Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 травня 2026 року Справа №200/785/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмовому провадженні) заяву ОСОБА_1 про недовіру ОСОБА_2 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій відповідача 1 щодо оголошення у «РОЗШУК» та скасування незаконного розшуку, як такого, що не ґрунтується на Законодавстві України, зобов'язання відповідача 1 видалити персональні дані з розшукових баз МВС - ІТС ІПНП; визнання протиправними дій щодо поширення недостовірної інформації про нібито вчинення адміністративного правопорушення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
В установлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи без його участі. Витребувано у Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк подання відзиву на позовну заяву обґрунтовані пояснення з приводу обставин викладених у позовній заяві з наданням відповідних доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року залучено Головне управління Національної поліції в Донецькій області до участі у справі як третього відповідача. Повторно витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк до 04 травня 2026 року обґрунтовані пояснення з приводу обставин викладених у позовній заяві з наданням відповідних доказів, зокрема, повістку, видану на ім'я ОСОБА_1 , докази відправлення та вручення позивачу.
Позивач подав до суду заяву про недовіру ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач зазначив, що вказана заява не є заявою про відвід, проте є імперативом для самовідводу судді. Заява обґрунтована незгодою з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року, оскільки позивач не надавав клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем та не надавав відповідної згоди. Крім того, вважає, що ч. 4 ст. 48 КАС словосполучення «залучити цю особу як другого відповідача» не є тотожним «залучити цю особу як третього відповідача». Крім того, зазначив, що залучення Головного управління Національної поліції в Донецькій області третім відповідачем за відсутності доказів про належність Краматорського РУП як його складової частини свідчить про упередженість на користь відповідача.
Розглянувши вказану заяву суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої, частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
У Верховному Суд сформувалась усталена та послідовна правозастосовча практика про те, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
Європейський суд з прав людини, аналізуючи об'єктивний критерій безсторонності судді, у пункті 43 рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland; заява №33958/96) та згодом з посиланням на цю справу у пункті 50 рішення від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява №33949/02) відзначав, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Надаючи оцінку об'єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов'язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.
Перед розглядом справи суддя повинен утриматись від будь-яких коментарів, які можуть вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу. Суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання.
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.
Суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Суд звертає увагу й на приписи пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23) якими визначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
При цьому, доводи стосовно незгоди з процесуальним рішенням суддів та наведеним у ньому мотивуванням й висновками самі собою не можуть бути самостійною підставою для відводу суддів, якщо вони не пов'язані з існуванням об'єктивних обставин, які можуть свідчити про упередженість суддів, їх необ'єктивність, зацікавленість у результатах розгляду справи, викликати недовіру до них, сумніви щодо безсторонності в очах стороннього спостерігача.
Такий підхід до оцінки безсторонності суддів Верховний Суд продемонстрував в ухвалі від 18 листопада 2022 року у справі № 0440/6728/18.
Висновок про те, що аргументи стосовно незгоди особи з судовим рішенням не є беззаперечним доказом виникнення сумнів у неупередженості та об'єктивності суддів, міститься в ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/8426/14, від 06 жовтня 2022 року у справі № 640/17351/19, від 24 січня 2023 року у справі № 826/9693/13-а, від 11 липня 2023 року у справі №200/5179/22 та інших.
Наведені позивачем у заяві доводи фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням - ухвалою від 20 квітня 2026 року.
У будь-якому разі саме лише покликання заявника на незгоду з правовою позицією та висновками Верховного Суду щодо застосування норм права не може утворювати наявності самостійних та достатніх підстав для відводу суддів. Відповідне застереження міститься у імперативних приписах норм частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд враховує, що позивач у позовній заяві визначив як відповідача 1 Краматорське районне управління поліції Головного управління національної поліції України в Донецькій області з кодом ЄДРПОУ 40109058.
Окрім того, позивач в заяві про усунення недоліків позовної заяви додатково зазначив, що Краматорський РУП ГУНП України в Донецькій області є структурним підрозділом ГУНП в Донецькій області.
Отже, позивачеві станом на момент подання позовної заяви було достеменно відомо про те, що Краматорське районне управління поліції є територіальним підрозділом Головного управління Національної поліції в Донецькій області, водночас у позовній заяві позивач визначив відповідачем тільки Краматорське районне управління поліції.
Так, за приписами частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належного відповідача й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Верховний Суд зауважує, що позивач не завжди може правильно визначити відповідача і звертаючись до суду з адміністративним позовом, він, як правило, зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 21.05.2026 року у справі №420/7254/23.
Вищевказані міркування заявника не пов'язані з існуванням об'єктивних обставин, які можуть свідчити про упередженість судді, її необ'єктивність, зацікавленість у результатах розгляду справи, викликати недовіру до них, сумніви щодо безсторонності в очах стороннього спостерігача. Відомості про такі обставини та відповідне обґрунтування щодо їх підтвердження (доведення) у заяві про недовіру судді не зазначені. Наявності обставин, які з урахуванням змісту об'єктивного та суб'єктивного критеріїв могли б поставити під сумнів безсторонність судді під час розгляду поданого у цій справі клопотання про забезпечення доказів, суд не установив.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені заявником мотиви не свідчать про наявність передбачених статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для самовідводу судді від розгляду цієї справи, а в задоволенні заяви про недовіру ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 36, 40, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Троянова