Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/721/26
Провадження №: 2/332/1728/26
25 травня 2026 р.
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді Сапунцова В.Д.,
за участі секретаря судового засідання Горбань Є.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором, -
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (надалі - позивач) звернулося до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання споживчого кредиту №1974028 від 23.12.2024 (надалі - договір), укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1
21.07.2025 було укладено договір № 21-07/25, відповідно до якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №1974028.
Позивач вказує, що внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань з повернення кредиту у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 127500,00 гривень, з яких:
заборгованість за основним зобов'язанням - 25000,00 грн.,
заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 52500,00 грн.,
заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги до виготовлення розрахунку заборгованості) - 37500,00 грн.,
заборгованість за пенею та/або штрафами - 12500,00 грн.
Отже, позивач вважає, що наділений правом грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1974028 від 23.12.2024 в сумі 127500,00 грн.
Позивач зазначає, що всупереч умов договору споживчого кредиту відповідач не виконав свого зобов'язання та заборгованість за кредитом не погасив.
З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам встановлені строки для подання заяв по суті справи.
02 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування зазначено, що в задоволенні позовних вимог в частині заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у повному обсязі і неустойки (пені/штрафів) відмовити. Зазначає, що умова договору по нарахуванню процентів є несправедливою, а розмір нарахованих відсотків непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду відповідачці, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів». В даному випадку згідно з умовами Договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1974028 від 23.12.2024 сума кредиту складала 25 000 грн. Нараховані та пред'явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1974028 від 23.12.2024 складають сумарно 90 000 грн. (52 500 грн. на дату відступлення права вимоги та 37 500 грн. з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості), що майже в чотири рази перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту. Тому, вважають, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021. Щодо стягнення неустойки (пені /штрафів зазначає наступне, а саме позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за пенею та/або штрафами у розмірі 12 500 грн., але відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, оскільки кредитний договір було укладено в період дії правового режиму воєнного стану та відповідно пеня/штрафи за невиконання зобов'язань за цим договором так само нараховувались за цей період, то відповідно вимоги про стягнення цих сум із відповідачки є неправомірними, адже суперечать п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Щодо судових витрат, в позовній заяві заявлено вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, що складаються з витрат на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн. Разом з тим, вважає ці вимоги такими, що задоволенню у повному обсязі не підлягають з огляду на наступне. До матеріалів справи не надано доказів реального понесення витрат на правничу допомогу по цій справі. Зокрема, до позову додано договір про надання правової допомоги, тарифи адвокатського об'єднання, заявку на надання юридичної допомоги та акт . Проте, не надано платіжних документів про реальне понесення цих витрат: банківських платіжних документів, чеків, прибуткових касових ордерів, тощо.
Тобто, документально не підтверджено сам факт сплати цих коштів, тобто реального понесення цих витрат. Водночас, згідно з розділом 4 Договору про надання правової допомоги не передбачено умов сплати гонорару адвокату (адвокатського об'єднання) за результатами розгляду справи чи в залежності від розміру стягнутих витрат на правничу допомогу, як це буває в подібних справах. Навпаки, умовами договору визначено, що сплата здійснюється після підписання відповідного акту із подальшим виставленням рахунку (п. 4.2 Договору). Відповідного рахунку та доказів його оплати матеріали справи не містять. В інших документах (заявка, акт, тарифи) так само не вказано про сплату позивачем адвокатському об'єднанню певних коштів. Звідси, сам факт понесення витрат на правничу допомогу у зазначеному розмірі документально не підтверджено. Також, як слідує зі змісту позову його підписано та подано в системі Електронний суд безпосередньо директором товариства позивача, а не адвокатом. Зазначене позбавляє можливості суду перевірити чи реального підготовлено позовну заяву адвокатом, оскільки безпосередньо адвокат її не підписував та не подавав. Крім того, згідно з детальним описом робіт відображено фактично дублювання та дроблення послуг, а саме: усна консультація впродовж двох годин; консультація із вивченням документів ще одну годину та складання позову впродовж шести годин. Однак, виходячи із типовості даної справи, не зрозумілим про що можна усно консультувати клієнта впродовж двох годин. Подібна консультація, зважаючи на направленість діяльності підприємства та звичайність подібних випадків, може скласти усереднено 10 хвилин та полягатиме виключно в озвученні клієнту переліку документів, які необхідні для подання позову. Так само консультація із вивченням документів по-перше дублює послугу усної консультації, а по друге фактично охоплюється послугою щодо складання позову, адже робота із документами є складовою частиною підготовки позову. Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 № 754/8750/19. Враховуючи, що цей позов є типовим для виду діяльності юридичної особи позивача та виникає зі сталих, давно врегульованих нормативно та судовою практикою правовідносин, вважаю, що заявлений розмір судових витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи. Однак у разі, якщо суд дійде висновку про необхідність стягнення цієї категорії витрат із відповідачки, просить суд зменшити їх розмір пропорційно до частки задоволених позовних вимог та з урахуванням складності справи, тощо. Щодо стягнення судового збору, просить стягнути з відповідача судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Щодо поновлення строку на подання відзиву, просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву та поновити строк, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У даному випадку відповідачка копії позову з додатками не отримувала, а адвокату доступ до справи в Електронному суді було надано лише ввечері 31.03.2026, а тому вважаємо, що строк на подання відзиву пропущено із поважних причин та просимо такий строк поновити. Поновлення строку на подання відзиву з додатками відповідатиме завданню цивільного судочинства (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави), адже як відомо завдання цивільного судочинства має превалювати над формальними міркуваннями.
07 квітня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив, в якому зазначив, товариство зазначає, що відповідно до п.п. 1.1-1.3 умов Кредитного договору, позичальнику було надано кредит в сумі 25000,00 грн, строком користування 360 днів, із періодичністю сплати процентів кожні 30 днів. Умови кредитування, у тому числі розмір стандартної процентної ставки становить 1,0% в день (25000,00*1,0% в день = 250,00 грн.), порядок її нарахування, загальна вартість кредиту та строки виконання зобов'язань, визначені договором, паспортом споживчого кредиту (графік платежів). Відповідно до п.1.4. договору, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. У відповідності п. 3.1 Договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто «факт/факт». Відповідно до п.9.6. Договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація, він ознайомлений з Правилами, повністю їх розуміє і приймає (погоджується) з ними. Відповідно до п. 7.3 Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п.1.3 Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, а за Договором будуть невиконані грошові зобов'язання, Договір продовжує діяти до повного виконання зобов'язань за ним. Крім того, сторони узгодили,що у випадку невиконання та/або неналежного виконання клієнтом зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, клієнт зобов'язаний сплатити товариству штраф. Пунктом 6.4 Договору, встановлено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов'язаний сплатити товариству штраф: 6.4.1. у розмірі 3750,00 грн. на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання; та 6.4.2. у розмірі 750,00 грн. починаючи з п'ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання. Щодо нарахування (неустойки) штрафу за Кредитним договором N? 1974028 від 23.12.2024, зазначає, що на підставі Закону N? 3498-IX пункт 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов?язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом N? 3498-IХ, у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом N? 3498-IХ, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов?язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання)споживачем зобов?язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов?язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 Закону. Таким чином, у випадку прострочення споживачем виконання свого зобов'язання за договором про споживчий кредит, укладеним після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом N? 3498-IX (після 23.01.2024 року), до такого споживача може бути застосовано відповідальність у вигляді неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання невиконання, часткове виконання). При цьому, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Враховуючи вищевикладене, має місце законодавча колізія, оскільки Закон України «Про споживче кредитування» прямо передбачає, що за договорами споживчого кредитування, укладеними після 23.01.2024р., до споживача може бути застосовано відповідальність у вигляді неустойки (штрафу, пені) та інших платежів у випадку прострочення споживачем виконання свого зобов'язання за договором про споживчий кредит, у той же час Цивільний кодекс України містить протилежну норму. В свою чергу, у правовій системі України немає законодавчого акта, який врегульовував би питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну сил). При цьому, правозастосовна практика судів, роз?яснення Міністерства юстиції України (Лист від 26.12.2008 N 758-0-2-08-19, Щодо практики застосування норм права у випадку колізії), зводиться до того, що в разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив чинності. Таким чином, можна прийти до висновку, що в даній колізії пріоритет має Закон N? 3498-1X, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», оскільки цей нормативний акт виданий пізніше. Враховуючи вимоги законодавства про споживче кредитування, твердження Відповідача, що нарахований штраф за Кредитним договором підлягає списанню, не відповідає дійсності. Щодо правомірності нарахування за кредитним договором після відступлення права вимоги. Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 21.07.2025 було укладено договір N? 21-07/25 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СЕЛФІ КРЕДИТ" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором N? 1974028. Як вбачається з розрахунку заборгованості, за період з 21.07.2025 року по 18.12.2025 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» здійснювало нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов первісного кредитного договору, які після відступлення права вимоги не зазнавали змін у частині розміру процентної ставки та порядку її нарахування. Отже, заявлена до стягнення сума заборгованості сформувалася внаслідок неналежного виконання Відповідачем договірних зобов?язань: Щодо наявних підстав стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу на підтвердження понесених позивачем витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду було надано Договір про надання правової допомоги N?02-07/2024 від 02.07.2024 року; Прайс-лист Адвокатського об?єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС», затверджений Рішенням Загальних зборів N?01-12/2025 від 01.12.2025 року; Заявку на надання юридичної допомоги N?1808 від 01.12.2025 року; Витяг з Акту N?25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року. Отже, факт надання правничої допомоги, її обсяг та вартість підтверджуються витягом з Акту N?25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, який містить детальний опис виконаних робіт та наданих послуг та свідчить про виконання зобов'язань виконавцем. Що стосується оплати за надані послуги з правничої допомоги, зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. 3 огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що спір виник виключно через неналежне виконання відповідачем своїх зобов?язань за кредитним договором, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду, вважаємо, що заявлена до стягнення сума витрат позивача на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю даної справи, натомість, зворотного відповідачем не доведено, а тому підстави для відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн. відсутні, а остання підлягає задоволенню. На підставі вище зазначеного, просить позовну заяву ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника позивача ТОВ «Факторинг Партнерс», позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
У судове засідання відповідач та представник відповідача не з'явилися. Останній надав письмову заяву, згідно якої просить справу розглянути за відсутності відповідача та його представника, проти позову заперечують з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 23.12.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1974028 про надання споживчого кредиту шляхом підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором В164, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
На підставі даного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25000,00 грн., строком на 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_2 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% від суми кредиту за кожен день користування (2333,95% річних), з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.
Також факт укладення договору про споживчий кредит та ознайомлення ОСОБА_1 з правилами та умовами даного договору підтверджується копією паспорту споживчого кредиту, підписаного останньою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Х134.
ТОВ «Селфі Кредит» належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачці кредитні кошти на загальну суму 25000,00 грн.
На підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем надано лист від ТОВ «Пейтек Україна», в якому вказано, що 23.12.2024 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 в сумі 25000,00 грн.
Натомість, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданим ТОВ «Селфі Кредит» за договором №1974028 від 23.12.2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 21.07.2025 року у розмірі 90000,00 гривень, яка складається з: 25000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 52500,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за ставкою 1% за кожен день користування кредитом за період з 23.12.2024 року по 21.07.2025 року (включно), 12500,00 грн. - штрафні санкції.
21.07.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 21-07/2025, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату належні права вимоги, а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права грошової вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, тим самим ТОВ «Факторинг Партнерс» стає новим кредитором.
Згідно з підписаним та скріпленим печатками Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 21-07/2025 від 21.07.2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 90000,00 гривень, яка складається з:25000,00 гривень - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 52500,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами, 12500,00 грн. - заборгованість по штрафах/пені, яку остання новому кредитору також не сплатила і яку позивач вимагає стягнути в судовому порядку.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданим ТОВ «Факторинг Партнерс» за договором №1974028 від 23.12.2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту за період з 22.07.2025 - 27.01.2026 у розмірі 127500,00 гривень, яка складається з: 25000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 90000,00 гривень - заборгованість за відсотками, 12500,00 грн. - пеня/штраф.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладений Договір №1974028 від 23.12.2024 про надання споживчого кредиту в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
У вказаному договорі сторони погодили розмір позики, грошову одиницю, в якій її надано, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 на укладення договору у електронній формі.
Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором №1974028 від 23.12.2024.
ТОВ «Селфі Кредит» належним чином виконало своє зобов'язання за кредитним договором №1974028 від 23.12.2024, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі 25000,00 гривень.
Натомість позичальник неналежним чином виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість.
Однак, станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
В разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, то вони зобов'язані надати виписку про рух коштів по рахунку, оскільки є тримачами відповідної інформації, однак у цій справі ні ТОВ «Селфі Кредит», ні ТОВ «Факторинг Партнерс» не є банківськими установами, а мають статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем докази перерахування коштів є належними та допустимим доказами у справі.
Суд наголошує, що за встановлених обставин, укладення між ТОВ «Селфі Кредит», правонаступником якого є позивач, та відповідачем кредитного договору в електронній формі, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме вона мала би надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов'язок доказування передбачає не тільки обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надала, як і доказів повернення коштів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наявними в матеріалах справи договором факторингу, витягом з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.
Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Факторинг Партнерс».
Однак, суд не погоджується з розміром процентів, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 з огляду на таке.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту.
Суд зауважує, що надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Селфі Кредит», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання товариством додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені у Договорі, що підписаному відповідачем, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Суд вважає, що умова договору по нарахуванню процентів є несправедливою, а розмір нарахованих відсотків непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.
Згідно з розрахунком за договором №1974028 від 23.12.2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту заборгованість відповідача становить 127500,00 гривень, яка складається з: 25000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 90000,00 гривень - заборгованість за відсотками, 12500,00 грн. - пеня/штраф. Тобто, сума заборгованості за відсотками майже у чотири рази перевищує суму кредиту, що є непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Враховуючи вказані вище обставини, а також принципи розумності, справедливості й пропорційності, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів підлягають частковому задоволенню, а саме розмір процентів, підлягає зменшенню та встановленню в сумі, що дорівнює суми заборгованості за тілом кредиту, а саме: 25000,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу.
Враховуючи, що кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, то на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).
Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Крім того, у постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, на період воєнного стану в Україні позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, тому суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за штрафами в розмірі 12500,00 грн.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що нарахування штрафів в сумі 12500,00 грн. є неправомірним, та задоволенню не підлягає.
Таким чином, за умовами договору №1974028 від 23.12.2024 року відповідач повинен повернути тіло кредиту в сумі 25000,00 грн. та відсотки в розмірі 25000,00 грн., а всього 50000,00 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Так, представник позивача просить стягнути витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, у розмірі 25 000,00 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьої вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження обставин понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копію договору про надання правової допомоги від 02.07.2024 № 02-07/2024, укладеного між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», копію прайс-листа виду послуг та ціни роботи, заявки на надання юридичної допомоги від 01.12.2025 № 1808, витяг з акту № 25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025.
З акту № 25 про надання юридичної допомоги вбачається, що АО «Лігал Ассістанс» надало позивачу такі послуги: надання усної консультації з вивченням документів протягом 2 годин вартістю 4 000,00 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі позову до суду протягом 6 годин вартістю 18 000,00 грн, письмова (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) протягом 1 години вартістю 3000,00 грн, загальна вартість послуг становить 25000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України 17.10.2014 № 10 витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Однак, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов'язаних із розглядом справи, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн не є цілком співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Водночас суд ураховує, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, адвокат як представник позивача не приймав участь в судовому засіданні.
Отже, з врахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Ураховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 гривень.
Отже, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (39,22 %) ТОВ «Факторинг Партнерс» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 1044,19 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 263-265, ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23.12.2024 № 1974028 у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) судовий збір у розмірі 1044 (одна тисяча сорок чотири) гривні 19 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.
Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, б. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ: 42640371;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
представник відповідача: адвокат Щасливий Олексій Романович, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя В.Д. Сапунцов