Справа № 130/3424/25
Провадження № 22-ц/801/948/2026
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.
Доповідач:Копаничук С. Г.
25 травня 2026 рокуСправа № 130/3424/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,
позивач: ОСОБА_1
відповідач : Акціонерне товариство «Українська Залізниця»,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.02.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення виплат, що належить при звільненні, недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході з чергової відпустки та середнього заробітку за час затримки невиплаченої заробітної плати,-
Встановив:
07.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення виплат, що належить при звільненні, недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході з чергової відпустки та середнього заробітку за час затримки невиплаченої заробітної плати. Вказав, що наказом виробничого підрозділу вагонної дільниці станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» №238/ос від 11.09.2025 року його було звільнено з 26.09.2025 року за власним бажанням з посади «юрисконсульт 1 категорії » у зв'язку із виходом на пенсію за віком. У вказаному наказі зазначено, що виплати передбачені Колективним договором при звільненні та виході у відпустку призупинені наказом по дільниці від 29.03.2022 №273, який видано на виконання рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022. Також не нарахування та невиплата належних позивачу по Колективному договору сум зазначена і у повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні №810 від 24.09.2025, який видано позивачу при звільненні. Чинним на момент звільнення позивача п. 8.23 Колективного договору передбачена виплата при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію одноразової матеріальної допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітків. Станом на вересень 2025 року середньомісячний заробіток позивача складав 16094,53 грн. Вказаний розмір одноразової матеріальної допомоги відповідачем позивачу не сплачений. Пунктом 3.10 Колективного договору виплата щорічно матеріальної допомоги на оздоровлення при виході працівника у щорічну чергову відпустку у розмірі не менше 50% посадового окладу (місячної тарифної ставки) чинних на момент надання допомоги. Вказана матеріальна допомога на оздоровлення позивачу нараховувалась в наступних розмірах: за 2023 рік нараховано у розмірі 100% посадового окладу 10176 грн. ,проте вона не сплачена За 2024 рік нараховано та виплачено в липні 2024 матеріальна допомога в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. Недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу - 2238,80 грн. За 2025 рік нараховано та виплачено в липні 2025 матеріальна допомога в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. Недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу - 2238,80 грн. Загальна заборгованість відповідача по виплаті позивачу щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у щорічні чергові відпустки у 2023, 2024 та 2025 роках складає 14 653,60 грн. Ненарахування у повному розмірі та невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця», яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Посилаючись на те, невиплата відповідачем всіх належних йому сум при звільненні та рішення правління відповідача про їх призупинення, порушує вимоги чинного законодавства України та його права ,просив стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на його користь на його зарплатну картку (АТ Ощадбанк №5167 8030 5042 4774) 80 472,65 грн. - одноразової матеріальної допомоги, що належало виплатити йому при звільненні, недоплаченої суми щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у щорічну відпустку; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2025 по 07.11.2025; рішення, в частині стягнення за один місяць затримки розрахунку при звільненні , допустити до негайного виконання.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.02.2026 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі АТ «Українська Залізниця» просить вищезазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення , яким у задоволенні позову відмовити. Вказало, що призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік було правомірним, оскільки здійснювалося на підставі п. 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022 та ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які надавали роботодавцю право на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору щодо додаткових виплат. Матеріальна допомога на оздоровлення за 2024-2025 роки була виплачена позивачу у повному обсязі відповідно до протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024, яким з 01.07.2024 відновлено виплату такої допомоги у розмірі 30 % посадового окладу. На підставі наказів про надання відпусток ОСОБА_1 у 2024 та 2025 роках було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у встановленому розмірі по 3358,20 грн, у зв'язку з чим доводи позивача про недоплату матеріальної допомоги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України має компенсаційний характер, його розмір може бути зменшений судом з урахуванням принципів пропорційності та розумності, що узгоджується з практикою Верховного Суду. Також зазначає, що АТ «Укрзалізниця» є стратегічним підприємством, зазнає значних збитків через воєнний стан та несе витрати на відновлення інфраструктури, а тому стягнення надмірної компенсації може негативно вплинути на фінансову стабільність товариства та права інших працівників. Окрім того, ОСОБА_1 був обізнаний про порядок та строки виплати матеріальної допомоги на оздоровлення ще у 2023-2025 роках під час ознайомлення з наказами про відпустку. Оскільки позов подано лише 07.11.2025, АТ «Укрзалізниця» вважає, що позивач пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Колегія суддів ,вивчивши матеріали справи , рішення суду в межах доводів апеляційної скарги , вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу (розпорядження) виробничого підрозділу вагонної дільниці станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» №238/ос від 11.09.2025 про припинення трудового договору , 26.09.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком. Наказано компенсувати йому кошти за невикористані 45 днів відпустки, в тому числі 15 днів за період 14.03.2021-31.12.2023; 3 дні за період 01.01.2024-13.03.2024; 8 днів за період 14.03.2024-13.03.2025; 19 днів за період 14.03.2025-26.09.2025. З виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору в розмірі одного середньомісячного заробітку (стаж роботи галузі 23 роки 06 місяців 12 днів). Виплата одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію виплачується після відміни наказу від 29.03.2022 №273 «Про призупинення інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективних договорів» (а.с. 10).
Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 26.09.2025 року ОСОБА_1 було нараховано до виплат 36964,33 грн. (оплата почасовиків 10147,54 грн., надбавка за вислугу 3044,26 грн., премія керівникам 1522,13 грн., індексація зарплати 120,78 грн., компенсація звільн. понад 1 рік до 31.12.2023 6659,85 грн., страхування 129,87 грн., компенсація звільн. до 1 року з 01.01.2024 9715,27 грн., компенсація звільн. понад 1 рік з 01.01.2024 5624,63 грн. Виплачено всього - 21029,81 грн. (аванс 4310 грн., разові виплати 16719,81 грн.). Належить до виплати в день звільнення 6964,38 грн. (а.с. 11).
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком 26.09.2025 (а.с. 12-13).
Згідно довідки виробничого підрозділу вагонної дільниці станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» про розмір середньомісячного заробітку ,середня зарплата ОСОБА_1 становить 16094,53 грн. (а.с 20).
Згідно розрахунку оплати середньої зарплати середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 738,54 грн. (а.с. 21).
Згідно довідки №744 від 15.09.2025 про розмір нарахованої та фактично виплаченої у 2023, 2024 та 2025 роках матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у чергову відпустку, надана ОСОБА_1 : 2023 рік - наказ №324 від 06.07.2023 щорічна відпустка з 17.07.2023 по 04.08.2023 - заборгованість за липень складає 10176 грн.; 2024 рік - наказ №224 від 04.07.2024 щорічна відпустка з 15.07.2024 по 31.07.2024 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн.; 2025 рік - наказ №269 від 01.07.2025 щорічна відпустка з 14.07.2025 по 01.08.2025 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн. (а.с. 22).
Згідно листа виробничого підрозділу вагонної дільниці станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» №787 від 22.09.2025, на день звільнення ОСОБА_1 його посадовий оклад складав 11 194 грн. згідно затвердженого штатного розпису філією «Пасажирська компанія» на 01.01.2025 (а.с. 23).
Відповідно до копії наказу (розпорядження) №324 від 06.07.2023 про надання відпустки , ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2022 по 13.03.2023 року включно на 19 календарних днів з 17.07.2023 по 04.03.2023 включно. ОСОБА_1 ознайомлений з наказом, про що свідчить його підпис у відповідній графі (а.с. 24).
Згідно копії наказу (розпорядження) №224 від 04.07.2024 про надання відпустки, ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 на 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення : так. Виплату провести після окремого рішення правління (а.с. 25).
Згідно копії наказу (розпорядження) №269 від 01.07.2025 про надання відпустки , ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 на 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення : так. Відповідно до рішення правління від 27.04.2024 (а.с. 26).
Згідно витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022 року на період дії правого режиму воєнного стану в Україні п. 1.1.4 інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупинено.
Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком. т. від 27.06.2024 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менша 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (а.с.65)
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, яке залишено в силі постановою Верховного суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 (а.с. 29-30).
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що при звільненні ОСОБА_1 АТ «Українська залізниця» не виконала обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку, передбаченого статтями 47, 116, 117 КЗпП України. На момент припинення трудових відносин позивачу не виплачено всі належні суми, зокрема одноразову допомогу при виході на пенсію, матеріальну допомогу на оздоровлення та частину інших гарантованих виплат, які прямо передбачені колективним договором і умовами оплати праці. Суд зазначив, що такі виплати є складовою гарантій, пов'язаних із трудовими відносинами, а тому підлягають обов'язковому нарахуванню та виплаті в день звільнення. Посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 ком.т. від 14.03.2022 про призупинення окремих виплат під час воєнного стану суд визнав необґрунтованими, оскільки вони не можуть звужувати обсяг прав працівника та не звільняють роботодавця від обов'язку провести з працівником остаточний розрахунок. Окремо враховано, що частина відповідних виплат була фактично поновлена до моменту звільнення позивача, однак всеодно не була йому нарахована та виплачена. Також суд виходив із того, що невиплата працівнику, що звільняється належних до виплати сум у встановлений законом строк тягне за собою відповідальність у вигляді виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за 117 КЗпП України. Оскільки затримка розрахунку мала місце з вини АТ «Українська залізниця», підстави для звільнення його від відповідальності відсутні.
Колегія суддів вважає ,що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та практику Верховного Суду ,внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.
Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Статтею 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З наведеного слідує, що ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.
Відповідно до пункту 5 частини першої ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
14 березня 2022 року правлінням AT «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано, що додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз'яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4,7 ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
ЗУ «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 ЗУ «Про оплату праці»).
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 5 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Тобто ,матеріальна допомога на оздоровлення та доплати передбачені укладеним трудовим і колективним договором, а тому роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.
Відповідно до ч.2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з ч.1 ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
За змістом ч.1 ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно з ч.1 ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до ч.2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 14 ЗУ «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до п. 1.4., 1.5 Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Так, згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.
Доводи апеляційної скарги про те, що призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік було правомірним, оскільки здійснювалося на підставі п. 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022 та ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що надавали роботодавцю право на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору щодо додаткових виплат , є безпідставними, виходячи з наступного.
Посилання відповідача на ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може тлумачитись як підстава для невиконання АТ «Українська залізниця» обов'язку щодо проведення повного розрахунку зі звільненим ОСОБА_1 . Зазначена норма передбачає можливість тимчасового зупинення дії окремих положень колективного договору виключно на період воєнного стану, однак не скасовує та не припиняє гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо остаточного розрахунку при звільненні, зокрема вимог ст. 47, 116, 117 КЗпП України. Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення, яка передбачена колективним договором та системою оплати праці підприємства, є складовою гарантій оплати праці у розумінні ЗУ «Про оплату праці», а отже входить до структури належних працівникові виплат, що підлягають обов'язковому нарахуванню та виплаті при звільненні. Роботодавець не вправі довільно виключати такі виплати з остаточного розрахунку шляхом внутрішніх управлінських рішень.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що колективний договір відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» є обов'язковим для виконання як роботодавцем, так і всіма працівниками підприємства, незалежно від членства у профспілці. Його положення мають нормативний характер у межах підприємства та є частиною системи регулювання оплати праці (ст. 13, 15 КЗпП України). Відтак, роботодавець не може в односторонньому порядку змінювати або фактично нівелювати передбачені ним гарантії без дотримання встановленої законом процедури та без взаємної згоди сторін. Водночас, навіть у випадку зупинення дії окремих положень колективного договору на період воєнного стану, таке зупинення не поширюється на вже виниклі зобов'язання щодо остаточного розрахунку при звільненні, оскільки вони мають імперативний характер і підлягають виконанню в день звільнення (ст. 116 КЗпП України). Додатково судом встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 дія щодо виплат матеріальної допомоги була фактично відновлена відповідно до протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024., що виключає можливість посилання на попереднє призупинення, як на правову підставу невиплати. Отже, доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм трудового законодавства та ігноруванні обов'язковості колективного договору як локального нормативного акту, що не може погіршувати становище працівника порівняно із законодавством,в зв'язку з чим ,вони є безпідставними і підлягають відхиленню.
Доводи апеляційної скарги про, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2024-2025 роки була виплачена ОСОБА_1 у повному обсязі відповідно до протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024, яким з 01.07.2024 відновлено виплату такої допомоги у розмірі 30 % посадового окладу, є необгрунтованими.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3.10 Колективного договору працівникам при наданні щорічної відпустки гарантується виплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Зазначена умова є чіткою, визначеною та такою, що встановлює мінімальний гарантований рівень виплати, який підлягає обов'язковому застосуванню АТ «Українська залізниця». Посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» ,як на підставу для зменшення розміру виплати до 30 % посадового окладу, не змінює правової природи спірних виплат. Таке рішення є внутрішнім локальним актом роботодавця, який не може змінювати чи звужувати обсяг гарантій, передбачених колективним договором, оскільки відповідно до ст. 13, 97 КЗпП України умови оплати праці та додаткові гарантії встановлюються виключно у межах законодавства та колективного договору. Будь-яке одностороннє зменшення таких гарантій суперечить принципу недопустимості погіршення становища працівника. Матеріалами справи підтверджено, що позивачу у 2024 та 2025 роках при наданні щорічних відпусток було фактично нараховано та виплачено матеріальну допомогу у розмірі лише 30 % посадового окладу (3358,20 грн із окладу 11194 грн), тоді як колективним договором передбачено виплату у розмірі 100 % посадового окладу. Таким чином, виплата здійснена не в повному обсязі та не відповідає встановленим гарантіям. Крім того, довідкою про нарахування та виплату матеріальної допомоги встановлено наявність недоплати в розмірі 30% як за 2024, так і за 2025 роки, а також невиплаченої повністю за 2023 рік. Отже, твердження апеляційної скарги про повне виконання роботодавцем обов'язку щодо виплати матеріальної спростовується письмовими доказами у справі.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що підстав для висновку про повну та належну виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025 роки не вбачається, а доводи апеляційної скарги є такими, що не заслуговують на увагу ,оскільки суперечать вимогам закону і лише підтверджують порушення трудових прав .
Доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток за ст. 117 КЗпП України має компенсаційний характер, тому його розмір може бути зменшений судом з урахуванням принципів пропорційності та розумності, також безпідставні.
Згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов'язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається із викладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з наданими відповідачем довідками, середньоденний заробіток позивача становить 738,54 грн., а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2025 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 738,54 грн. середньоденного заробітку.
Відповідно з 27.09.2025 року по 04.02.2026 року розрахунок у повній сумі був затриманий на 92 дні , отже за час затримки розрахунку розмір стягнення складає 67945,68 грн. (92 х 738,54 грн.)
Відтак , оскільки відповідачем не було проведено повного та своєчасного розрахунку з позивачем у день звільнення суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у вказаній сумі і за період , що не перевищує передбаченого ст.117 КЗпП строку у 6 місяців .
Сам факт наявності спору між сторонами не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у разі якщо спір вирішено на користь працівника. Доводи апеляційної скарги про необхідність зменшення розміру середнього заробітку з огляду на його компенсаційний характер є необґрунтованими, оскільки визначений судом розмір відповідає встановленому періоду затримки та підтверджується належними доказами про розмір середньоденного заробітку позивача.
У постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного суду вказала, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідач в свою чергу не надав суду допустимих, достовірних і достатніх доказів, що свідчили б про неправильність визначення судом стягнутої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, що на час ухвалення судом рішення не перевищує 6 місяців.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду ,є безпідставними.
На час звернення позивача до суду чинна редакція ч.1 ст.233 КзПП України до 11.12.2025 року дійсно передбачала, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Однак , рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Відтак, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат працівник вправі звертатися без обмеження трьохмісячним строком.
Частина ж друга цієї статті передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 Верховний Суд дійшов висновку про те , що згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Згідно зі статтею 2 ЗУ «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців ;
- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій ;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно п.1.3.Інструкції зі статистики заробітної плати ,затвердженої наказом Держкомстату України N 5від 13.01.2004 ,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713, фонд оплати праці складається з : фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати ; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з п.2.1 Інструкції фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). До його складу належать , зокрема, згідно п.п. 2.1.1. - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.
Згідно п.2.3 Інструкції до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що згідно цієї інструкції входять до фонду оплати праці ,відносяться винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать, винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи); одноразові заохочення, не пов'язані з конкретними результатами праці (наприклад, до ювілейних та пам'ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі);грошова винагорода за сумлінну безперервну працю і зразкове виконання трудових обов'язків; матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Оскільки заявлені позивачем вимоги стосуються стягнення інших належних працівникові виплат , що входять до структури заробітної плати та фонду оплати праці, враховуючи правову природу спірних виплат як складових заробітної плати, звернення позивача до суду з такими вимогами не обмежується будь-яким строком.
Таким чином, ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення виплат, що належать йому при звільненні у виді недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході з чергової відпустки, не пропустив строк звернення до суду, а доводи відповідача про пропуск такого строку, є безпідставними.
Так само й щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Оскільки суми середнього заробітку за затримку розрахунку не входять до структури заробітної платим і не є іншими сумами ,на виплату яких працівник має право при звільненні , вони підпадають під дію ч.2 ст.233 КЗпП України і щодо їх стягнення позивач повинен був звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, про порушення свого права на повний і належний розрахунок ОСОБА_1 дізнався 26.09.2025 року з часу вручення йому « Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні» , тобто саме з цієї дати починається для нього відлік тримісячного строку на звернення його до суду. Оскільки ОСОБА_1 звернувся з вимогами про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку до суду 07.11.2025 року, він не пропустив передбачений ст. ст.233 КЗпП тримісячний строк на звернення до суду. Таким чином, і в цій частині доводи апеляційної скарги про пропуск строку на звернення ОСОБА_1 до суду ,є безпідставними.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права ,а тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за АТ «Укрзалізниця».
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,
Постановив:
Апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04.02.2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: Л.О. Голота
В.П. Рибчинський