Справа № 686/4733/26
Провадження № 2/686/5273/26
14 травня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Мороза А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
встановив:
13.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Фінфорс» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 6729,00 грн., в обґрунтування якого вказав, що 14.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис №16206 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНФОРС» заборгованості за споживчим кредитним договором у розмірі 6 729,10 грн.
На підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною 01.09.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 62916352. У подальшому виконавче провадження було закінчено у зв'язку з фактичним повним стягненням суми заборгованості на користь стягувача, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження та відповіддю приватного виконавця.
Надалі позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом про визнання виконавчого напису № 16206 таким, що не підлягає виконанню. Рішенням суду у справі № 757/16579/24-ц позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Тому, згідно виконавчого напису № 16206 від 14.08.2020 року кошти стягнуті з позивача неправомірно, у зв'язку з чим просить задовольнити позов.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у встановленому законом порядку, 10.03.2026 року до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 2000 грн.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом об'єктивно встановлено, що 14.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем було вчинено виконавчий напис № 16206 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНФОРС» заборгованості за споживчим кредитним договором у розмірі 6 729,10 грн.
На підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною 01.09.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 62916352, у межах якого з позивача було фактично стягнуто грошові кошти у повному обсязі на користь відповідача, після чого виконавче провадження закінчено.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/16579/24-ц позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено у повному обсязі та визнано виконавчий напис № 16206 від 14.08.2020 таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Окрім того, згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15, положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якого особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, застосовується також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17 висловила позицію, що, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом (Касаційним господарським судом) в постановах від 02.08.2018 року у справі №910/15363/17 року, від 10.08.2018 року у справі №910/22442/16, від 06.10.2021 у справі №623/363/20.
Положеннями ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких міститься застереження про те, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вже було зазначено судом вище, за ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Матеріали справи не містять доказів щодо повернення коштів позивачу, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
За таких обставин, оцінивши докази, встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі, оскільки грошові кошти у розмірі 6 729,10 грн були стягнуті з позивача на підставі виконавчого напису, який у подальшому рішенням Печерського районного суду міста Києва визнано таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про відсутність належної правової підстави для набуття відповідачем зазначених коштів та є підставою для їх повернення позивачу.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Приписами частин 1 та 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.ст. 15, 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом ч.ч. 5-6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджується, що правнича допомога у справі надавалася згідно з договором про надання правничої допомоги № 182/26 від 19.01.2026 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Кожем'яченко В.В. Загальна вартість наданих послуг адвоката за правову допомогу у суді першої інстанції складає 15000 грн., що підтверджується квитанцією №20246697 та описом наданих послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Дослідивши подані представником позивача докази та матеріали справи, з урахуванням заяви відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що в даному випадку заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15000 грн. є значно завищеним та не співмірним зі складністю справи, з виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Суд враховує, що предмет спору у даній справі є однотипним, а тому не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних та судової практики; справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; позовна заява не потребувала складних правових досліджень та значного аналізу справи, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи.
Відтак, суд вважає, що обґрунтованими та співмірними в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 1331,20 грн. підлягає стягненню з ТОВ «Фінфорс» на користь держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 354, 355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», код ЄДРПОУ 41717584, адреса: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корп. В, каб. 508-2, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 6729,00 грн. та судові витрати в розмірі 3000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 14.05.2026 року.
Суддя Сергій Стефанишин