Справа № 515/1841/25
Провадження № 2/515/217/26
Татарбунарський районний суд Одеської області
19 травня 2026 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем'янової О.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,
представника позивача адвоката Дмітрієва Р.Б.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Логінова О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
25 листопада 2025 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Самодурову Н.В. звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.01.2025 р. між ними було укладено договір позики у формі розписки, сума позики складає 100 000 (сто тисяч) доларів США, що в еквіваленті, за курсом НБУ становить 4 226 000 (чотири мільйона двісті двадцять шість тисяч) гривень, термін повернення до 01.06.2025 року. Однак, у визначений термін грошові кошти Позичальником не були повернуті. Просить стягнути з відповідача суму основного боргу за договором позики в розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що у еквіваленті становить 4 226 000 (чотири мільйона двісті двадцять шість тисяч) гривень.
28 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Логіновим О.Г. подано відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав, вказав, що вони є безпідставними, штучно сформованими та такими, що ґрунтуються не на реальних правовідносинах сторін, а на формальному використанні розписки, отриманої позивачем шляхом тиску та зловживання цивільним правом. Відповідач не заперечує сам факт написання розписки за вимогою та під диктовку позивача, однак заперечує суму боргу посилаючись на підміну позивачем реальних обставин. Посилався на те, що тримав від позивача у червні 2024 року позику у сумі 43 000 доларів США, з цього приводу ним була написана розписка, яка перебуває у володінні позивача і свідомо не подається до суду. Також вказав, що повернув позивача грошові кошти на загальну суму 4 104 000 грн., що перевищує суму позики. Крім того, передав у рахунок погашення боргу належний родині автомобіль RENAULT Scenic, 2011 року випуску, Передача автомобіля була здійснена не формально, а шляхом посвідчення нотаріусом довіреності на розпорядження транспортним засобом на користь матері позивача. При цьому позивач заявив відповідачу, що всі передані йому кошти він вважає виключно «відсотками» за користування грошима, хоча жодна розписка чи інший документ не містили умов про нарахування відсотків. Фактично позивач в односторонньому порядку намагався змінити правову природу вже виконаного зобов'язання та штучно створити новий борг. Саме в цей період, використовуючи психологічний тиск та залежне становище відповідача, позивач змусив його написати нову розписку про нібито отримання 100 000 доларів США, які фактично ніколи не передавалися. Така розписка не відображає реальної волі сторін та не підтверджує факту передачі коштів, а була використана виключно як інструмент подальшого стягнення неіснуючого боргу. Також вказав на те, що враховуючи розмір заявленої суми стягнення, Позивач мав би підтвердити джерело походження цих коштів (довідки про доходи, продаж майна, банківські виписки). Відсутність таких доказів у поєднанні з запереченнями щодо факту отримання коштів свідчить про фіктивність правочину та підтверджує, що розписка була підписана лише як інструмент тиску за старі зобов'язання та штучного формування нового боргу, а не внаслідок реальної передачі грошей. 3 огляду на викладене, вважає позов недоведеним, побудованим на зловживанні правом та формальному використанні розписки без підтвердження реальності боргу, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
30 грудня 2025 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач неодноразово брав у борг грошові кошти у позивача, що підтверджується розписками (копії розписок додаються). Загальна сума боргу станом на момент подання позову становить 100 000 доларів США, про що свідчить основна розписка від 10.01.2025 р, посилання відповідача на неодноразове повернення грошових коштів, ніякими доказами не підтверджено. Вказав, що відповідач не надав підтвердного документу щодо передачі автомобіля за рахунок боргу ОСОБА_2 , що свідчить про безпідставність та надуманість його тверджень, а автомобіль RENAULT Scenic, 2011 року випуску, мати позивача отримала не від відповідача, а від третьої особи.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Представник позивача адвокат Самодурова Н.В. до зали судового засідання не з'явилася, про дату та час судового розгляду повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила.
У судовому засіданні представник позивача Дмітрієв Р.Б. вимоги позову підтримав з підстав, викладених у ньому, просив їх задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснив, що за іншими розписками про які зазначає відповідач, вимоги не пред'являються, оскільки ці суми включені в розписку від 10.01.2025. Саме розписка від 10.01.2025 року є остаточною і підтверджує загальну суму грошового зобов'язання за позикою відповідача перед позивачем.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав зазначених у відповіді на відзив.
Представник відповідача адвокат Логінов О.Г. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав вказаних у відзиві.
Під час розгляду справи судом встановлено наступне.
Так, допитаний в судовому засіданні у якості свідка відповідач надав покази, що дійсно позичив у ОСОБА_2 на розвиток бізнесу 34 500 доларів США з умовою повернення суми боргу частинами по 7600 грн щодня. Повернення боргу відбувалося протягом півтора року іноді напряму позичальнику, іноді кошти передавалися через ОСОБА_3 , яка є свідком у справі. Загалом за весь час повернув ОСОБА_2 приблизно 4 млн гривень, при цьому передані кошти ніде не фіксував, оскільки мав довірливі стосунки з позивачем. Поза цією розпискою раніше позичав у ОСОБА_2 кошти по 5000-7000 грн приблизно 5-7 разів, які він також повертав, факт повернення також ніде не зафіксовано. Через деякий час ОСОБА_2 повідомив, що та сума, яку він вже повернув, була відсотками за користування коштами, а залишок боргу становить 93000 доларів США. Після цього ОСОБА_2 змусив його написати розписку про отримання у нього в борг 100 000 доларів США, яку він написав під тиском, перебуваючи у розпачі від почутого, а також після погроз, висловлених невідомим чоловіком у телефонних дзвінках його дружині та дитині. До правоохоронних органів з приводу погроз він не звертався. Раніше також позичав у ОСОБА_2 кошти під розписки, які вчасно повертав, проблем не виникало, тому і цього разу, довірившись йому, повертаючи борг частинами, не брав у позикодавця розписки про отримання повернутих коштів. Пояснив також, що мав у власності автомобіль Renault Scenic, який було оформлено на його дружину, проте передав його іншому своєму позикодавцю ОСОБА_4 , якому був винен 5000 доларів США, цей борг було повернуто. Проте ОСОБА_4 без його згоди віддав автомобіль ОСОБА_2 , після чого ОСОБА_2 списав 3000 доларів США зі суми боргу. Розписку про отримання цих коштів ОСОБА_2 йому також не писав. З приводу викрадення автомобіля звертався до правоохоронних органів, однак справою він не цікавився. Натомість, після всіх подій він попросив дружину видати генеральну довіреність на авто.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 - мати позивача надала покази, що знайома з відповідачем, бачила, що він їздив на автомобілі молочного кольору. Влітку 2025 року зателефонував син та пояснив, що не неї переоформлять автомобіль, після чого дружина відповідача ОСОБА_6 надала ОСОБА_4 довіреність на автомобіль, а той в свою чергу переоформив автомобіль на неї - ОСОБА_5 . Після цього автомобіль влітку 2025 року був проданий. У взаєморозрахунки сина з ОСОБА_1 не втручалася, достеменно нічого невідомо, дещо забулося.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні надала покази, що знайома з позивачем та відповідачем у справі. Вказала, що працює продавцем в магазині. Розрахунки між сторонами іноді проходили у її присутності в приміщенні магазину. Одного разу в магазин прийшов ОСОБА_2 та передав ОСОБА_1 певну суму коштів, яка була сума їй невідомо, для чого позичальник брав кошти їй невідомо. Після цього чоловіки попросили її підписати розписку як свідка, яку вона разом з ними підписала. У подальшому щодня, іноді з перервою у день-два чи кілька днів, ОСОБА_1 передавав через неї грошові кошти для ОСОБА_2 у різних сумах по 3, 4, 5 тисяч гривень. Що це були за кошти їй невідомо, при цьому розписки про отримання коштів у її присутності ОСОБА_2 не писав, вона цього не вимагала, оскільки її просили лише передати кошти. Останній раз кошти від ОСОБА_1 вона передала восени 2025 року. Скільки коштів, позивач передав відповідачу їй не відомо, вона не перевіряла, оскільки мала довірливі стосунки і з позивачем і з відповідачем, тож підписуючи розписку сумніву не мала.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 січня 2025 року ОСОБА_1 написав розписку, в якій вказав, що бере у ОСОБА_2 у борг кошти у сумі 100 000 (сто тисяч) доларів США та зобов'язується їх повернути до 01 червня 2025 року. В тексті розписки зазначено, що розписку написав без примусу та передав ОСОБА_2 свою картку АТ «Ощадбанк» добровільно. Розписка містить підписи позичальника ОСОБА_1 , позикодавця ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 (а.с.5).
З наданого стороною позивача скрін-шоту з сайту «Мінфін» слідує, що офіційний курс гривні до іноземних валют на 24 лютого 2025 року становив 42,2672 грн за один долар США (а.с.15).
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 згідно розписок про отримання коштів брав грошових коштів у ОСОБА_2 на суму 30000 доларів США, 3500 доларів США, 1000 доларів США (а.с.56,56 зворот,57).
З відповіді приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. №14/01-16 від 06.02.2026 року на виконання ухвали суду від 29.01.2026 року вбачається, що у 2025 році приватним нотаріусом довіреностей від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 на транспортний засіб, а саме автомобіль марки RENUALT Scenic 2011 pоку випуску (а не 2010 року випуску як зазначено в ухвалі) не посвідчувалась. Проте, була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_6 на транспортний засіб, а саме автомобіль марки RENUALT Scenic 2011 pоку випуску на користь іншої особи. (а.с.74).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.
За змістомст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 10 січня 2025 року написав розписку, в якій вказав, що бере у ОСОБА_2 у борг кошти у сумі 100 000 (сто тисяч) доларів США. Розписка містить підписи позичальника ОСОБА_1 , позикодавця ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 (а.с.5).
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку щодо укладення між позивачем та відповідачем договору позики.
При цьому суд не враховує посилання Позивача на те, що сума 100 000 доларів США складається окрім іншого із боргів за розписками ОСОБА_1 про отримання грошових коштів на суми 30000 доларів США, 3500 доларів США, 1000 доларів США відповідно, оскільки цей факт нічим не підтверджено та заперечується відповідачем. А відтак, суд не приймає до уваги розписки про отримання коштів на суму 30000 доларів США, 3500 доларів США, 1000 доларів США написаних ОСОБА_1 ОСОБА_2 - оскільки вони не мають відношення до справи (а.с.56,56 зворот,57)
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 ст. 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно розписки від 10 січня 2025 року ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути позику до 01 червня 2025 року. (а.с.5).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо не отримання ним 100 000 доларів США, оскільки, окрім його показів інших доказів, на підтвердження цього, ним не надано. В судовому засіданні було також встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 неодноразово позичав у ОСОБА_2 грошові кошти. З показів, допитаної в судовому засіданні, свідка ОСОБА_3 вбачається, що хоча вона сама фактично не бачила яку суму коштів було передано, проте ОСОБА_1 не заперечував щодо суми переданих коштів, а тому підстав сумніватися в відомостях, що вказані в розписці, у неї не було.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що борг за розписками на суми 30000 доларів США, 3500 доларів США, 1000 доларів США було погашено, оскільки це не має відношення до справи.
Суд також не бере до уваги, як безпідставне, посилання відповідача на те, що саме позивач наполягав на відсутності необхідності написання розписок, щодо повернення боргу, оскільки ризик наслідків не вимагання доказів виконання зобов'язання несе сторона яка здійснює таке виконання. При цьому суд зазначає, що покази свідка ОСОБА_3 не надають суду можливість встановити в якій сумі і за яким зобов'язанням було передано кошти.
Статтею 1051 ЦК України визначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
В судовому засіданні відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що договір позики було укладено, а розписка написана під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Більш того, в розписці від 10.01.2025, написаній відповідачем, зазначено, що розписку написав без примусу та передав ОСОБА_2 свою картку АТ «Ощадбанк» добровільно.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача, щодо передання позивачу у рахунок боргу автомобіля RENUALT Scenic, оскільки відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту. Свідок ОСОБА_5 підтвердила факт того, що влітку 2025 року на неї було зареєстровано транспортний засіб RENUALT Scenic, проте чи було це у рахунок погашення боргу їй не відомо.
Разом з цим, посилання представника відповідача на правові висновки ВП ВС, викладені у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 20 лютого 2019 року № 629/5364/13-ц, є безпідставними з огляду на наступне.
Чинним цивільним процесуальним законодавством визначено, що суд має враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Визначаючи подібність правовідносин, необхідно врахувати правовий висновок, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно.
У справі № 464/3790/16-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами позики. Правові висновки в цій постанові вказують на те, що у разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленого в договорі розміру й порядку сплати процентів за користування коштами положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані.
Таким чином посилання відповідача на цю постанову є безпідставним, оскільки позивач не заявляє до відповідача вимоги зі сплати процентів.
У справі № 629/5364/13-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного підприємства «Агро Маркет» (далі - ПП «Агро Маркет») про стягнення коштів за договором позики та договором застави майбутнього врожаю та зустрічним позовом ОСОБА_3 та ПП «Агро Маркет» до ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним, визнання договору застави недійсним та стягнення коштів, як безпідставно отриманих.
За для того, щоб розуміти, який правовий висновок робить ВП ВС у тій чи іншій справі, необхідно звертати увагу на судове рішення, яким справу було передано до ВП ВС і з якою метою (відступ від попереднього висновку чи ухвалення нового висновку щодо застосування норм права).
Зокрема, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок щодо нотаріального посвідчення договору позики :
Таким чином, закон не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї зі сторін такий договір може бути нотаріально посвідчений (частина четверта статті 209 ЦК України). Виходячи з цього, для визначення факту укладення договору позики, нотаріальна форма договору не є визначальною.
Тож посилання представника відповідача на в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21 є неприйнятним.
Суд також не погоджується з твердженням представника відповідача, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту і позив повинен був звертатись про стягнення не загальної суми за розпискою від 10.01.2025 року, а за кожною розпискою окремо, оскільки у Кредитора наявні кілька боргових документів (розписок) написаних боржником і саме кредитор при звернені до суду вправі визначати предмет та спосіб захисту.
Крім того, норми діючого законодавства не визначають обов'язок позичальника передати всі кошти однією сумою, відповідач написанням розписки підтвердив отримання від позивача позики у сумі 100000 доларів США, доказів, які б спростовували факт отримання коштів не надав.
Згідно з частиною частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Отже, згідно наданої позивачем розписки вбачається, що 10 січня 2025 року був укладений договір позики (боргова розписка) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у присутності свідка ОСОБА_3 . У вказаній розписці чітко вказана сума позики, термін повернення коштів, засвідчено особистими підписами присутніх при написанні розписки осіб: позивача, відповідача та свідка.
Дана розписка, видана на підтвердження укладання договору позики, який не визнано недійсним у встановленому законом порядку.
Боргова розписка не містить відмітки щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань, отже зобов'язання не було виконано у повному обсязі. Інші докази, що підтверджували б повернення боргу, в матеріалах справи також відсутні.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт неповернення боргу підтверджується тим, що борговий документ (розписка) перебуває у позивача, так як, відповідно до ч.3 ст. 545 ЦК України, тільки наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Враховуючи вказані обставини, суд вважає вимоги ОСОБА_2 законними, обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Визначаючи розмір понесених витрат суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи із положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» суд має вирішити питання про стягнення судового збору, який не був сплачений позивачем при подачі позову до суду.
Позивач відповідно до положень частини 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом ІІ групи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучив Посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Татарбунарським відділом соціального захисту населення.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача у сумі 16640 грн на користь держави.
На підставі вищевикладеного та керуючись 4, 12, 13, 15, 16, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , суму основного боргу за договором позики від 10 січня 2025 року в розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що у еквіваленті становить 4 226 000 (чотири мільйона двісті двадцять шість тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави (отримувач коштів : ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 16640 гривень.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 26 травня 2026 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Суддя О.А.Дем'янова