19.05.2026
Справа № 331/1944/26
Провадження № 2/331/2434/2026
19 травня 2026 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючої судді Кольц Д.М.,
за участю секретаря судового засідання Дорофєєвої М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначено, що 14.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю«АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем було укладено Договір №2652595.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «АВЕНТУС Україна», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору. Так, договір було укладено строком на 360 днів, сума кредиту становила 12300 гривень.
Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 40344 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 12300,00 грн., заборгованості за відсотками 28044 гривень.
26.03.2021 було укладено договір №26032021, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2652595.
23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором №2652595.
За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у вказаному розмірі за кредитним договором, витрати на правову допомогу у сумі 16000 гривень та судові витрати у справі.
Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 13.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, але у позовній заяві зазначив про те, що просить розглянути справу без його участі, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка у судові засідання 16.04.2026, 19.05.2026 року не з'явилась, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - https://gt.zp.court.gov.ua/sud0808/ в розділі «Виклики до суду».
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, 14.07.2020 між ОСОБА_2 та ТОВ «АВЕНТУС Україна» укладено договір про надання споживчого кредиту № 2652595 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, шляхом перерахування коштів у безготівковій форму за реквізитами платіжної картки позичальника. Приймаючи умови Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до умов кредитного договору, позичальник надав відповідачу кредит у розмірі 12300,00 грн. строком на 30 днів (п.1.3, 1.4 Договору).
Відповідно до п.1.5.2 Договору, стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 Договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пп.1.51. Договору для застосування зниженої процентної ставки та у межах нового строку, якщо відбулось продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1.-4.6 Договору.
Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором шляхом перерахування коштів у розмірі 12300,00 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Погашення заборгованості повинно здійснюватись у відповідності до графіку платежів, який є невід'ємною частинного договору.
26.03.2021 було укладено договір №26032021, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2652595.
23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором №2652595.
Логічним підтвердженням передачі цього права є витяг з реєстру боржників, який є додатком до договору про відступлення прав вимоги.
Однак, відповідач в порушення умов договору свої боргові зобов'язання не виконав, не здійснив належних платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ні на рахунки позивача. У зв'язку з цим, у позивача, як нового кредитора, виникло право на стягнення вказаних вище сум заборгованості в судовому порядку, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.
Таким чином, ОСОБА_3 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнерс», як новим кредитором, за кредитним договором № 2652595 від 14.07.2020 у розмірі 12300 грн..
Договір вважаться укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству і ІТС Товариства. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Як передбачено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1082 ЦК України, передбачено, що Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та розмір процентів встановлений договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до абзацу другого ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з ст.652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Правила укладання та підпису електронних договорів регулюються законодавством, яке забезпечує їх юридичну чинність та довіру між сторонами, зокрема, ЦК України, Законом України "Про електронний документ та електронний документообіг", Законом України "Про електронну комерцію".
Електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Будь-який договір, передбачений ЦК України може мати електронну форму і необов'язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документа, допускається і спрощена форма (Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, справа № 524/5556/19).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично електронний правочин є похідним від поняття правочину, тому до нього застосовуються ті ж умови дійсності, що і до правочинів, закріплені у статті 203 Цивільного кодексу України.
Стаття 5 Закону України «Про електронну комерцію» передбачений «принцип однаковості юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством».
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 звернув увагу на те, що електронний договір може бути укладеним не тільки у формі єдиного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом, але й шляхом обміну повідомленнями за допомогою засобів електронної комунікації.
При вирішенні спору суд враховує, що один і той же електронний документ може існувати на різних носіях.
Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення, що відповідає статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», за якою у випадку зберігання документу на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом.
Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання, що договір, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, а відтак вважається таким, що укладений у письмовій формі у відповідності до ст. ст. 205, 207 ЦК України.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією. Викладеною у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ №61-20799 св 19 по справі №561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора.
ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ'повідомило ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» про успішне перерахування 14.07.2020 на платіжну карту № НОМЕР_1 коштів у сумі 12300 грн.
Як зазначено в ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 Цивільного кодексу України).
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Велика Палата ВС роз'яснила, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов'язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов'язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості, а також сплати одноразової комісії, передбаченої договором, у разі прострочення.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Оскільки відповідачем було отримано кошти за кредитним договором, проте, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з умовами Договорів не виконано, заборгованість не була погашена ні попереднім кредиторам, ні позивачу, то вимоги позивача в частині вимог щодо стягнення сум заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12300,00 грн. ( з розрахунку вимог позову) підлягають задоволенню.
Що стосується нарахованих сум заборгованостей за відсотками за кредитним договором № 2652595 від 14.07.2020, укладеним між відповідачем та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», суд приходить до наступного. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальний розмір заборгованості по відсоткам, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 за кредитним договором становить 28044 гривень.
Судом встановлено, що заборгованість за відсотками відповідно до розрахунку заборгованості по договору № 2652595 від 14.07.2020 нарахована поза межами строку дії кредитного договору, та більш того, в самому позові представником позивача зазначено строк надання кредиту 360 днів, хоча згідно самого договору та споживчого паспорту зазначене спростовується, а тому суд вважає за необхідне здійснити перерахунок даної заборгованості з урахування строків кредиту за вищевказаним договором з огляду на відсутність доказів пролонгації строку дії кредитного споживчого договору.
Так, за вказаним договором, де строк кредитування становить 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,90% на добу про що зазначено в договорі та графіку погашення платежів.
У відповідності до п. 4.1 Договору, строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп4.2-4.5 Договору.
Належних та допустимих доказів надсилання відповідачу оновлених графіків кредитування в особистий кабінет відповідача не надано, як і доказів вчинення споживачем, які були направлені на вчинення пропозиції щодо продовження строку користування кредитом, а тому умови на яких пролонгується кредитний договір позивачем не виконані.
Отже, заборгованість по відсоткам за умовами вказаного договору становить лише 7011,00 гривень (у відповідності до розрахунку заборгованості сума на яку нараховувались відсотки становить 12300,00 грн.*1,90%*30 днів), а відтак саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 N 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором позики № 2652595 від 14.07.2020у розмірі 19311,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 12300,00 грн., заборгованість за відсотками 7011,00 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В матеріалах даної цивільної справи міститься договір про надання правничої допомоги, прайс-лист щодо виду та вартості послуг, заявку на надання юридичної допомоги, витяг з акту № 27 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026 року у розмірі 16 000,00 гривень.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.) такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1274,38 гривень.
Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 279, 279 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за договором №2652595 від 14.07.2020 у розмірі 19311 (дев'ятнадцять тисяч триста одинадцять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 12300,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 7011 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судовий збір у розмірі 1274 (одна тисяча двісті сімдесят чотири) гривень 38 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 .
Суддя Д.М. Кольц