22 травня 2026 року Справа № 280/1969/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача №8183 від 01.12.2025 та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням зарахованого страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 01.12.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 08.12.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №083850028087. У рішенні зазначено, що підставою для відмови є нібито відсутність страхового стажу відповідно до статті 26 Закону №1058. До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999 з мотивів неналежного оформлення запису про звільнення у трудовій книжці. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення. Позовні вимоги просить задовольнити.
Ухвалою від 16 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 01.12.2025. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №083850028087 від 08.12.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Вік позивача на момент звернення до Пенсійного органу - 63 роки. Страховий стаж - 10 років 09 місяців 28 днів. До стажу роботи не зараховано: періоди роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999, оскільки запис про звільнення здійснено з посиланням на статтю 38 КЗОТ УРСР та печатка організації після запису про припинення трудових відносин не індетифікується, текст на печатці непридатний до сприйняття змісту, що суперечить вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. З огляду на вищезазначене у Пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 22 роки. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач наголосив, що відповілно до статті 62 Закону №1788 та п.1 Порядку №637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж. Той факт, що печатка організації після запису про звільнення у 1999 році погано ідентифікується, не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію. На підтвердження стажу іншими доказами позивачем було надано додаткові документи, що повністю нівелюють сумніви відповідача щодо періоду 1986-1999 року: довідка Державного архіву Запорізької області від 15.12.2025; відповідь Запорізької обласної спілки споживчих товариств; архівні довідки та копії дипломів про освіту. Зазначає, що саме відповідач має довести правомірність свого рішення. ГУ ПФУ не надало жодних доказів того, що позивач не працював у зазначений період, а лише формально послався на стан печатки 25-річної давними.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.12.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 01.12.2025 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до рішення №083850028087 від 08.12.2025, вік заявника 63 роки.
Відповідно до статті 26 Закону №1058, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягненян віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. За відсутності страхового стажу роботи 29 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, або після досягнення 65 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2027 року по 31 грудня - від 26 до 24 років.
Страховий стаж особи становить 10 років 09 місяців 28 днів.
Результати розгляду документів доданих до заяви: до страхового стажу не враховано період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999, оскільки запис про звільнення здійснено з посиланням ст.38 КЗОТ УРСР та печатка організації після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці непридатний до сприйняття змісту, що суперечить вимогам пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії №083850028087 від 08.12.2025 відповідач зазначив, що до страхового стажу не враховано період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999, оскільки запис про звільнення здійснено з посиланням ст.38 КЗОТ УРСР та печатка організації після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці непридатний до сприйняття змісту, що суперечить вимогам пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.1986, позивач:
15.09.1986 принят робочим тарного склада ГОРПО (розпорядження №92 від 15.09.1986);
25.11.1999 звільнений за ст. 38 КЗОТ УССР за власним бажанням (розпорядження №143 від 25.11.1999).
На дату внесення цих записів до трудової книжки позивача була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок, на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 № 162, затвердженої Державним комітетом СРСР про працю та соціальні питання.
Так, відповідно до згаданої Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Прийняття на роботу без трудової книжки не допускається.
Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника…
До трудової книжки заносяться відомості про працівника …, про його роботу …, нагороди …
Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що запис у трудовій книжці про звільнення працівника здійснюється з дотриманням таких правил: у графі 1 проставляється порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - підстава звільнення; у графі 4 - зазначається на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди та заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України затвердило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція).
Інструкцією зокрема передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 2.27 Інструкції передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.
Подібний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 по справі № 300/860/17.
Також варто зауважити, що саме орган пенсійного фонду України відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо підтвердження періодів трудової діяльності.
Враховуючи, що записи про спірну трудову діяльність позивача, а саме з 15.09.1986 по 25.11.1999 містять необхідну для обрахунку страхового стажу інформацію - період роботи, посилання на розпорядження, засвідчені уповноваженою посадовою особою підприємства та печаткою, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував ці періоди до страхового стажу.
При цьому суд враховує, що позивач вчинив всі можливі дії щодо підтвердження спірного періоду роботи.
Так, в матеріалах справи міститься архівна довідка Архівного управління Запорізької міської ради від 19.12.2025 №04-25/24-2728, відповідно до якої документи установи «Каменско-Днепровское ГОРПО» на зберігання до Архівного управління Запорізької міської ради не надходили, тому надати відомості про стаж та нарахування заробітної плати на ОСОБА_1 немає можливості.
Відповідно до архівної довідки Державного архіву Запорізької області від 15.12.2025 №05-2075/Ш-3323, документи кадрових питань (особового складу) (наказу, особові рахунки, відомості нарахування заробітної плати тощо) Кам'янсько-Дніпровської міської спілки споживчих товариств Запорізької області за 1986-1999 рр. до Державного архіву Запорізької області не надходили, у зв'язку з чим надати довідки про підтвердження стажу та розміру заробітної плати немає можливості.
Крім того, на звернення позивача Кам'янсько-Дніпровська міська військова адміністрація Василівського району Запорізької області листом віл 30.12.2025 №01-31/1288 повідомило, що територія Кам'янсько-Дніпровської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області тимчасово окупована російською федерацією, всі архівні документи, що зберігалися на території громади не були евакуйовані. Відсутня можливість підтвердити стаж роботи на посаді робітника тарного складу Кам'янсько-Дніпровського міського споживчого товариства Кам'янсько-Дніпровської районної спілки споживчих товариств.
Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлює недійсність трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у зазначені періоди часу, є належним доказом роботи позивача.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем не вказано будь-які посилання щодо невідповідності даних періоду роботи, зазначеного у трудовій книжці позивача.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем вчинялись будь-які дії щодо витребування документів.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з пунктом 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд повторює, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Суд наголошує на тому, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем недоведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Таким чином, з огляду на установлені обставини у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.09.1986 до страхового стажу позивача.
Відповідно до положень статті 26 Закону №1058, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягненян віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. За відсутності страхового стажу роботи 29 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Суд враховує, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії - 01.12.2025 позивач досяг 63-річного віку.
Як установлено судом, згідно з оскаржуваним рішенням страховий стаж позивача без урахування спірного періоду, станом на дату розгляду поданої заяви про призначення пенсії становив 10 років 09 місяців 28 днів. Період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999 становить 13 років 02 місяці 11 днів. Отже, в разі зарахування спірного періоду роботи загальний страховий стаж позивача становитиме 24 роки 00 місяців 09 днів, що перевищує мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком особі, яка у 2025 році досягла 63-річного віку.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999, його страхового стажу буде достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому відповідача належить зобов'язати призначити позивачу пенсію за віком.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та за результатом її розгляду прийнято рішення №083850028087 від 08.12.2025. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Тернопільській області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.
При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 15.09.1986, та з 01.12.2025 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №083850028087 від 08.12.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 15.09.1986 по 25.11.1999 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 15.09.1986, та з 01.12.2025 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова