25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 561/69/25
провадження № 61-16367 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
в якому просила суд: 1) визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на 1/4 частку житлового будинку
АДРЕСА_1 ;
2) припинити право особистої власності ОСОБА_2 на цей будинок.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, ввійшла 1/2 частка житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що вона як спадкоємець першої черги фактично прийняла спадщину після смерті батька, оскільки вступила в управління і володіння спадковим майном, що підтверджується наявністю в неї ощадної книжки, виданої на ім'я спадкодавця померлого ОСОБА_3 .
Зазначала, що державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на вищевказану спадщину у зв'язку з тим, що 11 червня 2003 року свідоцтво на право на спадщину за законом на вищевказаний будинок було видано на ім'я її рідного брата ОСОБА_2 , який 01 липня 2003 року зареєстрував право власності на спадкове майно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 березня
2025 року у складі судді Світличного Р. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частку житлового будинку
за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Припинено право особистої власності ОСОБА_2 на житловий будинок
за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, прийняла після смерті батька ОСОБА_3 спадщину в розмірі 1/8 частки спірного будинку, з урахуванням того, що крім останньої, спадкоємцями майна померлого, які прийняли спадщину в рівних частках по 1/8, були також: дружина спадкодавця ОСОБА_4 та його сини: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції зазначив, що, заявляючи про застосування позовної давності, ОСОБА_2 не довів, що інформацію про порушення свого права ОСОБА_1 могла отримати раніше грудня 2021 року. При цьому, ОСОБА_3 довела, що про реєстрацію спірного будинку за відповідачем їй стало відомо лише після смерті матері ОСОБА_4 , тобто після ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позов пред'явлено у січні 2025 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, який з урахуванням пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зупинений на строк дії воєнного стану.
Також суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача про те, що цивільна справа № 561/491/23 мала тотожні підставу та предмет позову, так як у цій справі предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , а предметом спору у справі № 561/491/23 серед іншого було визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 . Підставами позову у цій справі, на відміну від справи № 561/491/23, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном через наявність у позивачки ощадної книжки спадкодавця ОСОБА_3 , як батька позивачки.
Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що ощадну книжку на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 у нього викрала позивачка, так як у матеріалах справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_2 про викрадення ощадної книжки, як і докази її викрадення позивачкою чи будь-якими іншими особами.
Районний суд вказав, що позовна вимога про припинення права особистої власності відповідача на спірний житловий будинок підлягає задоволенню, як похідна вимога.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року
№ 13 зазначену справу передано на розгляд Волинському апеляційному суду.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення нею дій, направлених на прийняття спадщини після смерті її батька. У передбаченому законом порядку ОСОБА_1 до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини не зверталася, будь-яких інших юридично значимих дій з моменту відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , упродовж тривалого часу не вчиняла.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не взявши до уваги преюдиційну обставину, встановлену рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2023 року у справі № 561/491/23 щодо обізнаності позивача про факт відкриття спадщини після смерті батька та можливість останньої у встановленому законом порядку її прийняти й оформити.
Також суд першої інстанції безпідставно посилався, як на доказ вступу
ОСОБА_1 в управління та володіння спадковим майном, на факт наявності в останньої ощадної книжки померлого ОСОБА_3 , враховуючи що ця ощадна книжка була отримана позивачем ще за життя спадкодавця, що відповідно до частини другої статті 549 ЦК УРСР 1963 року не свідчить про прийняття нею спадщини, адже ці дії були вчинені позивачем не як спадкоємцем і не впродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а ще до її відкриття, що було визнано самою ОСОБА_1 .
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що сплив строку позовної давності, про застосування якої саме як підстави для відмови заявлено відповідачем, може бути застосовано лише до обґрунтованих позовних вимог. У даній справі заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, тому у задоволенні позову відмовлено саме з цієї підстави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року,
в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2025 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
21 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 12 січня 2026 року й надала відповідні докази.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 561/69/25 із Зарічненського районного суду Рівненської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду.
Вказує, що скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд застосував преюдиційні обставини з рішення суду у справі № 561/491/23, яке жодним чином не має відношення до цієї справи, оскільки стосується іншого предмета спору, з інших підстав та сторін. Ці справи абсолютно різні, жодним чином не пов'язані між собою, а отже, й ототожнювати їх суд апеляційної інстанції не мав права.
Зазначає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку усім доводам сторін та прийнято рішення з дотриманням вимог відповідно до частини другої статті 548 ЦК УРСР, правового висновку Верховного Суду від 08 квітня 2020 року
у справі № 755/15702/17.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доказам у справі, вірно застосував норми права. Зазначає, що судами у справі № 561/491/23 були встановлені обставини, що мають преюдиційне значення у цій справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрою та братом.
Їхні батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі,
побудували житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 01 серпня 1999 року. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, ввійшла 1/2 частка вищевказаного житлового будинку.
Відповідно до копії довідки Зарічненської селищної ради Рівненської області
від 18 січня 2024 року № 88 на день смерті ОСОБА_3 разом з ним
у вищезазначеному будинку були зареєстровані його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 (а. с. 10, т. 1).
Згідно позовної заяви позивачка проживає в іншому місті.
Державним нотаріусом Зарічненської державної нотаріальної контори 11 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 на житловий будинок
по АДРЕСА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 634, та 01 липня 2003 року КП «Рівненське обласне БТІ» за відповідачем було зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Рішенням Зарічненської селищної ради Рівненської області від 07 лютого 2023 року № 6 змінено адресу спірного житлового будинку
АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , на адресу:
АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні суду першої інстанції 24 лютого 2025 року ОСОБА_1 було надану ощадну книжку, рахунок № НОМЕР_2 , видану на ім'я спадкодавця
ОСОБА_3 , копія якої була долучена до матеріалів справи (а. с. 169-170, т. 1).
З пояснень ОСОБА_1 убачається, що вона отримала вищевказану ощадну книжку від свого батька ОСОБА_3 ще за його життя у 1998 році.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: - обставина встановлена судовим рішенням; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
Преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб'єктивними і об'єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Зарічненського районного суду Рівненської області перебувала справа № 561/491/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Зарічненської державної нотаріальної контори Рівненської області, Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області, Комунального підприємства «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради», ОСОБА_2 щодо того ж самого спадкового нерухомого майна, в якому позивачі просили:
- визнати недійсним рішення Борівської сільської ради Зарічненського району від 28 листопада 2002 року № 54 про оформлення права приватної власності на домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок від 13 грудня 2002 року, видане ОСОБА_3 , та свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 11 червня 2003 року державним нотаріусом Зарічненської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 ;
- визнати за їх матір'ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок по АДРЕСА_3 та на 1/6 частку вказаного житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку у спірному житловому будинку;
- визнати за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку за кожним вказаного житлового будинку.
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 вересня
2023 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 11 вересня
2024 року, у цивільній справі № 561/491/23 у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
У зазначеному вище рішенні суду, яке набрало законної сили, були встановлені обставини, що мають преюдиційне значення під час розгляду даної цивільної справи, а саме те, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв його син - відповідач у цій справі ОСОБА_2 , який отримав свідоцтво про право на спадщину на весь спірний житловий будинок, у тому числі на частку його матері ОСОБА_4 , яка до спадкової маси не входила. Матеріали спадкової справи, заведеної щодо померлого ОСОБА_3 , не містять заяви ОСОБА_5 , його опікуна чи піклувальника про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину. Позивачі, у тому числі й позивач у цій справі ОСОБА_1 , були обізнані про факт відкриття спадщини після смерті батька та у встановленому законом порядку мали можливість її прийняти та оформити.
Зазначені обставини є преюдиційні для справи, яка переглядається, щодо обізнаності про дату відкриття спадщини, а наявність в ній інших сторін спору й іншого предмету спору на преюдиційність обставин не впливає, чим спростовуються доводи касаційної скарги в цій частині.
За змістом частин четвертої та п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України
2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня
2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.
Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК УРСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Оскільки спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ЦК УРСР у редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій, які свідчать про прийняття спадщини.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 2-612/2008 (провадження № 61-37344св18).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення нею дій, направлених на фактичне прийняття спадщини після смерті її батька. У передбаченому законом порядку ОСОБА_1 до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини не зверталася, будь-яких інших юридично значимих дій з моменту відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , упродовж тривалого часу не вчиняла.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що районний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не взявши до уваги преюдиційні обставини, встановлені рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2023 року у справі № 561/491/23 щодо обізнаності позивача про факт відкриття спадщини після смерті батька та можливість останньої у встановленому законом порядку її прийняти та оформити.Також суд першої інстанції безпідставно послався, як на доказ вступу ОСОБА_1 в управління та володіння спадковим майном, на факт наявності в останньої ощадної книжки померлого ОСОБА_3 , враховуючи що ця ощадна книжка була отримана позивачем ще за життя спадкодавця, що відповідно до частини другої статті 549 ЦК УРСР 1963 року не свідчить про прийняття нею спадщини, адже ці дії були вчинені позивачем не як спадкоємцем і не впродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а ще до її відкриття, що було визнано самою ОСОБА_1 .
Посилання касаційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є безпідставними. У кожній справі суди виходять з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності щодо подібності правовідносин. Наведені нею судові рішення Верховного Суду не спростовують законність постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону
(стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк