25 травня 2026 р. Справа № 520/12079/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Панов М.М.) від 16.03.2026 по справі № 520/12079/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання протиправним рішення, та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області № 204050011125 від 04 квітня 2025 року щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах на підставі п. «д» ст. 13 Закону України «Про Пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року;
зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити, пенсію на пільгових умовах на підставі п. «д» ст. 13 Закону України «Про Пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року, з 28 березня 2025 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного окружного суду від 16.03.2026 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправним рішення, та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області № 204050011125 від 04 квітня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зарахувавши їй до пільгового стажу період роботи на посаді доярки з 15.04.1991 по 17.03.2012.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства, та зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до пільгового стажу заявниці не зараховано період роботи з 15.04.1991 по 17.03.2012, оскільки інформація, надана в довідці від 17.02.2025 № 40 не відповідає записам у трудовій книжці позивачки.
Позивачка по справі не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка 28.03.2025 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, а також до пункту "д" статті 13 Закону України "про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788.
У відповідності до абзацу 1 пункту 5 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Пунктом "д" статті 13 Закону України № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 (далі-Порядок), з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.
За принципом екстериторіальності вищевказана заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Чернігівській області, яким за результатами доданих позивачки до заяви документів було прийнято відповідне рішення від 04.04.2025 № 204050011125 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, відповідно до абзацу 1 пункту 5 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зазначеного рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області за доданими до заяви про призначення пенсії документами до пільгового стажу роботи позивачки не зараховано період роботи з 15.04.1991 по 17.03.2012, оскільки відповідно до трудової книжки з 15.07.1986 позивачку прийнято на посаду телятниці, а з 01.07.1993 - на посаду доярки. Позивачкою разом із трудовою книжкою подано до пенсійного органу довідку від 17.02.2025 № 40, в якій зазначено, що позивачка працювала на посаді доярки з 15.04.1991 по 17.03.2012 в СК "Восток", що підтверджується свідками, які працювали в цей період на підприємстві. Натомість в трудовій книжці позивачки допущено помилку в частині періоду її праці з 1991 по 1993 роки. Оскільки інформація, зазначена у вищевказаній довідці, не відповідає записам у трудовій книжці ОСОБА_1 , зазначений період її роботи не враховано до пільгового стажу.
До страхового стажу позивачку не зараховано період по догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про видачу паспорта.
Не погодившись із діями пенсійного органу позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області № 204050011125 від 04 квітня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зарахувавши їй до пільгового стажу період роботи на посаді доярки з 15.04.1991 по 17.03.2012.
У решті позивних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказано Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
У статті 1 вказаного Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбачуваного цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначені, зокрема, частиною 2 статті 114 Закону № 1058-IV, відповідно до пункту 5 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування. Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Між тим, ідентичну правову позицію містить норма пункту "д" статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
У даній справі позивачка звернулась до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 5 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV та пункту "д" статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Спірним рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області від 04.04.2025 № 204050011125 позивачці не зараховано до пільгового стажу період роботи з 15.04.1991 по 17.03.2012 та до загального страхового стажу - період по догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку.
Колегія суддів зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Порядок призначення пенсій на пільгових умовах цій категорії працівників роз'яснено у листі Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 7, згідно з яким до доярок належать працівники, які оформлені на роботу доярками, свинарками, мають відповідні посвідчення, які постійно зайняті протягом повного сезону сільгоспробіт в рослинництві та тваринництві. Дояркам, свинаркам, які відпрацювали повний польовий період на колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, весь рік роботи зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, і в тому випадку, якщо в міжпольовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи, на тваринницьких фермах тощо. Віднесення господарства до сільгосппідприємств, доярки та свинарки яких мають право на пільгову пенсію, здійснюється відповідно до класифікатора галузей народного господарства. До сільськогосподарських належать підприємства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва. Єдина назва професії "доярка" та свинарка, запроваджена в 1961 році.
Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виконання роботи (доярки в даному випадку), досягнення відповідного віку, а також наявність відповідного стажу.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 701/1232/16-а.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту наведених норм убачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка, тоді як необхідність підтвердження такого стажу іншими документами виникає лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що роботодавцем СК «Восток» видано довідки від 17.02.2025 (а.с. 11, 12, 13) на ім'я ОСОБА_1 , відповідно до яких остання дійсно працювала на посаді доярки у період з 15.04.1991 по 17.03.2012. У зазначених довідках також вказано, що в трудовій книжці позивачки допущено помилку щодо періоду її роботи у 1991 - 1993 роках.
Крім того, вказані довідки містять відомості про розмір заробітної плати позивачки у спірний період, правонаступництво СК «Восток» після колгоспу «Восток», членство позивачки у колгоспі та сільськогосподарському кооперативі, реквізити наказів про її призначення та звільнення, а також дані щодо встановлення норм обслуговування корів на підприємстві. Наведені відомості сформовано, зокрема, на підставі записів книг обліку оплати праці, копії яких долучені до матеріалів справи та охоплюють спірний період.
Відповідно до приписів статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка, а уточнюючі довідки можуть витребовуватися лише у разі її відсутності або відсутності в ній відомостей, необхідних для визначення права на пільгове пенсійне забезпечення.
Як убачається з матеріалів справи, разом із трудовою книжкою позивачка за власною ініціативою подала до органу Пенсійного фонду також уточнюючі довідки, засвідчені штампом та печаткою СК «Восток», а також підписами директора, головного бухгалтера та інспектора відділу кадрів.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачкою вжито всіх належних та достатніх заходів для підтвердження пільгового стажу роботи на посаді доярки.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на момент звернення до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії позивачка досягла встановленого законодавством віку - 55 років, що відповідає вимогам статей 13, 114 Закону України № 1058-IV та Закону України № 1788-ХІІ. При цьому спір між сторонами виник виключно щодо зарахування до пільгового стажу періоду її роботи на посаді доярки з 15.04.1991 по 17.03.2012.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що за наявності сумнівів у суб'єкта владних повноважень щодо підтвердження факту роботи позивачки на посаді, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідач не вжив жодних заходів, спрямованих на отримання додаткових відомостей чи документів, які могли б підтвердити спірний період пільгового стажу, натомість прийняв рішення № 204050011125 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому відповідач не був позбавлений можливості витребувати необхідні документи, надіслати відповідні запити та в інший спосіб перевірити відомості щодо пільгового стажу позивачки, після чого вирішити питання про зарахування спірного періоду до такого стажу. Однак доказів вчинення зазначених дій матеріали справи не містять.
Така правова позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що ГУ ПФУ в Чернігівській області діяло всупереч вимогам законодавства у сфері пенсійного забезпечення, безпідставно не зарахувавши спірний період роботи позивачки до пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області № 204050011125 від 04 квітня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зарахувавши їй до пільгового стажу період роботи на посаді доярки з 15.04.1991 по 17.03.2012.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 по справі № 520/12079/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко