22 травня 2026 року
м. Київ
справа №380/10024/25
адміністративне провадження №К/990/21705/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, спонукання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 14 лютого 2025 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 лютого 2025 року, виходячи з фіксованої величини 4081,08 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2024 років, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 років, з урахуванням індексації грошового забезпечення та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 pоку, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 pоку врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 02 жовтня 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, з 01 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з врахуванням прожиткового мінімуму на відповідний рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 02 жовтня 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, з 01 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 14 лютого 2025 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 14 лютого 2025 року, виходячи з фіксованої величини 4081,08 гривень, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2024 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, з урахуванням індексації грошового забезпечення та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року врахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю апеляційної скарги вимозі частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року визнано неповажними наведені військовою частиною НОМЕР_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі №380/10024/25, залишено заяву про поновлення цього строку без задоволення. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі №380/10024/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, спонукання до вчинення дій.
21 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 , в якій скаржник просив скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, спонукання до вчинення дій повернуто особі, яка її подала.
13 травня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі №380/10024/25.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, зазначену в частині третій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Водночас скаржник належно не обґрунтовує помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо порушення норм процесуального права при відмові у відкритті апеляційного провадження у справі.
При цьому, Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції не надавав оцінку правильності застосування норм матеріального права по суті спору, а встановив порушення норм процесуального права, так як наслідок відмовили у відкритті апеляційного провадження.
Поряд з цим, під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 329 КАС України якою передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції складено 31 березня 2026 року, а касаційну скаргу вперше подано 21 квітня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року касаційну скаргу касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, спонукання до вчинення дій, повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Так, відповідно до відомостей з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду від 28 квітня 2026 року, доставлено до електронного кабінету скаржника 28 квітня 2026 року о 18:36, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
13 травня 2026 року скаржник через підсистему «Електронний суд» вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
В поданій касаційній скарзі скаржник не порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Згідно із частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Положенням частини четвертої статті 330 КАС України передбачено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 330 КАС України якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Скаржником не додано вказаний документ до касаційної скарги.
Одночасно із касаційною скаргою скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке мотивоване тим, що скаржник є бюджетною установою, а тому фінансування здійснюється з Державного бюджету. Водночас на момент подання касаційної скарги скаржник не має змоги своєчасно та в повному обсязі сплатити судовий збір, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Вирішуючи питання щодо відстрочення скаржнику сплати судового збору Суд виходить із наступного.
За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Аналіз зазначених норм свідчить, що скаржник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства з питань відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
При цьому, клопотання скаржника не містить належних обґрунтувань щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору та не підтверджено відповідними доказами. У вказаному клопотанні скаржник посилається на загальні обставини щодо обмеженого фінансування та відсутність бюджетних коштів, та відповідно відсутністю можливості сплати судовий збір.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що станом на 01 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 328,00 гривень.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до суду касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, за подання цієї касаційної скарги слід сплатити судовий збір у розмірі 2 662,4 гривні (3 328,00 х 0,8).
Реквізити для сплати судового збору:
отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код ЄДРПОУ: 37993783; код класифікації доходів бюджету: 22030102; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); найменування додатку, збору, платежу: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"; призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)", номер справи, у якій сплачується судовий збір.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким обґрунтуванням того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення та документу про сплату судового збору.
Керуючись статтями 169, 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, спонукання до вчинення дій - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин;
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким обґрунтуванням того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;
- документу про сплату судового збору.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду