25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 352/1267/25
провадження № 51-1917 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року стосовно останнього,
установив:
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора - задоволено, а вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року змінено та застосовано спеціальну конфіскацію щодо грошових коштів у сумі 10 000 грн, отриманих як неправомірна вигода, які конфісковано в дохід держави. У решті вирок залишено без зміни.
Цим вироком суд першої інстанції визнав винуватим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та органах державної влади на 2 роки.
Також суд ухвалив рішення про відшкодування процесуальних витрат у провадженні.
Відповідно до змісту ухвали апеляційного суду, за встановлених судом першої інстанцій обставин, ОСОБА_5 , обіймаючи посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області, будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, а також суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, діючи всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, 27 березня 2024 року близько 14:52, перебуваючи на вулиці Степана Бандери в селі Черніїв Івано-Франківської області, біля будинку № 52 у приміщенні службового автомобіля Toyota Corolla, реєстраційний номер НОМЕР_1 , незаконно прийняв пропозицію та одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду для себе в розмірі 10 000 грн за невчинення ним в інтересах ОСОБА_6 дій з використанням наданого йому службового становища, а саме: нескладення стосовно ОСОБА_6 , протоколів про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та 130 КУпАП та нескерування цих протоколів до суду для розгляду по суті з метою уникнення ОСОБА_6 адміністративної відповідальності.
Суд кваліфікував діяння засудженого за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, а саме прийняття пропозиції та одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону у взаємозв'язку із ст. 419, 404 КПК України, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог він зазначає, що апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги засудженого, формально погодився із висновками суду першої інстанції, не надав належної оцінки істотним порушенням процесуального закону, а саме: незаконності початку досудового розслідування, недостовірності внесення відомостей до ЄРДР, відсутності реєстрації заяви у встановленому порядку, штучного завищення кваліфікації кримінального правопорушення, порядку отримання доказів, апеляційний суд не дослідив ключовий доказ - відеозапис НСРД, не спростував фактів щодо ініціювання заяви слідчим ДБР, не перевірив доводів про відсутність статусу свідка, який надав неправомірну вигоду та суперечностей між заявою і внесеними до ЄРДР відомостями, а також безпідставно відмовив у доступі до документів щодо руху провадження в ЄРДР, які, на його думку, слугували б підставою для перевірки законності доказів.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у скарзі мотивів, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє відповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та не має права досліджувати докази, оскільки ці питання належать до компетенції суду апеляційної інстанції.
Усі доводи захисника, наведені у касаційній скарзі, стосуються оцінки доказів, а саме те, що суд апеляційної інстанції, необґрунтовано, погодився із оцінкою наданою судом першої інстанції, ненавівши мотивів спростування доводів апеляційної скарги засудженого в ухвалі.
Проте, колегія суддів Касаційного суду вважає доводи касаційної скарги захисника безпідставними.
В апеляційному порядку вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року оскаржували засуджений і прокурор. Не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження, вид та розмір призначеного покарання, прокурор просив змінити вирок та конфіскувати в дохід держави грошові кошти в розмірі 10 000 грн, які засуджений отримав як неправомірну вигоду.
Засуджений ОСОБА_7 вважав вирок незаконним та таким, що ухвалений з істотним порушенням норм процесуального закону. На його думку, висновки суду не відповідали фактичним обставинам справи та ґрунтувалися на недопустимих доказах. Вказував, що під час патрулювання він разом із напарником виявили пошкоджений автомобіль, однак було встановлено, що його власник - нетверезий військовослужбовець ОСОБА_6 , транспортним засобом не керував. Через відсутність складу адміністративного правопорушення у поліцейських не було жодних правових підстав для складання протоколів, а отже, на його думку, не було причин пропонувати хабар. Також він зазначав, що лише словесно попереджав ОСОБА_6 про можливий виклик Військової служби правопорядку, і хоча останній пропонував неправомірну вигоду, він відмовився від неї, що було зафіксовано на відео. Вказував, що ОСОБА_6 діставав із принесеного матір'ю гаманця лише документи, а передачу будь-яких грошових коштів не бачив жоден зі свідків, включаючи матір, дружину та напарника поліцейського, а самі гроші ніколи не вилучалися. Стверджував, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки, на його думку, не було доведено факт одержання неправомірної вигоди та наявність прямого умислу на її отримання. Вважав, що суд першої інстанції проігнорував значні суперечності в показаннях свідків сторони обвинувачення, які є членами однієї родини та могли бути зацікавленими особами. Вказував на процедурні порушення, зокрема на відсутність мотивованої постанови про зміну кваліфікації злочину з ч. 3 на ч. 1 ст. 368 КК України, що, на його думку, призвело до порушення права на захист. Заяви ОСОБА_6 та його матері від серпня 2024 року не були належним чином зареєстровані, а тому їх статус як доказів вважав сумнівним. Вказував на недопустимість результатів негласних слідчих дій, оскільки дозвіл на аудіо- та відеоконтроль надавався щодо іншої особи, у кримінальному провадженні відкритому за ч. 3 ст. 368 КК України. Протокол за результатами НСРД був складений 22 липня 2024 року, тобто через два з половиною місяці після завершення строку дії ухвали слідчого судді, що, на його думку, є істотним порушенням вимог процесуального закону. Вважав, що порушення порядку отримання первинного доказу робило усі наступні дані недопустимими. Також зазначав, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях та сумнівних свідченнях особи, яка перебувала в стані сп'яніння і не зверталася до органів правопорядку тривалий час після події. За результатами апеляційного розгляду просив скасувати вирок, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд.
Апеляційний суд розглянув доводи засудженого та, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 404 КПК України, що передбачає право апеляційного суду на повторне дослідження обставин кримінального провадження, перевірив їх і, не встановивши порушень, на які засуджений посилався в апеляційній скарзі, мотивовано відмовив у задоволенні вимог щодо необхідності скасування судового рішення.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг сторін у межах, визначених вимогами кримінального процесуального закону, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є законними, обґрунтованими та підтверджуються сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів, яким надано правильну правову оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що твердження засудженого про відсутність події кримінального правопорушення та недоведеність факту одержання неправомірної вигоди спростовувалися дослідженими судом першої інстанції доказами: послідовними показаннями свідка ОСОБА_6 , які узгоджувались з іншими доказами у справі, зокрема з результатами негласних слідчих дій проведених в порядку передбаченому законом та санкціонованих слідчим суддею апеляційного суду.
На відеозаписі, що проводився прихованими технічними засобами в салоні службового автомобіля поліції, зафіксовано сам процес домовленості про надання неправомірної вигоди, а також факт передачі грошових коштів засудженому. Зазначений відеозапис містив чітко зафіксовані дії, під час яких ОСОБА_6 діставав грошові кошти, перераховував їх та передавав засудженому, який їх прийняв та приховав, що об'єктивно свідчило про вчинення кримінального правопорушення.
Вказані обставини також узгоджувалися з показаннями свідка ОСОБА_8 , яка підтвердила факт передачі гаманця із грошима її сину ОСОБА_6 - з метою надання неправомірної вигоди працівнику поліції, а також факт передачі її сином грошових коштів працівнику поліції та показаннями свідка ОСОБА_9 , яка зі слів її чоловіка дізналася про передачу неправомірної вигоди з метою уникнення відповідальності.
Посилання сторони захисту на те, що жоден зі свідків безпосередньо не бачив момент передачі коштів, апеляційний суд визнав такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки їх сукупність, включаючи технічні засоби фіксації, була достатньою для встановлення істини у кримінальному провадженні. Відеозапис як об'єктивне джерело доказів усував усі сумніви щодо характеру переданих предметів, спростовував версію засудженого про нібито передачу не грошей, а документів.
Відхилив апеляційний суд і доводи сторони захисту щодо провокації злочину, оскільки засуджений не відмовлявся від запропонованої неправомірної вигоди, при цьому створив необхідні умови для її отримання, що було зафіксовано у протоколі про результати аудіо- та відеоконтролю особи, фотознімках та відеозаписах.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість доказів, отриманих у результаті негласної слідчої дії аудіо-, відеоконтролю особи в службовому автомобілі працівників поліції, апеляційний суд зазначив, що такі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Відповідно до ухвали апеляційного суду, проведення цієї негласної слідчої дії здійснювалося на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62024140150000038, яке розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, щодо іншої особи, що відповідало вимогам КПК України. Ухвала слідчого судді передбачала, зокрема, обстеження транспортного засобу (службового автомобіля поліції), а також встановлення технічних засобів фіксації. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 постановою прокурора було об'єднано в одне кримінальне провадження з зазначеним провадженням.Згодом постановою прокурора з цього кримінального провадження було виділено кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 з присвоєнням в ЄРДР №62025140150000366. Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року було надано дозвіл на використання результатів зазначеної слідчої дії (протоколу з додатками у виді накопичувача інформації HDD 1ТВ №01/401т) в іншому кримінальному провадженні.
Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що факт отримання дозволу на проведення негласної слідчої дії в межах іншого кримінального провадження та щодо іншої особи, не перешкоджало використовувати її результати для доказування іншого, зокрема нетяжкого злочину, випадково зафіксованого під час її проведення. Посилання засудженого на порушення строків складання протоколу за результатами негласних слідчих дій не свідчило про недопустимість доказів. Апеляційний суд зазначив, що такі порушення, навіть у разі їх наявності, не є істотними у розумінні кримінального процесуального закону та не вплинули на достовірність отриманої інформації і можливість її перевірки. Негласна слідча дія проводилася протягом двох місяців, а складання протоколу за її результатами включало перегляд відеозаписів значною тривалістю.Протокол про результати аудіо- та відеоконтролю особи складено після перегляду відеозаписів, тобто це джерело доказів із вторинною фіксацією фактичних даних.
Також апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту про порушення порядку реєстрації заяв про кримінальне правопорушення і визнав їх безпідставними, зазначивши, що такі обставини не вплинули на допустимість доказів, здобутих у ході досудового розслідування, та не свідчили про порушення права засудженого на захист, що узгоджується з усталеною судовою практикою.
Апеляційний суд виклав мотиви щодо доводів про порядок початку досудового розслідування, реєстрацію заяви та зміну правової кваліфікації, зазначивши, що кримінальне провадження було розпочате на підставі заяви, а суд першої інстанції здійснював розгляд у межах обвинувального акта.
Таким чином, доводи апеляційної скарги засудженого не спростовували правильності висновків суду першої інстанції, не містили посилань на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не давали підстав для скасування вироку в частині обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Доводи касаційної скарги захисника є аналогічними тим, що були предметом перевірки апеляційного суду, і колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками, наведеними в ухвалі, щодо їх спростування.
Ухвала Івано-Франківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України, у зв'язку з цим підстав для відкриття касаційного провадження немає.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року стосовно останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3