19 травня 2026 р.Справа № 520/14470/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Зозулєвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/14470/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі -Постанова №168) у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.03.2023 по 31.03.2023, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.03.2023 по 31.03.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками апеляційного перегляду, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі № 520/14470/24 скасовано.
Ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі 100 000 грн у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення у період здійснення зазначених заходів в період з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168 у розмірі 100 000 грн у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення у період здійснення зазначених заходів в період з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
23.03.2026 ОСОБА_1 подав суду заяву в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 520/14470/24; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати звіт про виконання постанови апеляційного суду у встановлений законодавством строк.
В обґрунтування заяви вказував, що відповідачем тривалий час не виконується судове рішення, що призводить до неотримання ОСОБА_1 збільшеної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 за період з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року, право на отримання якої встановлено постановою суду від 25.06.2025.
Зауважував, що звертався до Військової частини НОМЕР_2 , Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 із запитами щодо отримання інформації стосовно результатів виконання судового рішення та документального підтвердження, водночас не отримав відповіді про його виконання.
Вважає, що військова частина ухиляється від виконання судового рішення, що є підставою встановлення судового контролю за його виконанням.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 заяву залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення обставин справи, просив її скасувати та прийняти нову про задоволення заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 4 ст. 382 КАС України, якими передбачено, що відсутність виконавчого провадження не перешкоджає розгляду судом заяви про встановлення судового контролю.
Вважає, що суд першої інстанції мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судового рішення незалежно від факту відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував доводи заявника з приводу ухилення відповідача від виконання постанови апеляційного суду, не надав жодної оцінки обставинам виконання чи не виконання судового рішення, а отже дійшов необґрунтованого висновку про відмову у встановленні судового контролю лише з підстав відсутності доказів звернення ОСОБА_1 до органів виконавчої служби.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) не надала відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду, яке використовується в залежності від обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів звернення до органів виконавчої служби з виконавчим листом, а отже не використано право на отримання реального виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.
Судом встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 520/14470/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168 у розмірі 100 000 грн у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення у період здійснення зазначених заходів в період з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
На звернення представника ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо виконання постанови суду від 25.06.2025, Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача, що Військова частина НОМЕР_1 ліквідована, її правонаступником є Військова частина НОМЕР_2 , яка станом на день надання відповіді (10.09.2025) вжила всіх заходів щодо виконання судового рішення. Зауважила, що станом на теперішній час фінансування щодо виконання рішення у справі № 520/14470/24 відсутнє, розпорядником наявності фінансування є Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Також, судом апеляційної інстанції враховано лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 21.10.2025, в якому повідомлено про те, що Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 безпосередньо не перебувають на фінансовому забезпеченні в Міністерстві оборони України та не отримують від нього бюджетні асигнування, водночас роз'яснено про наявний у Міноборони дефіцит фінансового ресурсу на 2025 р. та необхідність збільшення відповідних асигнувань для забезпечення виконання судових рішень, які станом на день складання листа не виділені.
Тобто, як Військова частина НОМЕР_2 , так і Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України зазначили про відсутність належного фінансування, що унеможливлює своєчасне виконання постанови апеляційного суду.
Враховуючи зазначені обставини, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави беззаперечно вважати, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення.
З урахуванням наведеного, судом не встановлено достатніх і переконливих доказів на обґрунтування необхідності встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України, а заявником не надано доказів на підтвердження вказаних ним обставин стосовно наміру відповідача щодо ухилення від обов'язку виконати судове рішення.
Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, виконання рішення суду забезпечується також через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Водночас, станом на момент звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю та її розгляду судом відсутні відомості щодо отримання ним виконавчого листа та пред'явлення його до виконання в органи державної виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення.
Тобто позивачем також не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", чим спростовуються доводи апелянта про відсутність у нього інших шляхів на реалізацію права на отримання збільшеної додаткової винагороди.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відсутність виконавчого провадження не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю, водночас зазначає, що станом на момент розгляду заяви як в суді першої, так і апеляційної інстанції відсутні підстави зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання постанови суду з огляду на недостатність доказів на підтвердження ухилення суб'єкта владних повноважень від його виконання.
Таким чином, враховуючи відсутність обставин, які б підтверджували, що рішення суду не буде виконано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 520/14470/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 25.05.2026 року