Справа № 758/1570/26
11 травня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді- Якимець О. І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_6,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємство «Київпастранс», філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2», ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП,
у січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів у якому просить:
- стягнути з ОСОБА_3 , Комунального Підприємства «Київпастранс» та Філії Комунального Підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2» на користь ОСОБА_2 та матеріальну шкоду у розмірі 133 043,74 грн.
- стягнути з ОСОБА_3 , Комунального Підприємства «Київпастранс» та Філії Комунального Підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 14.07.2025 о 17 год. 00 хв., водій ОСОБА_3 , керуючи тролейбусом Богдан Т90117, бортовий номер НОМЕР_1 , за адресою: просп. Василя Порика - просп. Свободи, що у Подільському районі м. Києва, не дотримався безпечного бокового інтервалу до припаркованого автомобіля Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок чого відбулось зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Власниці транспортного засобу Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 було завдано матеріальну та моральну шкоду.
У позові зазначається, що на момент ДТП, водій тролейбуса Богдан Т90117, бортовий номер НОМЕР_1 , не був забезпечений за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в жодній страховій компанії.
Звертається увага на те, що відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 06.10.2025 по справі № 758/11654/25 ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди.
Як стверджується у позові, на момент ДТП водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Філією Комунального Підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2» та/або Комунальним Підприємством «Київпастранс».
У позові наголошується, що оскільки потерпілий має беззаперечне право на відшкодування шкоди її заподіювачем у повному обсязі, позивачу має бути відшкодована шкода, завдана внаслідок ДТП ОСОБА_3 , який завдав позивачеві майнових збитків та відповідачами 1 і 2, які хоча і не є винуватцями в ДТП, проте в силу встановлених законом імперативних приписів безумовно зобов'язані нести відповідальність за завдану шкоду працівником, який перебував з ними у трудових відносинах і виконував трудові обов'язки в момент настання ДТП.
Також зазначається, що сам факт пошкодження майна позивача внаслідок ДТП (належного йому автомобіля) є вже достатньою підставою для висновку про заподіяння йому моральної шкоди, позаяк пошкодження такого власного майна, є обставиною, що безумовно свідчить про наявність негативного впливу на моральний стан позивача та спричинення душевних страждань.
Таким чином, на думку позивача, з відповідачів стягненню підлягає матеріальна шкода у розмірі 133 043,74 грн та моральна шкода у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23.02.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків терміном десять днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених у такій ухвалі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
25.03.2026 до суду від КП «Київпастранс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказується, що позивач, обґрунтовуючи розмір матеріальної шкоди, посилається на висновок щодо вартості матеріального збитку № 02/08-25 від 05.08.2025, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки FORD FIESTA становить 133 043,74 грн без урахування фізичного зносу вузлів та деталей і з урахуванням ПДВ. Разом із тим, у самому висновку вартість матеріального збитку визначена у розмірі 69 960,05 грн.
На думку відповідача, підстави для відшкодування шкоди у розмірі вартості відновлювального ремонту без урахування зносу відсутні. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що відновлення автомобіля без заміни певних деталей та складників на нові є неможливим, або що така заміна пояснюється зняттям з виробництва деталей та складників, що підлягають заміні та доказів на підтвердження факту відновлення автомобіля (акту виконаних робіт), доказів, які підтверджують оплату відновлення автомобіля (квитанції, чеки).
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав суду повного тексту висновку щодо визначення вартості матеріального збитку, оскільки у наданій копії відсутні сторінки 8-12 документа, що, на думку відповідача, позбавило його можливості повноцінно перевірити правильність здійснених розрахунків та надати обґрунтовані заперечення щодо визначеного розміру шкоди.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди представник відповідача вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, а також не обґрунтував заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
У відзиві наголодується, що Філія КП «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2» не є самостійною юридичною особою, а лише відокремленим структурним підрозділом КП «Київпастранс», у зв'язку з чим не має цивільної процесуальної дієздатності та не може виступати самостійним відповідачем у справі.
30 березня 2026 року представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 112 184,00 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, посилаючись на рахунок-фактуру ФОП ОСОБА_4 № 47 від 14.08.2025 та платіжні інструкції від 14.08.2025 № 2.261774883.1 і від 13.09.2025 № 2.306697049.1.
До зазначеної заяви представником позивача додано: Звіт про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ № 02/08-25 від 05.08.2025, рахунок-фактуру № 47 від 14.08.2025, платіжну інструкцію від 14.08.2025 № 2.261774883.1, платіжну інструкцію від 13.09.2025 № 2.306697049.1.
01 квітня 2026 року представник відповідача-1 КП «Київпастранс» подав заперечення на відповідь на відзив та клопотання про відмову у долученні до матеріалів справи доказів, доданих до заяви про зменшення позовних вимог.
28.04.2026 ухвалою Подільського районного суду міста Києва клопотання представника відповідача-1 «Київпастранс» ОСОБА_6 задоволено, вирішено докази, долучені стороною позивача до заяви від 30.03.2026, повернути стороні позивача на підставі ч. 2 ст.126 ЦПК України залишивши їх без розгляду.
У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Представник відповідача-1 «Київпастранс» підтримала доводи та вимоги, викладені у письмових заявах, поданих до суду, просила відмовити у позові в повному обсязі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу FORD FIESTA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданим 17.08.2023.
14.07.2025 о 17 год. 00 хв., водій ОСОБА_3 , керуючи тролейбусом Богдан Т90117, бортовий номер НОМЕР_1 , за адресою: просп. Василя Порика - просп. Свободи, що у Подільському районі м. Києва, не дотримався безпечного бокового інтервалу до припаркованого автомобіля Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок чого відбулось зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками..
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 06.10.2025 у справі № 758/11654/25, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що на момент ДТП 14 липня 2025 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Філією Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2», що підтверджується наказом № 101-К/П від 22.12.2021 про прийняття на роботу водієм тролейбуса другого класу та наказом № 27-К/З від 15.07.2025 про припинення трудового договору за статтею 38 КЗпП України.
Згідно з інформацією, зазначеною на зворотному боці Схеми місця ДТП, (до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР №391602) поліс ОСЦПВ наземних ТЗ на тролейбус Богдан Т90117, бортовий номер 2344 відсутній.
Відповідно до листа № 3-02б/30060 від 29.11.2025 МТСБУ відмовило представнику позивача у відшкодуванні шкоди у зв'язку з відсутністю підтвердження того, що тролейбус з номерним знаком НОМЕР_5 , бортовий номер 2344 внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
В матеріалах справи наявні Висновки щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 02/08-25, об'єкта оцінки «FORD FIESTA», р.н. НОМЕР_3 , дата оцінки - 14.07.2025; замовник - ОСОБА_2 ; виконавець - СОД ФОП ОСОБА_5 ; вид вартості - вартість матеріального збитку, вартість відновлювального ремонту, ринкова вартість КТЗ, з яких вбачається, що ринкова вартість - 275 123,89 грн, вартість відновлювального ремонту складає 133 043,74 грн, вартість матеріального збитку становить 69 960,05 грн.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
У постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі № 556/1321/16-ц викладений висновок про те, що за своїм змістом право на пред'явлення позову означає право на процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду та вирішення вимоги про захист порушеного або оскаржуваного права або законного інтересу, тобто право на одержання рішення незалежно від його змісту і характеру. Таким чином, право на пред'явлення позову є процесуальною категорією, оскільки наявність цього права в зацікавленої особи зовсім не залежить від наявності в неї того суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту. Наявність у особи права на пред'явлення позову не завжди означає наявність у неї права на задоволення позову, оскільки суд може встановити, що вимоги не засновані на законі, і відмовити у їх задоволенні.
Як зазначено у постанова об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18), порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
Водночас, слід зауважити, що належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 924/564/22).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23).
Лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2023 у справі № 352/371/21, провадження 61-8494св22).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Великою Палатою Верховного Суду у п. 138 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), зокрема, вказано, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Неналежними сторонами є особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку (див. постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18).
Згідно з частиною 3 статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Постановою об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.06.2021 у справі № 760/32455/19 сформульовано правовий висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі; справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю сторони, до якої пред'явлено позов.
Таким чином, філія Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2» є неналежним відповідачем у справі.
З огляду на викладене, позовні вимоги до відповідача-2 філія Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2» задоволенню не підлягають
Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
За змістом ст. 1166 ЦК України підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з вимогами цієї статті коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди (див. постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справ № справа № 766/13258/18, провадження № 61-13917св20).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
КП «Київпастранс» не заперечує той факт, що ОСОБА_3 на момент вчинення ДТП був працівником підприємства.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 на момент ДТП керував тролейбусом «Богдан Т90117» в порядку виконання трудових обов'язків водія тролейбуса в КП «Київпастранс» (через структурний підрозділ філію «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2»), він не є належним суб'єктом цивільно-правової відповідальності перед потерпілим, а належним відповідачем у спорі є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - КП «Київпастранс».
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача до відповідача ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами оцінки встановлено, що ринкова вартість транспортного засобу становить 275 123,89 грн, вартість відновлювального ремонту - 133 043,74 грн, значення коефіцієнта фізичного зносу - 0,68, а вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, становить 69 960,05 грн.
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування колісним транспортним засобом (втрати товарної вартості).
За правилами ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. (абз. 1 та абз. 2 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Суд звертає увагу, що об'єктивність оцінки майна та здійснення її відповідно до вимог чинного законодавства як обов'язок встановлений Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Отже, відсутні підстави стверджувати про необ'єктивність оцінювача; також зі звіту оцінювача вбачається яка вартість матеріального збитку, використовувані методичні підходи; розрахунок значення фізичного зносу; вартість відновлювального ремонту; такий звіт містить підпис, дату та скріплений печаткою оцінювача, а не підвантаження окремих сторінок (оскільки позов подано через Електронний Суд), не може бути підставою для визнання такого доказу неналежним та недопустимим, а відтак, суд відхиляє доводи відповідача у цій частині.
Однак суд звертає увагу, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів неможливості відновлення пошкоджених деталей транспортного засобу без їх заміни на нові, зняття таких деталей з виробництва, а також доказів фактичного здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу в обсязі, що перевищує визначений висновками розмір матеріального збитку.
За таких обставин суд приходить до висновку, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок пошкодження належного їй колісного транспортного засобу FORD FIESTA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , є доведеним щодо вартості завданого їй матеріального збитку, що становить у сумі 69 960,05 грн.
Таким чином, враховуючи, що шкода завдана внаслідок дій водія ОСОБА_3 , який на момент ДТП перебував у трудових відносинах з КП «Київпастранс» та виконував свої трудові обов'язки водія тролейбуса, що не заперечується учасниками справи, а цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу на момент ДТП не була застрахована, відтак обов'язок з відшкодування завданої позивачу майнової шкоди покладається на роботодавця заподіювача шкоди та законного володільця джерела підвищеної небезпеки - Комунальне підприємство «Київпастранс» (відповідача-1).
Таким чином, позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 69 960,05 грн.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22; постанову Верховного Суду у від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе (див. постанову Верховного Суду від 24.06.2024 у справі № 442/5177/21, провадження № 61-3736св23).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Суд звертає увагу, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження як заподіяння моральної шкоди, так і її розміру. Зокрема, не доведено понесення ним втрат немайнового характеру, які настали у зв'язку з діями відповідача. В матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок дій відповідача позивач зазнав моральних та душевних страждань.
З урахуванням викладеного, з урахуванням принципу змагальності судового процесу, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 1 530,44 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.01.2026.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 704,00 грн (1 530,44 / 100 х 46), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді здійснював адвокат Губський Володимир Євгенович.
Відповідно до Договору про надання правової допомоги № 16/07/25-ІОП від 16.07.2025, замовник замовляє, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі (об'ємах та кількості) та на умовах, передбачених ним Договором, а замовник зобов'язується оплатити адвокату надані послуги на умовах нього Договору.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 16/07/2-ІОП (перелік робіт та їх вартість), всі дії, що вказані в п. 1 цього Договору здійснюються виключно з метою захисту інтересів замовника (в досудовому та судовому порядку): щодо отримання виплати відшкодування від винуватця ДТП/роботодавця винуватця ДТП у зв'язку з пошкодженням ТЗ, FORD FIESTA, д.н.з. НОМЕР_3 в ДТП, що трапилась 14.07.2025. Вартість послуг 15 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, часткового задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 5000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, суд
позов ОСОБА_2 до Комунального підприємство «Київпастранс», філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2», ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємство «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 69 960 (шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень 05 копійок.
Стягнути з Комунального підприємство «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні.
Стягнути з Комунального підприємство «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
В позовній вимозі ОСОБА_2 до Комунального підприємство «Київпастранс» про стягнення моральної шкоди - відмовити.
В позовних вимогах ОСОБА_2 до філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2», ОСОБА_3 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду
Учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
відповідач Комунальне підприємство «Київпастранс», місцезнаходження - місто Київ, Набережне шосе, будинок 2, код ЄДРПОУ 31725604.
відповідач філія Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне Ремонтно-Експлуатаційне Депо №2», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Довженка, будинок 7, код ЄДРПОУ 03328758.
відповідач ОСОБА_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Повний текст судового рішення, з урахуванням перебування судді у відпустці, виготовлено та підписано 21.05.2026.
Суддя О. І. Якимець