про залишення касаційної скарги без руху
22 травня 2026 року
м. Київ
справа №440/13835/23
адміністративне провадження №К/990/21868/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №440/13835/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому, просила:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови позивачці нараховувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.07.2015 по день фактичної виплати компенсації;
зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 за весь час затримки виплати, з 01.07.2015 по день фактичної виплати компенсації.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 16.02.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024, позов задовольнив.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 у справі №440/13835/23 набрало законної сили 19.06.2024.
26.07.2024 видано виконавчі листи.
30.01.2026 до суду надійшла заява Шахтурова Григорія Володимировича , як представника заінтересованої особи ОСОБА_1, про заміну сторони її правонаступником у справі №440/13835/23.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 05.02.2026, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду, у задоволенні заяви Шахтурова Григорія Володимировича , як представника заінтересованої особи ОСОБА_1, про заміну сторони її правонаступником у справі №440/13835/23 за позовом за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовив.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка оскаржила їх у касаційному порядку, просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
У частині другій пункту 7 статті 330 КАС України наведено, що у касаційній скарзі зазначається, зокрема, дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Суд на стадії відкриття провадження не встановлює правомірність рішення, а лише вирішує питання щодо відкриття провадження у справі.
У свою чергу, скаржниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 про відмову у залученні процесуального правонаступника у справі №440/13835/23, однак відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) скаржниці відмовлено у залученні процесуального правонаступника у цій справі ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2026, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026.
Отже, скаржнику необхідно уточнити яке рішення скаржник оскаржує.
Відповідно до частини 4 статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Всупереч вказаній нормі скаржником не додано до касаційної скарги документ, який підтверджує сплату судового збору.
Натомість скаржницею заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі.
Скаржниця просить звільнити її від сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки дохід у позивачки відсутній і вона живе на утриманні своєї дочки, тому розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржниці за попередній рік і позивачка немає достатніх фінансових можливостей для сплати судового збору
На підтвердження наведених доводів скаржниця долучила відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з грудня 2024 по січень 2026 рік станом на 02.03.2026 про відсутність доходу за цей період та довідку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про відсутність індивідуальних відомостей про особу.
При розгляді та вирішенні клопотання скаржниці про звільнення від сплати судового збору Суд враховує наступне.
У наведеному клопотанні скаржниця покликається на статтю 8 Закону №3674-IV та наводить постанови Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №215/7312/20 та від 29.07.2025 у справі №440/11934/24 у яких наведено, що суд, може, зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк, врахувавши незадовільний майновий стан сторони.
Вирішуючи заявлене клопотання щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, колегія суддів виходить із наступного.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону №3674-IV, норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що умови визначені статтею 8 є диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Суд звертає увагу, що на підтвердження незадовільного майнового стану, скаржниця надала до Суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з грудня 2024 по січень 2026 рік станом на 02.03.2026 про відсутність доходу за цей період та довідку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про відсутність індивідуальних відомостей про особу, відповідно до яких у позивачки відсутній дохід за попередній календарний рік.
Проаналізувавши доводи наведеного клопотання, беручи до уваги вимоги статей 132, 133 КАС України, пункту 1 частини першої статті 8 Закону №3674-IV, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення скаржниці від сплати судового збору за зверненням з цією касаційною скаргою, оскільки у позивачки відсутній дохід за попередній календарний рік. Отже, сума судового збору, яку необхідно сплатити за подання касаційної скарги, перевищує 5 % річного доходу скаржника.
Зважаючи на те, що скаржник зазначеним вимогам закону відповідає, докази незадовільного майнового стану надав, клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню.
Перевіривши відповідність поданої скаржником касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статей 329, 330 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а саме: про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмову у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами) 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
У касаційній скарзі, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, однак, не визначає, які саме норми матеріального права неправильно застосував суд апеляційної інстанції, а лише формально посилається на частину третю та четверту статті 328 КАС України, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин, відповідно до статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з встановленням скаржнику строку у десять днів з дня вруення йому ухвали про залишення касаційної скарги без руху для усунення зазначених вище недоліків, а саме:
- уточнити, яке рішення скаржник оскаржує;
- уточнити підстави оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №440/13835/23.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №440/13835/23 залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб