Справа № 345/2721/25
Провадження № 22-ц/4808/367/26
Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.
Суддя-доповідач Бойчук
13 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Панасюк В.О.,
з участю апелянта ОСОБА_1 , представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та її представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Адміністрація Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 про встановлення факту перебування на утриманні, за апеляційною скаргою представника Військової частини НОМЕР_1 Курилюка Андрія Юрійовича на рішення Калуського міськрайонного суду від 03 грудня 2025 року під головуванням судді Сухарник І.І. в м. Калуш,
В травні 2025 року ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього брата ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції з заявою про встановлення факту перебування на утриманні.
Заяву обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в зоні проведення бойових дій на території Бахмутського району Донецької області загинув її брат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. Брат ОСОБА_6 не був одруженим, не мав окремо своєї сім'ї та дітей. До своєї загибелі проживав в АДРЕСА_1 , однією сім'єю разом з їх мамою ОСОБА_7 , заявницею, їх сестрою ОСОБА_8 та найменшим братом ОСОБА_9 .
Брат заявників ОСОБА_5 проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_5 з осені 2019 року. Безпосередньо брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Надані заявницею документи про загибель ОСОБА_5 свідчать, що він загинув в зоні ведення бойових дій під час виконання бойового завдання, при захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації на території Бахмутського району Донецької області.
Після тривалої важкої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_6 померла їх мати ОСОБА_10 .
Рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради №56 від 25.02.2025 Івано-Франківської області їх неповнолітньому брату ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а заявницю призначено його опікуном. В даний час він проживає разом із заявницею.
ОСОБА_9 залишився без батьківського піклування в зв'язку з тим, що померла їх мати ОСОБА_10 . Їх батько - ОСОБА_4 ніколи не займався вихованням своїх дітей, в тому числі і наймолодшого ОСОБА_9 , якого залишив у 2012 році у віці 2 років після розірвання шлюбу з їх матір'ю. Батько не цікавився своїми дітьми та не надавав матері будь якої допомоги на утримання дітей.
В 2013 році їх мати ОСОБА_10 звернулась з позовом до суду про стягнення з батька аліментів на утримання дітей, який рішенням Калуського міськрайонного суду у справі № 345/644/13-ц від 27.02.2013 року задоволено та зобов'язано стягувати аліменти на утримання чотирьох неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 400 грн щомісячно, на кожну дитину.
Однак незважаючи на рішення суду він не платив аліменти.
З моменту розірвання між батьками шлюбу заявниця з сестрою ОСОБА_8 , братами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 проживали разом в м.Калуші за однією адресою АДРЕСА_1 та були на забезпеченні у їх мами. В цей час вони всі були в дуже складному фінансовому та матеріальному становищі.
Починаючи з 2020 року їх стало трохи легше, так як брат ОСОБА_6 , перебуваючи на військовій службі, стабільно отримував заробітну плату і постійно допомагав їм. Він перераховував гроші, купляв та висилав продукти та речі. Найбільше він піклувався про їх молодшого брата ОСОБА_9 . Фактично з 2020 по кінець 2022 року ОСОБА_9 повністю був на утриманню старшого брата ОСОБА_6 . Він залишав для нього грошові кошти готівкою, коли приїжджав зі служби додому, перераховував їх для ОСОБА_9 через банківську карту заявниці, або мамину картку, купляв одяг, взуття, письмово-шкільні приладдя, різні ігри, м'ячі, солодощі, подарунки та інше. ОСОБА_6 проводив з ОСОБА_9 увесь свій вільний час коли був удома, та говорив заявниці з сестрою, що про ОСОБА_9 він сам буде піклуватися.
Таким чином, їх молодший брат ОСОБА_9 з 2020 до кінця 2022 року перебував на повному утриманні брата ОСОБА_6 , тому що він був неповнолітнім та не міг працювати та отримувати дохід. Їх мати ОСОБА_11 через важку хворобу, в цей період уже не могла та не мала змоги його утримувати. Заявниця з сестрою ОСОБА_8 теж не мали змоги його утримувати, так як заявниця була студенткою, якій самій не вистачало стипендії, а робота сестри ОСОБА_8 була неофіційною, непостійною. Утримання неповнолітнього брата ОСОБА_9 загиблим ОСОБА_6 до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) було тривалим, систематичним та повним, так як інші джерела доходів були відсутні, окрім допомоги загиблого брата ОСОБА_6 , а допомога годувальника була постійним основним джерелом засобів до існування ОСОБА_9 .
Заявниця, як опікун неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою в його інтересах про встановлення факту його перебування на утриманні старшого брата ОСОБА_5 , який будучи військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, загинув під час проходження військової служби в зоні бойових дій, оскільки неповнолітній брат ОСОБА_9 набув статусу особи, яка перебувала на утриманні загиблого, з обсягом відповідних прав.
У зв'язку з вищевказаним, просила встановити факт перебування неповнолітнього брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на утриманні брата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 03 грудня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні.
Встановлено факт перебування неповнолітнього брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на утриманні у брата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У апеляційній скарзі представник Військової частини НОМЕР_1 Курилюк А.Ю.посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.
Встановлення факту перебування неповнолітнього брата ОСОБА_3 на утриманні у брата ОСОБА_5 зокрема є необхідне щодо виплат грошової допомоги.
Заявниця звернулася до суду для підтвердження певного соціального статусу, який має юридичне значення у публічно-правових відносинах, оскільки необхідний для підтвердження та реалізації прав саме в сфері соціального забезпечення.
Для ухвалення позитивного рішення у справі за заявами цієї категорії справ суд першої інстанції мав встановити чи може особа, яка звернулася до суду, мати відповідні правові наслідки на які вона розраховує, чи правильно вона зазначила заінтересовану особу в справі.
Встановлення вказаного юридичного факту стосується також законних прав та інтересів ОСОБА_4 , який станом на час звернення з позовною заявою є єдиним набувачем та членом сім'ї загиблого. ОСОБА_4 та заявниця можуть претендувати на отримання частки однієї і тієї ж одноразової грошової винагороди, вимога про встановлення юридичного факту за обставин цієї справи не може розглядатися в порядку окремого провадження.
Заявниця звернулася до суду для встановлення факту перебування на утриманні, який має для неї юридичне значення та дозволить в подальшому отримати передбачені законодавством виплати у разі загибелі військовослужбовця, а отже доведенню в межах цієї справи підлягають факт надання такої допомоги, систематичність її надання, чи була така допомога основним джерелом існування та чіткого періоду.
Проте, судом не було звернуто уваги на те, що надані квитанції у цій справі не містять призначення платежу, яке дозволяє ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на утримання чи допомогу.
Судом першої інстанції необґрунтовано було ідентифіковано цільове призначення наданих загиблим коштів, що спрямоване на намір забезпечення утримання.
В свою чергу, суду слід було дослідити чи утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування.
Важливим, зокрема, виступає ї відсутність малозабезпеченості, роль якої у визначенні сімей, які потребують державної підтримки через низький дохід, забезпечуючи їм соціальну допомогу для покриття базових потреб.
У самому судовому процесі було досліджено виключно надходження коштів.
Нерегулярне перерахування військовослужбовцем грошових коштів на картковий рахунок не свідчить про систематичність надання такої допомоги протягом перебування на службі, а тим більш, що ці кошти були єдиним джерелом для існування сім'ї заявниці.
Судом не враховано, що у заявниці з липня 2022 року наявний сталий офіційний дохід, що забезпечував джерело існування.
Зважаючи на вищевикладене, судом першої інстанції не було в повній мірі враховано усіх обставин справи.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені заяви відмовити.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Представник військової частини НОМЕР_1 Курилюк А.Ю. та представник Адміністрації Державної прикордонної служби України які приймали участь у справі в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній.
ОСОБА_2 та її представник вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.,
Представник Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та ОСОБА_4 в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Військової частини НОМЕР_1 Курилюка А.Ю., представника Адміністрації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.
Встановлено, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідним старшим братом ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується доказами, а саме свідоцтвами про їх народження та записами про батьків (т.1 а.с. 9 та т.1 а.с.11). Обидва брати та інші члени сім'ї (матір та заявниця) проживали та мали зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 13-15).
Батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_10 та ОСОБА_12 є ОСОБА_10 (була особою з інвалідністю ІІ групи, померла ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та ОСОБА_4 (т.1 а.с.39-41, 14, 9, 11).
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 перебувала у спільній власності ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 виданого 01.12.2011 року виданого Госпрозрахунковим відділом приватизації державного житла при управлінні житлово-комунального господарства міської ради та копією витягу №33205083 від 16.02.2012 року про державну реєстрацію прав (т.1 а.с. 13-15).
ОСОБА_4 звертався до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №0908/2504/2012 від 03.05.2012, що набрало законної сили 14.05.2012 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ) розірвано. (т.1 а.с. 16).
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №345/644/13-ц від 27.02.2013 стягнуто з ОСОБА_4 , 1978 року народження, уродженця м. Калуша, Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_2 , непрацюючого, на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_11 , сина ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочки ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_12 , сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 400 грн на кожну дитину щомісячно (т.1 а.с.19).
На виконання виконавчого листа у справі №345/644/13-ц про стягнення аліментів 07.06.2013 було відкрито виконавче провадження (т.1 а.с.21).
Згідно копії довідки про отримання аліментів вих. № 9/379 від 12.02.2018 Індустріального відділу ДВС міста Дніпра Головного територіального Управління юстиції у Дніпропетровській області - за період з серпня 2016 по січень 2018 року з ОСОБА_4 було стягнуто аліментів - 0 грн (т.1 а.с.22).
За заявою ОСОБА_10 07.06.2021 виконавчий документ повернуто стягувачу, кошти від боржника за період з 07.06.2013 по 07.06.2021 на рахунок відділу ДВС не надходили, що підтверджується копією листа Індустріального відділу ДВС у м. Дніпро вих. №56520 від 27.06.2025 (т.1 а.с. 66).
Згідно даних, які містяться у матеріалах справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в зоні проведення бойових дій на території Бахмутського району Донецької області (т.1 а.с.25).
ОСОБА_5 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_5 з осені 2019 року по контракту (т.1 а.с.28, 107-110).
Травми, які призвели до смерті ОСОБА_6 , відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №298/НЕ виданого 20.01.2023 КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи Дніпропетровської обласної ради» отримані ним під час бойових дій (т.1 а.с.26).
Відповідно до витягу з протоколу №17 засідання Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби від 26 січня 2024 року травма яка призвела до смерті брата заявників - ОСОБА_6 , пов'язана з проходженням військової служби (т.1 а.с.38).
Відповідно до висновку акту №417-23 розслідування групового нещасного випадку (випадку смерті, травмування), що стався близько 19.30 год. 15 січня 2023 року зведеного загону «Волинь» прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_13 від 21 грудня 2023 року смерть ОСОБА_6 сталася під час виконання ним обов'язків військової служби, в районі ведення воєнних(бойових) дій, будучи включеним до складу угрупувань військ(сил) Збройних сил України у відсічі збройної агресії російської федерації проти України (т.1 а.с.27-37).
Таким чином, документи свідчать, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 загинув в зоні ведення бойових дій під час виконання бойового завдання, при захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації на території Бахмутського району Донецької області.
ІНФОРМАЦІЯ_14 померла матір заявників та загиблого - ОСОБА_10 , яка була особою з інвалідністю ІІ групи (т.1 а.с.39-41), яка від липня 2019 до часу смерті ніде не працювала, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.103-106).
Довідкою АТ «КБ «Приватбанк» від 24.11.2025 підтверджується, що у період з 01.01.2019 по 01.01.2023, ОСОБА_5 переводив грошові кошти на банківський рахунок своєї матері ОСОБА_10 : 01.07.2022 - 4000 грн, 25.06.2022 - 10 000,06 грн, 26.03.2022 - 20 000 грн, 11.03.2022 - 2000 грн, 15.02.2022 - 2500 грн, 10.05.2021 - 800 грн, 28.01.2020 - 1900 грн, 17.12.2019 - 1000 грн, 10.12.2019 року - 3000 грн (т.1 а.с.169-170).
Рішенням виконавчого комітету №56 від 25.02.2025 року Калуської міської ради Івано-Франківської області неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. В рішенні зазначено, що мати дитини померла ІНФОРМАЦІЯ_14 , а батько дитини ( ОСОБА_4 ) відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я КНП «Центральна районна лікарня Калуської міської ради Івано-Франківської області» від 22.01.2025 №1 має високий ступінь втрати здоров'я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов'язків (т.1 а.с.42).
Також рішенням виконавчого комітету №56 від 25.02.2025 Калуської міської ради Івано-Франківської області встановлено піклування заявниці ОСОБА_2 над неповнолітнім ОСОБА_3 , також встановлено опіку над майном (т.1 а.с.43, 44).
Службою у справах дітей калуської міської ради 07.07.2025 надано висновок про неналежне виконання батьківських обов'язків ОСОБА_4 відносно його сина ОСОБА_3 (т.1 а.с.67-71).
Довідкою АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» підтверджується факт здійснення ОСОБА_14 грошових переказів на картку своєї сестри ОСОБА_2 , а саме: 17.01.2022 року - 500 грн; 13.02.2022 року - 400 грн; 15.02.2022 року - 1000 грн; 01.05.2022 року - 5000 грн; 25.05.2022 року - 5000 грн; 30.05.2022 року - 2000 грн; 19.06.2022 року - 2000 грн; 09.08.2022 року - 5000 грн; 20.08.2022 року - 5000 грн (т.1 а.с.45).
З 2020 року по червень 2022 року ОСОБА_2 навчалась в Івано-Франківському фаховому музичному коледжі імені Дениса Січинського та отримувала там стипендію - 150 грн в місяць. В липні, серпні, жовтні та листопаді 2022 року отримувала мінімальну зарплату в ТОВ «Фудтрейденс», що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (т.1 а.с.46-47). З довідки ПФУ вбачається, що в грудні 2022, а також з лютого по серпень 2023 року у ОСОБА_2 відсутній дохід (т.1 а.с.166).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у тому числі, перебування фізичної особи на утриманні.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Такий правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, Постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.
За роз'ясненнями у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення у судовому порядку факту перебування на утриманні. Така довідка оцінюється судом за правилами ст. 62 ЦПК України.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із п. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.
Відповідно до ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ у випадках, зазначених у п.п. 1 - 3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» встановлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Крім цього, статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Крім цього, згідно ч.1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога заявниці є законною, обґрунтованою та доказово підтвердженою зібраними у справі письмовими доказами, показаннями свідка, які в свою чергу є послідовними та логічними, а тому не викликають сумніву в їх правдивості. Заінтересовані особи не надали суду доказів, які б спростовували факти, що наведені в поданих письмових доказах, поясненнях заявниці та свідка.
Судом достовірно встановлено факт перебування неповнолітнього брата ОСОБА_3 на утриманні (повному утриманні) у брата ОСОБА_5 у період з грудня 2019 року по грудень 2022 року.
Враховуючи зазначені обставини, виходячи з інтересів особи щодо захисту її прав, зважаючи на те, що немає іншої можливості, крім в судовому порядку, встановити факт перебування на утриманні у брата, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що вимога про встановлення юридичного факту за обставин цієї справи не може розглядатися в порядку окремого провадження є необґрунтованими.
У справах про встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги між заявником та суб'єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення відповідної соціальної допомоги, не може бути спору про право, оскільки такий суб'єкт не є отримувачем грошової допомоги.
Такі справи підлягають розгляду в окремому провадженні згідно з правилами цивільного судочинства.
Такі висновки значені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, провадження № 14-40цс25.
Щодо доводів апелянта про те, що доведенню в межах цієї справи підлягають факт надання такої допомоги, систематичність її надання, чи була така допомога основним джерелом існування та чіткого періоду слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що брат ОСОБА_5 постійно та систематично, впродовж тривалого час надавав своєму неповнолітньому брату ОСОБА_3 , а також сім'ї, матеріальну допомогу, а саме здійснював перерахування коштів на банківські рахунки їх матері та сестри (з якими проживав неповнолітній ОСОБА_9 ) з кінця 2019 по 2023 роки, що підтверджується доказами наявними в матеріалах цієї справи.
З кінця 2019 року до лютого 2022 року ОСОБА_5 постійно купляв продукти, одяг для брата ОСОБА_9 , побутову техніку для дому, де він постійно проживав. Інших утриманців ОСОБА_5 не мав. Вищевказане підтверджує, що матеріальна допомога, яку надавав ОСОБА_5 мала постійний характер, він ніс обов'язки щодо матеріального утримання неповнолітнього брата, що підтверджено наданими доказами, які належно і об'єктивно досліджені судом першої інстанції.
Колегія суддів виснує, що допомога, яку надавав ОСОБА_5 для потреб його неповнолітнього брата ОСОБА_15 з 2019 року до дня загибелі, була основним і постійним джерелом засобів до існування неповнолітнього, якого слід вважати таким, що перебував на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 .
Неврахування судом, на думку апелянта, того, що у заявниці з липня 2022 року був сталий офіційний дохід, який забезпечував джерело засобів для існування є необґрунтованими і суд в оскаржуваному рішенні цій обставині дав належну правову оцінку з посиланням на відповідну судову практику та інші нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини.
Зважаючи на вищевикладене, судом першої інстанції було в повній мірі враховано усі обставин справи і суд дійшов обґрунтованого висновку про встановлення у судовому порядку факту перебування неповнолітнього брата на утриманні загиблого брата військовослужбовця з метою отримання відповідної грошової допомоги (чи її частини).
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Військової частини НОМЕР_1 Курилюка Андрія Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 03 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 25 травня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин