25 травня 2026 року Справа № 280/1352/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В.., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку з ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час оновлення облікових даних в мобільному застосунку “Резерв+» позивачу стало відомо, що ним вчинено порушення правил військового обліку у зв'язку із неявкою до ТЦК та СП за повісткою, яке відображено в електронному військово-обліковому документі “Резерв+» та його розшук здійснюється з 07.02.2026. Вказує, що повістка ним не одержувалась. Вважає, що адміністративних порушень не вчиняв. Зазначає, що до реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку, дані про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у відповідача відсутні. Отже, відсутні підстави для відображення в електронному реєстрі “Резерв+» відомостей “про порушення правил військового обліку та розшук» позивача. З огляду на вказане, позовну заяву просить задовольнити.
Ухвалою судді від 23 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1352/26, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, заборонено ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на організацію або ініціювання примусового доставлення позивача до ТЦК та СП, до набрання законної сили судовим рішенням по суті в адміністративній справі № 280/1352/26. В іншій частині заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
27.02.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на те, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Отже, відповідач повідомляємо суд, що на адресу ОСОБА_1 , була направлена повістка № 4482 ГО з пропозицією прибути 19.01.2026 З 08:00 до 12:00 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою визначення призначення на особливий період. ОСОБА_1 , проігнорував отримання повістки, не з'явився до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про наявність поважних причин не повідомив. На підставі зазначеного, 07.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проте ОСОБА_1 , Національною поліцією не доставлявся, протокол про адміністративне правопорушення не складався, постанова про притягнення до відповідальності не виносилась. У задоволенні позову просить відмовити.
02.03.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що викладена у відзиві інформація не містить належних заперечень проти позову, а окремі твердження відповідача фактично підтверджують доводи позивача щодо відсутності належного повідомлення та передчасності оголошення його в розшук.
На підставі матеріалів справи суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним, який перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
У січні 2026 року з військово-облікового документу “Резерв+» позивачу стало відомо про порушення ним правил військового обліку та розшук ТЦК та СП з 07.02.2026 у зв'язку із неприбуттям до ТЦК та СП за повісткою.
З метою з'ясування підстав внесення ІНФОРМАЦІЯ_2 до Реєстру військовозобов'язаних даних про порушення позивачем правил військового обліку, представником позивача, були направлені адвокатські запити до відповідача (запит вих. № 1-02/26 від 08.02.2026) та до Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області (запит вих. № 2-02/26 від 08.02.2026)
Листом № 1979/407 від 15.02.2026 відповідач надав відповідь на адвокатський запит № 1-02/26 від 08.02.2026 р. Із змісту зазначеного листа вбачається, що позивачу було згенеровано повістку № 4482ГО з датою явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 до 19.01.2026 з методом доставки «Укрпошта». Після неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 його було подано у розшук.
Листом від 12.02.2026 Головним управлінням національної поліції в Запорізькій області надано відповідь на адвокатський запит № 2-02/25 від 08.02.2026. У зазначеному листі зазначено, що в ІКС ІПНП міститься інформація про реєстрацію в інформаційній системі «Єдиний облік» звернення № Е4648582 від 07.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210, 210-1 КУпАП громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (копії підстав внесення в ЄО).
Вважаючи, що відповідач безпідставно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення гр. ОСОБА_1 правил військового обліку протиправними, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно частини 5 Закон № 2232-XII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Суд зазначає, що Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII, громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач в якості підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем, посилається на те, що позивач за повісткою не з'явився до ТЦК та СП.
Позивач заперечуючи проти таких доводів відповідача вказував на те, що ним не отримувалась від відповідача повістка, а тому він не мав обов'язку прибути до ТЦК та СП.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів (далі - Порядок №560).
Пунктом 21 Порядку №560 визначено, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до пункту 23 Порядку №560, поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
Згідно підпункту 1 пункту 27 Порядку №560, під час мобілізації громадяни викликаються з метою до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів:
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Пунктом 28 Порядку №560 визначено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази формування повістки на ім'я позивача з необхідністю його прибуття 19.01.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 та докази її направлення позивачу засобами поштового зв'язку (рекомендованим поштовим відправлення з повідомленням про вручення) за адресою реєстрації чи місцезнаходження позивача, оскільки повістка долучена відповідачем до матеріалів справи містить посилання на 19.01.2025.
Відповідно до пункту 34 Порядку №560, повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
Згідно пункту 41 Порядку №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано у встановленому порядку доказів складення та направлення на адресу позивача засобами поштового зв'язку повістки на 19.01.2026, а відтак, в силу приписів пункту 41 Порядку №560, позивач вважається таким, що не належним чином повідомлений про його виклик до ТЦК та СП. Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.
Окрім того, відповідно до підпункту 20-1 частини 1 статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 28 березня 2022 року №94 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №94), який встановлює процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №94, відомості Реєстру - це інформація про персональні та службові дані призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Згідно пункту 5 розділу ІІІ Порядку №94, військово-обліковими ознаками призовника, військовозобов'язаного та резервіста є: військове звання; військово-облікова спеціальність (у СБУ - код профілю підготовки та напрям службової та оперативно-службової діяльності); рівень військової освіти; категорія запасу; склад обліку військовозобов'язаного; група обліку; розряд обліку; профіль; державні нагороди; знання іноземної мови; спортивні розряди; ступінь придатності до військової служби за станом здоров'я; антропометричні дані; група крові та резус-фактор; відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку №94, збирання відомостей здійснюється органами ведення Реєстру на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру особисто призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, закладами освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, ТЦК та СП, військовими частинами.
Отже, до Реєстру вносяться відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.
Статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, у встановленому порядку та строки, у зв'язку із неприбуттям до ТЦК та СП за повісткою.
Водночас, Законом України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та Порядком №94 не передбачено внесення до Реєстру такої інформації, як порушення правил військового обліку військовозобов'язаним (не прибуття до ТЦК та СП) до його притягнення до відповідальності у встановленому порядку.
Суд зазначає, що зазначене положення спрямоване в першу чергу на те, щоб факт порушення правил військового обліку був підтверджений у встановленому порядку (шляхом розгляду матеріалів правопорушення та прийняття постанови, якою затверджено результати), а також для того щоб особа, яку притягнуто до відповідальності за порушення правил військового обліку мала право на оскарження такого рішення.
В даному випадку, позивача у встановленому порядку не було притягнуто до відповідальності за порушення правил військового обліку у зв'язку із не прибуттям до ТЦК та СП за повісткою 19.01.2026, а тому внесення до Реєстру інформації про порушення ним правил військового обліку за такою повісткою є безпідставним.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає таке.
Згідно ст.27 Закону №3543-XI у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно абз.2 п.56 Порядку №1487 Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, підставу (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).
Як було встановлено судом вище, із застосунку «Резерв+» позивачу стало відомо, що ним порушено правила військового обліку, внаслідок чого ТЦК та СП звернувся до Національної поліції України, щоб доставити його для складання протоколу.
Водночас, матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем правопорушення, яке передбачено ст.210 або 210-1 КУпАП, тобто порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Отже, у керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки були відсутні підстави для звернення до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
За п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.
Аналіз наведеної норми дає висновку, що у разі відсутності підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки надсилають до Національної поліції повідомлення із відповідними відомостями.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне визнати також протиправними дії відповідача щодо звернення до Національної поліції України з метою доставки позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та зобов'язати відповідача направити до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Таким чином, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача визнані протиправними, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1863,68 грн (1064,96 грн. + 798,72 грн).
Що стосується судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №520/11348/2020, від 13 травня 2022 року у справі №320/11366/20 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
08.09.2025 року між позивачем, як клієнтом, з однієї сторони та ОСОБА_2 , як адвокатом, з іншої сторони, було укладено договір № 0309/25 про надання правової допомоги.
Відповідно до умов даного договору адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору на умовах визначеним договором.
Згідно детального опису наданої правової допомоги від 28.02.2026 та Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2026 позивачу надано правову допомогу такого характеру:
первісна усна консультація з вивченням процесуальних документів - 1500,00 грн;
підготовка та направлення адвокатського запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1500,00 грн;
підготовка та направлення адвокатського запиту до органів Національної поліції України - 1500,00 грн;
складання та подання адміністративного позову - 4000,00 грн;
підготовка та подання заяви про забезпечення позову - 1500,00 грн
Зазначені послуги сплачені відповідно до квитанції № 0021 від 08.02.2026 про сплату гонорару.
Суд зазначає, що такі послуги (роботи), як первісна усна консультація з вивченням процесуальних документів, складання та надіслання адвокатського запиту, за своєю природою входять до надання послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом, у зв'язку із чим стягненню не підлягають.
Отже, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу підлягають задоволенню у розмірі 5500,00 грн (складання та подання до суду позовної заяви, підготовка та подання заяви про забезпечення позову).
Керуючись статтями 2, 5, 7-10, 72, 77, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1863,68 грн (одна тисяча вісімсот шістдесят три гривні 68 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн (п'ять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 25.05.2026.
Суддя Р.В. Сацький