Справа №:755/4730/26
Провадження №: 2-з/755/105/26
"25" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва, у складі головуючої-судді Хромової О.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,
У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, за наведеним у позовній заяві графіком.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08 липня 2026 року на 15 год. 30 хв.
20 травня 2026 року (вхід. від 21 травня 2026 року № 32357) позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить:
1)тимчасово, до ухвалення рішення у справі № 755/4730/26 та набрання ним законної сили, заборонити відповідачу ОСОБА_2 змінювати фактичне місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінюючи йому постійне або тривале перебування поза межами фактичного місця проживання за адресою:
АДРЕСА_1 .
2)Тимчасово, до ухвалення рішення у справі № 755/4730/26 та набрання ним законної сили, заборонити відповідачу ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вивозити малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.
Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що відповідач чинить штучні перешкоди у виконанні позивачем батьківських прав та обов'язків, одноосібно обмежує спілкування батька з дитиною, зокрема, повністю ізолює дитину від батька, в тому числі забороняє дитині наближатися до батька, що, в свою чергу негативно впливає на психоемоційний стан малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після звернення позивача до суду відповідач почала погрожувати, що позивач більше ніколи не побачить малолітнього сина, схиляти позивача відмовитися від позову. Наразі син сторін фактично проживає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем існує гострий конфлікт в питанні подальшого виховання та спілкування з дітьми, та зважаючи на те, що остаточне рішення у справі № 755/4730/26 ще не ухвалено, існує реальна загроза непередбачуваної поведінки відповідача, раптової зміни місця проживання дитини або вивезення дитини за межі кордонів території України без згоди позивача. Ймовірні вищезазначені дії можуть повністю унеможливити виконання майбутнього рішення суду та остаточно позбавити позивача можливості бачити сина під час судового процесу.
З огляду на викладене вимоги заяви просив задовольнити.
У порядку автоматизованого розподілу справ, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22 травня 2026 року, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О. 22 травня 2026 року о 15-10 год.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.
Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).
Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач ОСОБА_1 просить забезпечити позов шляхом встановлення заборони для відповідача ОСОБА_2 змінювати місце проживання дитини, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або постійне або тривале перебування поза межами фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони вивозити дитину за межі території України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначив, що існує реальна загроза непередбачуваної поведінки відповідача, раптової зміни місця проживання дитини або вивезення дитини за межі кордонів території України без згоди позивача, що унеможливить подальше виконання рішення суду у справі.
Суд враховує, що у цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21), від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19.
Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
Отже, обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони зміни місця проживання постійного місця проживання дитини чи перетину державного кордону України малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері чи інших осіб, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
Також суд звертає увагу позивача на таке.
Відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства.
У відповідності до частини першої статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров'я цивільного населення у зв'язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її благополуччя.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 141 СК України та частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану, враховуючи регулярні тривоги та обстріли, внаслідок яких страждають цивільні люди та житлові будинки, та можливі ризики для життя і здоров'я дитини вжиття заходів забезпечення позову, яким потенційно може ускладнитись переміщення чи вивезення малолітньої дитини до інших безпечних місць чи за межі території України до інших держав, підвищує небезпеку її життю і здоров'ю, а відтак вочевидь не відповідає інтересам дитини, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька.
Таким чином, враховуючи предмет позову та обраний позивачем вид забезпечення позову, суд вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, тому відповідна заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суддя, -
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова