25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 380/12917/25
адміністративне провадження № К/990/20163/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №380/12917/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, у якому просив:
- визнати протиправними дії щодо не зарахування до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 липня 2006 року по 29 листопада 2011 року та з 08 серпня 2012 року по 04 квітня 2016 року, що в календарному обчисленні становить 9 років 24 дні;
- зобов'язати зарахувати до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 липня 2006 року по 29 листопада 2011 року та з 08 серпня 2012 року по 04 квітня 2016 року, що в календарному обчисленні становить 9 років 24 дні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Державного бюро розслідувань щодо не зарахування до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 липня 2006 року по 29 листопада 2011 року та з 08 серпня 2012 року по 04 квітня 2016 року.
Зобов?язано Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 01 липня 2006 року по 29 листопада 2011 року та з 08 серпня 2012 року по 04 квітня 2016 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп сплаченого судового збору.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
04 травня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Державного бюро розслідувань на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №380/12917/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій розглянуто справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №520/903/19, від 22 липня 2020 року у справі №520/5960/19, від 13 серпня 2020 року у справі №820/6656/16, від 09 вересня 2021 року у справі №520/5021/19, від 15 грудня 2021 року у справі №520/11545/19, від 22 лютого 2023 року у справі №320/12166/20, від 28 лютого 2023 року у справі №260/7359/21, від 26 жовтня 2023 року у справі №140/7147/20 щодо застосування статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Проте, відповідач, посилаючись на постанови Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №520/903/19, від 22 липня 2020 року у справі №520/5960/19, від 13 серпня 2020 року у справі №820/6656/16, від 09 вересня 2021 року у справі №520/5021/19, від 15 грудня 2021 року у справі №520/11545/19, від 22 лютого 2023 року у справі №320/12166/20, від 28 лютого 2023 року у справі №260/7359/21, від 26 жовтня 2023 року у справі №140/7147/20, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Верховний Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд також звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Так, у цій справі предметом позову є зарахування позивачу до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Проте у справах №520/903/19 №820/6656/16, №520/5021/19, №520/11545/19 предметом спору було, зокрема, зобов'язання ГУ НП в Харківській області зарахувати позивачу вислугу років час навчання у вищому навчальному закладі із розрахунку - один рік за шість місяців.
У справах №520/5960/19, №320/12166/20, №260/7359/21, №140/7147/20 спір стосувався встановлення стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.
Отже, зазначені постанови є нерелевантними до цієї справи, а тому Суд відхиляє посилання відповідача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №380/12917/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак