22 травня 2026 року м. Київ
Справа № 752/16022/25
Провадження: № 22-ц/824/7452/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж. І.,
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування,
У червні 2025 року КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 01 травня 2018 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Посилався на те, що відповідач є споживачем зазначених послуг, від їх отримання у встановленому законом порядку не відмовлявся та від мереж централізованого теплопостачання і гарячого водопостачання не відключався, проте належним чином обов'язок щодо їх оплати не виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість. За проведеним розрахунком, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача складалася із заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожиті до 01 травня 2018 року, заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 листопада 2021 року, а також нарахованих на суму боргу трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені та плати за абонентське обслуговування. Загальний розмір заявлених до стягнення вимог становив 81 210,79 грн.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2025 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість:за період до 01.05.2018 за послуги з централізованого опалення в розмірі 0,25 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості інфляційні втрати у розмірі 0,01 грн.;за період до 01.05.2018 за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1524,20 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 60,86 грн. та інфляційні втрати у розмірі 251,49 грн.;за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 41149,79 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 164,62 грн. та інфляційні втрати у розмірі 680 грн.;за період з 01.11.2021 за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 42276,34 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1510,50 грн., пеня у розмірі 1837,74 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6331,88 грн.;за період з 01.11.2021 за послуги з постачання гарячої води у розмірі 15779,77 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 543,41 грн., пеня у розмірі 661,18 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2293,95 грн.;зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 118,34 грн., зі сплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 44 грн., що разом становить 81198 (вісімдесят одна тисяча сто дев'яносто вісім) грн. 79 коп. та судовий збір у розмірі 3027 (три тисячі двадцять сім) грн. 39 коп.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2025 року.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов помилкових висновків щодо наявності та розміру заборгованості, оскільки не врахував усіх обставин справи та не перевірив належним чином обґрунтованість поданого позивачем розрахунку. На думку апелянта, заявлений до стягнення борг не відповідає фактичним обсягам спожитих ним житлово-комунальних послуг та не враховує здійснені ним платежі.
Посилається на те, що у 2022-2025 роках перебував за межами України, однак забезпечував оплату комунальних послуг та здійснював облік фактично спожитих послуг за допомогою встановлених у квартирі лічильників. Зазначає, що позивачу були відомі відповідні відомості, однак при зверненні до суду вони не були враховані.
Щодо заборгованості за послуги з постачання гарячої води вказує, що визначений позивачем розмір боргу не узгоджується з показниками квартирних лічильників та фактичним обсягом споживання гарячої води. На його переконання, розрахунок позивача ґрунтується на завищених показниках споживання та не враховує здійснені ним оплати, у зв'язку з чим сума заборгованості є значно меншою від заявленої до стягнення.
Також, заперечує правильність розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, посилаючись на показники лічильника теплової енергії та долучені до скарги платіжні документи. На його думку, фактична вартість спожитої теплової енергії є меншою від суми, визначеної позивачем, а здійснені ним платежі свідчать про відсутність заборгованості або істотне зменшення її розміру.
Крім того, зазначає, що не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції та не мав можливості своєчасно подати докази здійснення оплат, оскільки перебував за кордоном та не був обізнаний про наявність судового провадження. У зв'язку з цим вважає, що суд ухвалив рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також витребувати у позивача відомості про всі здійснені ним оплати за спірний період.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Від позивача відзив на апеляційні скарги не надходив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 01 травня 2018 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до споживачів щодо оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, спожитих до 01 травня 2018 року.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 з 29 січня 2011 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що суд першої інстанції поклав в основу висновку про наявність у нього статусу споживача відповідних житлово-комунальних послуг.
Матеріалами справи підтверджується, що спір виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем обов'язку щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг, а саме:
до 01 травня 2018 року - послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води;
з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - послуг з централізованого постачання гарячої води;
з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та гарячої води.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за абонентське обслуговування, а також нарахованих на суму основного боргу інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені.
Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідач у передбаченому законом порядку від отримання зазначених послуг не відмовлявся та від мереж теплопостачання і гарячого водопостачання не відключався, а позивач здійснював нарахування плати за надані послуги відповідно до чинних тарифів. У зв'язку із несвоєчасним та неповним внесенням платежів, за твердженням позивача, утворилася заборгованість, яка згідно з поданим розрахунком становила 81 210,79 грн, з яких суд першої інстанції визнав доведеними та стягнув 81 198,33 грн.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та двоодів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, виконавцем яких у спірні періоди виступав позивач.
Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях відповідно до встановлених нормативів, норм і стандартів.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за встановленими тарифами та у строки, визначені законодавством і відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 8 Правил № 630 передбачено, що послуги надаються споживачу на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання відповідних послуг.
Згідно з частиною другою статті 638 та частиною другою статті 642 ЦК України договір може бути укладений шляхом акцепту пропозиції, зокрема шляхом вчинення особою дій, які свідчать про прийняття умов договору. Отримання споживачем житлово-комунальних послуг та їх фактичне споживання є підтвердженням існування між сторонами договірних правовідносин незалежно від наявності письмово оформленого договору.
Відповідно до пункту 18 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 20 Правил № 630 передбачено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку теплової енергії та води або згідно із затвердженими нормативами споживання на підставі платіжних документів.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальної послуги включає також плату за абонентське обслуговування.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, а згідно з частиною першою статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не виконав його у встановлений строк.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Крім того, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі, визначеному договором, але не вище встановленого законом розміру.
Установивши, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач є зареєстрованою у зазначеному житловому приміщенні особою та споживачем відповідних житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані послуги.
Матеріалами справи підтверджується, що на обґрунтування заявлених вимог позивачем надано розрахунок заборгованості із відображенням нарахувань, проведених оплат та залишку боргу за кожним видом житлово-комунальних послуг, а також окремі розрахунки інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені.
Із зазначеного розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість сформувалася за декілька періодів надання послуг. Так, за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року, обліковувалася заборгованість у розмірі 0,25 грн за послуги централізованого опалення та 1 524,20 грн за послуги централізованого постачання гарячої води. За період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року позивачем заявлено до стягнення заборгованість за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 41 149,79 грн. Починаючи з 01 листопада 2021 року, заборгованість за послуги з постачання теплової енергії становить 42 276,34 грн, а за послуги з постачання гарячої води - 15 779,77 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення плати за абонентське обслуговування у сумі 162,34 грн.
Отже, загальний розмір основної заборгованості за житлово-комунальні послуги та абонентське обслуговування, без урахування нарахованих інфляційних втрат, трьох процентів річних і пені, становить 100 892,69 грн. Водночас до стягнення також заявлено передбачені законом та договором наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для збільшення загального розміру заявлених позовних вимог.
Доказів, які б свідчили про повне погашення зазначеної заборгованості, проведення позивачем перерахунку вартості наданих послуг або безпідставність здійснених нарахувань, відповідачем суду не надано. Також матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до виконавця послуг із заявами щодо ненадання послуг чи надання їх неналежної якості, а тому підстав для звільнення його від обов'язку оплати отриманих послуг судом не встановлено.
Вирішуючи питання щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних є особливим видом цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання та підлягають стягненню незалежно від вини боржника і наявності відповідної умови у договорі.
Оскільки обов'язок зі сплати житлово-комунальних послуг є грошовим зобов'язанням, до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.
Разом із тим колегія суддів враховує, що під час дії воєнного стану порядок застосування відповідальності за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги регулювався постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Як установлено судом першої інстанції та підтверджується наданими позивачем розрахунками, при здійсненні нарахувань інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені позивачем враховано передбачені зазначеною постановою обмеження щодо періоду їх нарахування.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення:
· 60,86 грн трьох процентів річних та 251,49 грн інфляційних втрат за заборгованістю за послуги централізованого постачання гарячої води, спожиті до 01 травня 2018 року;
· 164,62 грн трьох процентів річних та 680 грн інфляційних втрат за заборгованістю за послуги централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року;
· 1 510,50 грн трьох процентів річних та 6 331,88 грн інфляційних втрат за заборгованістю за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року;
· 543,41 грн трьох процентів річних та 2 293,95 грн інфляційних втрат за заборгованістю за послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року.
Водночас суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 5,52 грн трьох процентів річних та 6,94 грн інфляційних втрат, які були нараховані на заборгованість за послуги централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки, як убачається з наданого позивачем розрахунку, основна заборгованість за зазначеним видом послуг за відповідний період становила 0 грн. За відсутності основного грошового зобов'язання нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є безпідставним, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.
В іншій частині нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснено на фактично існуючу заборгованість, розрахунки містяться в матеріалах справи, відповідачем не спростовані та контррозрахунком не заперечені.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних у задоволеній частині позовних вимог, оскільки відповідні нарахування відповідають вимогам статті 625 ЦК України та підтверджуються наявними у справі доказами.
Колегія суддів перевірила доводиапеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи та дійшла наступних висновків.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог процесуального закону судом першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання відповідача направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами.
Як убачається з матеріалів справи, поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що повернення поштової кореспонденції із зазначенням причин «адресат відсутній за вказаною адресою», «відмовився від отримання» та інших аналогічних відміток не свідчить про неналежне повідомлення особи про розгляд справи, якщо суд направив кореспонденцію за адресою її офіційної реєстрації та виконав усі передбачені законом дії щодо повідомлення учасника процесу (постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, від 14 серпня 2020 року у справі № 904/2584/19, від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17).
Отже, суд першої інстанції вжив усіх передбачених процесуальним законом заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, а тому доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення його про відкриття провадження та позбавлення можливості реалізувати процесуальні права є безпідставними та свого підтвердження під час апеляційного перегляду не знайшли.
Надаючи оцінку решті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
На підтвердження своїх заперечень щодо розміру заборгованості відповідачем до апеляційної скарги долучено копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг.
Однак, сам по собі факт надання окремих платіжних документів не свідчить про неправильність поданого позивачем розрахунку заборгованості та не підтверджує доводів апеляційної скарги про неврахування здійснених оплат.
Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що платежі, на які посилається відповідач, були враховані під час визначення розміру заборгованості. Так, оплати від 30 листопада 2021 року на суму 437,26 грн та від 29 грудня 2021 року на суму 1 886,83 грн, на які посилається відповідач як на підтвердження погашення заборгованості за жовтень та листопад 2021 року, відображені в особовому рахунку споживача у наступному розрахунковому періоді , грудні 2021 року.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом є календарний місяць, а плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Отже, платежі, здійснені після завершення відповідного облікового періоду, відображаються виконавцем послуг у наступному розрахунковому місяці.
Аналогічним чином у розрахунку позивача враховані й інші платежі, на які посилається відповідач, зокрема, оплати від 28 грудня 2023 року на суму 2 313 грн та від 29 січня 2024 року на суму 2 673 грн, які були відображені у стані особового рахунку в наступних облікових періодах відповідно до дати фактичного надходження коштів. Також враховано платежі від 28 лютого 2024 року на суму 2 420 грн, від 29 березня 2024 року на суму 631 грн, від 19 квітня 2024 року на суму 2 424 грн, від 29 січня 2025 року на суму 3 000 грн та від 27 лютого 2025 року на суму 2 000 грн.
Відтак, надані відповідачем квитанції підтверджують лише факт здійснення окремих оплат, проте не свідчать про неврахування таких платежів позивачем та не спростовують правильності поданого розрахунку заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність заборгованості за послуги з постачання гарячої води колегія суддів зазначає, що долучені відповідачем платіжні документи не містять відомостей про конкретне призначення платежу, вид житлово-комунальної послуги та період, за який здійснювалася оплата. За таких обставин із самих лише квитанцій неможливо достеменно встановити, що відповідні платежі стосувалися саме послуг з постачання гарячої води та не були враховані позивачем при формуванні розрахунку заборгованості.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо перебування відповідача за межами України як підстави для звільнення від обов'язку з оплати житлово-комунальних послуг. Сам факт тимчасового непроживання особи у житловому приміщенні не припиняє правовідносин щодо надання комунальних послуг та не звільняє споживача від обов'язку здійснювати оплату послуг у встановленому законом порядку, якщо інше не підтверджено належними та допустимими доказами проведення перерахунку або зміни обсягу нарахувань.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з проведеним позивачем розрахунком та наданою судом першої інстанції оцінкою доказів, проте не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували встановлений судом розмір заборгованості або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура