25 травня 2026 рокуСправа №160/36789/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
26.12.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Найдьонова Наталія Вікторівна звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2025 року про призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.08.2025 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації місця проживання (через сервісний центр управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) із заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи, в тому числі і трудову книжку. Однак, рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було відмовлено у зв'язку із відсутністю страхового стажу. Також у вказаному рішення було зазначено про незарахування спірних періодів до страхового стажу роботи позивача, у зв'язку із недоліками в трудовій книжці. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 13.01.2026 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи
26.01.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому управління не погоджується із позовними вимогами, з огляду на наступне. Позивач 12.08.2025 року звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду звернення за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області в результаті розгляду заяви від 12.08.2025 року та винесено рішення про відмову №046150015853 від 20.08.2025 року. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Частиною 2 ст. 26 Закону № 1058-ІV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років. Головне управління зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 27.08.1991 року з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, оскільки виправлено номер наказу про звільнення; період роботи з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, оскільки дописано номер і дату наказу про прийняття; період роботи з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року, оскільки запис про направлення на навчання не завірений підписом відповідальної особи та печаткою. Позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію. Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача складає 26 років 10 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Таким чином, на думку відповідача, дії Головного управління є правомірними, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та не підтверджені будь-якими доказами, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 25.05.2026 року.
Згідно довідки начальника відділу управління персоналом від 25.05.2026 року №149 суддя Серьогіна Олена Василівна в період з 29.04.2026 року по 22.05.2026 року перебувала на лікарняному.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.08.2025 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації місця проживання (через сервісний центр управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) із заявою №3453 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Вказана заява позивача від 12.08.2025 року №3453 була опрацьована та розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року було відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю страхового стажу. Також у вказаному рішенні суду зазначено, що страховий стаж особи становить 26 років 10 місяців 27 днів. Також зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 27.08.1991 року з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, оскільки виправлено номер наказу про звільнення; період роботи з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, оскільки дописано номер і дату наказу про прийняття; період роботи з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року, оскільки запис про направлення на навчання не завірений підписом відповідальної особи та печаткою.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення» та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
В межах даної справи спірними періодами роботи позивача є періоди роботи позивача з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року.
Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.08.1981 року вона у спірні періоди працювала:
- з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року - в «Кировоградском швейно-производственном объеденении «Украина» (мовою оригіналу);
- з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року в «Ковомиргородском райбыткомбинате» (мовою оригіналу);
- з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року в «Производство-комерческой фирме «ЛюдВит» (мовою оригіналу).
Однак, відповідач не зарахував позивачу вказані періоди роботи до страхового стажу, посилаючись на наступне: з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, оскільки виправлено номер наказу про звільнення; період роботи з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, оскільки дописано номер і дату наказу про прийняття; період роботи з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року, оскільки запис про направлення на навчання не завірений підписом відповідальної особи та печаткою.
Суд не погоджується із такими доводами відповідача, з огляду на наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Також суд зазначає, що в матеріалах даної справи містяться копія листа Виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 08.09.2025 року №К-1719, згідно з яким документи Кіровоградського швейного виробничого об'єднання «Україна“, Виробничо- комерційної фірми «ЛюдВіт“, Новомиргородського райпобуткомбінату та ПТУ-18 м. Кіровограда на зберігання до архівного відділу Кропивницької міської ради не надходили.
Листом ПрАТ «Рапобуткомбінат» від 17.10.2025 року №16 зазначено письмову інформацію про витяги із наказів починаючи з 15.07.2085 року по 20.12.1989 року.
Згідно з листом ПрАТ «Рапобуткомбінат» від 17.10.2025 року №14 відповідно до протоколу №18 від 08.04.2011 року загальних зборів акціонерів Акціонерне товариство закритого типу «Райпобуткомбінат» вирішено змінити тип і найменування підприємства на Приватне акціонерне товариство «Райпобуткомбінат».
Відповідно до листа ПрАТ «Рапобуткомбінат» від 17.10.2025 року №15 у зв'язку з ліквідацією державного підприємства Новомиргородського Райбиткомбіната провести реорганізацію підприємства в Акціонерне товариства закритого типу «Райбиткомбінат» м. Новомиргород Кіровоградської області.
В листі Архівного відділу Виконкому Криворізької міської ради від 07.10.2025 року вих. №12/25-02/568 зазначено, що документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ ВКФ «ЛЮДВІТ» на зберігання до архівного відділу не надходили і місцезнаходження їх невідомо.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року.
З огляду на викладене, рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви №3453 від 12.08.2025 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Тобто, розгляд заяви позивача №3453 від 12.08.2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відновити порушені права позивача шляхом зобов'язання Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2025 року №3453 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 968,96 грн.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150015853 від 20.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) зарахувати період роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 10.09.1982 року по 26.03.1983 року, з 07.07.1993 року по 21.08.1995 року, з 15.07.1985 року по 01.10.1987 року до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2025 року №3453 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна