25 травня 2026 року Справа № 280/2412/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Аксьонової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
19.03.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Аксьонової Світлани Вікторівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.01.2026 за номером №084850005279, щодо відмови в призначені дострокової пенсії за віком позивачу, відповідно до п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 06.09.1988 по 14.04.2004 та навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 10.01.1989;
зобов'язати відповідача призначити позивачу достроково пенсію за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 19.04.2026 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що трудовий стаж підтверджується записами у трудовій книжці і лише у випадку відсутності трудової книжки, записів у ній або ж, якщо наявні записи неправильні чи неточні щодо періодів роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Позивачу протиправно не враховано страховий стаж, зокрема періоди роботи згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 виданої 10.01.1989, з 06.09.1988 по 14.04.2004 та період навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988, який необхідний позивачу для призначення пенсії. Позивач вважає, що зазначені періоди мають бути зараховані до його страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності в трудової книжки колгоспника не встановлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ. Твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування позивачу періодів його роботи з 06.09.1988 по 14.04.2004 та навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988 рік, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 виданої 10.01.1989 року - є безпідставними, оскільки вказані недоліки в оформленні записів у трудові книжці являються формальними недоліками, що ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу позивача.
Ухвалою від 20.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено без виклику сторін.
06.04.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів було встановлено, що страховий стаж позивача складає 20 років 09 місяців 14 днів. В результаті розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано: період 06.09.1988 по 14.04.2004 роботу в колгоспі, через відсутність уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні виданої на підставі первинних документів. Вищезазначений період роботи частково зарахований згідно відомостей реєстру застрахованих осіб з 01.01.1999 по 13.04.2004; з 06.09.1988 по 10.12.1988 період навчання, оскільки у записі трудової книжки рік видачі свідоцтва про навчання зазначено неповністю. Враховуючи вищезазначені факти та обставини, було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та документа про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією рф. Просить суд відмовити у задоволенні позовних
07.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника третьої особи відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому пенсійний орган заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10.04.2026 від відповідача надійшла завірена копія відмовної пенсійної справи заявника (позивача).
Інших заяв (клопотань, пояснень) тощо від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.
14.01.2026 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача з доданими до неї документами була розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №084850005279 від 22 січня 2026 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та документа про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією рф.
Так, у рішенні про відмову в призначенні пенсії №084850005279 від 22 січня 2026 року зазначено:
«Вік заявника - 54 р.08 м.26 дн.
Відповідно до пункту 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Згідно підпункту 6 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій надаються документи, які засвідчують особливий статус особи передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією рф.
Не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.01.1989:
- з 06.09.1988 по 14.04.2004 роботу в колгоспі, через відсутність уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні виданої на підставі первинних документів. Вищезазначений період роботи частково зарахований згідно відомостей реєстру застрахованих осіб з 01.01.1999 по 13.04.2004.
- з 06.09.1988 по 10.12.1988 період навчання, оскільки у записі трудової книжки рік видачі свідоцтва про навчання зазначено неповністю.
Страховий стаж заявника - 20 р.09 м.14 дн.».
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 ст. 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.01.1989:
з 06.09.1988 по 14.04.2004 роботу в колгоспі, через відсутність уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні виданої на підставі первинних документів. Вищезазначений період роботи частково зарахований згідно відомостей реєстру застрахованих осіб з 01.01.1999 по 13.04.2004;
з 06.09.1988 по 10.12.1988 період навчання, оскільки у записі трудової книжки рік видачі свідоцтва про навчання зазначено неповністю.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки
У відповідності до пункту 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Постанова №310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Відповідно до пункту 2 Постанови №310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Постанови №310).
Згідно з пунктом 6 Постанови №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням, причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Судом досліджена трудова книжка позивача, а саме, трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 , дата заповнення - 10.01.1989.
Так, у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 виданої на ім'я: (російською мовою) « ОСОБА_1 », в розділі (російською мовою) «членство в колхозе», на стор.2-3 міститься запис про те, що він 06.09.1988 року прийнятий в члени колгоспу (російською мовою) «Украина» Черниговского района Запорожской области», відповідно до (російською мовою) «Пр. №14 от 31.10.1988».
При цьому на аркушах 18-19 вказаної трудової книжки містяться відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі позивача у громадському господарстві. До того ж, у графі 6 міститься запис про документи на підставі яких внесено відповідні записи з 1989 по 2000 рік.
Разом з тим, на стор. 2-3 вищезазначеної трудової книжки, зазначено, що 15.03.2000 р. (російською мовою) ««КСП «Украина» Черниговского района Запорожской области реорганизировано в сельскохозяйственный производственный кооператив «Украина»» відповідно до (російською мовою) «Пр.№2 общ. собрания от 26.02.2000 г.».
14.04.2004 року, згідно запису №3 трудової книжки стор. 2-3 російською мовою «Выведен из членов им.Украина согласно поданого заявления по собственному желанию ст. 38 КЗОТ» на підставі російською мовою «Пр.№7 от 14.04.2004».
Таким чином у трудовій книжці позивача зазначено всі вихідні дані, які є необхідними для нарахування страхового стажу.
Щодо страхового стажу позивача, де відповідачем не зараховано період навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988, оскільки у записі трудової книжки рік видачі свідоцтва про навчання зазначено неповністю.
З цього приводу, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення та розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи та навчання позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, рішенні відповідача про відмову в призначенні пенсії №084850005279 від 22 січня 2026 року не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов'язального характеру то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 06.09.1988 по 31.12.1998 та навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 10.01.1989 та повторно розглянути його заяву про призначення дострокової пенсії за віком від 14.01.2026, з урахуванням висновків суду.
Що стосується періоду 01.01.1999 по 13.04.2004, то даний період був зарахований відповідачем до страхового стажу позивача про що безпосередньо зазначено у оскаржуваному рішенні та що підтверджується розрахунком стажу позивача, який було надано відповідачем.
Таким чином позовні вимоги, в цій частині, задоволенню не підлягають.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення, а саме - ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Аксьонової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії №084850005279 від 22 січня 2026 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.09.1988 по 31.12.1998 та навчання з 06.09.1988 по 10.12.1988, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 10.01.1989 та повторно розглянути його заяву від 14.01.2026 про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «25» травня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль