19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 404/5811/25
провадження № 51-1135км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 жовтня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
(далі - ЄРДР) за № 12025121010001292, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, який зареєстрований та проживає у
АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Вступ
05 травня 2025 року приблизно о 14:30 ОСОБА_7 під час дії на території України воєнного стану, перебуваючи на перехресті вулиць Пляжева та Мічуріна в м. Кропивницькому, підійшов до ОСОБА_8 та шляхом ривка зірвав з її шиї золоті ланцюжки. Далі з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Своїми діями
ОСОБА_7 заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму
28 285,65 грн.
Суд першої інстанції, засудив ОСОБА_7 кваліфікувавши його діяння за ч. 4
ст. 186 КК України.
Апеляційний суд після перегляду вироку суду першої інстанції залишив його
без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення належними та допустимими доказами;
- наявності обставин для закриття кримінального провадження на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 жовтня
2025 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Цим же вироком вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
05 травня 2025 року приблизно о 14:30 ОСОБА_7 під час дії на території України воєнного стану, перебуваючи на перехресті вулиць Пляжева та Мічуріна в м. Кропивницькому, помітив на узбіччі ОСОБА_8 . У цей момент у нього виник умисел на викрадення належного їй майна. Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 та шляхом ривка зірвав з її шиї золотий ланцюжок 585 проби, вартістю 10 088,45 грн, і золотий ланцюжок
585 проби вартістю 18 197,20 грн. Розуміючи, що його протиправні дії були помічені, він зник з місця вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 28 285,65 грн.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 12 січня 2026 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо останнього у зв'язку з відсутністю в діях засудженого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Тож надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, захисник стверджує, що висновки суду щодо винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах, а саме:
- на інформаційному листі ПТ «Ломбард № 1» ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія»
від 09 травня 2025 року № 0905/2025 з доданим до нього відеозаписом, оскільки ці докази були здобуті до звернення потерпілої із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення та до внесення відповідних відомостей до ЄРДР;
- недопустимих доказах за доктриною «плодів отруйного дерева», які є похідними від згаданих вище недопустимих доказів;
- висновках судових товарознавчих експертиз від 21 травня 2025 року
№ СЕ-19/112-25/7173-ТВ та від 27 травня 2025 року № СЕ-19/112-25/7534-ТВ у зв'язку з тим, що викрадені вироби із золота не були предметом безпосереднього дослідження експерта, а тому розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди ґрунтується на недостовірних вихідних даних, що виключає доведення належними та достовірними доказами завданої потерпілій матеріальної шкоди;
- протоколах огляду предметів від 23 травня 2025 року, оскільки речові докази не відкривалися стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України та не збережені на час судового розгляду, що позбавило можливості упевнитися у наявності офіційного маркування та цілісності викрадених виробів із золота;
- протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_9 від 14 травня 2025 року з підстав відсутності у ньому номера кримінального провадження, внесеного до ЄРДР.
Разом з тим, на переконання захисника, районний суд під час призначення покарання не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого.
Також захисник стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, та прийняв рішення, яке
не відповідає вимогам КПК України.
До того ж цей суд безпідставно відмовив у повторному допиті потерпілої, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
Тож захисник вважає, що суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд не довели поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Позиції інших учасників судового провадження
Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу
захисника не подавали.
У судовому засіданні захисник виступив на підтримку поданої скарги, а прокурор заперечив щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Крім того, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу
ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом
не віднесена.
Щодо доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення належними та допустимими доказами
Положеннями ст. 84 КПК України регламентовано те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Так, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стосовно доводів про недопустимість як доказів інформаційного листа
ПТ «Ломбард № 1» ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія» від 09 травня
2025 року № 0905/2025 з доданим до нього відеозаписом, оскільки ці докази були здобуті до звернення потерпілої із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення та до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, колегія суддів зазначає таке.
У статті 86 КПК України закріплено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Законодавче закріплення положень щодо допустимості доказів та визнання їх недопустимими є гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, дотримання належної процедури та ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення суду.
Попри те, що кримінальний процесуальний закон не визначає критеріїв допустимості доказів у контексті реалізації приписів ст. 86 КПК України, вони визначені в доктрині кримінального процесуального права: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, належним суб'єктом, у належному процесуальному порядку і належне оформлення джерела фактичних даних.
Щодо матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів зазначає, що районний суд дослідив згадані вище докази та дійшов висновку, що представник ПТ «Ломбард № 1» ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія» надав інформацію про факт отримання громадянином ОСОБА_9 05 травня 2025 року фінансового кредиту під заставу розірваного золотого ланцюжка, що підтверджується даними в інформаційному листі ПТ «Ломбард № 1» ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія»
від 09 травня 2025 року № 0905/2025 з наданим посиланням за яким можна перевірити відеозапис моменту застави майна, при цьому цей суд встановив, що дані отримано в передбачений законом спосіб, на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію». Водночас суд констатував, що вже після внесення відомостей до ЄРДР слідчий у встановленому законом порядку провів огляд відеозапису за відповідним посиланням, про що 22 травня 2025 року склав протокол огляду предмета з фототаблицями до нього (т. 1, а. п. 46-55).
Доречно звернути увагу на те, що згаданий вище відеозапис був розміщений у файлообміннику за посиланням, наданим представником ПТ «Ломбард № 1»
ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія», та був у вільному доступі до перегляду.
Також варто зазначити, що з довідки з інформаційно-пошукової системи МВС України «АРМОР» убачається, що 05 травня 2025 року ОСОБА_8 одразу після події повідомила правоохоронні органи про відкрите викрадення належного їй майна (золотих ланцюжків), детально описавши обставини, за яких здійснено грабіж (т. 1, а. п. 10).
Тож суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що згадані вище докази є належними та допустимими доказами винуватості засудженого.
Із цим погоджується колегія суддів.
Водночас за наведених обставин посилання захисника на недопустимість доказів, що є похідними від згаданих вище доказів, з підстави, яку в доктрині кримінального процесу іменують правилом про «плоди отруєного дерева»,
- здобуття інших доказів завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону та матеріалах кримінального провадження та є нерелевантними за обставин цього кримінального провадження.
Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є голослівними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Стосовно доводів касатора про неналежність як доказів висновків судових товарознавчих експертиз від 21 травня 2025 року № СЕ-19/112-25/7173-ТВ та від 27 травня 2025 року № СЕ-19/112-25/7534-ТВ у зв'язку з тим, що викрадені вироби із золота не були предметом безпосереднього дослідження експерта, а тому розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди ґрунтується на недостовірних вихідних даних, що виключає доведення належними та достовірними доказами завданої потерпілій матеріальної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 186 КК України, а саме грабежу, скоєного в умовах воєнного стану.
Вчинення грабежу в умовах воєнного стану законодавець врахував як чинник, який суттєво підвищує суспільну небезпеку, що обумовлює кваліфікацію скоєного за відповідною частиною ст. 186 КК України.
Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ст. 186 КК України, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення.
У контексті зазначеного вартісна ознака предмета злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватися у поєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння.
Зі свого боку колегія суддів акцентує на тому, що для кваліфікації дій особи за
ст. 186 КК України розмір викраденого майна значення не має.
Тож доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.
Також твердження захисника про неналежність та недопустимість як доказів протоколів огляду предметів від 23 травня 2025 року, оскільки речові докази не відкривалися стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України та не збережені на час судового розгляду, що позбавило можливості упевнитися у наявності офіційного маркування та цілісності викрадених виробів із золота, колегія суддів вважає безґрунтовними з таких підстав.
Як убачається з протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування та опису матеріалів досудового розслідування до яких надано доступ у цьому кримінальному провадженні, доступ до матеріалів досудового розслідування та ознайомлення з цими матеріалами було надано стороні захисту 30 травня 2025 року. Разом з тим відповідно до зазначеного протоколу підозрюваний та його захисника ознайомилися в повному обсязі з відповідними матеріалами без будь-яких зауважень, що засвідчено їх підписами (т. 1, а. п. 132-134).
Колегія суддів звертає увагу, що на орган досудового розслідування покладено обов'язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися з речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов'язаний здійснювати таке ознайомлення в обов'язковому порядку за відсутності ініціативи сторони.
У цьому кримінальному провадженні в ході реалізації положень ст. 290 КПК України засуджений та його захисник не виявили бажання ознайомитися з речовими доказами, будь-які заяви чи клопотання щодо цього у матеріалах провадження відсутні.
Разом з тим колегія суддів зауважує, що згідно зі ст. 357 КПК України речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з річчю та її оглядом.
У свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, речові докази, а саме викрадені вироби із золота, детально відображені в процесуальних документах органу досудового розслідування (т. 1, а. п. 71-74, 76-80).
При цьому, як видно з матеріалів кримінального провадження, суд дослідив долучені прокурором докази, що містилися в наданих стороною обвинувачення матеріалах досудового розслідування. При цьому речових доказів, а саме викрадених речей, сторона обвинувачення не надавала, суд їх не досліджував і у вироку на них не покликався.
Отже, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами цього кримінального провадження.
Твердження захисника про те, що протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_9 від 14 травня 2025 року є неналежним доказом з підстав відсутності у ньому номера кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, колегія суддів вважає надуманими, оскільки факт відсутності цього номера не свідчить про таке істотне порушення вимог КПК України, яке б указувало на недопустимість результатів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_9 .
Щодо відсутності обставин для закриття кримінального провадження на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в ч. 3 ст. 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Так, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів установила, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах.
З вироку районного суду убачається, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК Україниу мотивувальній його частині суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, засуджений частково визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Проте суд, визнаючи його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка у суді першої інстанції пояснила, зокрема те, що 05 травня 2025 року будучи соціальним працівником виконувала свої посадові обов'язки та розносила допомогу підопічним. Приблизно о 15:00 вона зупинилася на розі вулиць Пляжева та Мічуріна у м. Кропивницькому та перевіряла у своєму зошиті адреси, які мала відвідати. У цей час до неї підійшов засуджений
ОСОБА_7 , запропонував допомогу з визначенням розташування вулиць, на що вона відмовила. Після цього він сказав їй: «У вас ланцюжок заплутався», та зірвав його з її шиї. Ланцюжок складався з двох окремих: один 585 проби, інший 583. Частину ланцюжка їй вдалося вихопити у ОСОБА_7 . При цьому вона звернула увагу, що в нього в руках були чотки, які, на її думку, мали цінність для нього, у зв'язку із чим намагалася їх вихопити, однак зробити цього не змогла. Потім ОСОБА_7 залишив місце події. Заперечила той факт, що ОСОБА_7 допомагав їй пересуватися, а також те, що заволодіння ланцюжками відбулося випадково під час її спроби вихопити у нього чотки. Стверджувала, що 05 травня 2025 року одразу після інциденту звернулася із заявою до працівників поліції про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.
Доречно зазначити, що допит потерпілої районний суд провів відповідно до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, із чим погоджується і колегія суддів.
При цьому колегія суддів зазначає, що правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо, базується на показаннях потерпілої про обставини вчинення кримінального правопорушення та письмових доказах, зокрема:
- довідці з інформаційно-пошукової системи МВС України «АРМОР», відповідно до якої 05 травня 2025 року о 15:21 на службу «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_8 , яка працює соціальним працівником, про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. У повідомленні зазначила, що приблизно 5-10 хвилин до телефонного дзвінка на службу «102», за адресою: м. Кропивницький, вул. Пляжева, 75/56, невідомий чоловік підбіг до неї, зірвав золотий ланцюжок та побіг у напрямку парку Крючкова. ОСОБА_8 повідомила, що встигла зірвати з нього чотки. Осіб було двоє, прикмети одного вона не запам'ятала (т. 1, а. п. 10);
- протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 10 травня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_8 повідомила, що 05 травня 2025 року невідома особа на перехресті вулиць Мічуріна та Пляжевої в м. Кропивницькому відкрито викрала у неї два золоті ланцюжки довжиною 45 см, проби 585 та довжиною 60 см проби 583, чим завдала матеріальної шкоди на суму приблизно 18 000 грн (т. 1, а. п. 9);
- протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 травня 2025 року, під час якого потерпіла ОСОБА_8 впізнала обвинуваченого ОСОБА_7 як особу, яка 05 травня 2025 року шляхом ривка з шиї викрала в неї два золоті ланцюжки (т. 1, а. п. 14-16);
- протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 травня 2025 року, за відомостями якого свідок ОСОБА_9 впізнав обвинуваченого
ОСОБА_7 як особу, що є його товаришем, який 05 травня 2025 року приблизно о 15:10 під час їх спільної прогулянки на вул. Пляжева, 75/56 у
м. Кропивницькому викрав два золотих ланцюжки у ОСОБА_8
(т. 1, а. п. 38-40);
- інформаційному листі ПТ «Ломбард №1» ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія»
від 09 травня 2025 року № 0905/2025, відповідно до якого за результатами перевірки облікових та реєстраційних даних відокремлених підрозділів ломбарду встановлено факт надання фінансового кредиту під заставу фрагмента золотого ланцюжка ОСОБА_9 . Так, 05 травня 2025 року між зазначеним ломбардом (кредитодавцем) та ОСОБА_9 (позичальником) було укладено договір фінансового кредиту та застави, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти під заставу ювелірного виробу - розірваного ланцюга із золота 585 проби загальною вагою 2,21 г, строком застави до 05 червня 2025 року. При цьому позичальник не виконав своїх зобов'язання за договором, у зв'язку з чим ломбард здійснив реалізацію заставного майна (т. 1, а. п. 42);
- протоколі огляду предмета від 22 травня 2025 року з фототаблицями до нього, у ході якого оглянуто оптичний диск, наданий листом представника ПТ «Ломбард №1 ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія» від 09 травня 2025 року на запит Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», на якому містяться відеозаписи від
05 травня 2025 року за період з 17:24 по 17:29, отримані з камер відеоспостереження, розташованих у приміщенні ломбарду № 1 ТОВ «Контракт-Груп» і Компанія» за адресою: вул. Перспективна, 50, м. Кропивницький.
Так, у результаті перегляду відеозапису встановлено, що о 17:24 до каси ломбарду підійшов чоловік ( ОСОБА_9 ) середнього зросту, худорлявої тілобудови, одягнений у кепку та окуляри чорного кольору, футболку та штани сірого кольору, чорні чоловічі босоніжки, у руках тримав документи. Після цього він сів на стілець червоного кольору, дістав золотий виріб та передав його касиру разом з документами. О 17:27 ОСОБА_9 повернули його документи, а
о 17:29 надали документи для заповнення, після чого видали грошові кошти, він перерахував їх і попрямував до виходу з ломбарду (т. 1, а. п. 46-55);
- протоколі про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 22 травня 2025 року, відповідно до якого у приміщенні магазину «Файно маркет» ТОВ «Вересень плюс», що розташований на вул. Лелеківській у
м. Кропивницькому, проведено зняття показань з відеокамер за 05 травня
2025 року за період з 15:00 по 15:15, після чого встановлені відеофайли поміщено на оптичний диск та долучено їх до матеріалів кримінального провадження (т. 1,
а. п. 59);
- протоколі огляду предмета від 22 травня 2025 року з фототаблицями до нього. У ході слідчої дії оглянуто оптичний диск, на якому містяться відеозаписи від
05 травня 2025 року за період часу з 15:05 о 15:08, отримані з камер відеоспостереження, розташованих в приміщенні магазину «Файно Маркет» за адресою: вул. Ленінградська, м. Кропивницький. Так, внаслідок перегляду вказаного відеозапису встановлено, що о 15:05 до магазину зайшли двоє чоловіків середнього зросту, худорлявої тілобудови. Перший ( ОСОБА_9 ) був одягнений у кепку та окуляри чорного кольору, футболку та штани сірого кольору, взуття темного кольору, при цьому правою рукою ніс на плечі кофту темного кольору; другий ( ОСОБА_7 ) - у кепку та футболку білого кольору, світлі джинси та світле взуття, окуляри чорного кольору, на лівій руці ніс кофту темного кольору. Після цього ОСОБА_9 залишився у касовій зоні, а ОСОБА_7 попрямував до полиць з товарами; о 15:06 ОСОБА_9 вийшов із магазину та пішов у невідомому напрямку, а ОСОБА_7 , взявши пляшку з водою та розрахувавшись за неї, о 15:07 також залишив приміщення магазину та попрямував за ОСОБА_9 (т. 1, а. п. 60-68);
- заяві потерпілої ОСОБА_8 від 23 травня 2025 року, відповідно до якої вона надала слідчому Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області в якості речових доказів два фрагменти золотих ланцюжків 585 та 583 проби (т. 1,
а. п. 70);
- протоколі огляду предмета від 23 травня 2025 року з фототаблицями до нього, за даними якого було оглянуто наданий потерпілою ОСОБА_8 відповідно до заяви від 23 травня 2025 року виріб із жовтого металу 585 проби довжиною
16 см, з двох сторін якого є пошкодження, (т. 1, а. п. 71-74);
- протоколі огляду предмета від 23 травня 2025 року з фототаблицями до нього, згідно з яким оглянуто наданий потерпілою ОСОБА_8 відповідно до заяви від 23 травня 2025 року виріб із жовтого металу 583 проби довжиною 40 см, з одного боку якого є пошкодження, із застібкою у вигляді кільця
(т. 1, а. п. 76-80);
- протоколі пред'явлення речей для впізнання від 26 травня 2025 року. Під час слідчої дії потерпіла ОСОБА_8 впізнала золотий ланцюжок, який 05 травня
2025 року на перехресті вулиць Пляжевої та Мічуріна в м. Кропивницькому з неї зірвав невідомий чоловік шляхом ривка (т. 1, а. п. 83-86);
- протоколі пред'явлення речей для впізнання від 26 травня 2025 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_8 впізнала золотий ланцюжок, який 05 травня
2025 року на перехресті вулиць Пляжевої та Мічуріна в м. Кропивницькому з неї зірвав невідомий чоловік шляхом ривка (т. 1, а. п. 87-90);
- протоколі проведення слідчого експерименту від 28 травня 2025 року та відеозаписі вказаної слідчої дії, під час якої потерпіла ОСОБА_8 вказала, за яких обставин ОСОБА_7 заволодів її золотими виробами. Зокрема, вона пояснила, що 05 травня 2025 року, проходячи повз перехрестя вулиць Мічуріна та Пляжевої в м. Кропивницькому, зупинилася на узбіччі, щоб знайти в сумці зошит з адресами. Після того як знайшла зошит, до неї підійшов ОСОБА_7 та запропонував допомогу, а саме підказати їй адресу, на що вона відмовила. Далі ОСОБА_7 повідомив їй, що на шиї у неї заплуталися ланцюжки. Коли вона запитала, де саме, він підійшов та правою рукою зірвав із неї золоті ланцюжки. Вона одразу схопилася за футболку і виявила частини золотих ланцюжків, попросила ОСОБА_7 повернути їй викрадене, однак він відмовився та попрямував у невідомому напрямку (т. 1, а. п. 91-93);
- протоколі проведення слідчого експерименту від 28 травня 2025 року та відеозаписі вказаної слідчої дії, під час якої засуджений ОСОБА_7 пояснив, що 05 травня 2025 року, перебуваючи на перехресті вулиць Пляжевої та Мічуріна у м. Кропивницькому (точний час не пам'ятає), він побачив ОСОБА_8 , яка лежала на узбіччі дороги біля будинку. У зв'язку з цим він підійшов до неї та запитав, чи потрібна їй допомога. Потім підняв ОСОБА_8 і вони разом попрямували далі по вул. Мічуріна, при цьому ОСОБА_8 перебувала у стані алкогольного сп'яніння. По дорозі вона почала забирати в нього чотки, тому він вихопив у неї золотий ланцюжок, що складався з двох частин. ОСОБА_8 залишилася на місці події, а він продовжив рух по вул. Мічуріна у звичайному темпі. Також під час слідчого експерименту ОСОБА_7 пояснив, що, коли він відібрав золотий ланцюжок у ОСОБА_8 , вона намагалася його забрати назад. Потім відірвав частини ланцюжка та пішов. Пізніше зрозумів, що це були два окремих золотих ланцюжки, які перебували на шиї ОСОБА_8 . Підходив до ОСОБА_8 без протиправних намірів, хотів допомогти. Намір забрати золотий ланцюжок виник після того, як ОСОБА_8 почала відбирати в нього чотки. Пояснив, що спочатку хотів обміняти чотки на ланцюжок, а після того, як чотки йому ОСОБА_8 не повернула, продав ланцюжок (т. 1, а. п. 116-118);
- висновку судово-товарознавчої експертизи від 21 травня 2025 року
№ СЕ-19/112-25/7173-ТВ, відповідно до якого ринкова вартість золотого ланцюжка 585 проби масою 2,21 г (без вставок із дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння), який був викрадений у ОСОБА_8 , станом на
05 травня 2025 року становила 10 088,45 грн (т. 1, а. п. 22-25);
- висновку судово-товарознавчої експертизи від 27 травня 2025 року
№ СЕ-19/112-25/7534-ТВ, згідно з яким ринкова вартість золотого ланцюжка
583 проби масою 4 г (без вставок із дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння), який був викрадений у ОСОБА_8 , станом на 05 травня 2025 року становила 18 197,2 грн (т. 1, а. п. 31-34).
Отже, як видно з вироку, в ході розгляду провадження на підставі досліджених доказів суд першої інстанції встановив, що засуджений ОСОБА_7 , скоїв відкрите викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 , яке він вчинив в умовах воєнного стану.
Водночас не залишилися поза увагою суду твердження засудженого про те, що нібито його дії були спонтанною реакцією на поведінку потерпілої, яка намагалася забрати його чотки, а заволодіння ланцюжками відбулося випадково без корисливого мотиву, проте суд поставився до них критично та розцінив їх як намагання спотворити обставини, за яких засуджений вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення. При цьому суд враховує, що ОСОБА_7 не заперечував самого факту відкритого викрадення ланцюжків у потерпілої ОСОБА_8 , а його посилання на її стан під час інциденту, зокрема, чи перебувала вона у стані сильного чи легкого алкогольного сп'яніння, чи лежала на узбіччі, чи стояла на перехресті вулиць у пошуках адреси, жодним чином не впливають на правову оцінку його дій та правильність їх кваліфікації за ч. 4
ст. 186 КК України, навіть з урахуванням уточнень засудженого щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, як встановив суд під час судового розгляду кримінального провадження, 05 травня 2025 року приблизно о 15:00 ОСОБА_7 шляхом ривка зірвав з шиї потерпілої золоті вироби, а вже о 17:24 того ж дня викрадене майно було залишено під заставу у ломбарді його товаришем ОСОБА_9 , при цьому засуджений ОСОБА_7 не заперечував, що розпорядився отриманими грошовими коштами на власний розсуд. Така поведінка засудженого, на переконання суду, свідчить про наявність у нього умислу та корисливого мотиву на відкрите викрадення чужого майна з подальшим його використанням з метою задоволення власних матеріальних потреб.
До того ж суд урахував той факт, що викрадений у ОСОБА_8 золотий ланцюжок був переданий для отримання фінансового кредиту під заставу до ломбарду товаришем засудженого ОСОБА_9 , що свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_7 від прямої участі у розпорядженні викраденим майном, проте одночасно підтверджує його умисел розпорядитися майном на власну користь та демонструє організованість і обережність у вчиненні злочину. Така поведінка ОСОБА_7 , на переконання суду, виключає випадковість у заволодінні майном потерпілої та підтверджує спрямованість його дій саме на корисливе відкрите викрадення чужого майна (грабіж), а тому дії ОСОБА_7 можуть бути кваліфіковані не інакше як за ч. 4 ст. 186 КК України.
Зі свого боку колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що диспозиція ч. 4
ст. 186 КК України передбачає кримінальну караність діяння, яке полягає, зокрема, у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відкрите викрадення чужого майна (грабіж) є різновидом викрадення, вирізняючись з-поміж інших видів викрадення тим, що грабіжник не приховує свого наміру протиправно вилучити майно в потерпілого, при цьому ігнорує волю потерпілого чи третіх осіб.
Грабіж вважається закінченим, коли майно фактично вилучене і винувата особа має реальну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним.
Із суб'єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел, а винувата особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона немає жодного права.
При цьому мотиви, зокрема власне збагачення, помста або ж інші, які спонукали особу до грабежу, можуть бути різними і від них склад кримінального правопорушення не змінюється.
У ході судового розгляду встановлено та доведено вчинення ОСОБА_7 протиправних дій стосовно майна потерпілої, яке йому не належало, а саме того, що він шляхом ривка зірвав із шиї потерпілої золоті вироби та, розуміючи, що його протиправні дії були помічені, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Тож районний суд, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 186 КК України.
Колегія суддів погоджується з наданою судами правовою кваліфікацією діянь ОСОБА_7 .
Доречно зауважити, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості
обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку, у сукупності між собою, поза розумним сумнівом доводять винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника доводам, в тому числі і тим, на які послався захисник у своїй касаційній скарзі, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку. Водночас апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених районним судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів неналежними та недопустимими.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів не погоджується з доводами захисника в касаційній скарзі про те, що винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом.
Колегія суддів не встановила підстав для закриття кримінального провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що просить захисник.
Стосовно тверджень захисника про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, безпідставно відмовив у повторному допиті потерпілої, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам собою факт незгоди з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не вказала підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для повторного допиту потерпілої й апеляційний суд їх не встановив. Тому він обмежився аналізом її показань, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, даною районним судом.
Таким чином, апеляційний суд під час перегляду вироку дотримався вимог
статей 404, 405 КПК України й ухвалив рішення з урахуванням приписів ст. 419 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що захисник у своїй касаційній скарзі зазначає, що районний суд під час призначення покарання не врахував конкретних обставин кримінального провадження і даних про особу засудженого, однак взагалі не розкриває змісту цих доводів.
Зі свого боку колегія суддів зауважує, що покарання, призначене ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України в мінімальних межах санкції - у виді позбавлення волі на строк 7 років, за видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України є правильною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень, а також підстав для закриття кримінального провадження колегія суддів не встановила.
Інші доводи, викладені в поданій касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої або апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 жовтня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3