ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/13516/25
провадження № 2/753/9490/25
06 жовтня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Трейд» про стягнення заборгованості по заробітні платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Трейд» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Екватор-Трейд») про стягнення заборгованості по заробітні платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов обґрунтовано тим, що позивач з 17 квітня 2024 року по 09 липня 2024 року працювала у ТОВ «Екватор-Трейд» за сумісництвом та виконувала обов'язки фінансового директора.
Наказом ТОВ «Екватор-Трейд» від 09 липня 2024 року № 20/1к позивача було звільнено за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України, як з неосновного місця.
Наказом ТОВ «Екватор-Трейд» від 09 липня 2024 року № 20/1к її прийнято на роботу на посаду фінансового директора з 10 липня 2024 року, про що зроблено відповідний запис у її трудову книжку.
Наказом ТОВ «Екватор-Трейд»31 січня 2025 року № 2к позивача було звільнено за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України.
Позивач зазначала, що при звільнені відповідачем не було проведено остаточний розрахунок по заробітній платі за період з липня 2024 року по січень 2025 року, який становить 104 260,24 грн.
Крім того, ні у день звільнення, а ні згодом відповідачем, не надано розрахунковий листок або довідка про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Екватор-Трейд» на її користь заборгованість невиплаченої заробітної плати у розмірі 104 260,24 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 73 488 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Екватор-Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яка доставлена до електронного кабінету ТОВ «Екватор-Трейд» 18 вересня 2025 року о 13:20:07.
Отже, судом було здійснено усі передбачені ЦПК України дії щодо повідомлення відповідачів про розгляд даної справи. Однак, відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд даної справи, не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, заперечень чи клопотань з процесуальних питань, а також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до частини п'ятої статті 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2024 року по січень 2025 року працювала у ТОВ «Екватор-Трейд», що підтверджується копією її трудової книжки.
Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_1 вбачається, що ТОВ «Екватор-Трейд» нараховувало, але не виплатило суму доходу позивачеві за період з липня 2024 року по січень 2025 року, а саме: липень 2024 року у розмірі 10 991, 30 грн, липень 2024 року - 3 606,52 грн, серпень 2024 року - 15 800 грн, вересень 2024 року - 15 800 грн, жовтень 2024 року - 15800 грн, грудень 2024 року - 15 800 грн, січень 2025 року - 10 662,42, а всього - 104 260, 24 грн.
Відповідно до виписки із АТ «ПриватБанк» про рух коштів ОСОБА_1 від ТОВ «Екватор-Трейд» перераховано заробітну плату: 02 серпня 2024 року у загальному розмірі 23 414, 52 грн, 14 серпня 2024 року - 3 000 грн.
Як вбачається із витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у ОСОБА_1 наявний страховий стаж застрахованої особи. Зазначено відомості про страхувальника ТОВ «Екватор-Трейд», яке нарахувало суму заробітку для зарахування пенсії позивачу та частково (липень-вересень 2024 року) сплатило єдиний соціальний внесок для врахування зазначеного стажу позивачу.
Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі.
Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.
Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із статтею 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За змістом статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Разом з цим, із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства у частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачем по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості навіть при звільненні позивача, що мав зробити відповідно до вимог статті 116 КЗпП України.
Відтак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частині першій статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-144цс14, яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Згідно з пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою статтею 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до статті 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що ОСОБА_1 за період з липня 2024 року по 31 січня 2025 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Екватор-Трейд» та була звільнена за власним бажанням.
ОСОБА_1 , аргументуючи обґрунтованість поданого позову, посилається на те, що при звільненні її з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку по виплаті заробітної плати за період з липня 2024 року по 31 січня 2025 року. Відповідачем розрахунок не надано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц висловила таку правову позицію, що, встановлений статті 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100.
Відповідно до відповіді податкової інспекції Головного Управління Державної податкової служби у Донецькій області від 15 травня 2025 року щодо відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, нарахований дохід ОСОБА_1 за останні два робочі місяці, що передували місяцю звільнення, становив: листопад 2024 року - 15 800 грн, грудень 2024 року - 15 800 грн.
Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд враховує, що згідно із статтею 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 15 лютого 2025 року по 20 червня 2025 року складає 100 робочих днів.
Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 лютого 2025 року по 20червня 2025 року становить 73 488 грн (із розрахунку 734,88 грн (середньоденний заробіток позивача - 100 робочих днів часу затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статті 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Беручи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати такої заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 73 488 грн, яка і підлягає відшкодуванню з роботодавця. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.
Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, беручи до уваги межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача користь позивача, заробітної плати за період з липня 2024 року по 31 січня 2025 року у розмірі 104 260,24 грн, середній розрахунок при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців у сумі 73 488 грн.
Разом з тим, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника обраховуються без віднімання сум податків та зборів.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 211,20 грн., зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір у загальному розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355, 430 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, статтями 21, 47, 94, 115, 116 КЗпП України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Трейд» про стягнення заборгованості по заробітні платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Трейд» (адреса місцезнаходження: 02141, м. Київ, пр.-т П.Григоренка, 39Б, офіс 22; ЄДРПОУ: 26275220) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість, а саме: 104 260,24 грн - розмір невиплаченої заробітної плати; та 73 488,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; а також судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Трейд» (адреса місцезнаходження: 02141, м. Київ, пр.-т П.Григоренка, 39Б, офіс 22; ЄДРПОУ: 26275220) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.
Дата складення та підписання повного тексту рішення 01 травня 2026 року.