19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 182/4094/17
провадження № 51-989км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040340002415, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Історія кримінального провадження
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника та задоволено апеляційну скаргу прокурора.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 08 до 10 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин. Так він, 08 червня 2017 року приблизно о 13:30 за місцем свого фактичного проживання на АДРЕСА_1 разом зі своїм знайомим ОСОБА_8 вживали спиртні напої.
Приблизно о 17:00 прийшла цивільна дружина ОСОБА_7 . ОСОБА_9 , яка є власницею вказаного вище будинку та зробила їм зауваження стосовно вживання спиртних напоїв. Через це ОСОБА_8 на адресу ОСОБА_10 виказав образи в нецензурній формі. ОСОБА_7 , вступившись за дружину, зробив ОСОБА_8 зауваження, тому між ними виник словесний конфлікт.
У ході суперечки в ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, виник злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_8 , тобто на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Реалізовуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, протиправно, з метою спричинення смерті потерпілому, ножем, заподіяв йому два удари в шию, однак ОСОБА_8 відштовхнув ОСОБА_7 від себе рукою.
Надалі ОСОБА_7 , бажаючи продовжити реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_8 , ножем завдав потерпілому трьох ударів у ділянку грудної клітки спереду та лівого плеча.
Після цього він, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_8 та бажаючи їх настання, вважаючи, що виконано всі необхідні дії для настання смерті потерпілого ОСОБА_8 , припинив заподіювати тілесні ушкодження потерпілому.
Такими діями ОСОБА_7 ОСОБА_8 були завдані легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та тяжкі тілесні ушкодження. Смерть ОСОБА_8 не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 , оскільки потерпілому своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки останній не мав наміру вбивати потерпілого. Вказує, що за відсутності будь-яких перешкод ОСОБА_7 самостійно припинив свої дії після того, як потерпілий ОСОБА_8 сів і заспокоївся. Метою його дій було припинити зухвалу поведінку останнього.
Письмових заперечень на касаційну скаргу від учасників кримінального провадження до Суду не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримала подану скаргу, а прокурор заперечував щодо їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій; неповнота судового розгляду й невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, указаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.
Своє рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, районний суд, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , даними протоколів: огляду місця події від 08 червня 2017 року, слідчих експериментів від 25 липня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 і засудженого ОСОБА_7 , висновками проведених у справі експертиз та іншими письмовими доказами.
Так, за змістом оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції,визнав свою винуватість у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень та, зокрема, вказав, що того дня до нього вже в стані алкогольного сп'яніння прийшов ОСОБА_8 і приніс пляшку горілки, яку вони розпили. Коли прийшла його цивільна дружина ОСОБА_11 , то попросила ОСОБА_8 піти, втім той штовхнув її й почав нецензурно висловлюватися на її адресу. ОСОБА_7 особисто попросив ОСОБА_8 заспокоїтися, оскільки він був у них в гостях, але той не реагував на жодне зауваження. Вони почали штовхатися і він схопив ніж, який лежав на столі, та вдарив ним ОСОБА_8 в груди й у шию. Лише після удару в груди потерпілого, він усвідомив, що взяв ніж і спричинив ним тілесні ушкодження потерпілому. Стверджував, що мав намір припинити дії ОСОБА_8 розмовою, проте не зміг цього зробити, а тому схопив ніж. Точної кількості ударів не пам'ятає, приблизно заподіяв потерпілому шість ударів, один-два в шию, а інші в груди. Сам злякався, тримав біля шиї потерпілого ганчірку, щоб зупинити кров, а дружина викликала швидку. ОСОБА_8 не втрачав свідомості до приїзду швидкої допомоги. Його дружина вийшла на двір вже після того, як він вдарив потерпілого ножем, бо після образ та нахабної поведінки потерпілого вона заходила в хату випити ліки. На той момент він не бачив іншого способу зупинити зухвалі дії потерпілого. Після цієї події він випадково зустрів ОСОБА_8 , який не мав до нього матеріальних та інших претензій.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_11 , наданих у судовому засіданні, у червні 2017 року, точної дати не пам'ятає, приблизно в період з 15 до 16 години вона повернулася додому і побачила, що її чоловік ОСОБА_7 випиває разом з ОСОБА_8 . Останній був дуже п'яний, і вона почала його виганяти додому. Тоді той почав її нецензурно ображати і штовхати, ударив рукою в плече. ОСОБА_7 заступився за неї, і між ними виникла бійка, яку вони припинили. Надалі ОСОБА_8 став висувати претензії, що ОСОБА_7 випив його горілку. Тому свідок пішла в магазин купити пляшку горілки, а коли повернулася, то потерпілий ОСОБА_8 лежав на спині на ліжку у дворі. На шиї у нього були тілесні ушкодження і в ділянці грудної клітки - кров. Вона його перев'язала і викликала швидку допомогу. На сорочці потерпілого бачила приблизно три порізи. Події злочину не бачила, але здогадалася, що тілесні ушкодження спричинив ОСОБА_7 .
Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 повідомили суду, що є сусідами ОСОБА_7 , саму подію не бачили, лише чули голоси з домоволодіння сусідів.
Суд першої інстанції, оцінивши всі докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргоюзахисника. За результатами перегляду апеляційний суд визнав їх обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію судами діяння засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України через відсутність умислу на вбивство потерпілого колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел прямий і непрямий. Прямий умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а непрямий - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності прямого умислу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх включено в мету його діяння і досягнення такої мети було би неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. Цих позицій дотримується і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.
Суд першої інстанції під час оцінки діянь засудженого (з'ясування змісту і спрямованості умислу) правильно врахував їх характер, знаряддя злочину - ніж, локалізацію ушкоджень - заподіяння ударів у ділянки розташування життєво важливих органів (шия та грудна клітина), те, що удари були заподіяні із достатньою силою, внаслідок чого потерпілому були спричинені проникаюче колото-різане поранення грудної клітки справа, у вигляді лівобічного гемопневмотораксу, проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, правобічного пневмотораксу, що, згідно висновком судово-медичної експертизи від 29 червня 2017 року № 384, належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, досліджені судом фактичні обставини й докази дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 , завдаючи ударів ножем у життєво важливі органи, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у вигляді смерті особи і бажав їх настання, а припинив свої дії лише після того, як ОСОБА_8 присів і заспокоївся. Смерть ОСОБА_8 не настала з причин, що не залежали від волі ОСОБА_7 , оскільки потерпілому своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.
Ці висновки районного суду перевірив апеляційний суд і визнав обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Предметом перевірки апеляційного суду були твердження сторони захисту про те, що засуджений не мав умислу на вбивство потерпілого, оскільки ОСОБА_7 після заподіяння ударів ножем намагався зупинити кровотечу у потерпілого, а його дружина викликала швидку допомогу. Такі твердження суд визнав неспроможними та спростованими наявними в матеріалах провадження доказами, зокрема свідченнями потерпілого ОСОБА_8 під час слідчого експерименту про те, що, коли засуджений завдав йому ударів ножем, він намагався відбиватися, але від спричинених ушкоджень він ослабнув, сів на ліжко, що стояло поруч. Також свідок ОСОБА_11 показала, що коли між ОСОБА_7 та потерпілим виникла сварка через горілку, то вона пішла в магазин за пляшкою горілки, а коли повернулася, то потерпілий лежав на спині на ліжку у дворі. На шиї в нього були тілесні ушкодження і в ділянці грудної клітини - кров. Вона перев'язала його і викликала швидку допомогу.
Тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення умислу до кінця, але смерть потерпілого ОСОБА_8 не настала лише з причин, які не залежали від волі засудженого, оскільки йому було вчасно і кваліфіковано надано медичну допомогу.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і вмотивованість цих висновків, касаційна скарга захисника не містить.
Колегія суддів акцентує на тому, що версія сторони захисту про протилежне не знайшла свого підтвердження під час судового провадження, оскільки є такою, що спрямована на уникнення відповідальності за вчинення засудженим інкримінованих йому кримінальних правопорушень та повністю спростовується встановленими судами обставинами, а також суперечить наявним у матеріалах цього кримінального провадження доказам.
У підсумку колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 17 КПК України винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Суди правильно застосували закон України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
З урахуванням викладеного, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3