25 травня 2026 року Справа № 280/3721/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу належних йому сум компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки, виходячи із розрахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, без урахування відрахувань податків та зборів;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли він набув право на виплату по день фактичної виплати;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок);
- справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Ухвалою суду від 24.04.2026 відкрито провадження у справі №280/3721/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження). Крім того, вказаною ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_2 довідку (інформацію) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки із зазначенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, використаного при їх обчисленні.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№21580 від 22.04.2026). Зокрема зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 02.10.2017 по 02.10.2020. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02.10.2020 №222 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». При звільненні з військової служби відповідачем нараховано та виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік - 20 днів та компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки - 42 дні. Однак виплата компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки позивачу здійснено не в повному обсязі, оскільки її розрахунок здійснено виходячи з грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13 і 14, відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), тобто у розмірі - 1762,00грн, замість множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, що призвело до порушення майнових прав позивача. На переконання позивача, така позиція відповідача порушує його право на належне соціальне забезпечення, у зв'язку із чим представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення проти позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№24361 від 05.05.2026), в якому, зокрема вказано, що Міністерством оборони України, премії та надбавка за особливості проходження служби можуть встановлюватися як і в більшому розмірі так і в меншому розмірі, тобто щорічно розмір премії та надбавки може відрізнятися. В межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2025 роках, Міністром оборони були встановлені: оклади за військовим званням та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн і станом на сьогодні не змінювались. Тобто, за відповідними посадами осіб, які проходять військову службу, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 у Збройних Силах України, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Більш того, Кабінетом Міністрів України до Постанови №704 внесено відповідні зміни, а саме пункт 4 Постанови № 704 викладений у наступній редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14». З огляду на вищенаведене представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 02.10.2017 по 02.10.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 12.06.2018 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.10.2020 №222 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.12).
Зазначеним наказом, зокрема, встановлено: «Щорічна основна відпустка за 2020 рік надавалась у кількості 10 діб з 09.01.2020 по 18.01.2020.
Грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 виплачена.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 не надавалась.
Виплатити грошову премію у розмірі 95,00% за період з "01" по "30" вересня 2020 року та з "01" по "02" жовтня 2020 року в повному обсязі.
Виплатити надбавку у розмірі 65% за особливості проходження служби за період з "01" по "30" вересня 2020 року та з "01" по "02" жовтня 2020 року в повному обсязі.
Здійснити доплату премії за період з "01" по "30" вересня 2020 року в розмірі 1000,00 гривні.
Здійснити доплату премії за період з "01" по "02" жовтня 2020 року в розмірі 64,52 гривні.
Виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 роки у кількості 42 днів.
Виплатити компенсацію за невикористану частину відпустки за 2020 рік у кількості 20 днів.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 3 (три) повних календарних років служби.
Календарна вислуга років станом на 02.10.2020 року складає 19 років 06 місяців 20 днів.
За час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_2 службовим або власним житлом за рахунок Міністерства Оборони України не забезпечувався.
Військові перевізні документи за формою 1 та формою 2 на військовослужбовця та членів його сім'ї не надавались».
Згідно з виданою військовою частиною НОМЕР_2 довідкою від 30.04.2026 №4234 про суми компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки УБД нараховані та виплачені ОСОБА_1 , відповідачем при звільненні позивача з військової служби виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік у кількості 42 дні - 19387,20грн та компенсацію за невикористану частину відпустки за 2020 рік у кількості 20 днів - 9446,29грн. При нарахуванні грошового забезпечення для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання застосовувався пункт 4 Постанови №704, яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 2, 13, 14 (а.с.29).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою № 704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, зміст змін, які внесено в пункт 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
В свою чергу, позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі №440/6017/21.
Відтак, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд зазначає, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ).
Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Таким чином, розмір компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки безпосередньо залежить від правильного визначення посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових місячного грошового забезпечення.
Зі змісту виданої військовою частиною НОМЕР_2 довідки від 30.04.2026 №4234 про суми компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки УБД нараховані та виплачені ОСОБА_1 , судом встановлено, що при нарахуванні грошового забезпечення для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання відповідачем застосовувався пункт 4 Постанови №704, яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 2, 13, 14.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у спірний період, не забезпечив дотримання вимог Порядку № 260 щодо правильного врахування всіх складових грошового забезпечення. Оскільки розрахунок спірних виплат був проведений без урахування належного розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, це призвело до заниження суми компенсації, яка підлягала виплаті позивачу.
Відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення позивачу нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 є правомірними, обґрунтованими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше виплачених сум компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи із грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У силу статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд зауважує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).
Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."
З огляду на те, що у цій справі відповідач ще не здійснив перерахунок та виплату позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними. Відтак, задоволенню не підлягають.
Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах від 11.08.2023 по справі № 380/103/22, від 12.01.2024 у справі № 200/7529/20-а, від 31.07.2024 у справі №480/1704/19 та від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №41/м від 11.03.2026 з адвокатським об'єднанням «Компанія «Довіра» в особі партнера, адвоката Марциха Ярослава Олександровича.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №41/м від 11.03.2026; розрахунок витрат на правову допомогу №1 від 22.04.2026; квитанцію до прибуткового касового ордера №41/1 від 22.04.2026 та акт надання послуг №1 від 22.04.2026 (а.с. 13-15).
Відповідно до змісту вказаних документів, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 5 000,00 грн.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Так, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності. Також, судом враховано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з подібного предмету спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Відтак, з огляду на характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу є неспівмірними (завищеними) зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 2500,00 грн.
За таких обставин витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .
Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не проведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) раніше виплачених сум компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи із грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00грн (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 25.05.2026.
Суддя І.В.Садовий