Унікальний номер справи 757/38773/17-ц
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7103/2026
Головуючий у суді першої інстанції Є. С. Хайнацький
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
25 травня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А. М., Шкоріної О.І., розглянув заяву ОСОБА_1 , подану представником Ковезою Андрієм Івановичем , про відвід суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
У провадженні Київського апеляцйного суду перебуває цивільна справа №757/38773/17- ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року.
22 травня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Ковезою А. І. до Київського апеляцйного суду подано заяву про відвід суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
Відвід мотивований тим, що 18 травня 2026 року Київським апеляційним судом у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. було постановлено ухвалу, якою заяву адвоката Ковези А. І., який діяв як представник ОСОБА_1 , про відвід колегії суддів було визнано зловживанням процесуальними правами та залишено без розгляду. Також на адвоката Ковезу А. І. було накладено захід процесуального примусу у вигляді штрафу. Сторона відповідача вказує на те, що під час постановлення цієї ухвали колегія суддів використала формулювання, які виходили за межі правової оцінки та безпосередньо принижували честь і гідність Ковези А. І. як людини, а також знецінювали професійні якості та ділову репутацію адвоката перед колегами, клієнтами та суспільсвтвом. Зазначене стало підставою подання 22.05.2026 адвокатом Ковезою А. І. позовної заяви до Солом'янського районного суду м. Києва про захист честі, гідності, професійної та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, у якій відповідачами є судді Поливач Л. Д., Стрижеус А. М., Шкоріна О. І.
Зважаючи на поведінку колегії суддів при постановленні ухвали від 18.05.2026 та подання адвокатом Ковезою А. І. позовної заяви, відповідачами у якій є судді Поливач Л. Д., Стрижеус А. М., Шкоріна О. І., у сторони відповідача існують обгрунтовані сумніви щодо безсторонності та незацікавленості цих суддів у результаті розгляду справи, а також повністю відсутня довіра до зазначених суддів, оскільки є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, тому користуючись наданим процесуальним правом сторона відповідача заявляє відвід суддям Київського апеляційного суду Поливач Л. Д., Стрижеусу А. М., Шкоріної О. І.
Вирішуючи заяву про відвід, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст.40 ЦПК України). Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу (ч.2 ст.40 ЦПК України).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими. Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтями 36, 37 ЦПК України.
Зокрема, за змістом частини 1 статті 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Частинами 2 - 4 даної статті визначено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
У заяві про відвід колегії суддів сторона відповідача посилається на приписи пунктів 3, 5 частини 1 статті 36 ЦПК України, в силу яких суддя не може брати участі в розгляді цивільної справи і відводиться якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи або за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням приписів пунктів 3, 5 частини 1 статті 36 та частини 3 статті 39 ЦПК України особа, яка звертається із заявою про відвід повинна вмотивувати наявність обставин, які об'єктивно свідчать про ймовірну упередженість або необ'єктивність судді або навести підстави для сумніву в неупередженості або об'єктивності судді при розгляді справи, у якій заявлено відвід, а також вказувати на можливу заінтересованість судді у розгляді справи.
Приписами частини 1 статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, визначених процесуальним законом.
Суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства (частина 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Неупереджений розгляд справи є основним обов'язком судді. Таке положення закріплене в статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого Рішенням ХІ (черговим) з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року.
Відповідно до приписів пунктів 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків, вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню на підставі частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» зазначив, що найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, заява № 11/1987/134/188, § 48).
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, § 46).
Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується насамперед на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Практика ЄСПЛ свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (п. 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (п. 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; п. 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»,).
У пункті 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Білуха проти України» вказано, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (п. 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його упередженості» є оціночним тлумаченням, його використання залежить від правосвідомості особи, яка його застосовує.
З системного аналізу положень закону вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Водночас для того, щоб ці обставини лягли в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.
Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує відсутність підстав стверджувати, що колегія суддів виявляла особисту заінтересованість або вчиняла будь-які незаконні дії. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного.
За об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Із матеріалів справи вбчається, що як на інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності колегії суддів сторона відповідача вказує на подання адвокатом Ковезою А. І. позовної заяви до Солом'янського районного суду м. Києва про захист честі, гідності, професійної та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, у якій відповідачами є судді Поливач Л. Д., Стрижеус А. М., Шкоріна О. І.
Однак оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді, що пов'язані зі здійсненням правосуддя можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій коелгії суддів, що пов'язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу. Спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.
Колегія суддів зауважує, що незалежність судді, гарантована Конституцією України, не звільняє його від обов'язку здійснювати правосуддя відповідно до закону та в розумні строки. Завданням судді є не протистояння можливому тиску шляхом бездіяльності, а своєчасний, неупереджений та об'єктивний розгляд судових справ. Незалежність судді не означає його право не виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки, зокрема забезпечення розгляду справ у розумні строки.
Учасники справи не можуть використовувати інститут відводу судді з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду у справі 910/1873/17 від 08 травня 2018 року).
Суд зазначає, що доводи заявника щодо необхідності відводу коелгії суддів з навдених вище підстав суперечать найважливішому принципу судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, правова позиція яких заявника не влаштовує. Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 та його представником Ковезою А. І. неодноразово заявлявся відвід колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеусу А. М., Шкоріній О. І. Вказані обставини дають достатні підстави вважати, що такі дії заявника направлені виключно на безпідставне затягування розгляду справи та перешкоджають її розгляду. Зокрема наведені ними у заяві підстави для відводу спрямовані на штучне створення підстав для схиляння колегії суддів заявити самовідвід від розгляду цієї справи.
З урахуванням зазначеного суд визнає вкотре поданий відвід колегії суддів ОСОБА_1 та його представником - адвокатом Ковезою А. І. проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами.
З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що неодноразове подання ОСОБА_1 та його представником - адвокатом Ковезою А. І. заяви про відвід колегії суддів відповідає ознакам зловживання процесуальними правами, визначеними пунктом 1 частини другоїстатті 44 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Ураховуючи викладене, суд визнає подання в черговий раз ОСОБА_1 та його представником - адвокатом Ковезою А. І. заяви про відвід колегії суддів у формі, яку використав заявник, проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, здійсненим з метою перешкоджання судочинству у даній справі, та створення штучних підстав для заявлення колегією суддів самовідводу від участі у цій справі, у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити заяву про відвід від 22.05.2026 без розгляду.
Колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Ковези А. І. на те, що учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення та з метою перешкоджання судочинству. Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
Згідно вимогстатті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, або періодична зміна позиції щодо вже заявленого клопотання, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Тобто процесуальні права надано законом особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту, тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним.
Саме в контексті забезпечення виконання завдання цивільного судочинства діючий ЦПК України надав суду правовий механізм запобігання учасниками справи зловживання процесуальними правами, з чим суд стикається при здійсненні судочинства. Такі дії учасників процесу можна назвати недобросовісними.
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Колегія суддів бере до уваги наполягання заявника на відводі із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, яка вимагає задоволення заяви про відвід, якщо у сторони виникає суб'єктивний сумнів у безсторонності судді, навіть якщо такий сумнів об'єктивно нічим не підкріплений.
Проте, право на справедливий суд, закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним та не може використовуватися учасниками процесу для виправдання зловживання процесуальними правами.
Навпаки, ця ж стаття 6 Конвенції гарантує право на розгляд справи упродовж розумного строку.
Оскільки повторне заявлення необґрунтованого відводу, яке ґрунтується на припущеннях, а не на належних доказах, є дією, що об'єктивно спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, такі дії суперечать завданню цивільного судочинства та порушують права інших учасників цього процесу на розгляд справи у розумні строки, що є неприпустимим в контексті вимог Конвенції.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в чергове подання ОСОБА_1 та його представником - адвокатом Ковезою А. І. заяви про відвід суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. та Шкоріної О. І. у цій справі є заявленням завідомо безпідставного відводу, що має ознаки зловживання процесуальними правами і є спрямованим на безпідставне затягування розгляду справи з метою перешкоджання судочинству. Зазначені дії суперечать завданню цивільного судочинства та мають наслідком залишення такої заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.
Частиною 4 статті 44 ЦПК України визначено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ст. 144 ЦПК України).
Згідно ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 144 ЦПК України одним із заходів процесуального примусу є штраф.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК України у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 148 ЦПК України у випадку повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який з 01 січня 2026 року становить 3 328,00 грн.
Враховуючи, що суд звертав увагу сторони відповідача про недопустимість зловживання процесуальними правами, однак ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ковеза А. І. в черговий раз подав заяву про відвід колегії суддів, що є зловживанням процесуальними правами, що суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства, які полягають у їх недобросовісному використанні, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328,00 грн, та застосувати до адвоката Ковези А. І. захід процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 6 656,00 грн
Згідно ч. 5 ст. 148 ЦПК України ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Суд звертає увагу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Ковези А. І., що заява про відвід суддям, як і будь-яка інша процесуальна заява може бути розглянута судом лише в разі дотримання вимог процесуального закону щодо поваги до честі і гідності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, неприпустимості зловживання процесуальними правами. Суд роз'яснює ОСОБА_1 та його представнику - адвокату Ковезі А. І., що у випадку продовження зловживання процесуальними правами до них будуть застосовуватись заходи процесуального примусу у відповідності до положень ч. 3 ст. 148 ЦПК України.
Керуючись статтями44, 143, 144, 148, 260, 261 ЦПК України, суд
Визнати заяву ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Ковезою Андрієм Івановичем, 22 травня 2026 року про відвід суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. зловживанням процесуальними правами.
Заяву ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Ковезою Андрієм Івановичем, про відвід суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. у справі № 757/38773-17-ц залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за зловживання своїми процесуальними правами в дохід державного бюджету штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з Ковези Андрія Івановича (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) за зловживання своїми процесуальними правами в дохід державного бюджету штраф у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 6 656 (шість тисяч шістсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок.
Боржник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Боржник: Ковеза Андрій Іванович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Стягувач: Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).
Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання в частині стягнення штрафу становить три місяці, починаючи з наступного дня після набрання нею законної сили.
Копію ухвали направити заявнику, а також Державній судовій адміністрації України для звернення до виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна