з Державним актом на землю, серії Б №083427 від 1986 року, земельна ділянка площею 296,2 га була надана у користування рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району. Національними судами України в період з 24.08.1991 до цього часу та судами Української РСР з 1986 року до 24.08.1991 вищезгаданий державний акт не визнавався недійсним, не скасовувався, право постійного користування не припинялось, спірна земельна ділянка не вилучалась, добровільної згоди на вилучення земельної ділянки ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" не надавало. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні. Водночас відповідач 2 наголошує, що втрата оригіналу Державного акта не є підставою для визнання його недійсним. На думку відповідача 2, суд першої інстанції вірно встановив, що станом на 1986 рік у позивача не було жодних прав та інтересів на спірну земельну ділянку, що підтверджено у судовому засіданні і самим позивачем, і його представником. Також суд першої інстанції вірно вказав, що вимога скаржника про скасування державної реєстрації є похідною вимогою, оскільки відсутність державної реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку не є підставою для передачі такої земельної ділянки (у якої є законний користувач, володілець чи власник) третім особам без згоди законного володільця земельної ділянки, а тому вимога про скасування державної реєстрації прав не може у цьому спорі розглядатись як окрема вимога, адже ніяким чином не може вплинути на намагання скаржника заволодіти земельною ділянкою.
Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2026, апеляційну скаргу ФОП Гнипа І.Т. у справі №909/649/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Скрипчук О.С.
Ухвалою від 26.01.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №909/649/25 та призначила розгляд скарги в судовому засіданні на 05.03.2026.
Матеріали справи № 909/649/25 надійшли до апеляційного господарського суду 30.01.2026.
04.03.2026 до суду апеляційної інстанції від керівника та адвоката ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника та неможливістю його заміни у короткий проміжок часу.
Протокольною ухвалою від 09.03.2026 у справі № 909/649/25 колегія суддів оголосила перерву до 19.03.2026.
Ухвалою від 19.03.2026 відкладено розгляд справи № 909/649/25 на 23.04.2026 у зв'язку з несправністю (неналежним функціонуванням) підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, що унеможливило проведення та завершення судового розгляду у цьому судовому засіданні.
Колегія суддів, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розглядає апеляційну скаргу у даній справі поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку, але у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для вчинення процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та справедливого й неупередженого вирішення судом спору.
У зв'язку з перебуванням члена колегії судді Скрипчук О.С. у відпустці, згідно з розпорядженням т.в.о.керівника апарату суду від 22.04.2026 № 73 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026, проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги ФОП Гнипа І.Т. (вх. № 01-05/194/26) у справі № 909/649/25.
Протокольною ухвалою від 22.04.2026 у справі № 909/649/25 колегія суддів оголосила перерву до 14.05.2026
У ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції представники позивача підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Представник відповідача 1 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги повністю з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наголосивши на тому, що Івано-Франківська ОДА не є належним відповідачем у цій справі.
Представники відповідача 2 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у справі № 909/649/25 - без змін, оскільки вважають, що права та інтереси позивача ніяким чином ні станом на 1986, 2003, 2007 роки, ні станом на дату звернення з цим позовом до суду не порушені.
Суд апеляційної інстанції з'ясував, що жоден з учасників справи під час її розгляду як в суді першої, так і апеляційної інстанцій не заявляв про непідсудність даної справи Господарському суду Івано-Франківської області.
14.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановив суд першої інстанції, згідно з Державним актом серії Б №083427 від 1986 року, виконавчим комітетом Рогатинської районної (міської) Ради депутатів трудящих Рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району видано Державний акт на право постійного користування землею, серія та номер: Б 083427, площею 296,2 га, в межах згідно з планом землекористування земля надана в користування для розведення риби (т. 1 а. с. 22-23).
Відповідно до витягу з ДЗК номер НВ-1200003172025, 01.01.2025 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29.10.2024. У відомостях про вид права вказано, що право постійного користування земельною ділянкою належить ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" на підставі документа, що посвідчує право, - Державного акта від 21.01.1986 Б 083427 (т. 1 а. с. 17-18).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка відображена в інформаційній довідці 418430672 від 18.03.2025, 19.02.2025 здійснено реєстрацію речового права - права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №77850390 від 17.03.2025. Правокористувачем вказано ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі". Документом, поданим для державної реєстрації, вказано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: Б 083427, виданий 21.01.1986, видавник: Рогатинська районна рада (т. 1 а. с. 20).
У відповідь на запит адвоката Соломії Камінської Рогатинська міська рада Івано-Франківської області листом №02-08/627 від 12.03.2024 повідомила про те, що в Рогатинській міській раді відсутній оригінал Державного акта серії Б №083427 від 1986 року, згідно якого земельні ділянки водного фонду державної власності на території Рогатинської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області надані в користування для розведення риби Рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району, та відсутні рішення Рогатинської міської ради депутатів трудящих про надання вищевказаних земельних ділянок та про припинення права користування ними (т.1 а.с.33).
Відповідно до листа від 25.03.2024 №832/01-28/084, Івано-Франківська районна державна адміністрація на запит адвоката Соломії Камінської повідомила, що державні акти на право постійного користування землею в архівний відділ Івано-Франківської районної державної адміністрації на зберігання не здано. Документи Рогатинської ради депутатів трудящих включно по 1994 рік передано на зберігання до Державного архіву Івано-Франківської області (т. 1 а. с. 32).
Державний архів Івано-Франківської області листом від 30.09.2024 № 171/06-07 на відповідний запит Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/5569/24 повідомив, що надати засвідчену копію книги записів державних актів користування землею із записом про реєстрацію акта на право постійного користування землею, серія Б № 083427, немає можливості, оскільки вказані документи на зберігання до архіву не надходили (т. 1 а. с. 31).
Згідно з листом Державного архіву Івано-Франківської області від 08.04.2025 №59/06-07, адвокатському об'єднанню "Правова опора" повідомлено, що надати копію рішення Рогатинської районної (міської) Ради від 18.12.1985 б/н, що стосується земельної ділянки рибцеху "Княгиничі", немає можливості, оскільки 18.12.1985 сесії та засідання цих рад не проводилися і рішення не приймалися (т. 1 а. с. 21).
На підтвердження того, що у ході приватизації державного майна - цілісного майнового комплексу рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району УРСР земельна ділянка у користування суб'єктам приватизації не передавалася позивачем надано суду: накази Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 311 від 20.11.2001, № 327 від 30.11.2001; акт прийому-передачі державного майна Рибного господарства "Княгиничі" від 07.02.2002; договір безоплатної передачі державного майна Рибного господарства "Княгиничі" від 07.02.2002; наказ Департаменту рибного господарства № 335 від 20.11.2003; протокол засідання комісії з питань передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду КСП "Рибгосп Княгиничі" до сфери управління Міністерства аграрної політики України на баланс ДП "Укрриба" від 22.10.2003; акт приймання передачі гідротехнічних споруд від 22.10.2003 з переліком гідроспоруд та наказ ФДМ України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідроспоруд" (т. 1 а. с. 63-73).
На підтвердження того, що підпис голови виконавчого комітету Рогатинської районної Ради народних депутатів Кліда Івана Васильовича (Клід І.В.), який міститься на копії державного акта серії Б № 083427, відрізняється від підписів голови виконавчого комітету Рогатинської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області Кліда І.В., яким підписані 15 (п'ятнадцять) рішень виконавчого комітету за 1986 рік, скріплених гербовою печаткою, позивач надав суду копії рішень виконавчого комітету (т. 1 а. с. 74 -91) та копії розпоряджень виконкому районної ради народних депутатів (т. 1 а. с. 147-154).
З метою спростування аргументів позивача щодо того, що підпис на Державному акті 1986 року вчинено неуповноваженою особою, відповідач ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" подав суду клопотання від 23.07.2025 (вх. № 12176/25) про приєднання документів до матеріалів справи, в яких містяться підписи І.В. Кліда (т. 1, а. с. 166-174).
За результатами електронного аукціону, який відбувся 21.10.2021, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (орендодавець), Державним підприємством "Укрриба" (балансоутримувач) та ФОП Гнипом І.Т. (орендарем) укладено договір оренди державного майна від 10.11.2021 № 30/21, відповідно до умов якого ФОП Гнипу І.Т. як орендарю передано у строкове платне користування майно - гідротехнічні споруди 40 інвентарних номерів за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Воскресинці, с. Васючин Рогатинської ОТГ, строком на 5 (п'ять) років (т. 1 а.с. 41-46).
Вищевказане майно передано ФОП Гнипу І.Т. відповідно до акта приймання-передачі від 10.11.2021 (т. 1 а. с. 47).
За результатами звернення ФОП Гнипа І.Т. до Івано-Франківської ОДА для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 19.01.2024 ФОП Гнипу І.Т. відмовлено у наданні дозволу на розроблення такого проєкту землеустрою (т. 1 а. с. 37).
Не погодившись із таким рішенням Івано-Франківської ОДА, ФОП Гнип І.Т. звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовами, в т.ч. про визнання протиправним та скасування розпоряджень Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19.01.2024 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом".
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 300/5567/24 частково задоволено позов до Івано-Франківської ОДА; визнано протиправним та скасовано розпорядження Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19.01.2024 № 23 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом"; зобов'язано Івано-Франківську обласну державну (військову) адміністрацію повторно розглянути клопотання ФОП Гнипа І.Т. про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом загальною площею 12,8000 га, яка розташована за межами населеного пункту Воскресинці Рогатинської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, з метою подальшої її передачі в оренду для рибогосподарських потреб, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 300/5567/24 скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 300/5569/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025, відмовлено у задоволенні позову ФОП Гнипа І.Т. до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі", про визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА від 19.01.2024 № 22 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом"; зобов'язання ОДА надати ФОП дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом (рибогосподарської технологічної водойми нагульного ставка № 2, площею водного дзеркала 6,2186 га, об'ємом 49,749 тис. м. куб.) орієнтовною площею 6,6000 га для рибогосподарських потреб та передачі її в оренду, яка знаходиться за межами с. Воскресинці на території Рогатинської міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Державний архів Івано-Франківської області листом від 29.07.2025 № 111/06-07 на адвокатський запит від 25.07.2025 № 57 повідомив, що в протоколах засідань виконавчого комітету Рогатинської районної ради народних депутатів за 1985 рік рішення щодо реєстрації в книзі записів державних актів на право користування землею державного акта на право постійного користування землею, серія Б № 083427, не виявлено (т. 2 а. с. 3).
У матеріалах реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 13.1519 га з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3106604426244), наданих на вимогу суду Загвіздянською сільською радою, містяться копії: заяви про державну реєстрацію прав від 19.02.2025, відомості з ДЗК; Державного акта на право користування землею від 1986 року серії Б № 083427, довідки Рогатинського районного відділу земельних ресурсів від 17.01.2007, листа Івано-Франківської ОДА від 27.02.2025 (т. 2 а. с. 24-31).
29.10.2024 ТОВ "Гектар ІФ", за замовленням ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі", розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т. 2 а. с. 90-115).
На підтвердження факту користування ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" спірною земельною ділянкою відповідачем надано відповідь ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області "Про надання звітів форми 6-зем" від 22.10.2025 та додатків до такої відповіді (т. 2 а. с. 184-222).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 ЦК України, за змістом якої, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Аналіз наведеного свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
До набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 (чинний з 01.01.2002) земельні правовідносини послідовно регулювалися ЗК УРСР від 08.07.1970 (чинним до 14.03.1991) та ЗК України від 18.12.1990 (чинним з 15.03.1991 до 31.12.2001).
Стаття 8 ЗК УРСР (тут і далі, якщо не зазначено про інше, - у редакції на час видачі Державного акта 1986 року) визначала, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік державне управління в галузі використання та охорони земель здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі використання та охорони земель в Українській РСР є Міністерство сільського господарства УРСР та його органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством Союзу РСР і Української РСР віднесено здійснення зазначених функцій.
Стаття 10 ЗК УРСР встановлювала, що районні Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на території району, зокрема: вирішують відповідно до статей 16, 54 цього Кодексу питання про надання землі в користування, видають землекористувачам документи на право користування землею.
Стаття 12-1 ЗК УРСР передбачала, що сільські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на своїй території, серед іншого, надають відповідно до статті 16 цього Кодексу земельні ділянки в користування із земель, які не входять до землекористування колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств.
Згідно зі ст. 15 ЗК УРСР, земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.
Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу (ст. 16 ЗК УРСР).
Відповідно до ст. 20 ЗК УРСР, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Згідно зі ст. 21 ЗК УРСР, видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.
Таким чином, ст. 21 ЗК УРСР у редакції, чинній на час видачі спірного акта 1986 року, не передбачала видачі Державних актів на право користування землею на підставі рішення ради, такий видавався на підставі рішення її виконавчого комітету. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №923/1382/16.
Стаття 22 ЗК УРСР визначала, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Землекористувачі мають право і повинні користуватися земельними ділянками в тих цілях, для яких вони їм надані (ст. 23 ЗК УРСР).
Як зазначалось вище, Державний акт серії Б № 083427 від 1986 року було видано Рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району виконавчим комітетом Рогатинської районної (міської) Ради депутатів трудящих Рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району на право постійного користування землею площею 296,2 га, в межах згідно з планом землекористування, для розведення риби.
Згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 20.11.2001 № 311, відповідно до п. 112 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 290/96-ВР, прийнято рішення приватизувати рибне господарство "Княгиничі" шляхом перетворення державного підприємства у колективне сільськогосподарське підприємство.
Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (у редакції, чинній на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області наказу від 20.11.2001 № 311) визначалися особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі. Згідно з цим Законом, здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам (ст. 1).
Згідно зі ст. 5 Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).
Відповідно до ст. 12 Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених статтями 5, 6 і 7 цього Закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.
Згідно з п. 3 ст. 35 ЗК УРСР, право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадку ліквідації підприємства, організації або установи.
Стаття 37 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, чинній на час приватизації рибного господарства "Княгиничі") як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (ч. 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (ч. 2).
Одночасно ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. За змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
Зі змісту ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
Отже зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником прав та обов'язків приватизованого державного підприємства. Та в процесі приватизації мала бути дотримана вимога щодо забезпечення технологічної єдністості виробництва та цілісності майнових комплексів.
Натомість положення пп. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції станом на момент приватизації рибного господарства "Княгиничі") та пп. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України пов'язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 зазначив, зокрема, про те, що приписи наведених у пп. 3 ч.1 ст. 27 ЗК України та пп. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19.
Отже, набуте рибцехом "Княгиничі" Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району колишньої УРСР право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акта серії Б № 083427 від 1986 року не припинилося та перейшло до КСП рибгосп "Княгиничі", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, правонаступником якого на даний час є ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" (відповідач 2).
Слід взяти до уваги, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі №906/620/19 виснував, що інше тлумачення результатів приватизації об'єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.
Статтею 92 ЗК України від 2001 року (у редакції, чинній на час приватизації рибного господарства "Княгиничі") визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Поряд із цим 22.09.2005 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Тож право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття такого права, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20.05.2025 у справі №909/224/24, від 15.02.2022 у справі №906/708/19, від 15.11.2021 у справі №906/620/19, від 31.01.2019 у справі №914/839/18.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб'єкта господарювання до набрання чинності ЗК України від 2001 року (01.01.2002), продовжує зберігатися у подальшому, а отже може переходити від підприємства до його правонаступника, навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.
За наведених вище обставин, апеляційний суд резюмує про відсутність підстав вважати, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача 2 без відповідних на те правових підстав. Право постійного користування земельними ділянками на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії Б № 083427 від 1986 року є діючим і таким, що не припинялось.
Колегія суддів критично оцінює аргументи скаржника з приводу того, що Державний акт 1986 року не видавався. У текстах рішень Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2007 у справі №А-3/281 та від 21.02.2007 у справі №3/282 містяться посилання на наявний у ТОВ "КСП рибгосп "Княгиничі" Державний акт № Б 83427 від 1986 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 296,2 га. Як слушно зауважив суд першої інстанції, відсутність в архіві другого примірника Державного акта та Книги записів державних актів на право користування землею, у якій реєструються всі державні акти, не може свідчити про те, що такий не видавався.
Інші заперечення скаржника в частині дійсності спірного Державного акта на право постійного користування землею серії № Б 83427 від 1986 року є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.
Суд першої інстанції цілком обґрунтовано, відповідно до вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України, не взяв до уваги наявні в матеріалах справи копії довідки Рогатинського районного відділу земельних ресурсів від 17.01.2007 №06-05-22/38, які є суперечливими за своїм змістом, а встановити їх відповідність оригіналу неможливо, оскільки оригінал довідки для огляду та перевірки достовірності на вимогу суду не надавався.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що станом на дату видачі Державного акта на право користування землею серії Б № 083427 від 1986 року (39 років тому) позивач мав право розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів констатує, що обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.03.2024 у справі 911/1375/22.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту (постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №910/431/23).
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).
Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який обґрунтовано констатував про недоведення позивачем порушення свого суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу у зв'язку з видачею Державного акта на право користування землею серії Б № 083427 від 1986 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію земельної ділянки, права власності відповідача 1 та права постійного користування відповідача 2, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
За таких обставин, враховуючи відсутність факту порушення прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вбачає необхідності надавати правову оцінку аргументам скаржника щодо незаконності проведення державної реєстрації земельної ділянки та речових прав на неї.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Водночас колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що відповідно до ст.30 ГПК України окремі категорії господарських спорів підлягають розгляду за правилами виключної підсудності та не можуть розглядатися за правилами загальної чи альтернативної підсудності..
Так, згідно з ч. 5 ст. 30 ГПК України, спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Таким чином, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 ГПК України, то розгляд такої справи у будь-якому разі відноситься до компетенції виключно Господарського суду міста Києва та будь-який інший суд неуповноважений здійснювати розгляд відповідної справи.
У даному випадку одним із відповідачів є Івано-Франківська обласна державна (військова) адміністрація, а відтак спір за її участю має бути розглянутий місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, - Господарським судом міста Києва.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 279 ГПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 279 ГПК України, справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Суд апеляційної інстанції з'ясував, що ФОП Гнип І.Т., який подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі №909/649/25, без поважних причин не заявляв в суді першої інстанції про непідсудність цієї справи. Представник скаржника у судових засіданнях 23.04.2026 і 14.05.2026 зазначив, що позов пред'являвся за місцезнаходженням спірного майна, жоден із учасників під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв про непідсудність, а відтак вважає, що підлягає застосуванню ч. 2 ст. 279 ГПК України.
Враховуючи викладене та висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо застосування ч. 2 ст. 279 ГПК України, наведені у постановах від 12.01.2021 у справі №918/572/19, від 20.10.2021 у справі №921/730/19, від 22.02.2022 у справі №904/6672/20, колегія суддів висновує, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі № 909/649/25 не може бути скасоване на підставі положень ч. 1 ст. 279 ГПК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ФОП Гнипа І.Т. без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі № 909/649/25 - без змін.
Розподіл судових витрат.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, в силу приписів ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнипа Ігоря Теодозійовича за вих.№20-1/26 від 20.01.2026 (вх. № 01-05/194/26 від 20.01.2026) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 у справі №909/649/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №909/649/25 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.05.2026.
Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.
Суддя Рим Т.Я.
Суддя Манюк П.Т.