Справа № 127/31338/25
Провадження № 22-ц/801/921/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
25 травня 2026 рокуСправа № 127/31338/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року у цивільній справі, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в м. Вінниці
у цивільній справі № 127/31338/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст вимог
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі - ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 20.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 1514736, відповідно до умов якого відповідач отримала кошти в сумі 22 500,00 грн.
Позивач вказує, що ТОВ «Селфі Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в обсязі та в строк, визначений в умовах договору, а відповідач лише частково здійснила оплату в рахунок погашення заборгованості.
24.02.2025 між позивачем та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір факторингу №01.02-04/25, згідно з умовами якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», в тому числі, й до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 1514736 від 20.05.2024.
Відповідач належним чином не виконала кредитні зобов'язання, її заборгованість станом на дату складання позовної заяви становить 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - за тілом кредиту; 59 059,00 грн - за відсотками, 2 025,00 грн - пеня.
З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача вказану вище заборгованість, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024 у розмірі 81 557,94 грн.
В решті частині вимог - відмовлено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 363,71 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту укладення між первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 20.05.2024 кредитного договору № 1514736 та надання кредитодавцем і отримання позичальником кредитних коштів. Всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснила своєчасних платежів в повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентах у строк вказаний у договорі, чим суттєво порушила взяті на себе договірні зобов'язання. Разом з тим, первісний кредитор відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості здійснив нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення платежів на підставі розділу 6 кредитного договору у сумі 2 025,00 грн, які не підлягають стягненню, оскільки таке нарахування суперечить вимогам п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 04.03.2026 через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права та істотно порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення. При цьому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на неповному дослідженні доказів та зроблені без перевірки їх належності, допустимості та достовірності у розумінні статей 76-81 ЦПК України.
За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2026 року, після усунення скаржником недоліків, відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Стадника І. М. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично обмежився формальним викладенням доводів позивача та документів, поданих останнім на підтвердження своїх вимог, не здійснивши їх критичної оцінки та не перевіривши походження, зміст і доказове значення таких документів. При цьому судом не було надано належної оцінки обставинам, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема: щодо належності та допустимості доказів укладення кредитного договору; щодо фактичного отримання відповідачем кредитних коштів; щодо правомірності заявленого позивачем розміру нарахованих процентів; щодо законності нарахування штрафних санкцій.
Крім того, скаржник вважає, що ухвалюючи рішення, суд фактично поклав обов'язок доведення ключових обставин спору на відповідача, тоді як відповідно до статті 81 ЦПК України саме сторона, яка заявляє вимогу, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Водночас відповідач фактично був позбавлений можливості належним чином реалізувати своє право на захист та подати відзив на позовну заяву, оскільки не був обізнаний про наявність судового провадження та розгляд справи. Лише після отримання інформації про існування цієї справи відповідач отримав можливість ознайомитися з її матеріалами та сформувати правову позицію. За таких обставин відсутність відзиву на стадії розгляду справи судом першої інстанції не може тлумачитися як відсутність заперечень проти позову або як підтвердження обґрунтованості заявлених вимог. Натомість позивачем у будь-якому випадку не було надано належної сукупності доказів, які б беззаперечно підтверджували виникнення між сторонами спірних кредитних правовідносин та обсяг заявленої до стягнення заборгованості.
Щодо недоведеності факту укладання кредитного договору скаржник посилається на те, що однією з ключових обставин, яка унеможливлює задоволення позовних вимог, є ненадання позивачем належних та допустимих доказів існування кредитного договору у формі, яка б відповідала вимогам цивільного процесуального законодавства. У межах цієї справи позивачем не було надано оригіналу кредитного договору, натомість до матеріалів справи додано його скановану копію.
самостійно виготовленої роздруківки його тексту.
За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про належне доведення позивачем факту укладення кредитного договору саме з відповідачем, виникнення у неї зобов'язань у заявленому розмірі та, відповідно, для задоволення
позовних вимог у цій частині. При цьому звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21 та від 04.02. 2026 у справі № 758/14925/23.
Щодо відсутності належних доказів перерахування кредитних коштів відповідачеві, вказує на те, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на виконання первісним кредитором зобов'язання з надання кредитних коштів, однак у додатках до позовної заяви відсутні належні та допустимі докази фактичного перерахування грошових коштів саме відповідачеві. Зокрема, позивач не надав суду жодного первинного банківського документа, який би підтверджував зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а саме - виписки з банківського рахунку, довідки банку-емітента платіжної картки або іншого офіційного документа банківської установи.
При цьому єдиним документом, на який посилається позивач як на підтвердження надання кредиту, є лист (довідка) ТОВ «ПЕЙТЕК», який містить лише номер транзакції, дату її проведення та призначення платежу із загальним формулюванням про зарахування коштів на платіжну картку з частково замаскованим номером. Зазначає, що такий лист не містить ідентифікаційних даних отримувача коштів, не містить інформації про банківський рахунок (IBAN), відкритий на ім'я відповідача, не містить підтвердження банку-емітента платіжної картки та не дозволяє встановити належність зазначеної картки саме відповідачеві.
Тому за своїм змістом цей документ лише фіксує інформацію платіжного сервісу щодо певної транзакції, однак не підтверджує факту зарахування коштів на банківський рахунок, відкритий на ім'я відповідача, і не є належним доказом отримання нею кредитних коштів.
Щодо непропорційності та надмірності розміру процентів за користування кредитом зауважує, що судом першої інстанції задоволено вимогу про стягнення з відповідача 59 059,00 грн процентів за користування кредитом при сумі основного боргу 22 500,00 грн. Водночас із наданих позивачем документів убачається, що в межах правовідносин, на які він посилається, первинним кредитором було отримано грошові кошти у загальному розмірі 44 999,52 грн.
Отже, заявлена до стягнення сума процентів є неспівмірною із сумами, на які
посилається позивач, як надані в межах спірних правовідносин, та фактично призводить до нарахування плати, що у декілька разів перевищує суму заявленого
основного боргу.
За твердженням позивача, проценти нараховано за ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом, що у річному обчисленні становить 547,5 % річних. Такий розмір процентної ставки є очевидно надмірним, економічно необґрунтованим та таким, що порушує принципи розумності, добросовісності та справедливості, закріплені у ст. 3, 13, 509 ЦК України.
На переконання скаржника, заявлена позивачем вимога про стягнення процентів підлягає оцінці з позиції статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як така, що за своїм економічним змістом є вимогою про сплату непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості отриманої фінансової послуги), незалежно від її формального найменування. У зв'язку з цим відповідні умови договору мають бути визнані несправедливими, а позовні вимоги у цій частині - відхилені або істотно зменшені до рівня, який забезпечує пропорційність та справедливість.
Крім того, з розрахунку заборгованості, на який послався суд, вбачається, що під час здійснення платежів кредитор здійснював їх розподіл таким чином, що майже вся сума коштів спрямовувалася на погашення процентів та штрафних санкцій, тоді як погашення основної суми кредиту відображалося у символічному розмірі (0,01 грн або 1,01 грн). Такий спосіб розподілу призвів до того, що фактичне зменшення тіла кредиту практично не відбувалося.
При цьому із самого розрахунку вбачається, що з коштів, сплачених відповідачем, на погашення штрафних санкцій було спрямовано 9 225,00 грн (5 107,50 грн та 4 117,50 грн). Водночас відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати неустойки (штрафу, пені), а такі платежі, нараховані після 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем.
Отже, штрафні санкції за кредитним договором від 20.05.2024 взагалі не могли нараховуватися та не підлягали оплаті позичальником. Незважаючи на це, кредитор фактично зарахував частину коштів відповідача на погашення саме таких незаконно нарахованих платежів.
Позивач ТОВ «Свеа Фінанс» у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
У справі встановлено, що відповідно до укладеного електронного договору № 1514736 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 20.05.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит», відповідач отримала кредит у сумі 22 500,00 грн, загальним строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника № НОМЕР_1 .
За змістом п. 5.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 5.3. Договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Договір підписано електронним підписом відповідача - одноразовий ідентифікатор К795 від 20.05.2024.
Встановлено, що ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Даний факт підтверджується листом директора ТОВ «Пейтек» № 20250226-1248 від 26.02.2025, з якого вбачається, що відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 20.05.2024 на суму 22 500,00 грн.
Тобто, ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання по кредитному договору по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.
Всупереч умов Кредитного договору Відповідач не здійснив своєчасних платежів в повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентах у строк вказаний у договорі, чим суттєво порушила взяті на себе договірні зобов'язання.
24.02.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-04/25, за яким ТОВ «Селфі Кредит» відступило права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед ТОВ «Селфі Кредит», визначеними в Реєстрі боржників, у тому числі, за даним договором факторингу ТОВ «Свеа Фінанс» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед ТОВ «Свеа Фінанс» за кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від 24.02.2025 № 01.02-04/25 вбачається, що ТОВ «Селфі Кредит» відступило права вимоги, а ТОВ «Свеа фінанси» набуло право вимоги за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024, укладеного з ОСОБА_1 у загальній сумі - 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - сума основного боргу за кредитом, 59 059,00 грн - сума нарахованих процентів, 2 025,00 грн - сума штрафних санкцій.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, усвідомлюючи виникнення фінансових зобов'язань перед первісним кредитором, здійснювала часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024 шляхом здійснення платежів, зазначених у розрахунку заборгованості за Кредитним договором. Отже, сплачуючи кредит, відповідач, додатково до зазначеного вище, вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного Кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов'язки, частину з яких було реалізовано.
Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024, який сформовано ТОВ «Селфі Кредит» станом на 24.02.2025, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було здійснено оплати: 03.06.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 5 062,5 грн; 17.06.2024 - тіла кредиту 1,01 грн, процентів 4 725 грн; 02.07.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 5 062,2 грн, 16.07.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 4 725,72 грн; 11.08.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 8 774,48 грн, штрафні санкції 5 107,5 грн; 02.09.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 7 424,56 грн, штрафні санкції 4 117,5 грн. Всього сплачено 44 999,52 грн. Загальна заборгованість становить 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - за тілом кредиту, 59 059,00 грн - за відсотками, 2 025,00 грн - штрафні санкції.
При цьому судом встановлено, що ТОВ «Свеа Фінанс», як новий кредитор, не здійснювало будь-яких нарахувань за кредитним договором.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Щодо доведеності укладення договору № 1514736 від 20.05.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 .
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У справі встановлено, що відповідно до укладеного електронного договору № 1514736 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 20.05.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит», відповідач отримала кредит у сумі 22 500,00 грн, загальним строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника № НОМЕР_1 .
За змістом п. 5.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 5.3. Договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Договір підписано електронним підписом відповідача - одноразовим ідентифікатором К795 від 20.05.2024.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постановах: від 14 червня 2022 року (справа № 757/40395/20), від 20 червня 2022 року (справа № 757/40396/20), від 04 грудня 2023 року (справа №212/10457/21) та інших, неодноразово вказував на те, що оспорюваний кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.
У постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд погодився з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.
Апеляційним судом у справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Факт перерахування коштів ТОВ «Селфі Кредит» відповідно до договору № 1514736 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 20.05.2024
підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек» № 20250226-1248 від 26.02.2025, з якого вбачається, що відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 20.05.2024 на суму 22 500,00 грн.
Отже, кошти були перераховані на картку відповідача та банк-емітент, який видав цю картку, є відмінним від первісного кредитора, тому кредитор як фінансова установа не має доступу до виписки про рух коштів по рахунку та інформації про належність картки тій чи іншій особі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що доказом розміру заборгованості за кредитним договором є виписка про рух коштів по рахунку, а не розрахунок заборгованості, - є неправильним, оскільки в справі, яка розглядається, грошові кошти були надані фінансовою установою шляхом перерахунку на банківську картку, емітентом якої є відмінна від кредитора банківська установа.
Відтак суд першої інстанції правильно виснував, що факт укладення кредитного договору та перерахунку коштів є доведеним, натомість доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильного висновку суду першої інстанції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в цій справі саме відповідач, заперечуючи отримання коштів, чи суму заборгованості, мала б надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов'язок доказування передбачає не лише обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги (частина перша статті 81 ЦПК України), а саме відповідач є (чи не є) держателем картки, на яку були зараховані кошти.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність кредитного договору, в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується.
Указаний договір про надання споживчого кредиту є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому підлягає до виконання.
Щодо доведеності розміру заборгованості по відсоткам та штрафним санкціям.
Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за неповного з'ясування обставин справи з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
ТОВ «Свеа Фінанс» в позові просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором № 1514736 від 20.05.2024, укладеним між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , станом на дату складання позовної заяви в розмірі 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - заборгованість за тілом кредиту, 59 059,00 грн - заборгованість за відсотками, 2 025,00 грн - штрафні санкції.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано, зокрема, копію Договору № 1514736 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 20.05.2024; копію листа платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек» № 20250226-1248 від 26.02.2025, відповідно до якого зараховано кредитні кошти на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту; копію Договору факторингу № 01.02-04/25 від 24.02.2025, відповідно до якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТОВ «Свеа Фінанс» право грошової вимоги по кредитному договору № 1514736 від 20.05.2024; копію витягу із Реєстру боржників до Договору факторингу № 01.02-04/25 від 24.02.2025, з якого вбачається, що ТОВ «Селфі Кредит» відступило права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024, укладеним з ОСОБА_1 у загальній сумі - 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - сума основного боргу за кредитом, 59 059,00 грн - сума нарахованих процентів, 2 025,00 грн - сума штрафних санкцій.
Отже суд також вважає доведеним факт переходу права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача.
Водночас колегія суддів вважає помилковими висновки суду про те, що за умовами договору, процентна ставка у розмірі 1,5% підлягає застосуванню у випадку невиконання позичальником зобов'язань з погашення наданого кредиту.
Так, відповідно до укладеного електронного договору № 1514736 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 20.05.2024, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у сумі 22 500,00 грн, загальним строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору.
Згідно з п. 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника № НОМЕР_1 .
За змістом п. 5.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 5.3. Договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024, який сформовано ТОВ «Селфі Кредит» станом на 24.02.2025, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було здійснено оплати: 03.06.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 5 062,5 грн; 17.06.2024 - тіла кредиту 1,01 грн, процентів 4 725 грн; 02.07.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 5 062,2 грн, 16.07.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 4 725,72 грн; 11.08.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 8 774,48 грн, штрафні санкції 5 107,5 грн; 02.09.2024 - тіла кредиту 0,01 грн, процентів 7 424,56 грн, штрафні санкції 4 117,5 грн. Всього сплачено 44 999,52 грн. Таким чином, загальна заборгованість становить 83 582,94 грн, з яких: 22 498,94 грн - за тілом кредиту, 59 059,00 грн - за відсотками, 2 025,00 грн - штрафні санкції.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 було доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Згідно з пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 3498-IX від 22.11.2023, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Цей Закон набрав чинності 24.12.2023.
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-IX набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, а тому в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 2,5 %, в період часу з 23.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 1,5 %, а з 21.08.2024 - максимальний розмір денної процентної ставки - 1 %.
При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-IX, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
Отже, передбачений у кредитному договорі від 20.05.2024 розмір відсотків за користування кредитом у 1,5 % на день та відповідно їх нарахування, суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування».
Як видно із розрахунків заборгованості, наданих позивачем, до стягнення заявлено заборгованість за договором станом на 24.02.2025.
Таким чином, розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягає перерахунку, виходячи із такого:
- з 20.05.2024 по 24.02.2025, 22 500 грн х 1% х 281 день = 63 225 грн (відсотки).
Водночас, як видно із розрахунку первісного кредитора, ОСОБА_1 здійснила погашення заборгованості по тілу кредиту у загальному розмірі 1,06 грн та заборгованості за відсотками у загальному розмірі 35 773,46 грн, а також 9 225 грн штрафних санкцій.
Таким чином, заборгованість по тілу кредиту становить 22 498,94 грн (22 500 грн тіло кредиту - 1,06 грн погашена відповідачем заборгованості по тілу кредиту).
Розмір заборгованості за процентами становить 27 451,54 грн (63 225 грн нараховані відсотки - 35 773,46 грн погашена відповідачем заборгованість за відсотками).
При цьому із самого розрахунку вбачається, що з коштів, сплачених відповідачем, на погашення штрафних санкцій було спрямовано 9 225,00 грн (5 107,50 грн та 4 117,50 грн).
Водночас відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати неустойки (штрафу, пені), а такі платежі, нараховані після 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем.
Отже, штрафні санкції за кредитним договором від 20.05.2024 взагалі не могли нараховуватися та не підлягали оплаті позичальником.
Незважаючи на це, кредитор фактично зарахував частину коштів відповідача на погашення саме таких незаконно нарахованих платежів.
Відповідно заборгованість відповідача за Кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024 становить 40 725,48 грн, виходячи з його умов, а саме п. 5.6 цього договору, та наданого позивачем розрахунку: 27 451,54 грн - заборгованість за відсотками + (22 498,94 грн - заборгованість за тілом кредиту - 9 225,00 грн - сплачені відповідачем штрафні санкції).
З огляду на встановлене позов ТОВ «Свеа Фінанс» підлягає частковому задоволенню в розмірі 40 725,48 грн, з яких 22 498,94 грн заборгованість за тілом кредиту, 18 226,54 грн заборгованість за відсотками.
В іншій частині позовні вимоги є недоведеними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів враховує те, що позовні вимоги є взаємопов'язаними, а в резолютивній частині рішення має бути зазначено всі складові заборгованості, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви ТОВ «Свеа Фінанс» сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 3 633,60 грн.
Враховуючи зазначене, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом, позовні вимоги задоволено частково (40 725,48 х 100 : 83 582,94 = 48,72 %),
Отже з відповідача на користь ТОВ «Свеа Фінанс» слід пропорційно стягнути 1 180,19 грн сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви.
При цьому, з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь відповідача слід пропорційно стягнути 1 863,31 грн сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.
Відтак, враховуючи положення частини десятої статті 141 ЦПК України з позивача підлягає стягненню на користь відповідача різниця судових витрат, що становить 683,12 грн (1 863,31 грн - 1 180,19 грн).
Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1514736 від 20.05.2024 у розмірі 40 725 (сорок тисяч сімсот двадцять п'ять) грн 48 коп., з яких: 22 498,94 грн заборгованість за тілом кредиту, 18 226,54 грн заборгованість за відсотками.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 різницю судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 683 (шістсот вісімдесят три) грн 12 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: вул. Іллінська, буд. 8, м. Київ;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_1 .
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
І. В. Міхасішин