13 травня 2026 року справа №320/57820/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 101650006497 Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.09.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу період роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при розрахунку його страхового стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не було враховано наступні періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 05.09.1986: з 01.04.1987 по 01.01.1993 з мотивів відсутності у записі про звільнення з роботи підпису керівника підприємства або уповноваженої особи; з 01.03.2022 по 31.08.2024 у зв'язку з відсутністю в індивідуальних відомостях про застраховану особу у реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків.
Позивач зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Недоліки її заповнення, допущені роботодавцем (відсутність назви підприємства, використання інших чорнил тощо), не можуть бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, оскільки працівник не несе відповідальності за правильність ведення обліку та зберігання трудових книжок роботодавцем. Відповідач не врахував, що визначальним є фактичне підтвердження трудової діяльності, а не суворе дотримання усіх формальних вимог до оформлення записів, які не залежать від волі самого Позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі подали до суду відзиви, у яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив Позивач підтримав усі свої позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджено копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Мелітопольським МР УМВС України в Запорізькій області.
17 вересня 2024 року Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності заяву Позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та за результатами розгляду наданих документів прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №101650006497 від 24.09.2024, в якому зазначено, що до страхового стажу:
- не зараховано період роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993 згідно записів №№ 5-11 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.09.1986, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. Період роботи потребує уточнення додатковими документами відповідно до положень пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 12 серпня 1993 року № 637;
- не зараховано період роботи з 01.03.2022 по 31.08.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за зазначений період.
Не погоджуючись з такими діями відповідача-2 щодо не зарахування вказаних періодів його трудової діяльності до страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
За приписами статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Розмір страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
Відповідно до статті 24 Закону №1788-ХІІ страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії кожної особи, обчислений за нормами Закону, є індивідуальним і залежить від набутого особою страхового стажу та отримуваної заробітної плати та обчислюється як добуток осучасненої заробітної плати на коефіцієнт страхового стажу. Для кожного пенсіонера визначається коефіцієнт страхового стажу (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) та індивідуальний коефіцієнт заробітку, від якого залежить середньомісячний заробіток для обчислення пенсії. Величина зазначених коефіцієнтів впливає на розмір пенсійної виплати. Заробітна плата для обчислення пенсії визначається як добуток середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії на індивідуальний коефіцієнт заробітної плати. Період, за який враховується заробітна плата не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності необхідного страхового стажу.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №101650006497, у зв'язку із недостатнім страховим стажем Позивача.
Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 30 роки 10 місяців 29 днів.
До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993 та з 01.03.2022 по 31.08.2024.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зазначає, що спірним у даному випадку є те, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності: з 01.04.1987 по 01.01.1993 з мотивів відсутності у записі про звільнення з роботи підпису керівника підприємства або уповноваженої особи.
Надаючи оцінку наведеним підставам відмови у зарахуванні спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 в справі № 580/4012/19 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком (також, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 01.11.1991 є посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом уповноваженою особи та печаткою, не містять виправлень, а відтак відповідачем протиправно не зараховано спірний період роботи позивача через дефектність цієї трудової книжки. Суд зазначає, що позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про період роботи на підприємстві на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У разі наявності сумнівів або необхідності уточнити певні відомості, пенсійний орган мав можливість скористатися правами, передбаченими частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, та звернутися до центру зайнятості з відповідним запитом.
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення відповідних запитів для підтвердження спірного періоду.
Відтак, відмовляючи в зарахуванні спірного періоду трудової діяльності позивача до страхового стажу з підстав виявлення недоліків заповнення трудової книжки, відповідач діяв протиправно.
Питання щодо незарахування періоду з 01.03.2022 по 31.08.2024 не являється предметом даної справи, отже судом не досліджується.
Зважаючи на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення № 101650006497 Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.09.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки відповідачем протиправно не зараховано спірний період.
При цьому, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком задоволенню не підлягає, оскільки призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача.
Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 у справі №233/330/17 зазначив, що при розгляді справ за адміністративними позовами про зобов'язання органів Пенсійного фонду України призначити пенсії, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої пенсії, що не належить до компетенції суду.
Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.
З урахуванням зазначеного, наведена вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05.02.2024 у справі №500/1216/23, відповідно до яких "дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності".
З урахуванням зазначеного, наведена вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993 та повторно розглянути заяву позивача від 17.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №101650006497 Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.09.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.04.1987 по 01.01.1993 та повторно розглянути заяву позивача від 17.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.