25 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/21449/24 пров. № А/857/5189/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Запотічного І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження, у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, що ухвалив суддя Костецький Н.В. у місті Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/21449/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини та зобов'язання вчинити певні дії,,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та передати цей рапорт для подальшого розгляду за належністю для прийняття рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_2 .
У зв'язку з наявністю передбачених законом сімейних обставин позивач вирішив реалізувати своє право на звільнення з військової служби, для чого 23 вересня 2024 року за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням у нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. До рапорту позивач долучив копії свідоцтв про народження дітей, довідку про склад сім'ї та копію посвідчення багатодітної сім'ї.
Позивач зазначає, що рапорт із доданими до нього документами відповідач отримав 07 жовтня 2024 року, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 4763102339329 та рекомендованим повідомленням про вручення цього поштового відправлення з особистим підписом командира військової частини НОМЕР_2 .
Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю, яка полягає у ненаданні відповіді на рапорт, порушує його право на звільнення з військової служби.
13 січня 2025 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за підп. “г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язав Військову частину розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підп. “г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з врахуванням висновків суду.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не розглянув у встановленому порядку рапорт позивача про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв'язку із утриманням трьох та більше дітей віком до 18 років, відповідно до підпункту “г » пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а тому зобов'язав відповідача його розглянути.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач 26 серпня 2024 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 і на місце служби не повертався. Також відповідач зазначає, що до військової частини не надходив рапорт позивача про звільнення з військової служби.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується: довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2024 року № 823/489/47/274пс; відомостями із військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 03 березня 2022 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_1 ; службовою характеристикою на позивача, погодженою командиром Військової частини НОМЕР_2 та затвердженою командиром Військової частини НОМЕР_1 .
23 вересня 2024 року позивач, за допомогою засобів поштового зв'язку, звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 із рапортом про звільнення із військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням у нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років. До рапорту позивач долучив: копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; довідку про склад сім'ї; копії посвідчень багатодітної сім'ї.
Відповідно до трекінгу АТ “Укрпошта» № 4763102339329 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4763102339329 рапорт позивача від 23 вересня 2024 року з доданими до нього документами отримав 07 жовтня 2024 року командир Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 .
На день звернення до суду позивач не отримав відповідь відповідача на рапорт про звільнення з військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, відповідно до абз. 6 пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Апеляційний суд встановив, що у рапорті від 13 вересня позивач вказав про своє небажання проходити військову службу та просив звільнити його з військової служби у зв'язку з перебуванням на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років, тобто на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
До рапорту додав копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; довідку про склад сім'ї; копії посвідчень багатодітної сім'ї.
Разом з тим, як видно із матеріалів справи, відповідач не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Слід зазначити, що подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Апеляційний суд встановив, що рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини позивач 26.09.2024 року подав командиру військової частини НОМЕР_4 , шляхом направлення його поштовим відділенням зв'язку.
Цей рапорт відповідач отримав 07.10.2024 року, що спростовує доводи відповідача про те, що відповідач не отримав рапорт позивача.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач розглянув цей рапорт.
Отже, позивач звернувся з рапортом про звільнення саме “по команді», як цього вимагає п. 233 Положення № 1153/2008, що спростовує доводи апеляційної скарги про неотримання рапорту, оскільки направлення рапорту прямому командиру є передбаченим нормативно способом подання звернення про звільнення.
При цьому, апеляційний суд вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що рапорт не надходив безпосередньо на адресу військової частини НОМЕР_1 , оскільки п. 233 Положення № 1153/2008 вимагає подання рапорту по команді - прямому командиру, а не безпосередньо до командира військової частини, який наділений правом вирішувати питання по суті.
Прямий командир позивача, отримавши рапорт, зобов'язаний був передати його по команді на розгляд командира військової частини НОМЕР_1 , проте доказів реєстрації та розгляду цього рапорту відповідач не надав.
Також, на переконання апеляційного суду, безпідставними є доводи апеляційної скарги про неможливість розгляду рапорту у зв'язку з самовільним залишенням позивачем військової частини та виключенням його зі списків особового складу наказом № 419 від 24 грудня 2024 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом цього спору є саме нерозгляд рапорту, а не правомірність звільнення позивача за відповідною підставою.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не може утриматись від розгляду звернення військовослужбовця, що входить до його компетенції, і наслідком розгляду рапорту має бути або наказ по особовому складу про звільнення, або обґрунтована відмова у задоволенні рапорту з посиланням на акти законодавства.
Обставини, на які посилається апелянт, у тому числі зупинення військової служби, оцінюються саме під час розгляду рапорту по суті, та не можуть слугувати підставою для повного ухилення від розгляду рапорту.
Отже, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, оскільки, не прийняв жодного мотивованого рішення за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Тому, суд першої інстанції вірно вирішив цю позовну вимогу, шляхом зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підп. підп. “г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з врахуванням висновків суду.
Цей висновок є підставою для часткового задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат, оскільки, залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року в справі № 380/21449/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний