Справа №295/14499/25
Категорія 38
2/295/1514/26
23.04.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючої судді Біднини О.В.,
за участю секретаря судового засідання Мотінової А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 9024988 від 24.10.2022 в розмірі 18 925,00 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн і на професійну правову допомогу в розмірі 8000,00 грн, а також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що 24.10.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 9024988, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 5000,00 грн строком на 105 днів і зобов'язалась його повернути до 06.02.2023 зі сплатою процентів за користування ним та інших платежів.
30.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 89-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до боржників, у тому числі, за кредитним договором № 9024988 від 24.10.2022, боржником за яким є ОСОБА_1 .
В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відповідних платежів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути на свою користь, посилаючись на те, що до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідно до ухвали суду від 06.11.2025 позовну заяву ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі з розглядом її за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання (а. с. 39-40).
16.12.2025 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву (а. с. 50-56), в якому заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви не долучені докази, які підтверджують перерахування грошових коштів кредиту та первинні документи, що підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором. Відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують зарахування кошів на її рахунок або картку є самостійною підставою для висновку про недоведеність позовних вимог, щодо стягнення тіла кредиту та похідних платежів.
Крім того, у відзиві відповідач посилаючись на норми Закону України «Про електронну комерцію» вказала, що позивачем на підставі належних і достатніх доказів не доведений факт укладення і підписання в електронному вигляді кредитного договору, зокрема, що одноразовий ідентифікатор був використаний саме нею, а не невстановленою особою.
Також, відповідач зауважує, що наявні розбіжності у визначенні розміру процентів заборгованості, що створює сумнів у розумності, достовірності та правомірності нарахувань. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, сплата процентів перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для неї умовах, які вона не могла оцінити належно. Вимога позивача про сплату комісії за видачу кредиту є незаконною, оскільки кредитодавець не вправі перекладати на споживача витрати, пов'язані з організацією та здійсненням власної господарської діяльності, у тому числі витрати, повязані з оформленням та видачею кредиту.
Щодо стягнення понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу позивач у відзиві зазначає, що відсутні ознаки реального залучення незалежної зовнішньої правничої допомоги позивачем. Поєднання таких обставин, як спільна юридична адреса позивача та адвокатського об'єднання, відсутність будь-яких доказів фактичної оплати правничої допомоги, а також типовий характер цієї справи, свідчить про те, що заявлена сума не є реальними та необхідними судовими витратами. Також, посилання позивача на докази правонаступництва є необґрунтованим, оскільки відсутні належно оформленні документи переходу права вимоги.
20.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а. с. 61-66), згідно з якою позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача зазначив, що товариством надані відповідачу кредитні кошти на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказала сама позичальник і це підтверджується змістом платіжного доручення. Відповідач, яка заперечує отримання цих коштів, на підтвердження своїх доводів, доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, не надала.
Кредитний договір був укладений в електронній формі шляхом подання 24.10.2022 відповідачем анкети-заяви на кредит № 9024988, яка створена у власному кабінеті позичальника на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан». При укладенні договору позичальник підтвердила, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг їй надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Відповідач передбачала всі наслідки та була ознайомлена з умовами кредитування і відповідальністю за порушення кредитних зобов'язань по кредитному договору. Позивач наголошує, що нарахування заборгованості здійснювалось відповідно до зазначених пунктів кредитного договору № 9024988 від 24.10.2022. Після отримання права вимоги до відповідача позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалось.
Крім того, у відповіді на відзив представник позивача вказує, що до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Укладаючи кредитний договір відповідач повинна була достовірно знати про його умови та про наслідки невиконання цих умов, повинна була діяти добросовісно, а підписавши договір, вона погодилась з його умовами і взяла на себе зобов'язання, передбачені договором, в тому числі щодо оплати комісії за надання кредиту. Встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов'язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. Позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди. А також, обов'язок доведення неспівмірності судових витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву просив витребувати з АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів.
Згідно з протокольною ухвалою суду від 24.03.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, на виконання якої 21.04.2026 з АТ КБ «ПриватБанк» надійшли документи, які витребував суд.
У судове засідання 23.04.2026 сторони не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній матеріалів, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов забороняється.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що 24.10.2022 на сайті оформлена Анкета-заява на кредит № 9024988, в якій вказано, що позичальник студент ОСОБА_2 , віком 21 рік, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , також зазначені номер мобільного телефона, адреса електронної пошти, місце роботи, номер паспорта у формі картки, звернулась за отриманням кредиту, по заяві погоджені умови кредитування: сума кредиту: 5000,00 грн, строк кредиту: 15 днів з 24.10.2022; сума до повернення: 6625,00 грн; комісія за надання кредиту 10,00 % одноразово в сумі 500,00 грн, ставка процентів: 1125,00 грн, нараховуються за ставкою 1,50 % за кожен день користування (на звороті а. с. 13-14).
Зі змісту договору про споживчий кредит № 9024988 від 24.10.2022, підписаного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 , вбачається, що відповідно до п. 1.1 кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Згідно з пунктом 1.2 договору сума кредиту становить 5000,00 грн, кредит надається строком на 105 днів з 24.10.2022 (дата надання кредиту) і складається з пільгового (15 днів) та поточного (90 днів), позичальник має повернути кредит, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 08.11.2022 (пункти 1.3, 1.4 кредитного договору).
Комісія за надання кредиту - 500, 00 грн; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду 1125,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду 13 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; особливості нарахування процентів визначені в п.п. 2.2, 2.3 цього договору (п. 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 1.6 договору).
Відповідно до п. 2.2.1 позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах визначених в п. 1.5.1-1.5.3 договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4.
За змістом пунктів 6.1, 7.1 договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний, зокрема, через сайт товариста та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби; набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.
Договір про споживчий кредит № 9024988 від 24.10.2022 підписаний його сторонами в електронному вигляді, на першому аркуші у лівому верхньому куті ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором - L17628, 24.10.2022 об 11:35 год; у правому куті - підписано від ТОВ Мілоан - Вініченко О.В. (а. с. 6).
Позивач подав до суду позовну заяву з доданими до неї документами з використанням системи «Електронний суд», відтак матеріали справи були завантажені і сформовані в електронному вигляді.
Перший аркуш договору про споживчий кредит, наявний в матеріалах електронної справи, при завантаженні та відкритті електронного файла, містить відображення одноразового ідентифікатора на першому аркуші у лівому верхньому куті - L17628, який не відображається і відсутній при друкуванні документа в паперому вигляді. Відображення договору в електронному вигляді з одноразовим ідентифікатором цілком відповідає скрін-шоту, який міститься у відповіді на відзив на позовну заяву, яка подана представником позивача, та відповідає його поясненням щодо підписання відповідачем кредитного договору в електронному вигляді.
Також в тексті договору зазначені всі персональні дані відповідача.
На виконання умов договору 24.10.2022 відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 5000,00 гривень шляхом переказу на банківську картку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 , що підтверджується змістом платіжного доручення № 85460026, призначення платежу - кошти згідно з договором № 9024988 (на звороті а. с. 14).
Зі змісту відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали суду вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна карта № НОМЕР_3 , 24.10.2022 на карту відбулось зарахування грошових коштів в сумі 5000,00 грн, призначення: Viplata zaima Miloan.
30.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення права вимоги № 89-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 9024988 від 24.10.2022 в сумі 18 925,00 грн, що підтверджується змістом самого договору та Витягу з Реєстру боржників до цього договору (на звороті а. с. 16-20, 25).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», відповідач станом на 20.08.2025 має заборгованість за кредитним договором в сумі 18 925,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн; заборгованість за відсотками - 13 425,00 грн, заборгованість за комісією - 500,00 грн (а. с. 16), заборгованість нарахована в межах строку кредитування з 24.10.2022 по 06.02.2023.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не доведений факт підписання нею кредитного договору в електронному вигляді, зокрема, що одноразовий ідентифікатор був використаний саме нею.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
В статті 11 вказаного Закону визначено, що електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20.
У постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 531/77/19 викладена правова позиція, відповідно до якої, з урахуванням особливостей договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами в електронному вигляді, ОСОБА_2 електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором L17628, кредитний договір містить її персональні дані, що беззаперечно дає можливість її ідентифікувати.
Суд зазначає, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення, без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Відтак, суд робить висновок, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» доведений факт укладення та підписання відповідачем договору, який є підставою заявлених вимог.
Щодо доводів відповідача про відсутність належних доказів про підтвердження факту отримання нею кредитних коштів за договором.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц.
В постанові Верховного Суду від 30.01.2018 в справі № 161/16891/15 вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За умовами укладеного кредитного договору кредитні кошти повинні бути перераховані на банківську картку позичальника, яка вказана ним в заявці на отримання кредиту.
За клопотання позивача витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів, згідно з якої на ОСОБА_1 банком була емітована платіжна карта № НОМЕР_3 , на яку 24.10.2022 відбулось зарахування грошових коштів в сумі 5000,00 грн.
Таким чином, суд вважає, що позивачем на підставі належних доказів, які засвідчили факт здійснення переказу грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в розмірі, який передбачений кредитним договором, доведено, що відповідач ці кошти отримала та користувалась ними.
Доводи відповідача в цій частині не відповідають фактичним обставинам, встановленим судом. Крім того, відповідач на підтвердження власних доводів не довела суду, що кошти, які були зараховані на її картковий рахунок 24.10.2022 в сумі 5000,00 грн, надійшли від іншої особи, а не від ТОВ «Мілоан».
Отже, з матеріалів справи, досліджених судом, встановлено, що кредитодавець свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі, який визначений договором.
Щодо нарахування процентів за кредитним договором.
Звертаючись з позовом, позивач просить стягнути відсотки в розмірі 13 425,00 грн, які нараховані за користування кредитом в сумі 5000,00 грн за 105 днів.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти стягнення відсотків в такому розмірі, вважає нараховані відсотки завищеними.
Суд звертає увагу на суперечливість доводів сторони відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Спершу відповідач посилається на недоведеність надання позивачем кредитних коштів та виникнення в неї грошового зобов'язання, а також на недоведеність того, що під час підписання кредитного договору одноразовий ідентифікатор був використаний саме нею, проте в подальшому заперечує проти стягнення відсотків у заявленому розмірі та вказує, що позивач, як фінансова установа, скориставшись її необізнаністю, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб на укладення кредитного договору на вкрай невигідних умовах, які вона не могла оцінити належно, тобто визнає факт укладання кредитного договору, що є взаємовиключним.
Суд погоджується з доводами відповідача про завищення розміру заявлених до стягнення відсотків з посиланням на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на таке.
Захист прав споживачів є конституційним обов'язком держави, який передбачений в ч. 4 ст. 42 Конституції України.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Тлумачення змісту як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013, № 7-рп/2013, зазначено, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи таку норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Дослідивши умови укладеного між сторонами кредитного договору, суд робить висновок, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку з чим розмір відсотків, заявлений позивачем до стягнення в сумі 13 425,00 грн підлягає зменшенню, суд визначає суму відсотків, яка підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 5000,00 грн, що дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту.
Суд вважає, що такий розмір відсотків буде достатнім для компенсації понесених позивачем витрат на надання кредиту і несвоєчасне їх повернення відповідачем.
Визначаючи відсотки в такому розмірі, суд враховує достатньо тривале невиконання відповідачем умов договору з повернення кредитних коштів та процентів за їх користування.
Щодо стягнення заборгованості за комісією.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує з приводу стягнення комісії за кредитним договором, посилаючись на те, що умова кредитного договору про сплату комісії не відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування», а відтак є нікчемною, правові підстави для її стягнення відсутні.
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.08.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Таким чином, до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії.
Зі змісту кредитного договору вбачається, що відповідач повідомлена, зокрема, про наявні у кредитодавця умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту; порядок обчислення відсотків, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій, предмет кожної супровідної послуги, обґрунтування вартості супровідної послуги, отримала повну інформацію про умови кредитування.
В пункті 1.5.1 договору передбачено, що за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту) встановлена комісія: 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Таким чином, зі змісту укладеного відповідачем кредитного договору вбачається, що на підставі його умов була встановлена комісія за надання додаткових послуг з обслуговування кредитної заборгованості, що не суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування».
Норми Закону України «Про споживче кредитування» розмежовують оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Отже, аналіз положень Закону України «Про споживче кредитування» та судової практики дає підстави для висновку, що в кредитному договорі може встановлюватися комісія за додаткові і супутні послуги, які надаються позичальником, пов'язані з наданням та обслуговуванням кредиту. Сама по собі умова договору про необхідність сплати комісії не є нікчемною.
Судом встановлено, що відповідач добровільно уклала договір споживчого кредитування на запропонованих умовах, згідно з умовами якого передбачено нарахування комісії, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору кредитування, позичальник на власний розсуд погодилась з умовами кредитування, що відповідає положенням ст. 626, 628 ЦК України, жодних заперечень не висловлювала, а відтак договір є обов'язковим до виконання його сторонами.
Суд звертає увагу, що відповідач, отримавши в користування 24.10.2022 кредитні кошти в сумі 5000,00 грн строком на 105 днів станом на день звернення до суду з позовом та розгляду справи, тобто зі спливом 3,5 років, не здійснила погашення кредитної заборгованості за договором, не повернула отримані кошти, що призвело до порушення майнових прав позикодавця.
Суд наголошує, що позивач звернувся з позовом про стягнення боргу та заявив вимоги про стягнення платежів, які були передбачені виключно умовами договору.
Виходячи із засад розумності і справедливості, обов'язковості договору, як ключового принципу цивільного права, суд робить висновок, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії в сумі 500,00 грн є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
Суд вважає за необхідне зазначити, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач не надала жодного доказу на підтвердження власних доводів, покликаючись лише на те, що позивач не довів заявлених вимог, що суперечить принципу змагальності сторін.
Таким чином, суд, встановивши, що відповідач допустила неналежне виконання умов договору щодо повернення кредитних коштів і це призвело до порушення майнових прав позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і стягує з відповідача на користь позивача заборгованість, яка становить 10 500,00 грн та складається з: тіла кредита 5000,00 грн; відсотків за користування кредитними коштами - 5000,00 грн; комісії - 500,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8000,00 грн підтверджено змістом договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет», актом № Д/3691 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 20.08.2025, детальним описом наданих послуг від 20.08.2025 до акту № Д/3691 (на звороті а. с. 28, 29-30).
З огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 4440,00 грн (8000,00 грн х 55,5% від задоволених вимог)
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 263-268, 274, 277, 278, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 9024988 від 24.10.2022 в сумі 10 500,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4440,00 грн, а всього 17 362 (сімнадцять тисяч триста шістдесят два) грн 40 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариств з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28; код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: О.В. Біднина