25 травня 2026 року
м. Київ
справа №380/881/25
адміністративне провадження № К/990/22696/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 380/881/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04 березня 2026 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням виплачених сум;
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 квітня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв'язку з несплатою судового збору та ненаданням належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу. Скаржнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги - п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.
У зв'язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 квітня 2026 року повернув апеляційну скаргу апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Як зазначено вище та встановлено з оскаржуваного судового рішення, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та ненаданням належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу. Суд надав п'ятиденний строк для усунення виявлених недоліків.
На виконання вимог ухвали скаржник подав заяву про продовження строку для сплати судового збору, яка мотивована тим, що станом на день подання апеляційної скарги та зазначеної заяви кошти, передбачені для фінансування витрат зі сплати судового збору, у апелянта відсутні.
Враховуючи, що військова частина НОМЕР_1 не усунула недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року.
Суд апеляційної інстанції повертаючи апеляційну скаргу виходив з того, що скаржник є державним органом, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Окрім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що скаржник, діючи як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому відсутність коштів на сплату судового збору, не повинна впливати на можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків щодо оформлення апеляційної скарги.
Обставини, які пов'язані з діяльністю скаржника, в тому числі, й ті, які негативно впливають на її ефективність, не можуть розцінюватися як такі, що надають підстави для застосування до суб'єкта владних повноважень режиму послаблення у відносинах, які прямо чи опосередковано стосуються особи без такого статусу.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють скаржника від обов'язку своєчасної його сплати.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків.
Суд також зазначає, що чинне законодавство передбачає обов'язок учасників справи вчиняти процесуальні дії на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У тексті касаційної скарги заявник не заперечує, що на виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року ним не було подано до суду доказів сплати судового збору.
Отже, Суд вважає, що, зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 380/881/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов