21 травня 2026 року
м. Київ
справа № 752/6127/19
провадження № 61-11671св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сингаївський Сергій Степанович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24 травня 2014 року ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 325 000,00 дол. США, що підтверджується відповідною розпискою.
20 квітня 2015 року він надіслав відповідачу лист-вимогу з проханням повернути борг протягом 30 днів, однак жодної відповіді не отримав, а тому у червні 2015 року він звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року у справі № 752/10226/15-ц з відповідача на його користь стягнено заборгованість за договором позики у розмірі 6 963 687,04 грн, з яких: 6 833 935,87 грн - сума основного боргу, 117 955,61 грн - проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України, нараховані на суму основного боргу.
Під час примусового виконання зазначеного судового рішення вони з відповідачем уклали мирову угоду від 01 червня 2016 року, яка була визнана ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року.
Посилаючись на те, що після укладення мирової угоди відповідач сплатив йому борг у загальному розмірі 765 000,00 грн, а решту - 5 365 435,84 грн не повернув, ОСОБА_1 просив суд спонукати відповідача до виконання мирової угоди
від 01 червня 2016 року, визнаної ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року у справі № 752/10226/15-ц, та стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 5 365 435,87 грн, проценти в розмірі 780 707,66 грн, 3 % річних у розмірі 131 857,42 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 362 990,25 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено спонукати ОСОБА_2 виконати зобов'язання за мировою угодою від 01 червня 2016 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка визнана ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 998 704,79 грн, з яких: сума основного боргу - 4 855 435,87 грн, проценти - 695 856,99 грн; 3 % річних у розмірі 118 925,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 328 486,93 грн та судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідач виконав умови мирової угоди частково, сплативши позивачу грошові кошти у розмірі 1 275 000 грн, що підтверджується розписками від 07 вересня 2016 року, від 12 грудня 2016 року, від 26 травня 2017 року,
від 10 січня 2018 року на суму 255 000,00 грн кожна, а також розпискою без зазначення дати повернення грошових коштів.
Таким чином, відповідач у повному обсязі не виконав свої зобов'язання щодо повернення боргу, визначені у мировій угоді, а тому залишок боргу, проценти за користування грошовими коштами, а також інфляційні втрати та 3 % річних підлягають примусовому стягненню з відповідача шляхом спонукання його до виконання мирової угоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Сингаївський С. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарженнязаявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 911/1070/20, від 15 червня 2018 року у справі № 914/2699/15, від 03 липня 2018 року у справі № 903/644/16, від 18 січня 2022 року у справі № 127/9739/20, від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16, від 19 вересня 2019 року у справі № 469/1357/16-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 639/2561/18-ц, від 30 квітня 2025 року у справі № 752/12890/21, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року, якою було визнано мирову угоду
від 01 червня 2016 року, відповідає вимогам до виконавчого документа, а отже підлягала виконанню як виконавчий документ. Натомість позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягала розгляду у суді.
Суд апеляційної інстанції обмежився лише загальним посиланням на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить всіх необхідних відомостей, які мають бути зазначені у виконавчому документі, однак в чому полягає така невідповідність в оскаржуваній постанові суд не зазначив.
Таким чином, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року у справі № 752/10226/15-ц підлягала виконанню органом, що здійснює примусове виконання судових рішень, а отже звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є неналежним та неефективним способом захисту його прав.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сингаївський С. С., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сингаївський С. С., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 752/6127/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді2025 року матеріали справи № 752/6127/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року у справі № 752/10226/15-ц з відповідача на його користь стягнено заборгованість за договором позики у розмірі 6 963 687,04 грн, з яких: 6 833 935,87 грн - сума основного боргу, 117 955,61 грн - проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України, нараховані на суму основного боргу.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряна Р. Г. від 30 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № 51235648 з примусового виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року у справі № 752/10226/15-ц.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року у справі № 752/10226/15-ц визнано мирову угоду, укладену 01 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої на основі взаємних поступок та домовленостей, а також у зв'язку із частковою сплатою заборгованості у розмірі 703 500,00 грн, ОСОБА_2 у повному обсязі визнав вимоги ОСОБА_1 щодо погашення залишку суми позики у розмірі 6 130 435,87 грн, яка є загальною сумою заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , визначена умовами укладеної мирової угоди. ОСОБА_1 надав час, а ОСОБА_2 зобов'язався погасити визначену умовами мирової угоди суму заборгованості у розмірі 6 130 435,87 грн частинами або одним платежем (але не менше, ніж по 255 000,00 грн щомісяця) протягом двох років, починаючи із місяця, у якому судом затверджена мирова угода. Сплата суми заборгованості має здійснюватися у гривні. Кінцевий строк погашення заборгованості за умовами мирової угоди - 30 травня 2018 року.
Сторони домовилися, що погашення визначеної мировою угодою суми заборгованості має здійснюватися шляхом зарахування ОСОБА_2 грошових коштів на наданий ОСОБА_1 поточний рахунок у банківській установі, або шляхом готівкової передачі грошових коштів особисто ОСОБА_1 .
Підтвердженням здійснення ОСОБА_2 чергового платежу за умовами мирової угоди та одержання такого платежу ОСОБА_1 є відповідна банківська квитанція або, у разі готівкового розрахунку, - особистий власноручний підпис відповідача, його прізвище та ініціали, дата, а також сума такого платежу прописом та цифрами, що має здійснюватися ним на відповідній розписці.
Сторони погодили, що з моменту підписання та затвердження Голосіївським районним судом міста Києва мирової угоди, всі спірні питання між сторонами щодо погашення заборгованості за договором позики (розписки) від 24 травня 2014 року вважаються врегульованими.
Сторони засвідчили, що за умови належного виконання мирової угоди, не матимуть більше жодних майнових та немайнових претензій одна до одної стосовно предмета спору за договором позики (розписки) від 24 травня 2014 року.
Умовами мирової угоди передбачено, що якщо ОСОБА_2 порушить строки проведення розрахунків із погашення заборгованості, визначені мировою угодою, ОСОБА_1 залишає за собою право вимагати примусового стягнення залишку боргу на підставі відповідної ухвали Голосіївського районного суду м. Києва, якою буде затверджено мирову угоду, але не обмежуючись цим, шляхом звернення до суду із відповідним позовом про стягнення суми такої заборгованості з врахуванням інфляційних нарахувань, пені, відсотків за користування коштами та інших санкцій.
У випадку порушення ОСОБА_2 строків проведення розрахунків з погашення заборгованості, визначених мировою угодою, відповідач зобов'язався сплатити прострочену суму заборгованості з урахуванням неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, а також з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідач виконав умови мирової угоди частково, сплативши 1 275 000,00 грн, що підтверджується розписками від 07 вересня 2016 року, від 12 грудня 2016 року, від 26 травня 2017 року, від 10 січня 2018 року на суму 255 000,00 грн кожна, та розпискою без зазначення дати повернення грошових коштів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За правилами статті 175 ЦПК України 2004 року (тут і далі - у редакції, чинній на час визнання місцевим судом мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час визнання місцевим судом мирової угоди) виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно частиною третьою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.
У разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди (постанова Верховного Суду України
від 23 вересня 2015 року в справі № 6-274цс15, постанови Верховного Суду
від 14 червня 2018 року у справі № 372/742/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 179/1341/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 754/1795/16-ц.
Установивши, що між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачем мирової угоди, визнаної ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва
від 22 серпня 2016 року, яка на час її постановлення не відносилася до судових рішень, що підлягали виконанню державною виконавчою службою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що залишок боргу, проценти за користування грошовими коштами, а також інфляційні втрати та 3 % річних підлягають примусовому стягненню з відповідача шляхом спонукання його до виконання мирової угоди.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові
від 15 червня 2023 року у справі справа № 362/1389/21.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року у справі № 752/10226/15-ц підлягала виконанню органом, що здійснює примусове виконання судових рішень, а отже звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є неналежним та неефективним способом захисту його прав не знайшли свого підтвердження.
Касаційна скарга не містить заперечень щодо визначеного судами попередніх інстанцій розміру заборгованості за договором позики, а також 3% річних та інфляційних втрат.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сингаївський Сергій Степанович, залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник