Справа №711/2868/26
провадження № 2/694/1381/26
22.05.2026 року м. Звенигородка
Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Кравченко Т.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо безпідставного відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів,
15 травня 2026 року із Придніпровського районного суду міста Черкаси до Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі ухвали судді Придніпровського районного суду міста Черкаси Петренко О.В. від 27 березня 2026 року надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо безпідставного відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів,оскільки місцем реєстрації відповідача Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича відповідно до даних Єдиного державного демографічного реєстру є АДРЕСА_1 .
Перевіривши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що вона передана до Звенигородського районного суду Черкаської області з порушенням правил підсудності, а тому не може бути прийнята до провадження з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Керуючись цією нормою, після встановлення місця реєстрації відповідача Приватного виконавця Недоступа Д.М., Придніпровський районний суд міста Черкаси вважав за необхідне передати матеріали цивільної справи до Звенигородського районного суду Черкаської області.
В ухвалі про передачу справи за підсудністю суддя Придніпровського районного суду міста Черкаси вказав на те, що застосування положень ч. 1 ст. 27 ЦПК України для вирішення процесуального питання територіальної юрисдикції (підсудності) розгляду позовної заяви з вимогами до приватного виконавця, а не місцезнаходження останнього, обумовлено тим, що ЦПК України не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців, арбітражних керуючих, чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, аніж за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання або перебування як фізичної особи.
При цьому суддя вважав, що його висновок щодо застосування положень ч. 1 ст. 27 ЦПК України в цивільних справах, у яких відповідачем є приватний виконавець, узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №757/53167/18-ц (провадження №61-22938св19).
Проаналізувавши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та зміст постанови Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №757/53167/18-ц, суд приходить до висновку, що викладена в ній правова позиція не може бути застосована в даному випадку, оскільки стосувалась інших правовідносин.
Так, у вказаній постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року зазначено, що «процесуальна помилка судів полягає у тому, що вони не розрізнили підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного/приватного виконавця, які подаються згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, від справи, пов'язаної з цивільно-правовим спором, а саме відшкодування сум за нормами ЦК
України».
Тобто, у справі, яка наводиться Придніпровським районним судом міста Черкаси, як приклад застосування норми ч. 1 ст. 27 ЦПК України, Верховний Суд вирішував питання підсудності позовних вимог про стягнення з приватного виконавця безпідставно набутих грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України. При цьому Верховний Суд вказав, що цивільно-правові спори з приватним виконавцем, зокрема відшкодування сум за нормами ЦК України, мають розглядатися судами з дотриманням правил територіальної підсудності, визначених ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
В даній справі ОСОБА_1 , яка назвала своє звернення «позовна заява», фактично звертається до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця щодо безпідставного відкриття виконавчого провадження та стягнення грошових коштів в ході виконання виконавчого листа №711/5404/24 від 03.10.2024 року, виданого на виконання рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси (ВП № 80481701). Просить суд розібратися в тому, чому приватний виконавець списав кошти в сумі 8892,88 грн., які були сплачені відповідачем добровільно, а також з'ясувати, звідки виникла недоплата. Просить суд витребувати від позивача ПАТ «Черкаське Хімволокно» докази наявності заборгованості. Вказує на те, що зверталась до приватного виконавця з вимогою про скасування виконавчого провадження, однак її вимога була проігнорована виконавцем.
Отже, враховуючи зміст поданої ОСОБА_1 «позовної заяви» можна зробити висновок, що такий документ є нічим іншим, як скарга на дії (бездіяльність) приватного виконавця Недоступа Д.М. в ході здійснення ним виконавчого провадження № 80481701 та не містить жодних обґрунтованих цивільно-правових вимог, які б мали розглядатись за місцем його реєстрації як фізичної особи. В п. 8 «позовної заяви» міститься вимога про стягнення з приватного виконавця моральної та матеріальної шкоди, яка могла б розглядатись за правилами ч. 1 ст. 27 ЦПК України, однак жодного обґрунтування цієї вимоги, так само як і посилання на норми ЦК України, які є підставою такого стягнення, «позовна заява» не містить.
Таким чином, суд приходить до переконання, що подана «позовна заява» має розглядатись в порядку, визначеному Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, тобто Придніпровським районним судом міста Черкаси (ч. 1 ст. 447 ЦПК України). Подання ОСОБА_1 «позовної заяви» замість скарги на дії (бездіяльність) приватного виконавця, яка б відповідала вимогам ст. 448 ЦПК України, може бути підставою для повернення її скаржнику без розгляду, а не для передачі справи за підсудністю до іншого суду.
Оскільки дана цивільна справа направлена до Звенигородського районного суду Черкаської області з порушенням правил, встановлених ст. 31 ЦПК України, то повернення справи до Придніпровського районного суду міста Черкаси не може вважатися спором про підсудність.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Враховуючи наведене, суд вважає, що матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо безпідставного відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів передані до Звенигородського районного суду Черкаської області з порушенням правил підсудності, а тому відкриття провадження у справі порушить порядок розгляду справи належним судом, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду, ухваленого за наслідком розгляду цієї справи.
За таких обставин справу слід повернути до Придніпровського районного суду міста Черкаси.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 31, 32, 187, 447, 448 ЦПК України, суддя,
Матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо безпідставного відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів повернути до Придніпровського районного суду міста Черкасиі (18603, вул. Гоголя, 316, м.Черкаси).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник провадження, якому ухвала суду не була вручена в день її постановлення має право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому копії вказаної ухвали.
Суддя Т.М. Кравченко