14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 930/623/22
провадження № 51-4297км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 29 травня2025 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020070000316, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Обставини справи
Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 24 січня
2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини першої статті 76 цього Кодексу.
Відмовлено в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 в повному обсязі.
Вінницький апеляційний суд вироком від 29 травня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив. Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 за частиною другою статті 286 КК скасував. Ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування шкоди залишив без задоволення.
У решті вирок залишив без змін.
Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він 28 листопада 2021 року приблизно о 16:40, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Jeep» моделі «Grand Cherokee», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Соборній у напрямку вул. Горького в м. Немирові Вінницького району Вінницької області, на відрізку автодороги неподалік будинку № 104 порушив пункти 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме був неуважним, відповідно не зреагував на зміну дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечно, не впорався з керуванням та виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ моделі 21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку під керуванням ОСОБА_8 , внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження. Порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1, 11.3 ПДР перебувають у прямому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:
- ухвала Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року, якою апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 за частиною другою статті 286 КК змінено.
Виключено з мотивувальної частини вироку вказівку про обвинувачення ОСОБА_7 за частиною другою статті 286-1 КК. Із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, виключено «кваліфікуючу ознаку керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (перебування в стані алкогольного сп'яніння)».
Початок іспитового строку постановлено рахувати з дня проголошення вироку. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, залишено без розгляду.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін;
- постанова Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 травня 2025 року, якою скасовано ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2024 рокустосовно ОСОБА_7 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду, виключити з мотивувальної частини вироку посилання як на докази: на постанову прокурора ОСОБА_9 від 28 листопада 2021 року про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи; протокол отримання у ОСОБА_7 біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року; висновок судової - токсикологічної експертизи від 09 грудня 2021 року № 3418; висновок судової експертизи технічного стану транспортних засобів від 22 грудня 2021 року № СЕ- 19/102- 21/17258-ІТ та висновок судової авто - технічної експертизи від 09 березня 2022 року № СЕ - 19/102-22/2417-ІТ. Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з частини другої статті 286-1 КК на частину другу статті 286 КК. Призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
На обґрунтування вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, що є, на думку захисника, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та підставою для скасування судового рішення. Стверджує, що апеляційний суд, надаючи оцінку належності й допустимості зазначених вище доказів, взяв до уваги докази сторони обвинувачення та проігнорував докази сторони захисту, чим порушив вимоги статті 22, частини першої статті 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Захисник вказує на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що:
- усупереч вимогам частини третьої статті 241 КПК будь-яких документів, на підставі яких проводилося відібрання зразків крові, ОСОБА_7 перед початком цієї слідчої дії не пред'являли;
- відповідно до запису в журналі реєстрації амбулаторних хворих відділення екстреної медичної допомоги за № 5503 від 28 листопада 2021 року о 19:20 у ОСОБА_7 відібрано кров для призначення токсикологічної експертизи за постановою прокурора ОСОБА_9 .
Однак у вказаний час, на думку захисника, ще не могло бути такого учасника кримінального провадження, як прокурор, оскільки кримінальне провадження ще не було зареєстровано. Зазначає, що всупереч вимогам статті 214 КПК постанова прокурора ОСОБА_9 про відібрання біологічних зразків у ОСОБА_7 винесена поза межами досудового розслідування кримінального провадження, тобто до фактичної реєстрації кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), оскільки згідно із записами в журналі реєстрації амбулаторних хворих відділення екстреної медичної допомоги за № 5503 від 28 листопада 2021 року кров у ОСОБА_7 відібрано о 19:20, а відповідно до витягу з ЄРДР кримінальне провадження зареєстровано 28 листопада 2021 року о 19:52. Також зауважує, що вказана постанова не містить номера кримінального провадження та дати реєстрації кримінального провадження, що є порушенням статті 110 КПК.
Захисник стверджує, що за даними довідки про рух кримінального провадження група прокурорів у кримінальному провадженні була призначена лише 29 листопада 2021 року о 08:04. Згідно з витягом ЄРДР процесуальними керівниками в цьому кримінальному провадженні є: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (прокурор ОСОБА_9 відсутній). Однак у постанові про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 28 листопада 2021 року, крім вказаних вище осіб, також зазначений ОСОБА_9 .
Крім того, відповідно до пункту 4 згаданої постанови прокурор ОСОБА_9 доручив відібрання зразків крові у ОСОБА_7 старшому слідчому СВ ВП № 5 ОСОБА_15 . Проте вказаний прокурор, на думку захисника, ще не був призначений належним чином процесуальним керівником у кримінальному провадженні, але виніс постанову про відібрання біологічних зразків, якою самостійно визначив слідчого, який мав здійснювати слідчу дію та якому ще також не було доручено проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні.
На підставі наведеного сторона захисту вважає, що постанова прокурора ОСОБА_9 від 28 листопада 2021 року про відібрання зразків біологічного походження завідомо незаконна та є недопустимим доказом.
До того ж захисник стверджує, що ОСОБА_7 не давав добровільної згоди на надання зразків біологічного походження (крові). Таким чином, слідчу дію проведено без попереднього дозволу підзахисного.
Вказує, що фактично після події ДТП і проведення огляду місця події, усупереч вимогам статей 7, 12, частини п'ятої статті 17, статті 20 КПК без попереднього роз'яснення прав та надання відповідного статусу, передбаченого цим Кодексом, ОСОБА_7 був змушений попри свою волю перебувати біля працівників поліції, які із самого початку, без фактичного затримання в процесуальному порядку, здійснювали його доставлення до Немирівської міської лікарні, де 28 листопада 2021 року о 19:20 провели завідомо незаконну слідчу дію.
Крім того, під час відібрання зразків крові в ОСОБА_7 у приміщенні приймального відділення Немирівської міської лікарні були присутні сторонні особи, які знімали підзахисного (без його згоди) на відеозапис, принижували його гідність, ображали нецензурними висловлюваннями, а цей відеозапис потім поширили в соціальних мережах.
Сторона захисту стверджує, що стосовно ОСОБА_7 допущено нелюдське поводження і таке, що принижувало його гідність. Відібрання крові відбувалося з істотним порушенням конституційних прав, що було неправомірним, порушувало належну правову процедуру, здійснено без дотримання принципів законності та юридичної визначеності, у зв'язку з чим допущено порушення його права на справедливий суд.При цьому посилається на правову позицію, викладену в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Судувід 10 лютого 2022 року (справа № 163/2245/17). Захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуваний вирок, надав необ'єктивну й упереджену оцінку вказаним обставинам, чим порушив принцип юридичної визначеності.
На переконання захисника апеляційний суд безпідставно послався на Інструкцію «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735». Вказує, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вчиняла дії щодо відібрання зразків крові в ОСОБА_7 в порядку, визначеному статтею 245 КПК, але аж ніяк не відповідно до процедури, встановленої згаданою вище Інструкцією. Таким чином, посилання апеляційного суду на Інструкцію в контексті цієї справи є недоречним та суперечливим.
На підставі наведеного захисник вважає, що протокол отримання в ОСОБА_7 біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року і висновок судової - токсикологічної експертизи від 09 грудня 2021 року № 3418 є недопустимими доказами.
Водночас він посилається на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновкам судової експертизи технічного стану транспортних засобів від 22 грудня 2021 року № СЕ - 19/102- 21/17258-ІТ та судової авто - технічної експертизи від 09 березня 2022 року № СЕ-19/102-22/2417-ІТ, вважає ці висновки недопустимими доказами.
Так, захисник зазначає, що в першому висновку на фотозображеннях № 15, 16 чітко зафіксовано механічні пошкодження нижнього лівого ричага, видно ознаки механічного пошкодження тяги стабілізатора, що у свою чергу могло безпосередньо вплинути на керованість транспортним засобом. Проте експерт не описав і не дослідив наявних ознак цих пошкоджень, з метою виключення можливості їх утворення до моменту настання ДТП та формування у зв'язку із цим об'єктивного висновку щодо наявності технічних причин виникнення ДТП іможливості у водія ОСОБА_7 попередити зіткнення, враховуючи його показання.
Стосовно другого висновку, захисник вказує на те, що в дослідницькій частині експерт описав відомості про дослідження іншого транспортного засобу, який не стосується цього кримінального провадження, а саме: «...що в даному випадку водій автомобіля «Opel Combo» державний номер «Jeep Grand Cherokee» ОСОБА_7 , під час руху повинен був вибрати швидкість відповідно до дорожньої обстановки та стану транспортного засобу....», що ставить під сумнів об'єктивність проведених експертних досліджень. Вважає, що дослідницька частина висновку та сам висновок є неузгодженими між собою, що становить порушення положень частини п'ятої статті 101 КПК. Посилається на рішення від 30 червня 2008 року у справі «Гефген проти Німеччини» (скарга № 22978/05), де Європейський суд з прав людини застосував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
Крім того, захисник стверджує про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання через суворість. Наголошує, що всуді апеляційної інстанції потерпілий підтвердив факт добровільного відшкодування йому ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди в сумі 300 000 грн і зазначив про відсутність у нього претензій. Вказує, що ОСОБА_7 вчинив злочин, який є тяжким, проте належить до необережних; під час судового розгляду визнавав свою вину в скоєнні ДТП. Той факт, що підзахисний не погоджується з кваліфікацією кримінального правопорушення, на його думку, не свідчить про формальне визнання вини та відсутність щирого каяття. ОСОБА_7 надав належну критичну оцінку своїй протиправній поведінці, осудив її та висловив бажання залагодити провину, що підтверджується конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 166/1065/18), від 27 листопада 2019 року (справа № 629/847/15-к), від 20 серпня 2020 року (справа № 750/1503/19).
Указує, що згідно з досудовою доповіддю ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не одружений, неповнолітніх дітей не має, живе у власному будинку разом із матір'ю, за місцем проживання характеризується позитивно, алкогольними напоями не зловживає, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не підтримує кримінальних або соціальних зв'язків з особами з антисоціальною поведінкою. Визнає вину у скоєнні ДТП, однак із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення не погоджується. Має позитивні плани на майбутнє. Має середній рівень вчинення повторного кримінального правопорушення та становить середній ризик небезпеки для суспільства, у зв'язку із чим можливе його виправлення без ізоляції від суспільства.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Оцінка Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов такого висновку.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами частини другої статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (стаття 410 КПК) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (стаття 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Отже, зважаючи на наведені положення процесуального закону, Суд нагадує про те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд керується фактичними обставинами, установленими судами попередніх інстанцій.
Згідно з положеннями статті 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Відповідно до статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що обставини вчинення ДТП саме ОСОБА_7 не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду про те, що перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння обґрунтовано допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, саме з підстав необхідності ретельної перевірки на предмет підтвердження зазначеної вище обставини належними, допустимими, достовірними доказами постановою Верховного Суду від 27 травня 2025 року скасовано ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог закону
та згідно з приписами статті 439 КПК під час нового апеляційного розгляду врахував вказівки суду касаційної інстанції.
Висновок апеляційного суду про те, що на момент ДТП 28 листопада 2021 року водій автомобіля «Jeep Grand Cherokee» ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння, підтверджується безпосередньо дослідженими й оціненими судом апеляційної інстанції доказами, зокрема протоколом отримання біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року, висновком судово-токсикологічної експертизи від 09 грудня 2021 року № 34, за даними якого в крові ОСОБА_7 було виявлено етиловий спирт у концентрації 2,7 ‰.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції визнав недопустимими доказами постанову прокурора ОСОБА_9 від 28 листопада 2021 року про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи, протокол отримання в ОСОБА_7 біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року та висновок судово-токсикологічної експертизи від 09 грудня 2021 року № 3418 і дійшов висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 із частини другої статті 286-1 на частину другу статті 286 КК, оскільки сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд, спростовуючи висновки місцевого суду, перевірив та проаналізував ці докази відповідно до положень статті 87 КПК.
Так, безпосередньо дослідивши постанову прокурора ОСОБА_9 від 28 листопада 2021 року, суд апеляційної інстанції встановив, що висновки місцевого суду про те, що вказана постанова не містить номера кримінального провадження І дати реєстрації кримінального провадження, не відповідають дійсності, оскільки в дослідженому документі зазначені номер кримінального провадження( № 12021020070000316) та дата (28 листопада 2021 року).
При цьому апеляційний суд послався на те, що з постановою прокурора сторона захисту ознайомилася на стадії досудового розслідування в ході відкриття матеріалів кримінального провадження, будь-яких зауважень щодо її неналежності не висловлювала.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова є чинною, законною та обґрунтованою. З такими висновками погоджується і Суд.
Не є слушними доводи захисника про те, що прокурор ОСОБА_9 на момент винесення вказаної постанови про відібрання біологічних зразків не був призначений процесуальним керівником у кримінальному провадженні.
Як встановив апеляційний суд, згідно з постановою про призначення групи прокурорів від 28 листопада 2021 року, винесеною заступником керівника Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12021020070000316 від 28 листопада 2021 року, серед інших, до складу групи прокурорів призначено прокурора ОСОБА_9 , що підтверджує його повноваження на здійснення процесуального керівництва в цьому провадженні.
Щодо посилань захисника на те, що у витягу з ЄРДР серед прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво в цьому провадженні, не вказано прокурора ОСОБА_9 , то вони також є безпідставними.
Відповідно до пункту 1 глави 2 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298 (далі - Положення), до Реєстру вносяться відомості, в тому числі про прізвище, ім'я, по батькові керівника органу прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, детектива, керівника органу дізнання, дізнавача (уповноваженої особи інших підрозділів), який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво.
Витяг з ЄРДР - це згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування (пункту 2 глави 4 Положення).
Отже, витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення прокурора або групи прокурорів чи постанову керівника відповідного органу досудового розслідування про призначення слідчого або групи слідчих, які здійснюватимуть повноваження прокурорів чи слідчих у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в кримінальному провадженні.
Ця позиція узгоджується з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51- 4584кмо18).
Отже, повноваження прокурора ОСОБА_9 на здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 12021020070000316 підтвердженні зазначеною вище постановою.
За таких обставин є безпідставними й доводи захисника про те, що прокурор ОСОБА_9 не міг своєю постановою доручити відібрання зразків крові у ОСОБА_7 старшому слідчому СВ ВП № 5 ОСОБА_15 .
Таким чином, постанова від 28 листопада 2021 року про відібрання біологічних зразків винесена прокурором ОСОБА_9 відповідно до вимог КПК і в межах його повноважень.
Твердження захисника стосовно того, що всуперечвимогам статті 214 КПК постанова прокурора ОСОБА_9 про відібрання біологічних зразків у ОСОБА_7 винесена поза межами досудового розслідування кримінального провадження, тобто до фактичної реєстрації кримінального провадження в ЄРДР, оскільки згідно із записами журналу реєстрації амбулаторних хворих відділення екстреної медичної допомоги за № 5503 від 28 листопада 2021 року кров у ОСОБА_7 відібрано о 19:20, а відповідно до витягу з ЄРДР кримінальне провадження зареєстровано 28 листопада 2021 року о 19:52, є безпідставними.
Згідно із частиною другою статті 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
За приписами частини третьої статті 214 КПК здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, законодавець пов'язує початок досудового розслідування з моментом внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з даними витягу з ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за результатами ДТП за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_7 , унаслідок якої водій іншого автомобіля ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження і був госпіталізований у лікарню, внесено до ЄРДР 28 листопада 2021 року о 19:08, а зареєстровано цього ж дня о 19:52.
На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що процесуальні дії, спрямовані на відбирання біологічних зразків у ОСОБА_7 , вчинені в межах цього кримінального провадження після початку досудового розслідування в ньому, а саме з 19:08, коли було внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що відповідає приписам частини другої статті 214 КПК.
Після цього о 19:20 ОСОБА_7 доставлено до лікувального закладу, а о 19:55 складено протокол про отримання біологічних зразків для експертизи.
У цей же день о 19:52 кримінальне провадження було зареєстровано в ЄРДР із присвоєнням номера 12021020070000316.
Свідок ОСОБА_17 під час судового розгляду пояснювала, що працює медичною сестрою в КНП «Немирівська міська лікарня» та в листопаді 2021 року брала кров у ОСОБА_7 приблизно через 30 хв після того, як його доставили до лікарні. Кров брала на підставі постанови прокурора. Будь-який примус до нього не застосовувався.
Отже, апеляційний суд встановив, що кров у ОСОБА_7 брали приблизно через 30 хв після його реєстрації (час реєстрації 19:20), тобто в той час, що зазначений у протоколі отримання біологічних зразків для експертизи, а саме о 19:55, що відповідає дійсності.
За таких обставин отримання біологічних зразків для експертизи в ОСОБА_7 відбулося з дотриманням вимог КПК.
Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що процесуальне рішення про відібрання біологічних зразків та протокол отримання таких зразків не є самостійними доказами у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 84, 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих і зібраних відповідними суб'єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або їх груп. Такі процесуальні документи можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду в разі, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності.
Посилання захисника на недопустимість протоколу отримання біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року через порушення права ОСОБА_7 на захист під час їх відібрання, а також процесуального порядку їх проведення, Суд вважає неспроможними.
Як установив апеляційний суд, у цьому кримінальному провадженні отримання біологічних зразків (крові) для експертизи в ОСОБА_7 здійснено в порядку статті 245 КПК на підставі постанови прокурора від 28 листопада 2021 року, про що слідчий склав відповідний протокол.
За відомостями, зокрема, відображеними в протоколі про отримання біологічних зразків від 28 листопада 2021 року, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідні біологічні зразки ОСОБА_7 добровільно надав. Протокол не містить таких даних, що ставили би під сумнів добровільність згоди ОСОБА_7 , підписаний останнім та усіма іншими учасниками без зауважень й доповнень, у ньому немає жодної вказівки на те, що ОСОБА_7 не погодився добровільно їх надати.
Крім того, матеріали провадження не містять скарг або заяв від ОСОБА_7 чи його захисника, де йшлося би про застосування примусу або протиправного впливу з боку працівників органу досудового розслідування з метою примусити чи поневолити надати біологічні зразки, відсутні дані про звернення до правоохоронних органів у порядку статті 214 КПК із відповідними заявами.
Отже, з огляду на викладене, відсутність у цьому провадженні окремої письмової заяви від ОСОБА_7 про його добровільну згоду на надання біологічних зразків для експертизи не свідчить про відсутність такої згоди, а тому відповідні доводи захисника, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в аспекті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, за практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право не свідчити проти себе не поширюється на інформацію, яка існує незалежно від волі особи та яку можна отримати, вдаючись до відповідних примусових повноважень, як наприклад, отримання документів у належному процесуальному порядку, примусове відібрання зразків для встановлення стану алкогольного сп'яніння, а також зразків крові, сечі та шкіри для аналізу ДНК рішення від 17 грудня 1996 року у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства» (Saunders v. the United Kingdom), від 29 червня 2007 року у справі «О'Халлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom).
За приписами частини п'ятої статті 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
У цьому контексті колегія суддів слідує правовим позиціям Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що присутність захисника під час відібрання біологічних зразків не може змінити змісту доказу, який отримується в такий спосіб (рішення від 02 квітня 2020 року у справі № 415/1864/14-к, провадження № 51-6004км19; від 26 січня 2021 року у справі № 236/4268/18, провадження № 51-3124км20; від 26 жовтня 2022 року у справі № 317/3345/20, провадження № 51-2042км22), з огляду на що, не вбачає підстав до задоволення вимог касаційної скарги сторони захисту про визнання недопустимим протоколу отримання біологічних зразків для експертизи від 28 листопада 2021 року та похідних від нього доказів.
Також, спростовуючи висновки суду першої інстанції щодо недопустимості доказів перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий суд безпідставно не врахував Інструкції, оскільки відповідно до пункту 8 розділу І цієї Інструкції в разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння її учасників є обов'язковим у закладі охорони здоров'я. Тобто згідно з вимогами Інструкції огляд водіїв - учасників ДТП є обов'язковим і ця процедура не є такою слідчою дією, як освідування особи в розумінні статті 241 КПК, що регулює порядок освідування особи, та статті 245 цього Кодексу, яка вказує на необхідність дотримання вимог зазначеної статті в ході отримання біологічних зразків. Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду в постановах у справах № 601/1929/13-к, 678/1495/17, 730/52/22.
Апеляційний суд дійшов висновку, що за обставин цього кримінального провадження проведення огляду учасників ДТП на стан сп'яніння, який передбачає відбирання біологічних зразків, було обов'язковим відповідно до вимог нормативного акта, жодні права ОСОБА_7 у ході відбирання біологічних зразків не порушено.
Отже, надавши належну оцінку вказаним доказам, апеляційний суд, урахувавши постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2025 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, та перекваліфікував дії ОСОБА_7 із частини другої статті 286 на частину другу статті 286-1 КК.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що за обставин цього кримінального провадження дії ОСОБА_7 за частиною другою статті 286 КК апеляційний суд кваліфікував правильно.
Що стосується доводів захисника про визнання недопустимими доказами висновків судових експертиз технічного стану транспортних засобів від 22 грудня 2021 року № СЕ-19/102- 21/17258-ІТ та авто - технічної від 09 березня 2022 року № СЕ-19/102-22/2417-ІТ, то такі доводи суд першої інстанції перевірялися та визнав безпідставними.
Так, місцевий суд дійшов висновку, що міркування сторони захисту про несправності керованого ОСОБА_7 транспортного засобу, які могли виникнути до моменту ДТП та вплинути на керованість автомобіля, є припущенням, оскільки, як встановив суд, сторона захисту під час досудового розслідування не зверталася з клопотанням про призначення додаткової експертизи та з клопотанням до слідчого судді про проведення експертизи в ході досудового розслідування, також вона не скористалася правом самостійно залучити на договірних умовах експерта. Тому місцевий суд визнав висновок судової експертизи технічного стану транспортних засобів від 22 грудня 2021 року № СЕ-19/102-21/17258-ІТ належним і допустимим доказом.
Також місцевий суд визнав допустимим доказом висновок авто - технічної експертизи від 09 березня 2022 року № СЕ-19/102-22/2417-ІТ. При цьому, дослідивши висновок, суд допитав експерта, який його готував, і дійшов думки, що останній у дослідницькій частині допустив технічну помилку, яка не є підставою для визнання висновку в цілому недопустимим доказом, оскільки поруч із помилковою назвою транспортного засобу написав правильну.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Стосовно доводів сторони захисту про безпідставну відмову в задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження письмових доказів колегія суддів зауважує таке.
Сам факт звернення стороною в справі з клопотанням в порядку частини третьої статті 404 КПК не є безумовною підставою для задоволення його судом.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, за змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити в порядку частини третьої статті 404 КПК клопотання, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази чи показання свідків) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Усупереч доводам захисника про те, що апеляційний суд безпідставно не задовольнив його клопотання в повному обсязі, то вказане клопотання сторони захисту суд апеляційної інстанції вирішив із дотриманням вимог статті 350 КПК, з прийняттям відповідного рішення про задоволення клопотання частково. Це рішення апеляційний суд постановив із виходом до нарадчої кімнати і за змістом є вмотивованим.
Таким чином, у ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що клопотання захисника апеляційний суд розглянув відповідно до вимог частини третьої статті 404 КПК та з дотриманням положень статті 350 КПК, належно мотивувавши своє рішення.
Отже, порушень приписів частини третьої статті 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
Доводи про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_7 .
Згідно з приписами частини другої статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до загальних засад, визначених у статті 65 КК, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
За правилами статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, суд апеляційної інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що є тяжким; обставини його вчинення, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, офіційно непрацевлаштований, повністю відшкодував шкоду. Також урахував думку потерпілого ОСОБА_8 .
Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанціївизнав, що вчинення дорожньої транспортної пригоди ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, унеможливлює звільнення його від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимог статті 75 КК, оскільки зазначеною нормою передбачена заборона у її застосуванні та буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
На думку колегії суддів, покарання, визначене ОСОБА_7 судом, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, у розмірі, передбаченому санкцією статті за вчинений злочин, що є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.
Суд не знаходить підстав для зміни оскаржуваного судового рішення унаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
Щодо посилання захисника на досудову доповідь органу пробації, згідно з якою виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення чи обмеження волі, то колегія зазначає про таке.
У розумінні статей 314, 314-1 КПК досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про строк чи розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень. Апеляційний суд урахував у цьому кримінальному провадженні всі дані про особу засудженого, його характеристику, сімейний стан.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, 28 листопада 2021 року вчинив ДТП, у результаті якої потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, належним чином у вироку обґрунтований, а тому підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання за статтею 75 КК немає.
Розглянувши це кримінальне провадження, апеляційний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК.
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 439 КПК при новому апеляційному розгляді врахував вказівки суду касаційної інстанції, наведені в постанові Верховного Суду від 27 травня 2025 року.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статтям 370, 420 КПК є законним, обґрунтованим і мотивованим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування чи зміни судового рішення, також не встановлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3