22 травня 2026 рокуСправа №160/32022/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.11.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві в періоди з 07 травня 2022 року по 31 травня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення за період з 07 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , при цьому, останній протиправно, починаючи з 07.05.2022р. по 31.05.2022 розраховував його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та грошового забезпечення, гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що про розмір грошового забезпечення, у тому числі, зазначених вище його складових, йому стало відомо тільки з листа відповідача від 02.10.2025р. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020р. становив 2102,00 грн., станом на 01.01.2021р. становив 2270,00 грн., станом на 01.01.2022р. становив 2481,00 грн., тобто, такий прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку збільшувався. Проте, позивач зазначив, що відповідно до листа відповідача від 02.10.2025р. його було проінформовано про розміри його грошового забезпечення, яке розраховувалося у спірний період з 07.05.2022 по 31.05.2022р. з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р. (1762,00грн.), що на думку позивача, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум на 1 січня відповідного календарного року. Тому, на переконання позивача, різниця розміру прожиткового мінімуму на зазначені вище періоди впливає на визначення розміру грошового забезпечення та всіх його складових, а саме: грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премії, та з моменту набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, тобто з 29.01.2020р. позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії), обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., та помноженого на відповідний коефіцієнт. Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за вказаний період грошового забезпечення із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на відповідний рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, то позивач зазначив, що відповідна компенсація має здійснюватися одночасно з виплатою йому грошового забезпечення, що передбачено п.2-5 Порядку №44.
Ухвалою суду від 01.12.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згадана ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 08.11.2025р. (адміністративний позов з додатками), 01.12.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду 12.12.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем був поданий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що після кожного нарахування та проведення виплат позивач був ознайомлений та обізнаний з розміром його грошового забезпечення в момент отримання розрахункових листів за відповідні місяці, тобто, позивач був ознайомлений з розміром своїх виплат у період квітня по червень 2022 року, кінцева дата грошової виплати за травень 2022 року була 10.06.2022 року, тому відповідач вважає, що позивачем пропущений 6-ти місячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.122 КАС України, при цьому, на переконання відповідача, посилання на поновлення строку звернення до суду на підставі ст.233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки норми трудового законодавства не розповсюджуються на правові відносини військовослужбовців, які регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначив, що позивач не надав жодних доказів існування об'єктивних перешкод, які унеможливлювали б його звернення до суду протягом 2022-2025 років, а перебування на військовій службі саме по собі не є автоматичною підставою для поновлення строку, якщо позивач мав можливість подати позов (через систему «Електронний суд», поштою або через представника), що підтверджується актуальною практикою Верховного Суду. Отже, відповідач вважає, що з дня отримання виплати позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, що свідчить про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим адміністративним позовом. Також відповідач наголосив на тому, що згідно з постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018р., незважаючи на прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, її висновки не поширюються на спірні правовідносини, адже і надалі усім військовослужбовцям нараховують та виплачують грошове забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму січень 2018 року, бо постанова КМУ №704 є чинною. Щодо неправомірності дій військової частини НОМЕР_1 в частині перерахунку та застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2022, відповідач зазначив, що відповідно до ч.1 ст.23, ст.51 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються за наявності відповідного бюджетного призначення, грошове забезпечення здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення) затверджених для бюджетних установ у кошторисах. А оскільки фонд грошового забезпечення на 2022 рік був сформований Міністерством фінансів України та затверджений Верховною Радою виходячи з розрахункової величини 1762 грн., військова частина фізично не мала права для виплат із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2022 рік, а саме: у розмірі 2481 грн. і самовільне нарахування таких сум було б порушенням бюджетної дисципліни (нецільове використання коштів). Щодо проведення перерахунку позивачеві грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, то відповідач зазначив, що у спірний період позивач із рапортами про виплату наведених видів грошового забезпечення до фінансового відділу не звертався, такі виплати йому не проводились, за травень 2022 року йому було виплачено лише 11585,04 грн., без додаткових виплат, згідно відповідної довідки, а відтак, права на перерахунок вказаних виплат, які позивачу не виплачувались, позивач не має.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.05.2026р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 22.05.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 22.05.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 у період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р., є учасником бойових дій, про що свідчать копія паспорту позивача серії НОМЕР_3 (сторінка 1), копія військового квитка серії НОМЕР_4 від 19.07.2022р., копія посвідчення серії НОМЕР_5 від 02.02.2025р., наявних у справі.
У відповідь на адвокатський запит, відповідачем 02.10.2025р. згідно листа №983/1.23-39/2784 було повідомлено, що нарахування всіх видів грошового забезпечення позивача здійснювалося у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на відповідний рік.
Тобто, із наведених обставин слідує, що відповідач повідомив позивачу недостовірну інформацію щодо обчислення його грошового забезпечення із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік, оскільки вказана у згаданому листі інформація спростована самим відповідачем у відзиві на позов, у якому, на вимогу суду, відповідач фактично визнав, що розрахунковою величиною для обчислення грошового забезпечення позивача у період з 07.05.2022 по 31.05.2022 було обрано саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, що становив 1762 грн.
Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. мало бути проведене відповідачем із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: на 01.01.2022р.(2481 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування такого грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за згаданий вище період із використанням показника - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідним Законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р., у зв'язку із чим просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення (у тому числі, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. на підставі пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р., та помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з одночасною компенсацією грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).
Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2022р. - 2481 грн.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного згаданого періоду з 01.01.2018р. по 01.01.2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.
При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.
А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведеного вище розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року згідно Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік».
Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, яка є обов'язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. грошове забезпечення позивача (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) мало б обчислюватися відповідачем із використанням такої розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.).
Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 у спірний період з 07.05.2022 по 31.05.2022р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_4 від 19.07.2022р., а також і інформацією наведеною відповідачем у відзиві на позов.
Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини - розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 01.01.2022р., при обчисленні у спірний період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) позивачеві за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р.включно, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р., слід визнати протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України станом 01.01.2022р. (2481 грн.), за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р.включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020) з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.
Є безпідставними та необґрунтованими доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, з приводу того, що згідно з постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018р. (1762 грн.), бо ця постанова є чинною, незважаючи на прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, оскільки вказані доводи відповідача спростовуються правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, які є сталими, послідовними упродовж 2020-2025 років, проте, ігноруються відповідачем, незважаючи на те, що такі правові висновки є обов'язковими для врахуванням не тільки адміністративним судом в силу ч.5 ст.242 КАС України, а й посадовими особами відповідача у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України.
Суд зазначає, що ігнорування відповідачем вищенаведених правових висновків Верховного Суду, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в очах суспільства, у тому числі, військовослужбовців, що з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, є неприпустимим.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем 6-ти місячного строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає про таке.
У відповідності до вимог ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк - ч.5 ст.122 згаданого Кодексу.
Водночас, у вказаних положеннях КАС України норми, які б регулювали строки звернення до суду з позовами у справах щодо стягнення належної працівникам заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, відсутні.
А відповідно, за загальним правилом, у разі відсутності у спеціальному законі відповідних норм, які врегульовують спірні відносини, підлягають застосуванню приписи загального законодавства про працю, якими, у даному випадку, є положення КЗпП України.
Так, за приписами ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., було передбачено, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Водночас, у відповідності до ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022р. та яка діяла і на момент подання даного позову до суду (01.09.2025р.), встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - встановлено тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні.
А відповідно, до правовідносин, які мали місце у даній справі (з 07.05.2022 по 31.05.2022 року), підлягають застосування приписи ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., за змістом яких звернення до суду з позовом про стягнення працівникові належної заробітної плати (грошового забезпечення), у разі порушення законодавства про оплату праці, будь-яким строком не обмежувався, що відповідає вимогам ст.58 Конституції України.
Відтак, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду за період 07.05.2022 по 31.05.2022р. будь-яким строком звернення до суду не обмежено, тому, звертаючись до суду з цим позовом 04.11.2025р., позивач строк звернення до суду з цим позовом не пропустив.
Судом критично надається оцінка доводам відповідача про те, що позивач був обізнаний та ознайомлений про розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення в момент отримання розрахункових листів за відповідні місяці, оскільки таких належних і допустимих доказів, всупереч вимог ч.1 ст.77 КАС України, відповідачем до відзиву на позов не додано.
Окрім того, судом враховується, що предметом у даному спорі є бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення у період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р., обчисленої без урахування величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року у відповідності до вимог п.4 постанови КМУ №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р та у спірний період, є триваючим порушенням (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду.
Згідно зі сталою судовою практикою триваючим порушенням (бездіяльністю суб'єкта владних повноважень) - є триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Зазначене формулювання бездіяльності закріплено і у постановах Верховного Суду від 04.03.2021р. у постанові ВП ВС у справі №9901/203/20, від 06.07.2023р. у справі №500/63/20.
Також і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №500/63/20 Колегія Суддів зазначила, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на вимоги позову, які стосуються протиправної бездіяльності відповідача - в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. без урахування, при його обчисленні, величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року у відповідності до вимог п.4 постанови КМУ №704 у редакції чинній з 29.01.2020р., тобто, ці правовідносини позивач пов'язує з порушенням свого права, яке є триваючим (носить триваючий характер) і продовжується на момент подання цього адміністративного позову до суду, а відповідно, суд вважає, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цим позовом.
Також суд звертає увагу відповідача на те, що питання дотримання позивачем строків розгляду справи судом вирішувалося, відповідна заява позивача про поновлення строків звернення до суду з цим позовом була розглянута під час відкриття провадження у даній справі про що зазначено в ухвалі суду від 01.12.2025р., яка є одною із форм судового рішення, та висновки якого (при складанні відзиву на позов в частині пропуску строку звернення позивача строку звернення до суду з цим позовом) відповідачем були проігноровані знову, (як і правові висновки Верховного Суду, наведені судом вище) всупереч вимогам ст.14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.
До того ж, суд зазначає, що у вказаній ухвалі суду від 01.12.2025р., обґрунтовуючи відмову у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, які відповідачем знову були проігноровані.
Відтак, посилання відповідача у відзиві на позов на пропуск строку звернення позивача до суду з цим позовом, з урахуванням того, що це питання було вирішено судом під час відкриття провадження в цій адміністративній справі, про що зазначено в рішенні суду (ухвалі) від 01.12.2025р., суд визнає наведене у відзиві клопотання після вирішення питання строків звернення до суду зловживаннями процесуальними правами з боку відповідача в силу п.1 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, однак не спростовують висновків суду та правових висновків Верховного Суду, які наведені вище, тому не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.), обчисленого з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.), обчисленого з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р.включно всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період), відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких такою бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. включно грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. включно, обчисленого із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 07.05.2022р. по 31.05.2022р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
В той же час, що стосується позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022р. та помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно ст.4 Постанови КМУ №704, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Як встановлено судом за змістом Довідки від 02.12.2025р. №185 за період з 07.05.2022 по 31.05.2022 позивачеві було нараховано та виплачено грошове забезпечення, у тому числі посадовий оклад - 2200 грн., оклад за військовим званням-441,67 грн., надбавка за особливості проходження служби -1717,08 грн. та премія - 6666,08 грн., всього - 11585,04 грн.
При цьому, згідно згаданої Довідки в/ч НОМЕР_1 від 02.12.2025р. №185 у спірний період з 07.05.2022 по 31.05.2022р. грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась.
Відомості, наведені у вказаній Довідці, позивачем у ході судового розгляду справи жодними іншими будь-якими доказами не були спростовані.
Ухвалою суду від 01.12.2025р. позивачеві також було запропоновано надати суду, зокрема, копії рапортів про виплату грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (з відмітками про їх отримання відповідачем) саме у спірний період з 07.05.2022 по 31.05.2022р., виходячи з вимог ч.1 ст.9, ч.1 ст.77 КАС України.
Вказана ухвала суду була отримана представником позивача у його електронному кабінеті 01.12.2025р., що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.
Однак, позивачем та його представником вимоги ухвали суду у наведеній частині були проігноровані, відповідних копій рапортів з відмітками про їх отримання відповідачем суду станом на момент розгляду даної справи не надано.
Відповідно, суд приходить до висновку, що саме наведені складові грошового забезпечення, які містяться у довідці №185 від 02.12.2025р., і мають бути перераховані відповідачем з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022р. згідно до п.4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020 та з урахуванням вимог ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р.
Враховуючи наведене та те, що вказані вище види грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась у спірний період - 07.05.2022 по 31.05.2022р., згідно довідки від 02.12.2025р. №185, а відтак, суд приходить до висновку, що і будь-які правові підстави для їх перерахунку та виплати у відповідача відсутні, тому у наведеній частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.
Також і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення та провести виплату різниці з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ №44 за спірний наведений у позові період, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що така грошова компенсація виплачується з виплатою грошового забезпечення одночасно згідно п.2-5 Порядку №44, а оскільки перерахунок спірного грошового забезпечення позивачеві ще не проведено і не виплачено, відтак, суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги направлені на захист ще не порушеного права, тобто направлені на захист права на майбутнє, що суперечить та не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ці позовні вимоги суд вважає передчасними.
Аналогічний правовий висновок міститься і у пункті 63 постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. у справі №815/5826/16, які є застосовними і до правовідносин у цій справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020р., обчисленого виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Закону України Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р., шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти за період з 07.05.2022 року по 31.05.2022 року - протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) - грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії, отриманих згідно довідки №185 від 02.12.2025р.), обчисленого виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020р., за період з 07.05.2022р. по 31.05.2022р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва