25 травня 2026 р. Справа № 520/31633/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) від 18.03.2026 по справі № 520/31633/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , особі з інвалідністю другої групи загального захворювання, пенсії згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , особі з інвалідністю другої групи загального захворювання, з 12 серпня 2025 року щомісячну пенсію у сумі 2361 грн. 00 коп., з усіма надбавками та перерахуваннями які були зроблені за час затримання пенсії, згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на період військового стану та протягом півроку після припинення військового стану в Україні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 18.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, просить суд апеляційної інстанції зобов'язати відповідача виплатити заборгованість за весь період незаконного припинення виплат, з 12.08.2025 по дату фактичного поновлення; врахувати порушення прав позивача - особи з інвалідністю, завдану моральну шкоду апелянту та його малолітнім дітям як доведений факт, а також системний характер порушень прав родити Черепухіних з боку державних органів.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що апелянт належить до категорії осіб, яких неможливо направити на оцінювання, оскільки зареєстрований у Харкові, території активних бойових дій, та має медичні протипоказання до поїздки. Посилається на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 22.02.2024 у справі № 380/9876/23, в якій вказано що медичні протипоказання до переміщення є поважною причиною, що виключає обов'язок особистої присутності. Також посилається на медичні документи: медичний висновок Університетської клініки Акерхус від 10.01.2024, медичну довідку від 11.08.2025, довідку про стресовий розлад від 27.02.2026 та 10.03.2026. Вказує, що докази долучені до клопотання від 05.03.2026 не були розглянуті судом. Вважає, що судом порушено норми матеріального права, а саме неправильно застосовано п.п. 14-6.1 Закону № 1058-IV та п. 3 постанови № 1338. Крім того зазначає, що порушено ст. 77 КАС України - відповідач не виконав ухвалу суду про витребування доказів.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено апеляційним розглядом, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Виплата пенсії проводилась відповідно до пп. 14-6.1 пункту 14-6 розділу ХІІ "Прикінцевих положень" Закону без результатів повторного огляду на період дії воєнного стану з 01.02.2024 по 08.08.2025.
З 08.08.2025 позивачу припинено виплату пенсії по інвалідності.
05.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з запитом №ВЕБ-20001-Ф-С-25-186073, в якому просив повідомити про підстави зменшення пенсії та відновити пенсійні виплати у повному обсязі.
Листом № 27226-29969/Ч-03/8-2000/25 від 18.09.2025 пенсійний орган повідомив позивача, що Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338) передбачено, що у разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою (дата набрання чинності 01.01.2025р.) відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від З грудня 2009 р. № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи", і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 року № 225 "Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України" не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:
чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов'язані у період з 1 квітня 2025 р до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденної функціонування, належать:
особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена де завершення бойових дій або тимчасової окупації (території активних бойових дій тимчасово окуповані території);
особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не має очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства (за наявності відповідної інформації з лікувального закладу).
Для осіб, направлення яких на проведення оцінювання повсякденного функціонування є неможливим відповідно до підстав, визначених абзацами дванадцятим, п'ятнадцятим - сімнадцятим цього пункту, оцінювання повсякденного функціонування переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування. При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) для таких осіб продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено оцінювання повсякденного функціонування особи. Абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий цього пункту не застосовуються для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та чоловіків віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності, із зазначення строку повторного огляду.
Враховуючи викладене, з урахуванням матеріалів пенсійної справи підстави для подовження виплати пенсії відсутні.
Вважаючи дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не надходило, тому продовження виплати пенсії після 08.08.2025 не відбулося. Керуючись пунктом 14.6.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсію по інвалідності позивачу було подовжено на період дії воєнного стану, при цьому згідно із Законом України від 29.10.2024 № 4024-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким затверджено Указ Президента України від 28.10.2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" було встановлено кінцеву дату виплати пенсії 08.08.2025. Доказів проходження повторного огляду в медико-соціальних експертних комісіях, як це передбачено Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», позивачем до суду не надано. Також позивачем не надано до суду доказів, що позивач належить до числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденної функціонування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 34 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Статтею 35 Закону № 1058-IV передбачено, у разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.
Якщо особі встановлено інвалідність нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.
У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.
У разі якщо особа не з'явилася для проведення оцінювання (повторного оцінювання) повсякденного функціонування особи у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому мало бути проведено оцінювання (повторне оцінювання) повсякденного функціонування такої особи (частина друга статті 35 в редакції Закону № 4170 від 19.12.2024).
У разі якщо строк оцінювання повсякденного функціонування особи пропущено особою з інвалідністю з поважних причин або у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності поновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не більш як за три роки, якщо експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи визнає її за цей період особою з інвалідністю. При цьому якщо під час наступного оцінювання повсякденного функціонування особі з інвалідністю встановлено іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.
Якщо виплату пенсії особі з інвалідністю припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо така особа не отримувала пенсію внаслідок нез'явлення без поважних причин для проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня наступного встановлення інвалідності, за умови що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.
Відповідно до пункту 14-6.1 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, для осіб з інвалідністю, яким призначено пенсію, зокрема, по інвалідності, у яких строк припинення виплати такої пенсії припадає на період дії воєнного стану, надзвичайного стану в Україні, у разі неможливості проходження повторного огляду виплата пенсії продовжується до припинення або скасування воєнного стану, надзвичайного стану в Україні та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Якщо при повторному огляді особі з інвалідністю встановлено іншу групу (підгрупу) інвалідності, розмір пенсії, продовженої відповідно до цього пункту, переглядається з місяця, наступного за місяцем надходження висновку медико-соціальної експертизи до територіального органу Пенсійного фонду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338) врегульовані строки, на які продовжується встановлення інвалідності для окремих категорій осіб, а також перелік поважних причин, що є підставою для продовження інвалідності.
Так, особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 року, але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року (абзац одинадцятий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 94 від 28.01.2025).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2022 № 390 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану» постанову Кабінету Міністрів України від 08.03.2022 № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» доповнено пунктом 3 наступного змісту:
"Повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення:
- осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317;
- дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917.
При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, та в особи з інвалідністю відсутня можливість пройти медико-соціальну експертну комісію, а в дитини з інвалідністю - лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.".
Отже, системний аналіз викладених вище правових норм надає підстави стверджувати, що у зв'язку з введенням на всій території України воєнного стану, державою створені правові засади щодо проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України, при цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжено до останнього числа шостого місяця після припинення/скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не було проведено повторний огляд.
Крім того, 15.11.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», яка набула чинності з дня її опублікування, крім абзаців третього - шостого пункту 1, пунктів 7, 8 цієї постанови, які набули чинності з 1 січня 2025 року.
Відповідно до абзаців 12-18 пункту 3 постанови № 1338:
У разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 Питання медико-соціальної експертизи, і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 року № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України» не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:
чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов'язані у період з 1 квітня 2025 р. до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать, зокрема, особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.
Для осіб, направлення яких на проведення оцінювання повсякденного функціонування є неможливим відповідно до підстав, визначених абзацами дванадцятим, п'ятнадцятим - сімнадцятим цього пункту, оцінювання повсякденного функціонування переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування. При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) для таких осіб продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено оцінювання повсякденного функціонування особи. Абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий цього пункту не застосовуються для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та чоловіків віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності, із зазначення строку повторного огляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу інвалідність була встановлена з 26.01.2022 на строк до 01.02.2024 з датою чергового огляду 25.01.2024, до набрання чинності Постановою № 1338 від 15.11.2024 і дата повторного огляду припадає на час існування воєнного стану на території України (абзаци 12, 14 пункту 3 постанови Кабміну № 1338).
Відтак, дії відповідача щодо припинення здійснення пенсійних виплат позивачу з 08.08.2025 є протиправними.
Водночас, суд відхиляє доводи апелянта про те, що він є особою, яку неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, адже відповідно до абз. 15 пункту 3 постанови № 1338: до числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать, зокрема, особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 затверджено "Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (який був чинним до 20.03.2025), Харківська міська територіальна громада (UA63120270000028556) з 15.09.2022 відноситься до території можливих бойових дій.
Відповідно до розділу 2 вищевказаного переліку "Території активних бойових дій", Харківська міська територіальна громада (UA63120270000028556) відносилась до території активних бойових дій в період з 24.02.2022 по 15.09.2022.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, яким затверджено "Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (який діє з 20.03.2025), розділ І "Території, на яких ведуться (велися) бойові дії" - Харківська міська територіальна громада (UA63120270000028556) дата виникнення можливості бойових дій з 15.09.2022; розділ ІІ "Території активних бойових дій" - Харківська міська територіальна громада (UA63120270000028556) - дата початку активних бойових дій 24.02.2022 та дата завершення бойових дій 15.09.2022.
Крім того, сам позивач повідомляє суд про те, що він наразі проживає в Королівстві Норвегія, а тому підстави визначені абз. 15 пункту 3 постанови № 1338, до нього не можуть бути застосовані.
Щодо посилання апелянта на медичну документацію, яка на його думку підтверджує неможливість відвідування України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В даному випадку, надані позивачем медичні документи не стосуються предмета доказування.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , особі з інвалідністю другої групи загального захворювання, з 12 серпня 2025 року щомісячну пенсію у сумі 2361 грн. 00 коп., з усіма надбавками та перерахуваннями які були зроблені за час затримання пенсії, згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на період військового стану та протягом півроку після припинення військового стану в Україні,
Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 640/27731/21, від 08.05.2024 у справі № 400/4562/19, від 27.02.2024 у справі № 1740/2487/18.
Таким чином, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Колегія суддів виходить з того, що фактично спірним питанням по даній справі є питання правомірності ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 12.08.2025 пенсії по інвалідності.
При цьому, у спірних правовідносинах пенсійний орган не нарахував і не здійснив виплату пенсії позивача, крім того розмір призначеної пенсії не був предметом розгляду даної справи, тому вимога про зобов'язання пенсійного органу виплачувати щомісячну пенсію ОСОБА_1 з 12.08.2025 у сумі 2361 грн. 00 коп. є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення даної вимоги фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.
Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, колегія суддів вважає, що вищевказана позовна вимога не підлягає захисту судом і у її задоволенні слід відмовити у зв'язку з передчасністю її заявлення.
Колегія суддів звертає увагу, що вимога в частині зобов'язання відповідача «виплачувати» пенсію стилістично неправильно сформована (дієслово «виплачувати» у формі майбутнього часу), оскільки гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного на момент звернення до суду права особи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , пенсії по інвалідності з 12 серпня 2025 року.
Стосовно вимог апелянта щодо зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за весь період незаконного припинення виплат, з 12.08.2025 по дату фактичного поновлення; врахувати порушення прав позивача - особи з інвалідністю, завдану моральну шкоду апелянту та його малолітнім дітям як доведений факт, а також системний характер порушень прав родити Черепухіних з боку державних органів, колегія суддів зазначає таке.
Збільшення, зміна або доповнення позовних вимог може здійснюватися лише під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційна скарга не може містити нові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відтак вищевказані вимоги позивача, викладені в апеляційній скарзі в пункті 5 та 6 фактично є зміною позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приписами частини 5 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Отже, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції позбавлений права розглядати ті позовні вимоги, які позивач не заявляв у суді першої інстанції.
Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищенаведеного, усі інші доводи і заперечення сторін по справі на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі № 520/31633/25 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , з 12.08.2025 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , пенсії по інвалідності з 12 серпня 2025 року.
В іншій частині вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко