ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" травня 2026 р. справа № 300/1150/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович (далі -представник позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 393 429 гривень 11 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з наказом №187 від 03.08.2018 позивача виключено зі списків особового складу, знято із усіх видів забезпечення. Надалі, Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 в справі №300/1127/20 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018. Також рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №300/2904/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми та нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4095,31 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. 27.02.2026 року на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі №300/2904/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4095,31 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 у загальній сумі 60091,15 грн, із одночасним утримання військового збору 5% та податку на доходи фізичних осіб 18%, що підтверджується банківською випискою (додаток №10 до позовної заяви). Вважає, що повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Представник стверджує, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 03.08.2018, а крайню виплату відповідачем здійснено 27.02.2026, то відповідачем затримано розрахунок з 04.08.2018 по 26.02.2026. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 30 квітня 2025 року у справі №520/22859/23 складає 393 429,11 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 17.03.2026. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з обґрунтувань відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки вони не розповсюджуються на правовідносини, що виникають з питань проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення. Стверджує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2018 № 187 старшого солдата ОСОБА_1 , оператора радіолокаційного відділення радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 06 липня 2018 року №100-РС на посаду старшого водія роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 . З 03 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 60).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №300/2904/22 зокрема, зобов'язаер військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4095,31 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 03.08.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
27.02.2026, відповідачем, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/2904/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 60091,15 грн (а.с.57).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (в редакції на час звільнення позивача) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом №2011-XII та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 по справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року.
Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки суд керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування може бути зменшено судом незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23).
Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 18.12.2025 у справі № 460/20762/23.
Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду суд дійшов таких висновків:
- оскільки ОСОБА_1 з 03.08.2018 звільнено з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов'язаний до цього дня провести повний розрахунок з ним. Отже, спірні правовідносини виникли 04.08.2018, на наступний день після звільнення позивача;
- спірні правовідносини за період з 04.08.2018 по 18.07.2022 (включно) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, яка передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові;
- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 26.02.2026 врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 в справі №489/6074/23, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.08.2025 у справі №580/890/24 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 03.08.2018.
Остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі №300/2904/22 проведений відповідачем 27.02.2026.
Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує із статті 117 КЗпП України.
Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт л пункту 1 цього Порядку).
Згідно з п. 2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995 середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як зазначалося судом, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини
Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 03.08.2018.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 04.08.2017 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 27.02.2026.
Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у серпні 2018 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати червень та липень 2018 року.
Відповідно до особового рахунку №12, розмір грошового забезпечення позивача становив у червні 2018 року - 7899,45 грн. та у липні 2018 року - 8199,45 грн., всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 16098,9 грн. (а.с.44).
Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 263,92 грн (15869,60 грн. розділити на 61 календарних дні).
З приводу стягнення середнього заробітку за період з 04.08.2018 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений з військової служби 03.08.2018, а належні йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення в сумі 86021,62 грн. виплачено остаточно лише 27.02.2026. Період прострочення з 04.08.2018 по 18.07.2022 становить 1445 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 381 364,4 грн. (263,92 грн х 1445).
Враховуючи встановлені в цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Згідно із виписка по картці/рахунку позивача відповідачем на виконання рішення суду було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 60091,15 грн та від 31.05.2021 у сумі 25930,47 грн, разом 86021,62 грн (а.с.47, 57).
Отже, істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 04.08.2018 по 18.07.2022 складає 22,56% (з розрахунку: 86021,62 грн. * 100 / 381 364,4 грн).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 86035,81 грн. середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати вказаної вище грошової компенсації (22,56% від 381 364,4 грн.).
Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 26 лютого 2026 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 48561,28 грн (263,92*184 дні).
Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи, що тривалий період виплати недоплачених сум грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв'язку із тим, що з відповідним позовом позивач звернувся більше ніж через 5 років після звільнення, суд вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року у розмірі 10955,42 грн, тобто 22,56 % від 48561,28 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішень у справі №300/1127/20 та у справі №300/2904/22, становить 96990,05 грн (86034,63 грн+ 10955,42 грн).
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом:
-визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно;
-зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 96990,05 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач має право на пільги відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 26.02.2026 року включно у сумі 96990,05 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.